ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.12.2025Справа № 910/9886/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідертрансбудд»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керрот Бетон»
про стягнення 513 294,97 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лідертрансбудд» (далі - позивач, ТОВ «Лідертрансбудд») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керрот Бетон» (далі - відповідач, ТОВ «Керрот Бетон») про стягнення 513 294,97 грн, з яких: 480 515,77 грн основного боргу, 24 998,79 грн інфляційних втрат та 7 780,41 грн 3% річних.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати наданих позивачем послуг з перевезення.
Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/9886/25 та справу передано на розгляд судді Смирнової Ю.М.
Ухвалою суду від 15.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 20 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
Також вказаною ухвалою суду зобов'язано позивача у строк до 05.09.2025 надати суду письмові пояснення щодо укладеного між сторонами договору перевезення вантажів № ПВ 01/09/21 від 01.09.2021 в контексті заявлених позовних вимог та попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина друга ст. 178 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною п'ятою ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.
Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Частиною одинадцятою ст. 242 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Відповідно до п. 2 частини шостої ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно з повідомленням суду про доставлення процесуального документу до електронного кабінету особи, документ в електронному вигляді «ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику сторін)» від 15.08.2025 по справі № 910/9886/25 була доставлена відповідачу через електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) 18.08.2025 о 19:32, у зв'язку з чим, приймаючи до уваги вимоги положення частини шостої ст. 242 ГПК України, ухвала суду про відкриття провадження у справі (без виклику сторін) від 15.08.2025 вважається врученою відповідачу 19.08.2025.
Крім того, згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 15.08.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.
04.09.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач, на виконання вимог ухвали суду від 15.08.2025, повідомив, що між ТОВ «Лідертрансбудд» (Виконавець) та ТОВ «Керрот Бетон» (Замовник) був укладений Договір перевезення вантажів № ПВ 01/09/21 від 01.09.2021, відповідно до умов якого позивач на підставі замовлень відповідача зобов'язувався надати послуги з перевезення вантажів дорожніми транспортними засобами, та які були надані позивачем на загальну суму 490 515,77 грн , у зв'язку з чим між сторонами були укладені Акт надання послуг № 1574 від 20.12.2021 на суму 417 530,60 грн та Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 142 від 21.02.2022 на суму 17 557,03 грн та № 141 від 28.02.2022 на суму 55 428,14 грн. Проте, відповідач здійснив лише дві оплати відповідно до вищезазначених актів, що підтверджується платіжним дорученням № 2159 від 21.22.2022 на суму 5 000,00 грн та № 2161 від 22.02.2022 на суму 5 000,00 грн.
Оригінали вказаного Договору перевезення вантажів № ПВ 01/09/21 від 01.09.2021 та замовлень покупця № ЛДД00001716 від 20.12.2021, № LTD00001007 від 21.02.2022 та № 156 від 28.02.2022 були втрачені у зв'язку з воєнними діями та вимушеним переміщенням/зміною місцезнаходження документації, що підтверджується Довідкою ТОВ «Лідертрансбудд» № 04-09/25-1 від 04.09.2025. Відсутність у відповідача оригіналів вказаних документів з платіжними дорученнями № 2159 від 21.22.2022 та № 2161 від 22.02.2022 підтверджується Довідкою ТОВ «Керрот Бетон» № 27/05/25-1 від 27.05.2025, наданою відповідачем у справі № 910/2161/25 та долученого до вказаних додаткових пояснень.
Також позивач звертав увагу, що факт отримання та обігу первинних документів між сторонами (у т. ч. видаткових накладних - у разі постачань товарів, а також актів наданих послуг і податкових накладних) підтверджується їх електронними відмітками у системі документообігу та квитанціями контролюючого органу. Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, позивач склав та зареєстрував податкові накладні в ЄРПН за результатами надання послуг перевезення за вищезазначеними періодами, на підтвердження чого надані копії податкових накладних і квитанцій ДПС про їх реєстрацію. Факт реєстрації ПН у ЄРПН є первинною підставою для формування податкового кредиту покупцем і додатково індикує реальність господарської операції.
Отже, на думку позивача, він виконав усі вимоги законодавства щодо оформлення первинної документації та податкової звітності за вказаними операціями з надання послуг перевезення вантажів. Відповідач не підписав первинні документи (акти), зауважень щодо їх оформлення не надав, однак вчинив дії - сформував податковий кредит на підставі зареєстрованих позивачем податкових накладних, які спричинили зміни у структурі його активів та зобов'язань, що відповідно до ст. 1 Закону № 996-XIV є господарською операцією і додатково підтверджує реальність наданих послуг та існування боргу.
15.12.2025 через систему «Електронний суд» надійшла заява про вступ у справу як представника відповідача.
Разом із вказаною заявою був наданий відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив суд поновити строк для подачі відзиву.
Частинами першою та восьмою ст. 165 ГПК України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина дев'ята ст. 165 ГПК України).
Як зазначалось, ухвалою суду від 15.08.2025, зокрема, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 20 днів з дня вручення даної ухвали.
Зазначена ухвала суду була доставлена, зокрема, відповідачу через електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) 19.08.2025 о 09:44, що підтверджується відповідним повідомленням суду про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Отже, враховуючи дату та час доставлення ухвали суду від 15.08.2025 до Електронного кабінету відповідача, останній повинен був подати відзив на позов до 08.09.2025 (19.08.2025 + 20 днів) включно.
Частиною другою ст. 119 ГПК України передбачено, шо встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Проте, відзив на позов відповідачем був наданий лише 15.12.2025, що підтверджується штампом вхідного документу Господарського суду міста Києва, тобто з порушення строку, встановленого ухвалою суду від 15.08.2025 на подання відповідачем відзиву на позов.
Частиною першою ст. 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (частина четверта ст. 119 ГПК України).
В обґрунтування поновлення строку для подачі відзиву, представник відповідача посилався на те, що у справі № 910/2161/25, яка розглядалася Господарським судом міста Києва, вже була дана оцінка діям та доводам позивача, а отже відповідач не розраховував на те, що позивач вчергове звернеться до суду фактично з тими ж вимогами, проте в позовному провадженні; відповідач дізнався про справу №910/9886 11.12.2025 та саме з вищевказаних підстав не мав можливості подати відзив у справі у встановлений строк.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 06.10.2025 по справі № 916/4915/24 зазначав, що, зареєструвавши Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, відповідач мав усвідомлювати, що будь-які документи у справах, в яких підприємство бере участь, будуть надсилатись йому саме в електронній формі шляхом їх направлення до Електронного кабінету. Відповідно, колегія суддів вважає, що відповідач повинен був з певною періодичністю вживати заходи для перевірки повідомлень направлених до його Електронного кабінету.
Враховуючи отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі 19.08.2025, а подання відзиву на позов 15.12.2025 у відповідача була об'єктивна можливість дізнатись про існування судової справи щодо стягнення з нього грошових коштів та реалізувати свої процесуальні права сторони в такому провадженні з дотриманням визначених ГПК строків.
Слід зазначити, що п. 38 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Вищою радою правосуддя рішенням від 17.08.2021 № 1845/0/15-21, передбачено, що інформація про надходження до Електронного кабінету відомостей та документів про результати розгляду справ додатково може надсилатися користувачу у вигляді повідомлення на електронну пошту. Дані про електронну пошту зазначаються користувачем у профілі його Електронного кабінету.
Тобто відповідач мав можливість скористатися додатковим функціоналом в системі Електронний суд, налаштувавши отримання інформації про надходження до Електронного кабінету відомостей та документів про результати розгляду справ також на електронну пошту, доступ до якої не залежить від використання електронного цифрового підпису.
Крім того, суд враховує, що ухвала від 15.08.2025 оприлюднювалася в Єдиному державному реєстрі судових рішень України, тобто такі судові рішення є загальнодоступними.
Приймаючи до уваги викладене, наведене відповідачем обґрунтування пропуску строку на подачу відзиву на позовну заяву не може вважатися поважною причиною пропуску такого строку, оскільки вказані обставини зумовлені не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо нездійснення нею перевірки повідомлень, які надходили на її адресу.
Враховуючи вищезазначене, відзив на позовну заяву не приймається судом до розгляду, оскільки поданий поза межами процесуального строку на їх подання, встановленого судом.
За приписами частини п'ятої ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до частини п'ятої ст. 252 ГПК України, справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
Між ТОВ «Лідертрансбудд» (Виконавець) та ТОВ «Керрот Бетон» (Замовник) був підписаний Акт надання послуг № 1574 від 20.12.2021 на суму 417 530,60 грн з ПДВ (автопослуги) з відтисками печаток товариств. Також сторони підписали електронними підписами Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 142 від 21.02.2022 на суму 17 557,03 грн з ПДВ (послуги з перевезення дорожніми транспортними засобами) та № 141 від 28.02.2022 на суму 55 428,14 грн з ПДВ (послуги з перевезення дорожніми транспортними засобами), копії яких надані в матеріали справи.
Відповідачем послуги оплачені послуги позивача у розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2159 від 21.22.2022 на суму 5 000,00 грн та № 2161 від 22.02.2022 на суму 5 000,00 грн, копії яких надані в матеріали справи.
Зі змісту вказаних документів вбачається, що вони були складені та підписані за Договором перевезення вантажів № ПВ 01/09/21 від 01.09.2021 за замовленнями покупця № ЛДД00001716 від 20.12.2021, № LTD00001007 від 21.02.2022 та № 156 від 28.02.2022.
Як зазначав позивач, між ТОВ «Лідертрансбудд» (Виконавець) та ТОВ «Керрот Бетон» (Замовник) був укладений Договір перевезення вантажів № ПВ 01/09/21 від 01.09.2021, відповідно до умов якого позивачем на підставі замовлень відповідача були надані послуги з перевезення вантажів дорожніми транспортними засобами на загальну суму 490 515,77 грн з ПДВ, що підтверджується укладеними між сторонами Акт надання послуг № 1574 від 20.12.2021 на суму 417 530,60 грн та Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 142 від 21.02.2022 на суму 17 557,03 грн та № 141 від 28.02.2022 на суму 55 428,14 грн.
Проте, оригінали вказаного Договору та замовлень покупця були втрачені у зв'язку з воєнними діями та вимушеним переміщенням/зміною місцезнаходження документації, що підтверджується Довідкою ТОВ «Лідертрансбудд» № 04-09/25-1 від 04.09.2025.
Втрата оригіналів вказаних документів та платіжних доручень підтверджується також Довідкою ТОВ «Керрот Бетон» № 27/05/25-1 від 27.05.2025, копія якої долучена до матеріалів справи.
17.01.2025 ТОВ «Лідертрансбудд» звернулось до ТОВ «Керрот Бетон» з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 480 515,77 грн протягом 7 (семи) днів, на підтвердження чого надані копії опису вкладення у лист з оголошеною цінністю 0103300200498 від 17.01.2025, накладної Укрпошта № 0103300200498 від 17.01.2025 та фіскального чеку від 17.01.2025.
Проте вимога позивача про сплату заборгованості відповідачем не виконана, позивач звернувся з позовом до суду.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до частини другої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина перша ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша ст. 903 ЦК України).
За змістом ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Частиною першою ст. 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (частина перша ст. 909 ЦК України).
Частиною першою статті 916 ЦК України встановлено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу (частини друга-четверта ст. 909 ЦК України).
Положеннями частини другої ст. 908 ЦК України, що кореспондується з положеннями частини п'ятої ст. 307 Господарського кодексу України (чинному на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - ГК України), передбачено, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень установлюються договором, якщо іншого не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
У матеріалах справи відсутній Договір перевезення вантажів № ПВ 01/09/21 від 01.09.2021, оскільки згідно Довідки позивача № 04-09/25-1 від 04.09.2025 та Довідки відповідача № 27/05/25-1 від 27.05.2025, сам Договір та Замовлення покупця по господарським операціям на його виконання, втрачені внаслідок збройної агресії російської федерації та веденням воєнних дій.
Сторонами не заперечується факт укладення Договору перевезення вантажів № ПВ 01/09/21 від 01.09.2021, проте, у зв'язку з його відсутністю з об'єктивних причин, суд не може дослідити його умови.
Разом з тим, у відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363 (далі - Правила № 363) основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути, зокрема: накладні та інші документи, визначені законами України.
На підтвердження надання послуг відповідачу на загальну суму 490 515,77 грн з ПДВ, позивачем були надані копії підписаних між сторонами Акту надання послуг № 1574 від 20.12.2021 на суму 417 530,60 грн з ПДВ (автопослуги) з відтисками печаток товариств та підписані електронними підписами Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 142 від 21.02.2022 на суму 17 557,03 грн з ПДВ (послуги з перевезення дорожніми транспортними засобами) та № 141 від 28.02.2022 на суму 55 428,14 грн з ПДВ (послуги з перевезення дорожніми транспортними засобами).
На підтвердження реальності господарської операції щодо надання відповідачеві послуг на загальну суму 490 515,77 грн з ПДВ, позивачем також надано податкові накладні від 20.12.2021 № 88 на суму 417 530,60 грн, від 21.02.2022 № 78 на суму 17 557,03 грн та від 28.02.2022 № 85 на суму 55 428,14 грн щодо оплати суми податку на додану вартість на користь відповідача за автопослуги та послуги з перевезення дорожніми транспортними засобами, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується копіями квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 14.01.2022, від 21.02.2022 та від 22.06.2022, копії яких надані в матеріали справи.
У сукупності з іншими доказами у справі зазначені податкові накладні підтверджують факт надання позивачем послуг та їх прийняття відповідачем.
Приймаючи до уваги вищевикладене, матеріалами справи підтверджується надання позивачем послуг на загальну суму 490 515,77 грн з ПДВ та прийняття їх відповідачем, що останнім не спростовано.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою ст. 903 ЦК України перебачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина друга ст. 530 ЦК України).
Підпунктом 1.7. п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої ст. 530 ЦК України. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Оскільки згаданою ст. 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.
Як встановлено судом, позивач 17.01.2025 звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 480 515,77 грн протягом 7 (семи) днів, на підтвердження чого були надані копії опису вкладення у лист з оголошеною цінністю 0103300200498 від 17.01.2025, накладної Укрпошта № 0103300200498 від 17.01.2025 та фіскального чеку від 17.01.2025.
Згідно з даними фіскального чеку до поштового відправлення 0103300200498 від 17.01.2025, надіслана вимога є письмовою кореспонденцією «за повідомл. рек.», у зв'язку з чим приймаються строки пересилання поштових відправлень по місту Києву - Д+3 та строк рекомендованої письмової кореспонденції +1.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що з урахуванням строку пересилання направленого 17.01.2025 поштового відправлення (вимоги) + 3 дні (пересилання письмової кореспонденції по місту Києву) + 1 день (пересилання рекомендованої письмової кореспонденції) + 7 днів (ст. 530 ЦК України) без урахування вихідних днів, відповідач зобов'язаний був оплати позивачу надані послуги до 28.01.2025 включно.
Проте, як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, надані позивачем послуги були оплачені відповідачем лише частково у розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2159 від 21.22.2022 на суму 5 000,00 грн та № 2161 від 22.02.2022 на суму 5 000,00 грн, копії яких надані в матеріали справи.
Судом прийнято до уваги призначення платежу вказаних платіжних доручень: оплата за перевезення згідно Договору перевезення вантажів № ПВ 01/09/21 від 01.09.2021, проте надані позивачем акти на підтвердження наявності заборгованості також містять посилання на вказаний Договір як на підставу надання послуг, а в матеріалах справи відсутні докази надання інших послуг за Договором перевезення вантажів № ПВ 01/09/21 від 01.09.2021, які б могли бути оплачені відповідачем.
Слід зазначити, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за надані останнім послуги становить 480 515,77 грн (490 515,77 грн - 10 000,00 грн), що підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем.
Заперечень щодо обсягів наданих позивачем послуг та розміру заборгованості відповідач не навів.
В цьому контексті слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Зважаючи на обставини, встановлені судом у даній справі, враховуючи досліджені судом докази, що містяться у матеріалах справи та надані позивачем пояснення, суд при вирішенні зазначеної справи вважає за доцільне застосувати такий стандарт доказування, як «вірогідність доказів», у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки встановлені судом обставини на підставі наданих позивачем доказів в їх сукупності та кожен окремо, щодо надання позивачем відповідачу послуг перевезення та обов'язок відповідача оплатити їх вартість, є більш вірогідними, аніж протилежні, які позивачем не доведені.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша ст. 77 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи досліджені та встановлені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за наданні послуги у розмірі 480 515,77 грн є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають до задоволенню.
Оскільки відповідачем не було здійснено оплату наданих позивачем послуг, позивачем також нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача 24 998,79 грн інфляційних втрат та 7 780,41 грн 3% річних за період з 17.01.2025 до 01.08.2025.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові». Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 03.04.2021 у справі № 920/653/19.
Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що позивачем не правильно розрахований перший день прострочення платежу, оскільки, як встановлено судом, враховуючи відсутні погоджені сторонами строки здійснення оплат, відповідач, з урахуванням строку на поштове пересилання вимоги про сплату заборгованості по місту Києву + 3 дні з дня подання поштового відправлення до пересилання + 1 день для рекомендованої кореспонденції + 7 днів згідно ст. 530 ЦК України, зобов'язаний був оплати позивачу надані послуги до 28.01.2025 включно, у зв'язку з чим перший день прострочення оплати є 29.01.2025.
Також, позивачем був заявлений період нарахування інфляційних втрат з 17.01.2025 до 01.08.2025, проте при його розрахунку позивачем помилково не приймались до уваги індекс інфляції за липень 2025 року, в якому індекс інфляції був менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а саме: (99,8).
Приймаючи до уваги викладене, судом здійснено власний розрахунок 3% річних з урахуванням заявленого позивачем періоду нарахування, згідно з якими розмір 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача за період з 29.01.2025 по 01.08.2025 становить 7 306,47 грн та розмір інфляційних втрат за період з 29.01.2025 по 01.08.2025 становить 23 987,76 грн.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, судовий збір (сплачений позивачем з урахуванням понижуючого коефіцієнта у розмірі 0,8), відповідно до положень ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також, у позовній заяві було зазначено, що попередня (орієнтовна) сума судових витрат позивача становить 20 000,00 грн - витрат на правничу допомогу та 6 159,54 грн - сплаченого судового збору та, керуючись частиною восьмою ст. 129 ГПК України, докази таких витрат будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Керрот Бетон» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12; ідентифікаційний код 41329037) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідертрансбудд» (04078, м. Київ, вул. Білицька, буд. 72 Г; ідентифікаційний код 44076257) 511 810 (п'ятсот одинадцять тисяч вісімсот десять) грн 00 коп., з яких: 480 515 (чотириста вісімдесят тисяч п'ятсот п'ятнадцять) грн 77 коп. основного боргу, 23 987 (двадцять три тисячі дев'ятсот вісімдесят сім) грн 76 коп. інфляційних втрат та 7 306 (сім тисяч триста шість) грн 47 коп. 3% річних та судовий збір у розмірі 6 141 (шість тисяч сто сорок одна) грн 72 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.М. Смирнова