Постанова від 17.12.2025 по справі 758/11262/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня2025 року

м. Київ

справа № 758/11262/23

провадження № 61-8355св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Руда Христина Дмитрівна, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Максюти І. О., Баркова В. М., Василишин Л. В. , від 10 червня

2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

2. Позов мотивований тим, що сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ім'я якого було змінено з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року.

3. Позивачка вказує, що відповідач самоусунувся від спілкування з дитиною, не переймається її основними життєвими потребами, жодного разу не відвідував сина ані в школі, ані за адресою місця проживання, навіть не телефонував, дитина не отримувала від батька жодного подарунка на день народження та інші свята.

4. Крім того, відповідач є злісним неплатником аліментів, а загальний розмір його заборгованості станом на 01 вересня 2023 року становить

41 159,39 грн.

5. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд позбавити

ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

7. Суд виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази не містять відомостей про винну поведінку відповідача, а під час розгляду справи не встановлено свідоме нехтування ним батьківськими обов'язками щодо сина.

8. Суд зазначив, що незнання дитини свого біологічного батька, яке призвело до зменшення, а згодом припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення батьком від виконання батьківських обов'язків, оскільки ці обставини зумовлені не його волею.

9. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається позивачка не свідчить, що батько дитини не бажає приймати участь в її утриманні і вихованні, тобто свідомо нехтує батьківськими обов'язками, а заборгованість зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення батьківських прав.

10. Суд вказав, що наявні в матеріалах справи докази вказують на помилки у вихованні та недостатню участь батька у житті дитини, однак не можуть слугувати підставою для позбавлення його батьківських прав.

11. Оцінюючи висновок органу опіки та піклування Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд зазначив, що у цьому висновку не наведено обґрунтованих аргументів та обставин, які свідчать про доцільність застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, що може свідчити про необ'єктивність та упередженість при наданні висновку.

12. Під час розгляду справи ОСОБА_2 заперечував проти позбавлення батьківських прав, зазначаючи, що бажає спілкуватися з сином і така поведінка відповідача, на думку суду, дає підстави вважати, що відповідач не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв'язки з сином.

13. Крім того, під час розгляду справи суд встановив, що позивачка часто створювала перешкоди у спілкуванні батька з сином, не повідомляючи йому про наявність рідного (біологічного) батька та уникаючи спілкування відповідача з дитиною. Суд вважав, що незнання дитиною свого батька викликана впливом матері, яка свідомо відстороняє відповідача від дитини, надаючи можливість виконувати батьківські обов'язки своєму чоловікові.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

14. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 червня

2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Головатюк І. М., задоволено. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15. Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не звернув достатньої уваги на фактичні обставини справи, а саме ігнорування відповідачем батьківських обов'язків протягом тривалого часу; відсутність у батька будь-якого інтересу до життя сина та самоусунення від виконання батьківських обов'язків у всіх без винятку аспектах за відсутності перешкод для реалізації батьківських прав.

Висновок міського суду про відсутність спілкування батька із сином і неприйняття ним участі у вихованні дитини з причин неприязних стосунків з матір'ю дитини апеляційний суд вважав необґрунтованим.

Також апеляційний суд не погодився із відхиленням висновку органу опіки та піклування і відмову в позові лише через те, що ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав.

Суд вказав, що відповідач свідомо обрав такі життєві умови, за яких його участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою.

16. Факт звернення ОСОБА_2 до органу опіки та піклування щодо можливості спілкування із сином апеляційний суд вважав таким, що не свідчить про його реальний намір спілкуватися з дитиною, з огляду на те, що заявник вчинив ці дії після подання позову про позбавлення батьківських прав.

17. Активних дій для спілкування з сином відповідач не вчиняв, окрім формальних звернень під час розгляду цієї справи судом.

18. Незважаючи на попередження суду про необхідність змінити ставлення до дитини і участі у її вихованні дитини викладене у рішенні Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року, відповідач протягом тривалого часу не проявляв інтересу до цього питання (визначення порядку спілкування, усунення перешкод, встановлення графіка зустрічей).

19. Врахувавши сукупність встановлених у справі обставин, взявши до уваги найкращі інтереси дитини, апеляційний суд дійшов висновку про наявність передбачених статтею 164 СК України підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки ОСОБА_2 нехтує потребами свого сина, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов'язків; не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування про сина, не спростував факту свідомого нехтування протягом тривалого часу своїми обов'язками щодо дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20. У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Руда Х. Д., просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21. У липні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Руда Х. Д., подав касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 червня 2025 року.

22. Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у липні 2025 року надійшли до Верховного Суду.

23. Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

24. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16,

від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 29 січня 2020 року

у справі № 643/5393/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18,

від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, від 17 червня 2021 року

у справі № 466/9380/17, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18,

від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 лютого 2022 року

у справі № 759/3554/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20,

від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року

у справі № 461/7447/17, від 13 березня 2023 року у справі № 215/3495/21,

від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада

2023 року у справі № 932/2483/21, від 04 квітня 2024 року у справі

№ 553/449/20, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 22 січня 2025 року у справі № 333/8983/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

25. Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо сина.

26. Стверджує, що відповідач виявляє щире бажання спілкуватись з сином, звертався до позивачки, органу опіки та піклування з проханням надати таку можливість онлайн, проте отримав відмову.

27. Вказує, що проживання за межами України не свідчить про ухилення від виконання батьківських обов'язків.

28. Зазначає, що ОСОБА_1 переконала дитину у тому, що її батьком є вітчим, у судовому засіданні підтвердила, що не вважає за необхідне надавати можливість батьку, який не сплачує аліменти, спілкуватись з дитиною та не буде розповідати дитині про такого батька.

29. Наголошує, що позбавивши відповідача батьківських прав, апеляційний суд не мотивував чи це втручання у права батька є необхідним у демократичному суспільстві, не надав можливість змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків, налагодити контакт з сином, брати участь у його вихованні, розвитку та спілкуванні, з урахуванням того, що відповідач заперечує проти позбавлення батьківських прав, має бажання спілкуватися з сином та виховувати його, для чого вже почав вчиняти активні дії.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

30. 07 серпня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Головатюк І. М., подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить поновити строк на подання відзиву встановлених до 06 серпня 2025 року, посилаючись на те, що регулярні ракетні атаки призводять до перебоїв зв'язку, обмеження доступу до мережі Інтернет та необхідності перебування в укриттях.

31. Верховний Суд з огляду на встановлені обставини і категорію справи, дійшов висновку про можливість продовжити ОСОБА_1 на один день

(до 07 серпня 2025 року) визначений судом строк для подання відзиву.

32. Відзив позивачки мотивований тим, що наявні у справі докази в своїй сукупності свідчать про те, що поведінка відповідача у кращий бік за шість років так і не змінилась, аргументи касаційної скарги є безпідставними, а реальне бажання спілкуватись із сином відсутнє.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

33. Сторони є батьками ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

34. Згідно з довідкою від 12 вересня 2023 року № 09-03/83 школи І-ІІІ ступенів № 231 Оболонського району м. Києва батько учня ОСОБА_3 -

ОСОБА_2 за період навчання сина у школі не цікавився його навчанням, успішністю та поведінкою дитини в школі, жодного разу не приводив сина до школи та не забирав додому, не відвідував батьківські збори, не брав участі в класних чи загальношкільних заходах, не контактував з педагогічними працівниками школи.

35. З інформаційної довідки про роботу психолога з малолітнім

ОСОБА_3 , складеної 05 вересня 2023 року Оболонським районним у

м. Києві центром соціальних служб, встановлено, що хлопчик не знає свого біологічного батька, а своїм батьком вважає чоловіка матері ( ОСОБА_6 ), якого називає батьком. Артур дуже прив'язаний до матері та ОСОБА_6 , яких вважає своєю сім'єю.

36. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року у справі № 756/10331/17, що набрало законної сили 22 жовтня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів, зміну імені дитини задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 500 грн щомісячно, починаючи стягнення з 02 серпня 2017 року і до повноліття дитини.

Внесено зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 19 вересня 2014 року № 2130, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції в м. Києві, виправивши власне ім'я дитини з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

37. Відповідно до розрахунку державного виконавця, заборгованість відповідача зі сплати аліментів на утримання сина станом на 01 вересня

2023 року становить 41 151,36 грн.

38. Згідно з висновком від 29 грудня 2023 року орган опіки та піклування, рекомендує суду позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

39. Відповідно до копій квитанцій, ОСОБА_2 , під час розгляду цієї справи в суді, сплатив ОСОБА_1 кошти: 13 травня 2024 року - 1 600 грн, 25 червня 2024 року - 1600 грн.

40. Постановою від 01 квітня 2022 року районного суду для Варшави-Волі у Варшаві, VІ Сімейний відділ та відділ неповнолітніх, вирішено призначити неповнолітній громадянці ОСОБА_8 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тимчасового опікуна. Обов'язки тимчасового опікуна доручено ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 .

41. Згідно з листом Державної прикордонної служби України ОСОБА_2 виїхав за межі України 08 березня 2019 року/в'їхав - 13 березня 2019 року; виїхав 21 вересня 2020 року/в'їхав 24 грудня 2020 року; виїхав 10 січня

2021 року.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

42. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

43. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

44. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

45. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

46. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

47. У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

48. Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

49. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

50. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

51. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

52. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

53. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

54. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).

55. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

56. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

57. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (див. пункт 100 рішення

від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява

№ 2091/13).

58. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

59. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Верховним Судом у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19,

від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19,

від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

60. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина четверта, п'ята, шоста статті 19 СК України).

61. Звертаючись до суду із розглядуваним позовом, ОСОБА_1 як підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 вказувала те, що відповідач на тривалий час самоусунувся від спілкування зі своїм малолітнім сином, не переймається його основними життєвими потребами, не навідує дитину, має значну заборгованість зі сплати аліментів.

62. Отже заявленою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав у цій справі є пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

63. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що батько дитини бажає спілкуватися з сином, заперечує проти позбавлення батьківських прав, яке слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

При цьому суд відхилив висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав та вважав, що позивачка не надала беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та його винної поведінки.

64. Натомість апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що ОСОБА_2 свідомо, тривалий час, незважаючи на попередження суду про необхідність зміни поведінки, не виконує обов'язки щодо виховання та розвитку дитини, що є підставою для застосування до нього крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав щодо сина.

65. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду з огляду на таке.

66. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

67. У розглядуваній справі позивачка доводить, що відповідач добровільно на тривалий час самоусунувся від виконання своїх батьківських прав щодо сина, не підтримує з ним зв'язку, не цікавить його життям, внаслідок чого сімейні зв'язки між дитиною та батьком були втрачені, тоді як сама дитина сприйняла іншу особу (нового чоловіка матері) як свого батька.

68. ЄСПЛ 30 червня 2020 року ухвалив рішення у справі «Ilya Lyapin v. russia» (заява № 70879/11), за обставин якої, заявник із 2003 року не проживав разом зі своїм сином 2001 року народження, а з 2004 року не брав участі у вихованні сина та лише час від часу надавав фінансову допомогу. Отже на час позбавлення заявника батьківських прав він не проживав з дитиною на протязі восьми років і не підтримував зв'язок протягом семи років. Дитина була інтегрована в свою родину, глибоко прив'язана до матері, брата та нового чоловіка матері, з яким проживала протягом семи років, та який повністю взяв на себе роль батька і мав намір усиновити дитину.

ЄСПЛ звернув увагу на суперечливі аргументи заявника, який з одного боку пояснював, що вирішив не втручатися у життя сина та дати йому можливість «адаптуватися до нової сім'ї», а з іншого боку зазначав, що колишня дружина перешкоджала його контактам з дитиною.

Однак ЄСПЛ не вважав вказані аргументи переконливими, вказавши, що якщо припустити, що заявник добровільно усунувся від життя своєї дитини, щоб дати їй можливість адаптуватися до нового чоловіка своєї матері, то незрозуміло чому цей період «адаптації» тривав сім років.

На думку ЄСПЛ, заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання із сином - зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, - може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв'язку між ними і відчуження дитини від нього.

Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв'язків між ним і його сином і, таким чином, підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв'язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини.

69. Вирішуючи спір у розглядуваній справі, апеляційний суд встановив, що у серпні 2017 року позивачка вже зверталась із позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав (справа № 756/10331/17), посилаючись зокрема на те, що ОСОБА_2 не спілкується з сином, не цікавиться його розвитком, вихованням, матеріально не допомагає.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року, яке набрало законної сили, в задоволенні цих вимог було відмовлено з посиланням на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а

ОСОБА_2 характеризується позитивно, бажає приймати активну участь у вихованні дитини та допомагати матеріально. При цьому відповідач був попереджений судом про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини.

70. Верховний Суд неодноразово зазначав, що залишення поза увагою необхідності змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків може бути достатньою підставою для позбавлення батьківських прав. У разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду саме другий з батьків дитини має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов'язками (див. постанову Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21).

71. У висновку від 29 грудня 2023 року, який суд першої інстанції помилково відхилив, орган опіки та піклування, вказав: «Згідно акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 05 грудня 2023 року мати дитини повідомила, що хлопчик батька не пам'ятає взагалі, оскільки останній раз бачив його у віці приблизно двох років. Батько жодної участі у вихованні та утриманні сина не приймав, в гості не приходив, зі святами не вітав. За інформацією, наданою школою І-ІІІ ступенів № 231 Оболонського району м. Києва, батько дитини ОСОБА_2 з 01 вересня 2021 року до школи не приходив жодного разу, успіхами сина не цікавився, з педагогами не контактував. Відповідно до інформаційної довідки від 05 вересня 2023 року про роботу психолога з малолітнім ОСОБА_10 хлопчик взагалі не знає свого біологічного батька, своєю сім'єю хлопчик вважає маму та її чоловіка ОСОБА_6 . Під час спілкування спеціаліста Служби з батьком дитини з допомогою за стосунку «Viber» було з'ясовано, що ще до повномасштабного вторгнення рф до України він виїхав за межі України, де і перебуває на даний час».

72. Апеляційний суд правильно звернув увагу, що за обставин цієї справи, вчинення відповідачем під час перебування справи в суді дій, спрямованих на сплату аліментів та звернення до органу опіки та піклування, не свідчать про його реальний намір змінити свою поведінку.

73. Після ухвалення судом у 2017 році рішення у справі № 756/10331/17 і попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов'язків відповідач мав достатньо часу для вжиття заходів щодо зміни своєї поведінки.

74. Саме по собі перебування ОСОБА_2 за кордоном на правильність висновків апеляційного суду не впливає. Більш того, перебуваючи за межами України, відповідач погодився виконувати обов'язки тимчасового опікуна щодо іншої дитини, що додатково підтверджує відсутність об'єктивних перешкод для належного виконання ним своїх батьківських обов'язків щодо власного сина.

75. Доказів, які б підтверджували вчинення позивачкою перешкод для виконання відповідачем батьківських обов'язків не надано.

76. З приводу заперечень відповідача проти позбавлення батьківських прав, Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, звертав увагу, що «самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов'язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи».

77. Також у постанові від 27 січня 2021 року у справі

№ 398/4299/17 Верховний Суд вказав: «… Лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. […] Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав».

78. У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, виходив із того, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов'язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов'язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

79. З урахуванням наведених висновків ЄСПЛ та Верховного Суду, а також встановлених у цій справі обставин, зокрема рішення суду у справі № 756/10331/17, саме лише заперечення відповідача проти позбавлення батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови в задоволенні позову.

80. Апеляційний суд, встановивши, що:

- малолітній ОСОБА_3 не знає свого біологічного батька, а своєю сім'єю вважає матір та її чоловіка ОСОБА_6 ,

- після ухвалення рішення Оболонського районного суду м. Києва

від 11 жовтня 2017 року у справі № 756/10331/17 та попередження суду відповідач не змінив свого ставлення до виконання батьківських обов'язків щодо сина,

- саме лише заперечення відповідача щодо позбавлення батьківських прав в цьому випадку не може розцінюватися як достатня підстава для відмови в позові

дійшов цілком обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 свідомо, тривалий час, незважаючи на попередження суду, ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, що є підставою для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

81. З урахуванням встановлених обставин, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладениму постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16,