вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" грудня 2025 р. Справа№ 911/3043/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Гордієнко В.А.;
від відповідача 1: не прибув;
від відповідача 2: не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»
на ухвалу Господарського суду Київської області від 21.11.2025
за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
про вжиття заходів забезпечення позову
у справі №911/3043/25 (судді - Мальована Л.Я.)
за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрошинсервіс»
2) ОСОБА_1
про стягнення 436 453, 44 грн,
Акціонерне товариство Комерційного банку «Приватбанк» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрошинсервіс» (далі - відповідач 1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач 2) про стягнення 426 258, 75 грн основного боргу за тілом кредиту та 10 194, 69 грн заборгованості за відсотками.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем 1 та відповідачем 2, як поручителем відповідно до договору поруки № 2617716631-ДП- L4F від 08.02.2024 року, укладеного між позивачем та відповідачем 2, свого обов'язку щодо повернення кредитних коштів відповідно до Заяви на отримання послуги «Бізнес-овердрафт» №44259062-L4F від 07.02.2024 року.
21.11.2025 року Акціонерним товариством Комерційного банку «Приватбанк» подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту у межах ціни позову на квартиру, загальною площею 43.4 кв.м., (реєстраційний номер об'єкта нерухомого 749707132103) яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.11.2025 року відмовлено Акціонерному товариству Комерційному банку «Приватбанк» в задоволені заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою місцевого господарського суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 21.11.2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову - задовольнити. Крім того, представник заявника просив поновити строк на подання доказу, та прийняти та долучити до матеріалів справи копію заяви Вих № 26/11-1 від 26.11.2025 року.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, представник скаржника зазначив, що у банку відсутні підстави вважати, що відповідачами будуть припинені недобросовісні дії щодо виконання обов'язків перед кредитором, оскільки ними протягом тривалого часу не вчинено жодних дій, спрямованих на добровільну сплату заборгованості перед банком або домовленості із останнім щодо спірної заборгованості.
Крім того, за твердженням скаржника, 26.11.2025 року відповідач 1 звернувся до позивача з заявою Вих № 26/11-1 від 26.11.2025 року про зняття заборони з заставного майна, яке належить ОСОБА_1 і було передано у заставу по іншому кредитному договору, у зв'язку з тим, що ними було здійснено погашення заборгованості по кредитному договору 44259062-КД-1 від 15.12.2023 року.
При цьому жодних погашень по кредитному договору, який є предметом розгляду даної судової справи, здійснено не було. Дані дії відповідачів також свідчать про намір відповідача 2 позбутись майна за рахунок якого може бути погашена заборгованість.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на ухвалу Господарського суду Київської області від 21.11.2025року у справі №911/3043/25.
Відповідачі своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзив на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Представник позивача в судовому засіданні 22.12.2025 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції -скасувати.
Представники відповідачів 1, 2 в судове засідання 22.12.2025 року Північного апеляційного господарського суду не прибули. Про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (наявні в матеріалах справи).
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали оскарження, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Щодо клопотань апелянта про долучення до матеріалів справи нових доказів, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті або у строк, встановлений судом для їх подання.
Водночас, Господарський процесуальний кодекс України надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку за умов, що особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.
Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Близька за змістом правова позиція послідовно викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25.04.2018 року у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 року у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 року у справі № 913/632/17 року, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 року у справі № 908/1908/19, від 21.01.2021 року у справі № 908/3359/19, від 03.11.2021 року у справі № 915/951/20.
За таких обставин, колегія суддів залишає клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи додаткових доказів - без розгляду на підставі ст. 207 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Згідно з п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Суд може застосовувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 та ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Отже, заява про забезпечення позову повинна бути обґрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, забезпеченні ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому, підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом залежно від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Згідно правових висновків наведених Верховним Судом у постанові від 05.07.2024 року справа № 910/6287/23 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.
Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі №753/22860/17).
При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
До того ж, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2023 року справа № 917/453/23.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Аналогічна права позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 року у справі № 917/453/23, від 26.09.2023 року у справі № 911/1518/22, від 18.10.2023 року у справі № 922/1864/23, від 11.01.2024 року у справі № 916/3599/23.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2023 року у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 року у справі № 922/1864/23.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись на самих лише припущеннях позивача. Позивач повинен довести наявність обставин для забезпечення позову та необхідності забезпечення судом збалансованості інтересів усіх учасників процесу.
З метою мінімізації можливих зловживань із забезпеченням позову, процесуальним законодавством визначено наступне: по-перше, суду має бути надане підтвердження існування реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; по-друге, забезпечення позову має бути обґрунтованим, тобто заявник повинен обґрунтувати, чому невжиття заходів забезпечення може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, та як саме; по-третє, вид забезпечення позову повинен відповідати позовним вимогам та їхньому обсягу.
При цьому, вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а ще й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Як встановлено місцевим господарським судом, Акціонерне товариство Комерційного банку «Приватбанк» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрошинсервіс» та ОСОБА_1 про стягнення 426 258, 75 грн основного боргу за тілом кредиту та 10 194, 69 грн заборгованості за відсотками.
У боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрошинсервіс» наявна заборгованість за кредитним договором № 44259062-L4F вiд 07.02.2024 року в загальному розмірі 436453,44 грн, яка є предметом позову про солідарне стягнення заборгованості з боржника та поручителя ОСОБА_1 .
Заява про забезпечення позову заявником (представником позивача) обґрунтована наступним.
Так, оскільки у відповідача 1 відсутнє будь-яке рухоме або нерухоме майно, позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно, яке належить на праві власності відповідачу 2.
Крім того, за твердженням позивача, обраний ним спосіб забезпечення позову має на меті збереження гарантованого виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог, та жодним чином не буде перешкоджати власнику майна у його користуванні. Тобто, накладення арешту на майно поручителя ОСОБА_1 обмежує його, виключно, у можливості відчуження такого майна з метою уникнення виконання судового рішення. При цьому, майно буде знаходиться у вільному володінні власника та не обмежене у цільовому використанні.
При цьому, позивач зауважив, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
Таким чином позивач вважає, що накладення арешту на майно, що належить відповідачу 2 на праві власності не призведе до невиправданого обмеження його майнових прав, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Як вбачається з довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (Номер інформаційної довідки: 5005372913142 від 11.08.2025 року), ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) є власником квартири, загл. пл. 43.4 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер об'єкта нерухомого 749707132103.
Так, відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно сплачувати заборгованість тощо.
В свою чергу колегія суддів зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв'язку з предметом позовних вимог та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для заявника (представника позивача) в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, в обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник (представник позивача) посилається виключно на припущення, що майно відповідача 2, яке перебуває у власності останнього - квартира за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач 2 має можливість відчуження об'єкту нерухомості в будь - який час.
Інших доводів та будь - яких підстав для вжиття заходів забезпечення позову, окрім посилання на необхідність забезпечення позову з метою гарантування відновлення порушених прав заявника (представника позивача) в разі задоволення позову та виконання судового рішення, заявником (представником позивача) в поданій суду заяві про вжиття заходів забезпечення позову не наведено.
При цьому, колегія суддів зауважує, що наявна у відповідача 2 можливість в будь-який момент відчужити нерухоме майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому можливо утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь заявника.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, постанові Верховного суду від 09.06.2023 року у справі № 37з-23.
Вимоги про застосування заходів забезпечення майнового позову з підстав відсутності коштів та можливості відчуження/зменшення за кількістю майна не можуть ґрунтуватися виключно на припущеннях, позаяк, в даному випадку, твердження про неможливість/утруднення виконання рішення суду не підкріплені належними та допустимими в розумінні статей 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказами. Зокрема, жодних доказів вчинення відповідачем 2 дій щодо відчуження нерухомого майна та/або наявності намірів таких дій позивачем матеріали справи не містять та не надано ані суду першої ані інстанції ані суду апеляційної інстанції.
Твердження скаржника, що 26.11.2025 року відповідач 1 звернувся до позивача з заявою Вих № 26/11-1 від 26.11.2025 року про зняття заборони з заставного майна, яке належить ОСОБА_1 і було передано у заставу по іншому кредитному договору, у зв'язку з тим, що ними було здійснено погашення заборгованості по кредитному договору 44259062-КД-1 від 15.12.2023 року. При цьому жодних погашень по кредитному договору, який є предметом розгляду даної судової справи, здійснено не було. Дані дії відповідачів також свідчать про намір відповідача 2 позбутись майна за рахунок якого може бути погашена заборгованість, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки останнє лише свідчить про здійснення погашення заборгованості відповідачами перед позивачем за іншим кредитним договором, та не свідчить про намір відповідача 2 відчужити відповідне майно. Крім того, заявником не доведено співмірність заходів забезпечення та вимог які були заявлені в позові.
Враховуючи вищевикладені обставини викладені в заяві про забезпечення позову, надавши оцінку доказам зазначеним у заяві, та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, відповідно до статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам скаржника із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні статей 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скарги слід залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на ухвалу Господарського суду Київської області від 21.11.2025 року у справі №911/3043/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 21.11.2025 року у справі №911/3043/25 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали оскарження №911/3043/25 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун
Дата підписання 23.12.2025 року.