19 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 753/18852/24
провадження № 61-15399ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Докієном Дмитром Борисовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Воловиченко Віталій Валерійович, про визнання спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійним договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на частину нерухомого майна,
У вересні 2024 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_6 , Київської міської ради, треті особи: Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_7 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання державного акту про право власності на земельну ділянку недійсним та усунення порушень прав власника, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року провадження у справі закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва
від 09 квітня 2025 року заяву представника третьої особи ОСОБА_1 - Докієна Д. Б. про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат задоволено. Ухвалено додаткове рішення у справі, яким стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_9 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року залишено без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року залишено без змін.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_9 на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року задоволено частково.
Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви представника третьої особи ОСОБА_1 - Докієна Д. Б. про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
04 грудня 2025 року засобами поштового зв'язку представникОСОБА_1 - Докієн Д. Б. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року в частині скасування додаткового рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року і залишити в силі судове рішення (додаткове рішення) Дарницького районного суду м. Києва від 09 квітня 2025 року в цій частині.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та пункту 9 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення - у випадках, встановлених законом.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Право касаційного оскарження передбачене статтею 389 ЦПК України.
Пунктом другим частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з пунктом 13 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина п'ята статті 142 ЦПК України).
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (частина друга статті 255 ЦПК України).
Отже, судове рішення першої інстанції стосовно компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи (зокрема, витрат на професійну правничу допомогу), внаслідок необґрунтованих дій позивача є ухвалою щодо визначення розміру судових витрат.
Питання про розподіл між сторонами судових витрат суд може вирішити як в ухвалі про закриття провадження у справі, так і в ухвалі окремо з питанням про такий розподіл, зокрема, про компенсацію здійснених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу. Подібний висновок викладено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 477/1315/20 (провадження № 14-183цс21, пункт 21)
З огляду на вказані приписи, питання визначення розміру судових витрат після постановлення ухвали про закриття провадження у справі суд вирішує у додатковій ухвалі.
Заявниця звернулась з касаційною скаргою на постанову, згідно з якою суд апеляційної інстанції скасував додаткове рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. До цього додаткового рішення з огляду на його зміст слід застосовувати правила щодо оскарження ухвали суду першої інстанції, оскільки воно є додатковим до ухвали суду про закриття провадження у справі.
Ухвали судів першої інстанції в яких вирішено питання щодо розподілу судових витрат не вказані у переліку частини першої статті 353 ЦПК України, а відтак вонине підлягають касаційному оскарженню, оскільки не зазначені в пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 477/1315/20 (провадження № 14-183цс21) вказано, що «ухвала суду першої інстанції стосовно компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи (зокрема витрат на професійну правничу допомогу), внаслідок необґрунтованих дій позивача є ухвалою щодо визначення розміру судових витрат. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що оскільки ухвала суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат не належить до переліку ухвал, визначених у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України, таку ухвалу не можна оскаржити у касаційному порядку. А тому не можна оскаржити у цьому порядку і постанову апеляційного суду про залишення без змін вказаної ухвали суду першої інстанції. Отже, касаційне провадження за касаційною скаргою відповідачки слід закрити».
В разі якщо законність закриття провадження у справі не ставиться під сумнів, а предметом оскарження є лише питання розподілу судових витрат, то ухвала суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат після її перегляду апеляційним судом касаційному оскарженню не підлягає.
Такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду
від 08 червня 2021 року в справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21).
Враховуючи наведене, постанова апеляційного суду, ухвалена за результатами перегляду додаткової ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат, не переглядається в касаційному порядку відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (Levages Prestations Services v. France, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez De La Torre v. Spain, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отже, постанова Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Зазначення у постанові апеляційного суду про можливість її оскарження у касаційному порядку не може бути підставою для перегляду судового рішення Верховним Судом усупереч вимогам процесуального закону.
Керуючись частиною першою статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Докієном Дмитром Борисовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Воловиченко Віталій Валерійович, про визнання спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійним договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на частину нерухомого майна.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко В. М. Коротун