вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" грудня 2025 р. Справа№ 927/777/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Кураксіна О.І.;
від відповідача: Ізмайлов Д.Л.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія Трейд"
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.10.2025 року (дата підписання 02.10.2025 року)
у справі №927/777/25 (суддя Моцьора В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Сади України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія Трейд"
про стягнення 543 049,98 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма "Сади України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія Трейд" (далі - відповідач) про стягнення 543 054,98 грн, з яких 140 000,00 грн боргу, 206 287,16 грн штрафу та 172 057,54 грн річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №СУ-1490000109 від 14.12.2017 року.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 02.10.2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія Трейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Сади України" 140 000,00 грн боргу, 206 287,16 грн річних за користування чужими грошовими коштами, 98 381,41 грн штрафу та 5335,02 грн судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Добродія Трейд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.10.2025 року скасувати в частині стягнення штрафу з відповідача у розмірі 98 381,41 грн та ухвалити нове рішення суду, яким стягнути штраф у розмірі 19676,28 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Чернігівської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Так, представник скаржника зазначив, що на користь позивача судом першої інстанції було присуджено до стягнення 206 287,16 грн річних за користування чужими грошовими коштами, що в 1,5 рази більше присудженої до стягнення суми основного боргу.
Таким чином, за твердженням представника скаржника, додаткове стягнення штрафу у присудженому розмірі є безпідставним, оскільки притягнення відповідача до такої відповідальності порушує принцип дотримання судом балансу інтересів сторін. При цьому судом не надано належної оцінки доказам відповідача щодо його майнового стану та майнового стану позивача (відсутність доказів про збитки).
Також представник скаржника вказав, що судом не надано належної оцінки факту тривалого періоду часу (з 2018 року по 2025 року), протягом якого позивач, на думку відповідача, навмисно був бездіяльним щодо вчинення активних дій по стягненню основного боргу, чим штучно збільшив суму основного боргу, присудженого до стягнення у формі 15% річних за користування товарним кредитом.
Крім того, представник скаржника вказав, що судом першої інстанції також безпідставно не враховано встановлений ним факт, що відповідач не ухилявся від виконання своїх зобов'язань, виконував, хоч і з простроченням, оплату товару, надав позивачу гарантійний лист на сплату всієї суми боргу, тобто всіма можливими способами намагався вжити належних заходів щодо повного виконання умов договору в частині оплати поставленого позивачем товару.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Коротун О.М., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія Трейд" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.10.2025 року у справі №927/777/25 залишено без руху на підставі п. 2 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України.
Апелянтом усунено недоліки та подано до суду докази оплати судового збору у розмірі 3 633,60 грн.
Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія Трейд" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.10.2025 року у справі №927/777/25.
13.11.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.10.2025 року у справі №925/777/25 без змін.
Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що неналежне виконання відповідачем умов договору в частині своєчасної та повної оплати товару стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду. Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем грошових зобов'язань та прострочка відповідачем оплати вартості отриманого товару, суд зробив вірний висновок правомірності нарахування штрафу в розмірі 196 762,82 грн.
При цьому, представник позивача вказав, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника
неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Водночас, представник позивача зауважив, що виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, зважаючи на інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем, суд першої інстанції зробив вірний висновок про зменшення розміру штрафу, саме на 50%, а саме із обґрунтованого розміру 196 762,82 грн штрафу до 98 381,41 грн штрафу.
18.11.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме балансу (звіт про фінансовий стан, форма №1) відповідача за 9 місяців 2025 року (станом на 30.09.2025 року, дата подання 17.10.2025 року) на підтвердження актуальної інформації щодо поточного фінансового стану відповідача.
Представник скаржника в судовому засіданні 17.12.2025 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Рішення господарського суду першої інстанції скасувати в частині стягнення штрафу.
Представник позивача приєднався до судового засідання 17.12.2025 року Північного апеляційного господарського суду під час проголошення постанови. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Щодо клопотання про долучення відповідного балансу відповідача, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті або у строк, встановлений судом для їх подання.
Водночас, Господарський процесуальний кодекс України надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку за умов, що особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.
Так, колегією суддів встановлено, що апелянт не обґрунтував неможливість подання балансу (звіт про фінансовий стан на 30.09.2025 року) до суду першої інстанції та не клопотав про поновлення строку для їх надання.
За таких обставин, колегія суддів залишає клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи додаткових доказів - без розгляду на підставі ст. 207 Господарського процесуального кодексу України.
Як встановлено судом першої інстанції, 14.12.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма "Сади України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДобродіяТрейд" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №-СУ140000109 (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти й оплатити на умовах даного договору сільськогосподарську продукцію - насіннєвий матеріал в асортименті, іменований надалі товар.
Відповідно до п. 1.2 договору асортимент, ціна, кількість і строк поставки товару обумовлюється сторонами в специфікації на кожну партію товару, що є невід'ємною частиною договору (додаток №1).
Згідно п. 3.1 договору продавець здійснює поставку товару на базисі DDU - склад Покупця Луганська область, Білокуракинський район, с. Лизине, вул. Пушкіна, б.32В (Інкотермс 2010).
Строк поставки кожної окремої партії товару вказується у специфікації (п. 3.2.1. договору).
Відповідно до п. 3.3 договору товар, що поставляється Продавцем протягом дії даного договору, замовляється і оплачується Покупцем і відвантажується Продавцем партіями, визначеними сторонами в специфікації.
Датою поставки партії товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній (3.5 договору).
Згідно п. 3.6 договору право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару на його адресу. Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною.
Загальна вартість товару складається із загальної суми товарів, поставлених відповідно до специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору. Сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума товару по договору буде визначатися у додатку (додатках) - специфікації до даного договору у національній валюті України (гривня) (п. 4.1 договору).
Відповідно до п. 4.2 договору оплату в грошовій формі покупець зобов'язаний виконати наступним чином: платіж у розмірі 100% від вартості товару по договору, що складає 1 311 752,14 грн, за поставлений за договором товар покупець зобов'язаний здійснити у строк до 01.12.2018 року.
При здійсненні покупцем оплати товару після строку, зазначеного в п. 4.2 даного договору покупець у порядку ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України зобов'язаний сплатити відсотки за користування коштами в розмірі 15% річних від простроченої суми, що підлягає до оплати згідно п. 4.1 Договору. Відсотки нараховуються від дня, коли товар повинен бути оплачений (п. 4.2) і до дня його фактичної оплати на суму простроченого платежу за весь період прострочення (п. 4.6 договору).
Оплата відсотків, передбачена п. 4.6 даного договору є оплатою за користування чужими коштами, що визначена ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України (п. 4.7 договору).
Згідно п. 4.9 договору оплата, здійснена в зазначений даним договором строк, вважається своєчасною. При проведенні оплати після строку, зазначеного п. 4.2 даного договору вважається простроченою.
У випадку, якщо покупець не зробить оплату в строки, згідно п. 4.2 договору, він несе майнову відповідальність у вигляді сплати штрафу в розмірі 15 % від вартості товару (п. 7.1 договору).
Згідно п. 10.1 договору останній набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до "31" грудня 2018 року, а у відношенні виконання зобов'язань - до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.
Сторони у специфікації №1 до договору узгодили наступне:
-товар: насіння гібриду соняшнику НСХ 1749 Екстра плюс (F1) в кількості 231 мішків на суму 519 983,31 грн; насіння гібриду соняшнику НС Константін Екстра (F1) в кількості 277 мішків на суму 573143,47 грн;
-строк поставки товару: до 30.03.2018 року;
-оплата за поставлений товар здійснюється у порядку, передбаченому розділом 4 основного договору.
Специфікація підписана та скріплена печатками сторін.
10.04.2018 року, на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на суму 1 311 752,14 грн, що підтверджується видатковою накладною № 140000049 від 10.04.2018 року та довіреністю № 214 від 10.04.2018 року.
Листом №126 від 07.12.2018 року відповідач просив позивача розглянути можливість здійснення оплати за поставлений товар згідно Договору за наступним графіком : січень - 437 250,71 грн; лютий - 437 250,71 грн; березень - 437 250,71 грн. при цьому, відповідач гарантував якнайшвидше виконання своїх зобов'язань.
Своєчасної та повної оплати за отриманий товар відповідач належним чином не виконав, грошові кошти за товар сплатив з порушенням погоджених сторонами у договорі строків та не у повному обсязі, а саме: 211 752,14 року грн згідно з платіжною інструкцією № 3336690466 від 27.12.2018 року; 100 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 642934062 від 29.03.2019 року; 100 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 674043399 від 26.04.2019 року; 300 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 705202209 від 31.05.2019 року; 200 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 720519887 від 27.06.2019 року; 100 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 2183957685 від 31.07.2019 року; 50 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 1017043949 від 23.02.2021 року; 50 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 59 від 03.06.2021 року; 30 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 1811 від 09.12.2021 року; 30 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 1859 від 16.12.2021 року.
У жовтні 2023 року на адресу відповідача позивачем направлено драфт позовної заяви з нагадуванням про існуючу заборгованість в сумі 140 000,00 грн, який було залишено відповідачем без відповіді, заборгованість сплачена не була.
Так, за твердженням позивача, неналежне виконання відповідачем умов договору в частині своєчасної та повної оплати товару стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору (ст. 631 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України)
Враховуючи правову природу укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини договору купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
За приписами статей 692, 693 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Так, судом першої інстанції було встановлено, що на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 1311752,14 грн, що підтверджено підписаною між сторонами видатковою накладною №140000049 від 10.04.2018 року.
Відповідач поставлений товар оплатив частково на суму 1 171 752,14 грн, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у розмірі 140 000,00 грн.
Відповідач, як зазначив суд першої інстанції, доказів сплати суми боргу в повному обсязі суду не надав, суму основної заборгованості визнав у відзиві на позов.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 140 000,00 грн є правомірною, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати (ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Сторонами у п. 4.6 договору узгоджено, що при здійсненні покупцем оплати товару після строку, зазначеного в п. 4.2 даного договору покупець у порядку ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України зобов'язаний сплатити відсотки за користування коштами в розмірі 15% річних від простроченої суми, що підлягає до оплати згідно п. 4.1 договору. Відсотки нараховуються від дня, коли товар повинен бути оплачений (п. 4.2) і до дня його фактичної оплати на суму простроченого платежу за весь період прострочення.
Оплата відсотків, передбачена п. 4.6 даного договору є оплатою за користування чужими коштами, що визначена ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України (п. 4.7 договору).
У зв'язку із невиконанням відповідачем обов'язку з оплати переданого товару, позивач на підставі п. 4.6 договору нарахував відповідачу 15% річних на суму 206 287,16 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 15 % річних, судом першої інстанції дійшов висновку, що такий розрахунок є арифметично вірним, обґрунтованим та відповідає вимогам законодавства.
Отже, зважаючи на викладене, за висновком суду першої інстанції до стягнення з відповідача підлягають 206287,16 грн річних за користування чужими грошовими коштами.
Щодо зменшення розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами суд зазначає таке.
Так, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що штрафні санкції необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України неможливе.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстави застосовувати положення ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України щодо зменшення суми процентів (15%) за користування товарним кредитом, які за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру неможливе.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 196 762,82 грн штрафу, нарахованих на підставі п. 7.1. договору відповідно до поданого розрахунку, суд першої інстанції встановив наступне.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У випадку, якщо покупець не зробить оплату в строки, згідно п. 4.2 договору, він несе майнову відповідальність у вигляді сплати штрафу в розмірі 15% від вартості товару (п. 7.1 договору).
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем грошових зобов'язань та прострочка відповідачем оплати вартості отриманого товару, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність нарахування штрафу в розмірі 196 762,82 грн.
Водночас, взявши до уваги всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції, визнав за можливе реалізувати надане йому право та зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 269 Господпрського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині зменшення шрафних санкцій на 50%, суд апеляційної інстанції, з огляду на вимоги ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу лише в цій частині.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує своєї провини у порушенні грошових зобов'язань по договору, але вважає, що необхідно обов'язково врахувати в сукупності всі обставини, в тому числі й порушення позивачем строку поставки товару, факт спричинення бізнесу відповідача збитків внаслідок війни з рф, наявність у відповідача кредитних зобов'язань перед банками і позикодавцями, а також загальний ступінь виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем по Договору, що у відсотках до загальної вартості поставленого товару становить 89%. Тобто, не виконаним відповідачем грошовим зобов'язанням перед позивачем є сума, яка становить лише 11% від загальної вартості поставленого товару. І на цю суму позивач нараховує неспівмірно великі розміри штрафних санкцій, які сумарно у 2,5 рази перевищують суму основного боргу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 року у справі №922/266/20).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, колегія суддів, відзначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі №910/8698/19, від 08.10.2020 року у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 року у справі №922/1716/20).
У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 року у справі №922/2141/21 міститься висновок про те, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути однакових умов, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій: Верховний Суд не надавав у наведених вище справах висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли Верховний Суд дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при застосуванні судами власної дискреції, Верховний Суд зробив висновок про те, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним.
Подібний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.10.2021 року у справі №910/6471/20.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу вірно взяв до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання.
У розрізі зазначеного вище колегія суддів вважає за необхідне вказати, що таке зменшення штрафу є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язання і проявом балансу між інтересами обох сторін, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також виступає способом стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.
Судом прийнято до уваги також відсутність доказів на підтвердження завдання позивачу збитків порушенням відповідачем умов вказаного договору в частині своєчасного виконання робіт, причини та наслідки невиконання спірного зобов'язання в обумовлені сторонами строки, а також розмір нарахованих штрафних санкцій.
Крім того, судом першої інстанції було враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Матеріалами справи підтверджується, що при вирішенні клопотання про зменшення розміру штрафу, суд першої інстанції перевірив всі доводи сторін і врахував всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, з огляду на що визнав за можливе реалізувати надане йому право та зменшити розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін. Отже, зважаючи на викладене, до стягнення з відповідача підлягають 98 381,41 грн штрафу.
Таким чином, суд першої інстанції, оцінивши наведені сторонами доводи, надані докази та обставини справи в їх сукупності, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України, цілком обґрунтовано виснували про можливість зменшення розміру пені на 50%, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, а також дотримавшись принцип розумного балансу між інтересами сторін.
Ураховуючи вищевикладене у цій постанові, проаналізувавши судові рішення Верховного Суду, правові висновки щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України в яких, на думку скаржника, не було враховано судом першої інстанції у цій справі, колегія суддів встановила, що застосування судом першої інстанції вказаних норм права не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції. У зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень ст. 551 Цивільного кодексу України. Застосування судом положень ст. 551 Цивільного кодексу України у цій справі залежало виключно від встановлених і доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу.
Твердження скаржника, що судом першої інстанції враховано встановлений ним факт, що відповідач не ухилявся від виконання своїх зобов'язань, виконував, хоч і з простроченням, оплату товару, надав позивачу гарантійний лист на сплату всієї суми боргу, тобто всіма можливими способами намагався вжити належних заходів щодо повного виконання умов договору в частині оплати поставленого позивачем товару, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки останні не спростовують висновки суду.
При цьому, колегія суддів керуючись ст. 269 Господарського процесуального кодексу України не надає оцінку твердженням скаржника щодо штучного збільшення суму основного боргу, присудженого до стягнення у формі 15% річних за користування товарним кредитом, оскільки, як було зазначено вище скаржник оскаржив рішення лише в частині штрафу.
Водночас, колегія суддів відзначає, що скрутний фінансовий стан Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія Трейд", не є виключною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій на 90% штрафу , зважаючи на вищевикладені обставини, а також той факт, що тяжка економічна ситуація в Україні має загальнодержавний характер, та, в тому числі впливає і на показники діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Сади України".
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладене ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам скаржника із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні статей 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія Трейд" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.10.2025 року у справі №927/777/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.10.2025 року у справі №927/777/25 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №927/777/25 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун
Дата підпису 23.12.2025 року.