Постанова від 16.12.2025 по справі 916/697/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/697/21

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Богатиря К.В., Діброви Г.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Романенко Д.С.;

Представники сторін:

Від прокуратури - Тунік В.М.;

Від Міністерства охорони здоров'я України -Дяк Ю.М.;

Від Міністерства культури та стратегічних комунікацій України - Олексієнко В.М.;

Від Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації - не з'явився;

Від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях - Стапінський В.О.;

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАЙВ-ІН" - Сизоненко В.С.;

Від Державного закладу "Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів "Лісова поляна" Міністерства охорони здоров'я України" - Рибіна О.Г.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 (повний текст складено 27.03.2025)

по справі № 916/697/21

за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Міністерства охорони здоров'я України; Міністерства культури та стратегічних комунікацій України; Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації;

до відповідачів:

1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАЙВ-ІН";

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Державний заклад "Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів "Лісова поляна" Міністерства охорони здоров'я України"

про визнання договору купівлі-продажу недійсним, повернення безпідставно набутого майна,

(суддя першої інстанції: Рога Н.В., дата та місце ухвалення рішення: 17.03.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),

У березні 2021 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства культури та інформаційної політики України і Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАЙВ-ІН" (далі - ТОВ "ДРАЙВ-ІН") і Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі - РВ ФДМУ) про:

- визнання недійсним укладеного 26.12.2018 між Відповідачами у справі договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5;

- зобов'язання ТОВ "ДРАЙВ-ІН" повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України зазначене нерухоме майно, вартістю 8799000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю вибуття з державної власності 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 кв.м за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, зумовленою наявністю законодавчо встановленої заборони на відчуження та приватизацію об'єктів культурної спадщини, які є пам'ятками та включені до переліку пам'яток, що не можуть бути приватизовані.

13.07.20221 до Господарського суду Одеської області надійшла заява Прокурора про зміну предмета позову та залучення співВідповідача від 07.07.2021 № 15/3/2-1313вих-21, в якій Прокурор просив її прийняти та розглядати позовні вимоги з урахуванням змін, а саме:

- визнати незаконним і скасувати наказ РВ ФДМУ від 30.08.2018 № 1040 "Про включення до переліку об'єктів малої приватизації об'єкта державної власності -"49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: Французький бульвар, 85/5, м. Одеса", що орендується ТОВ "ДРАЙВ-ІН";

- визнати незаконним і скасувати підпункт 6 пункту 2 наказу Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) № 1196 від 18.09.2018 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.03.2018 № 447 "Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році", яким розділ "Регіональне відділення по Одеській області" додатка 3 "Перелік окремого майна", затвердженого наказом ФДМУ № 447 від 27.03.2018, доповнено позицією: 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 м2 за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5;

- визнати незаконним і скасувати наказ РВ ФДМУ від 28.09.2018 № 1157 "Про прийняття рішення про приватизацію об'єкта державної власності "49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2", розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, який знаходиться на балансі орендаря - ТОВ "ДРАЙВ-ІН";

- визнати недійсним договір купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018, укладений між РВ ФДМУ та ТОВ "ДРАЙВ-ІН", щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5;

- зобов'язати ТОВ "ДРАЙВ-ІН" повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України нерухоме майно, а саме: 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, вартістю 8 799 000,00 грн. Водночас у цій заяві Прокурор просив залучити ФДМУ як співВідповідача у справі та передати справу № 916/697/21 на розгляд Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.07.2021 зазначену заяву Прокурора було залишено без розгляду та вирішено здійснювати розгляд справи за первісними позовними вимогами.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 повернуто апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.07.2021 року у справі № 916/697/21.

Постановою Верховного Суду від 26.11.2021 касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено, ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 у справі № 916/697/21 скасовано, справу передано до Південно-західного апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.07.2021 скасовано, а справу №916/697/21 направлено до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.02.2022 поновлено провадження у справі, заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури про зміну предмету позову та залучення співВідповідача прийнято до розгляду, ухвалено розглядати позов з урахуванням зміненого предмету спору, залучено до участі у справі в якості співВідповідача: Фонд державного майна України та справу передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2022 справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у підготовчому засіданні.

Постановою Верховного Суду від 27.06.2022 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 скасовано, ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.07.2021 про залишення без розгляду заяви Прокурора про зміну предмету позову та залучення співВідповідача залишено в силі.

12.01.2023 року справа надійшла до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.01.2023 справу № 916/697/21 прийнято до провадження судді Демешина О.А., ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено дату та час підготовчого засідання.

При цьому, суд зазначив, що із врахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 року по цій справі про залишення без розгляду позову в частині вимог, суд продовжив розглядати позовні вимоги до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН» про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018 року, укладений між Регіональним відділенням фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН», щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5;

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН» повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України нерухоме майно, а саме: 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, вартістю 8 799 000 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.08.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Суди, з огляду на заборону відчуження та приватизації об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками та включені до переліку пам'яток, які не можуть бути приватизовані, що передбачено Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" і Законом України "Про охорону культурної спадщини", дійшли висновку, що вибуття без погодження відповідних органів охорони культурної спадщини (Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації), з державної власності 49/100 частин об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, площею 350 м2, відбулось всупереч нормам чинного законодавства.

Також суди дійшли висновку, що договір купівлі-продажу майна від 26.12.2018 між РВ ФДМ України по Одеській області та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" було укладено всупереч законодавчих вимог щодо заборони приватизації об'єктів, які включені до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, і без надання дозволу органами охорони культурної спадщини, отже такий договір підлягає визнанню недійсним з підстав його невідповідності положенням законодавства згідно зі статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Водночас оскільки Відповідачами у справі було заявлено клопотання про застосування спливу строків позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог з підстав пропуску Прокурором, встановленого законом строку позовної давності.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2024 касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2023 у справі №916/697/21 скасовано, справу вирішено передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Касаційний господарський суд вказав, що вирішуючи спори про визнання недійсним договору або застосування наслідків нікчемного правочину необхідно мати на увазі, що суд в першу чергу повинен вирішувати юридичну долю такого правочину. Суд не може застосовувати наслідки недійсності або нікчемності правочину без вирішення юридичної долі цього правочину, про що повинно бути чітко зазначено в резолютивній (у випадку недійсності) або мотивувальній (у випадку нікчемності) частинах судового рішення. У випадку, якщо Позивач заявив про недійсність правочину суд за принципом "jura novit curia" (суд знає закони) може самостійно дійти висновку, що цей правочин є не недійсним, а нікчемним.

Застосування наслідків недійсності або нікчемності правочину як негаторної вимоги без відповідних висновків суду щодо юридичної долі правочину є неприпустимим, оскільки підриває основи цивільного права та презумпцію правомірності правочину. Так само неприпустимим є застосування до похідних вимог про повернення майна, при заявленій основній вимозі про визнання недійсним договору, негаторного позову на який, як на позов власника який є фактичним володільцем майна і намагається усунути перешкоди в його користуванні, не розповсюджується позовна даність.

Касаційний господарський суд вказав, що у цьому випадку для правильного вирішення спору необхідним є встановлення обставин щодо дійсного правового статусу спірного майна та наявності законодавчої заборони на включення спірного об'єкта - 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, що розташований за адресою: м. Одеса Французький бульвар, 85/5 до переліку об'єктів на приватизацію, з урахуванням норм діючого на момент вчинення правочину законодавства, а отже і наявність підстав для висновку про нікчемність договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5 від 26.12.2018, укладеного між РВ ФДМУ та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" договору купівлі-продажу, про недійсність якого Прокурор звернувся до суду.

З урахуванням встановлення відповідних обставин, в тому числі щодо заяви про застосування позовної давності, також необхідно звернути увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2024 для розгляду справи №916/697/21 призначено суддю Рога Н.В.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 у даній справі у задоволенні позову Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАЙВ-ІН", Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про визнання недійсним укладеного 26.12.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДРАЙВ-ІН" договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАЙВ-ІН" повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України зазначене нерухоме майно, вартістю 8 799 000 грн. відмовлено повністю.

В своєму рішенні суд першої інстанції вказав, що Прокурор, посилаючись на законодавчу заборону приватизації спірного об'єкта, повинен був звернутися тільки з негаторною позовною вимогою про усунення перешкод у користуванні державою спірним майном шляхом його витребування у незаконного володільця, бо все інше повинно бути таким, що не підлягає оспорюванню в силу прямих вказівок закону. Однак, якщо Прокурор просить визнати недійсними договір купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації від 26.12.2018, то це відноситься до категорії оспорюваних двосторонніх правочинів, і факт їх неправомірності повинен бути обов'язково встановлений судом, оскільки існує спір про речове право.

Якщо питання неправомірності правочинів презюмується законом, то такі правочини є нікчемними, і слід заявляти негаторні вимоги тільки про застосування наслідків таких нікчемних правочинів, зокрема, також шляхом усунення перешкод у користуванні майном, яке було передане за цими правочинами, причому, питання наявності саме у Позивача права власності на майно не потребує викладення такого в резолютивній частині рішення суду.

Разом з тим, у разі задоволення позовної вимоги про витребування такого майна з чужого незаконного володіння, суд витребує таке майно на користь Позивача, а не зобов'язує Відповідача повернути це майно власникові.

Суд вказує, що в даному випадку Прокурором застосована така правова конструкція своїх позовних вимог, яка свідчить, що ним одночасно заявлено в одному позові як віндикаційну, так і негаторну вимоги.

Разом з тим, господарський суд акцентував увагу також на тому, що задоволення позовної вимоги про визнання недійсним правочину не є ефективним способом захисту ще й тому, бо не здатне призвести до реального відновлення порушених прав та інтересів держави без додаткового звернення до суду з новим позовом (позовами).

Підсумовуючи все зазначене вище, оскільки обрання Позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, суд першої інстанції зазначив, що відсутня необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації від 26.12.2018 як оспорюваного правочину чи для встановлення його вірогідної нікчемності.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації у повному обсязі.

Не погоджуючись з таким рішенням, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 у справі №916/697/21 - скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Прокурора задовольнити в повному обсязі; стягнути з Відповідачів на користь Одеської обласної прокуратури судовий збір, сплачений за подання до суду позовної заяви, апеляційних та касаційної скарг.

На переконання Апелянта, оскаржуване рішення ухвалене при невірному застосуванні норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 216, 387, 391 Цивільного кодексу України, з порушенням норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 2, 13, 86, 236, 316 Господарського процесуального кодексу України, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Так, ухвалюючи вказане рішення, суд попередньої інстанції дійшов висновку про неналежність та неефективність обраного способу захисту. На думку суду, в даному випадку належним способом захисту порушеного права, який є ефективним та відповідає вимогам закону, буде віндикаційний позов. При цьому, суд першої інстанції зазначає, що Прокурором одночасно заявлено в одному позові як віндикаційну, так і негаторну вимоги.

Прокурор не погоджується з такою позицією суду першої інстанції адже, судом не прийнято до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 за результатами розгляду подібних спірних правовідносин, на які Прокурор посилався у поданих до суду процесуальних документах (письмові пояснення, відповідь на відзив) в обґрунтування належності та ефективності обраного способу захисту шляхом подання до суду саме негаторного позову.

Прокурор стверджує, що незаконна приватизація спірного об'єкта нерухомого майна та реєстрація права власності на нього за ТОВ «ДРАЙВ-ІН» створює перешкоди в реалізації титульним власником (держави в особі Міністерства охорони здоров'я України) повноважень щодо розпорядження належним йому майном, зокрема, унеможливлює реалізацію такого повноваження.

У даному випадку заявлені позовні вимоги, зокрема, про зобов'язання повернути майно направлені на усунення перешкод в реалізації власником повноважень щодо розпорядження або (та) користування належним йому майном, слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця, власника спірного майна, тобто держави в особі Міністерства охорони здоров'я України.

На переконання апелянта, належним способом захисту прав та законних інтересів держави на спірне нерухоме майно є подання негаторного позову, оскільки порушення прав власника у такому спорі не пов'язане із позбавленням його володіння спірним майном, та має на меті повернення майна від особи, яка за відсутності права володіння, незаконно оформила у приватну власність чи використовує спірне майно.

Враховуючи закріплений у законі правовий режим спірного майна як такого, що не може передаватись у приватну власність та змінювати законного володільця (держава), незаконна приватизація спірного об'єкта нерухомого майна та реєстрація права приватної власності на нього за ТОВ «ДРАЙВ-ІН» створює перешкоди в реалізації титульним власником (держава в особі Міністерства охорони здоров'я України) повноважень щодо розпорядження належним йому майном, зокрема, унеможливлює реалізацію такого повноваження.

Проте, як стверджує Прокурор, зазначені обставини, що покладені в основу заявлених позовних вимог, тобто мають значення для правильного вирішення справи, взагалі не досліджувались судом першої інстанції.

Окрім того, судом попередньої інстанції зазначено, що Прокурор, посилаючись на законодавчу заборону приватизації спірного об'єкта, повинен був звернутися тільки з негаторною позовною вимогою про усунення перешкод у користуванні державою спірним майном шляхом його витребування у незаконного володільця, бо все інше повинно бути таким, що не підлягає оспорюванню в силу прямих вказівок закону.

Таким чином, незважаючи на те, що на думку суду першої інстанції, Прокурор мав звернутись до суду з негаторним позовом, суд помилково ототожнює віндикаційну вимогу про витребування майна з негаторним позовом та не надає жодної оцінки питанню наявності підстав для задоволення заявленої Прокурором вимоги про зобов'язання повернути майно, яка фактично є негаторною.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 у справі № 916/697/21 ухвалено при невірному застосуванні норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, та при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, вказане судове рішення, на думку Прокурора, відповідно до положень ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підлягає скасуванню, а заявлені позовні вимоги задоволенню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/697/21 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано з Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/697/21.

21.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/697/21.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/697/21; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

01.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Заступника керівника Одеської обласної прокуратури про повернення судового збору в якій заявник просить повернути переплачену суму судового збору в розмірі 40276,50 грн.

12.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАЙВ-ІН" (далі - Відповідач - 2) надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Відповідач-2 заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Так Відповідач-2 зазначає, що апеляційна скарга на сторінці 3 містить перелік норм порушення яких стверджується (ст. ст. 216, 387, 391 Цивільного кодексу України), однак надалі відсутні будь-які доводи щодо того, в чому саме полягало невірне застосування вказаних норм судом першої інстанції і як зміст вказаних норм корелюється зі змістом рішення суду першої інстанції, що його оскаржує прокуратура. Ситуація із нормами процесуального права виглядає аналогічно. Доводи апеляційної скарги зводяться до розмірковувань на тему способів захисту порушеного права і обґрунтування того, що в даному випадку було заявлено негаторний позов.

Щодо твердження Прокурора про те, що постанова Верховного Суду від 25.06.2024 у справі № 916/697/21 не містить жодних визначень (висновків) щодо неналежності та/або неефективності обраного прокуратурою способу захисту державних інтересів, Відповідач-2 зазначає, що постанова від 25.06.2024 стала результатом розгляду касаційної скарги Офісу Генерального Прокурора, яка в своїх доводах жодним чином не зачіпала питання неналежності та/або неефективності обраного прокуратурою способу захисту державних інтересів. Отже, це питання було за межами доводів касаційної скарги, тому й не розглядалося Верховним Судом.

При цьому, Відповідач-2 звертає увагу суду, що посилання Прокурора на практику Верховного Суду без пояснень щодо їх релевантності не потребують докладних спростувань.

Відповідач-2 також зазначає, що зміст апеляційної скарги не містить доводів, які б підтверджували заперечення Апелянта щодо неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, і не пояснює в чому саме полягало таке неповне з'ясування.

З огляду на зазначене, Відповідач-2 просить залишити апеляційну скаргу Прокурора без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 заяву Заступника керівника Одеської обласної прокуратури про повернення надмірно сплаченого судового збору у справі № 916/697/21 задоволено; повернуто Одеській обласній прокуратурі (адреса 65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3; код ЄДРПОУ 03528552; рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101) з Державного бюджету України - 40276,50 грн судового збору сплаченого за платіжною інструкцією №940 від 09.04.2025.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/697/21 призначено на 09.06.2025 року о 12-30 год.

26.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення.

Встановивши, що письмові пояснення фактично є доповненням до апеляційної скарги, які були надані поза межами строку, встановленого частиною першою статті 266 Господарського процесуального кодексу України для їх подання, без клопотання про поновлення цього строку, колегією суддів вказані письмові пояснення залишено без розгляду на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, колегія суддів звернула увагу Прокурора, що в суді апеляційної інстанції не передбачено право учасника справи надавати письмові пояснення та/або заперечення на відзив іншої сторони у справі.

02.06.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Міністерства охорони здоров'я України надійшло клопотання про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Крім того, 03.06.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Міністерства культури та стратегічних комунікацій України надійшло клопотання про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 задоволено клопотання Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про проведення судових засідань в режимі відеоконференції по справі №916/697/21 поза межами приміщення суду; розгляд справи №916/697/21 призначено на 09.06.2025 року о 12-30 год в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку EASYCON.

06.06.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАЙВ-ІН" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, а також заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

В обґрунтування свого клопотання ТОВ "ДРАЙВ-ІН" вказало, що ухвалою ОП КЦС від 04.04.2025 прийнято до розгляду справу № 201/5056/22 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно набутого майна, за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року. Підставою для передачі справи на розгляд об'єднаної палати стало різне застосування судом касаційної інстанції положень ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності щодо застосування наслідків нікчемного правочину.

На думку Відповідача, правовідносини у справах є подібними - це зобов'язальні правовідносини, що випливають з правочинів щодо яких ставиться питання щодо їх нікчемності. Таким чином, рішення ОП КЦС у вказаній справі може вплинути на вирішення цієї справи, оскільки Позивач стверджує що оспорюваний правочин нібито є нікчемним, а Відповідач заявив про застосування позовної давності.

09.06.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ "ДРАЙВ-ІН" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 задоволено клопотання ТОВ "ДРАЙВ-ІН" про відкладення розгляду справи; відкладено розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/697/21 до 26.06.2025 о 15-00 год.

19.06.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшли заперечення на клопотання ТОВ «ДРАЙВ-ІН» про зупинення розгляду справи № 916/697/21.

У своїх запереченнях Прокурор вказує, що на цей час існує достатньо актуальної практики Великої Палати Верховного Суду із розгляду спірних правовідносин, подібних тим, що є предметом розгляду в межах справи № 916/697/21. А отже, зупинення провадження у даній справі з підстав, наведених Відповідачем, призведе лише до необґрунтованого затягування строків розгляду справи, що не буде відповідати завданню господарського судочинства, визначеному ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 оголошено перерву в судовому засіданні по справі №916/697/21 до 18.08.2025 року об 11-30 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 оголошено перерву в судовому засіданні по справі №916/697/21 до 16.10.2025 року о 14-00 год.

16.10.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного закладу "Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів "Лісова поляна" Міністерства охорони здоров'я України" надійшло клопотання про заміну сторони правонаступником, у якому заявник просить замінити Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України у справі його правонаступником - Державним закладом "Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів "Лісова поляна" Міністерства охорони здоров'я України".

16.10.2025 ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду було задоволено заяву Державного закладу "Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів "Лісова поляна" Міністерства охорони здоров'я України" про заміну сторони правонаступником та замінено Державний заклад Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П.Чкалова Міністерства охорони здоров'я України (65058, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 85, код ЄДРПОУ 01982181) його правонаступником Державним закладом «Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України (04075, місто Київ, ПУЩА ВОДИЦЯ, 7 ЛІНІЯ, код ЄДРПОУ: 22872893).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2025 оголошено перерву в судовому засіданні по справі №916/697/21 до 27.11.2025 року о 14-00 год.

24.10.2025 від Державного закладу "Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів "Лісова поляна" Міністерства охорони здоров'я України надійшли письмові пояснення по справі,

В поясненнях Державний заклад зазначив, що з матеріалів справи 916/697/21 вбачається. що Відповідач Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях не отримав згоду при приватизації державного майна від МОЗ України та не повідомив ДЗ "ССКС ім. Чкалова", де останній виступає як балансоутримувач спірного майна та постійний користувач земельної ділянки, що належіть до державної власності та на якій розташоване спірне майно.

Державний заклад «Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів "Лісова поляна" Міністерства охорони здоров'я України просить суд ухвалити рішення, яким скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 та задовольнити апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури у повному обсязі.

25.11.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ "ДРАЙВ-ІН" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

В обґрунтування клопотання ТОВ "ДРАЙВ-ІН" вказав, що Верховний Суд звернувся до Конституційного суду України з конституційним поданням щодо конституційності пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача“ від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ. Відповідна постанова Пленуму ВС і текст подання доступні за посиланням https://ccu.gov.ua/sites/default/files/4_373_2025.pdf і додаються до цієї заяви. Пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача“ від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ має безпосередній вплив на розгляд цієї справи, оскільки від нього залежить який саме закон (в якій саме редакції) має бути застосований до спірних правовідносин. Таким чином, наявна підстава для зупинення провадження у справі до розгляду вказаного Конституційного подання ВП ВС.

27.11.2025 у судове засідання, яке проводилось в режимі відеоконференції з'явився Прокурор, представники Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАЙВ-ІН" та Державного закладу "Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів "Лісова поляна" Міністерства охорони здоров'я України".

27.11.2025 в судовому засіданні розглянуто клопотання представника ТОВ "ДРАЙВ-ІН" про зупинення провадження у справі. Представники ТОВ "ДРАЙВ-ІН" та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях підтримали задоволення зазначеного клопотання, Прокурор, представники Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Державного закладу "Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів "Лісова поляна" Міністерства охорони здоров'я України" заперечили проти задоволення клопотання, представник Міністерства культури та стратегічних комунікацій України залишив зазначене клопотання на розсуд суду. Протокольною ухвалою від 27.11.2025 було відмовлено у задоволенні клопотання представника ТОВ "ДРАЙВ-ІН" про зупинення провадження у справі, у зв'язку з його безпідставністю та відсутності дійсної потреби у такому зупиненні.

В подальшому, 27.11.2025 оголошено перерву в судовому засіданні по справі №916/697/21 до 16.12.2025 о 16-00 год.

В судових засіданнях Прокурор, представники Міністерства охорони здоров'я України; Міністерства культури та стратегічних комунікацій України; Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях; Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАЙВ-ІН" та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивачів: Державний заклад "Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів "Лісова поляна" Міністерства охорони здоров'я України" підтримали доводи та вимоги, викладені ними письмово.

Представник Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації у судове засідання не з'явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Позивачі, Відповідач-1 та Третя особа своїм правом на подання відзиву не скористались, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.12.1991 № 580 затверджено Перелік об'єктів, що підлягають взяттю під охорону як пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення, згідно з пунктом 630 якого під охорону держави як пам'ятку архітектури місцевого значення включено комплекс дач у складі: Дача Маразлі, корпуси № № 2, 3, 4, 5, 6, 7 та оранжереї, розташовані на Французькому бульварі, 85.

Будівля корпусу № 5(15) входить до складу вказаного комплексу дач або комплексу дачного містечка (сучасна назва пам'ятки, як це зазначено у листі Міністерства культури та інформаційної політики України від 29.01.2021 № 907/6.11.2, що міститься в матеріалах справи), на Французькому бульварі, 85, та інакше іменована як Дача Мерінга, перебувала на балансі санаторію ім. В. П. Чкалова та рішенням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 721 корпусу № 5 присвоєно адресу: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.09.2005 у справі № 9/245-05-6044 визнано право власності за Державою в особі Міністерства охорони здоров'я України на будівлі клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова - корпус № 5(15), 1880 року забудови, загальною площею 350 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85.

Міністерство охорони здоров'я України передало вказане майно, що є державною власністю санаторію ім. В. П. Чкалова, що підтверджується листом від 23.03.2005 № 9-03-12/122.

Зазначені обставини не підлягають доказуванню відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ТОВ " ДРАЙВ-ІН" користувалось корпусом №5 (15) комплексу дач з 2004 року відповідно до Договору оренди від 28.05.2004, укладеного з РВ ФДМУ по Одеській області, з дозволу органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства охорони здоров'я України. На час укладення договору площа корпусу становила 227,3 м2.

Відповідно до пункту 5.9 Договору оренди ТОВ "ДРАЙВ-ІН" зобов'язалось укласти з управлінням охорони нерухомих об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації охоронний договір нежитлових приміщень спального корпусу № 15, загальною площею 227,3 м2, що є пам'ятником архітектури місцевого значення та охороняється законом.

ТОВ "ДРАЙВ-ІН" (орендар) з дозволу Міністерства охорони здоров'я України (лист від 14.06.2004 № 9-03-10/358) та орендодавця - РВ ФДМУ (лист від 19.08.2004 № 1/3790) здійснило капітальний ремонт та реконструкцію об'єкта оренди на суму 1,3 млн грн, що перевищує вартість орендованого майна більше, ніж на 25%. За результатами проведеного капітального ремонту площа корпусу збільшилась до 712 м2.

Згідно зі Свідоцтвом про право власності САС 340206 від 25.03.2010, 51/100 частин об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, площею 362 м2, з 23.04.2010 зареєстровані на праві приватної спільної часткової власності за ТОВ "ДРАЙВ-ІН".

Згідно зі Свідоцтвом про право власності САС 916953 від 25.03.2010, 49/100 частин об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, площею 350 м2, з 23.04.2010 належали на праві державної спільної часткової власності державі в особі Міністерства охорони здоров'я України.

З урахуванням проведеної реєстрації прав власності на частки об'єкта нерухомості 08.06.2010 між РВ ФДМУ по Одеській області, ТОВ "ДРАЙВ-ІН" та Державним закладом "Спеціалізований (Спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України" укладено Договір про внесення змін до Договору оренди від 28.05.2004 нерухомого майна, що належить до державної власності, яким змінено редакцію пункту 1.1 договору від 28.05.2004 та визначено, що в оренду передаються нежитлові приміщення, що складають 49/100 частин нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, загальною площею 350 м2.

У подальшому, наказом РВ ФДМ по Одеській області від 30.08.2018 № 1040 включено до переліку об'єктів малої приватизації об'єкт державної власності - 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: Французький бульвар, 85/5, м. Одеса, та перебуває в оренді ТОВ "ДРАЙВ-ІН".

Наказом Фонду державного майна України від 18.09.2018 № 1196 внесено зміни до наказу Фонду державного майна України від 27.03.2018 № 447 "Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році" - Перелік доповнено позицією: 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 м2, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5.

Наказом РВ ФДМУ по Одеській області від 28.09.2018 № 1157 прийнято рішення про приватизацію об'єкта державної власності "49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2", що розташований за адресою: м. Одеса Французький бульвар, 85/5.

В подальшому, 26.12.2018 між РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях (продавець) та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації шляхом викупу (далі - спірний договір), в якому сторони передбачили, зокрема, такі умови:

- відповідно до пункту 1.1 Договору продавець зобов'язався передати у власність покупцеві об'єкт малої приватизації державної власності - 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, будинок 85/5, який орендується ТОВ "ДРАЙВ-ІН" та складається з приміщення І поверху: 1 - підсобне 42,2 м2; 2 - підсобне 29,1 м2; 3 - основне 41,7 м2; 4 - основне 45,9 м2; 5 - основне 45,6 м2; 6 - основне 16,1 м2; 7- основне 40,0 м2; 8 - основне 1,6 м2; 9 - основне 14,2 м2; 10 - основне 10,8 м2; 11 - основне 9,3 м2.; 12- підсобне 11,4 м2; 12а- підсобне 2,2 м2; 126 - підсобне 2,1 м2; 13 - підсобне 13,0 м2; 14 - підсобне 4,5 м2; 15 - підсобне 4,8 м2;15а - підсобне 1,9 м2; 156- підсобне 4,0 м2; 16 - підсобне 9,6 м2 (далі - об'єкт приватизації), а покупець зобов'язався прийняти об'єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати умови, що визначені у цьому договорі.

Об'єкт приватизації належить Державі Україна в особі Міністерства охорони здоров'я України на підставі свідоцтва про право власності (САС № 916953), виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 25.03.2010, згідно з розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради 30.12.2004 № 4865, рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2005, справа № 9/245-05-6044, зареєстрованого Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" 24.10.2005, номер запису: 2410 в кн.: 46неж-137. Право власності на об'єкт приватизації зареєстровано Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" 23.04.2010 в книзі 95неж-40, номер запису: 3908, реєстраційний номер: 12521145.

Характеристика об'єкта приватизації наводиться в технічному паспорті, виданому 26.04.2010 Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості".

Продаж об'єкта приватизації здійснюється без земельної ділянки;

- згідно з пунктом 1.2 Договору ціна об'єкта приватизації встановлена на підставі висновку про незалежну оцінку ринкової вартості, затвердженої наказом начальника РВ ФДМУ по Одеській області від 22.12.2018 № 1575, без врахування ПДВ, становить 5 044 773,00 грн, сума ПДВ становить 1 008 954,60 грн, ціна об'єкта приватизації з урахуванням ПДВ становить 6 053 727, 60 грн, у тому числі ПДВ 1 008 954, 60 грн;

- відповідно до пунктів 1.3, 2.1 Договору вказаний в ньому об'єкт приватизації продано за 6 053 727, 60 грн, у тому числі ПДВ 1 008 954,60 грн. Покупець зобов'язаний сплатити вартість об'єкта приватизації у повному обсязі за придбаний об'єкт приватизації протягом 30 календарних днів після підписання цього договору та його нотаріального посвідчення;

- відповідно до пункту 3.1. Договору право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до закону. Державна реєстрація здійснюється після сплати коштів, передбачених розділом 2 Порядок розрахунків за придбаний об'єкт приватизації цього договору, штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за цим договором, підписання сторонами договору про повний розрахунок за придбаний об'єкт приватизації;

- згідно з пунктом 3.2 Договору приватизація об'єкта приватизації вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності на об'єкт приватизації;

- покупець зобов'язується, зокрема: у встановлений договором строк сплатити ціну продажу об'єкта приватизації (пункт 5.1 Договору); протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів після переходу до покупця права власності на об'єкт приватизації укласти з відповідним органом культурної спадщини охоронний договір на пам'ятку архітектури та містобудування місцевого значення, взятої на державний облік рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради № 580 від 27.12.1991 (пункт 5.3 Договору);

- відповідно до пунктів 14.1, 14.2, 14.3 Договору останній підлягає нотаріальному посвідченню. Договір набирає чинності з моменту його укладання. Договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення;

Договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018 року посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 3412.

31.01.2019 між Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини обласної державної адміністрації та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" укладено Охоронний договір № 01-12/287 на вказаний об'єкт як пам'ятку культурної спадщини, іменовану в договорі - Дача Мерінга.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду, перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, вважає за необхідне перевірити підставність представництва Прокурором інтересів держави.

Згідно з п.3 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012 р. на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява №42454/02, § 35).

За змістом ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (ч.1 ст.167 Цивільного кодексу України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.170 Цивільного кодексу України).

Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних, правовідносинах. Тому, у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 5023/10655/11, від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023р. у справі №488/2807/17).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо Позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанову від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи Прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як Позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або Прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб'єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним Позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або Прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб'єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується Прокурором у порядку, передбаченому ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

З наведеного можна дійти висновків, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не Прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована Прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва Прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав Прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06. 2019 р. у справі № 587/430/16-ц ).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду Прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. (абз.2 ч.2 ст.53 ГПК України).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, Прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених Прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення Прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо

Таким чином, Прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо Прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення Прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення Прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

У позовній заяві Прокурор вказав, що Одеською обласною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу МОЗ України, Міністерства культури України та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації 18.09.2021р. направлено повідомлення за №15/3/2-95вих-21, №15/3/2-96вих-21 та №15/3/2-97вих-21 щодо виявлених порушень законодавства щодо охорони культурної спадщини.

Разом з тим, фактично Позивачі самостійно не ініціювали захист власних майнових інтересів з часу вибуття із власності спірного майна, а також з часу направлення Одеською обласною прокуратурою повідомлення у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», жодних заходів з метою відновлення порушеного права не вжили, до суду із відповідним позовом не звертались, у зв'язку з чим суд правомірно дійшов висновку про підтвердження Прокурором підстав для представництва інтересів держави в даній справі.

Щодо суті позовних вимог прокуратури, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Так, предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Прокурора про визнання недійсним укладеного 26.12.2018 між РВ ФДМУ та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" Договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5 та зобов'язання ТОВ "ДРАЙВ-ІН" повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України зазначене нерухоме майно, посилаючись на статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, положення Законів України "Про приватизацію державного і комунального майна" та "Про охорону культурної спадщини" вказуючи на вибуття державного майна всупереч законодавчо встановленої заборони на відчуження та приватизацію об'єктів культурної спадщини, які є пам'ятками та включені до переліку пам'яток, що не можуть бути приватизовані.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним укладеного 26.12.2018 між РВ ФДМУ та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" Договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актами вільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як зазначалося раніше, 26.12.2018 між РВ ФДМУ та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" укладено Договір купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, який оспорюється Прокурором у даній справі.

За змістом частини 1 та 2 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного в комунального майна" (у редакції, чинній на час винесення РВ ФДМУ наказу від 30.08.2018 №1040 про включення спірного об'єкта до переліку об'єктів малої приватизації) до об'єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об'єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

Крім передбачених частиною 3 цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об'єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, пам'ятки, включені до переліку пам'яток, що не підлягають приватизації.

Законом України "Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" затверджено Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, до якого включено, зокрема, комплекс дачного містечка на Французькому бульварі, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85, та присвоєно охоронний № 934/О-Од.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.12.1991 № 580 затверджено Перелік об'єктів, що підлягають взяттю під охорону як пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення, згідно з пунктом 630 якого під охорону держави як пам'ятку архітектури місцевого значення включено комплекс дач у складі: Дача Маразлі, корпуси № № 2, 3, 4, 5, 6, 7 та оранжереї, розташовані на Французькому бульварі, 85.

Щодо доводів Відповідачів про недоведеність Прокурором обставин стосовно того, що 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 м.кв, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар 85/5, входить до Комплексу дачного містечка на Французському бульварі за адресою м. Одеса, Французький бульвар, 85, який міститься в Законі України "Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації", судова колегія зазначає наступне.

Як вказувалося раніше, рішенням Господарського суду Одеської області від 16.09.2005 у справі № 9/245-05-6044 визнано право власності за Державою в особі Міністерства охорони здоров'я України на будівлі клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова - корпус № 5(15), 1880 року забудови, загальною площею 350 м2, розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85.

В матеріалах справи наявний паспорт об'єкта культурної спадщини Комплекс дач (корпусів та споруд ім. В. П. Чкалова), розташованих за адресою м. Одеса, Французький бульвар, 85.

Відтак, судова колегія вважає, що наявними в матеріалах справи доказами достеменно підтверджено, що 49/100 нежитлової будівлі, розташованої на Французькому бульварі, 85/5 входить до Комплексу дачного містечка на Французькому бульварі (м. Одеса, Французький бульвар, 85) і є об'єктом культурної спадщини, що не підлягає приватизації.

У зв'язку з чим, доводи Відповідачів в цій частині є неприйнятними і такими, що спростовуються вищезазначеним.

Закон України "Про охорону культурної спадщини" регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За змістом статті 1 вказаного Закону об'єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Статтею 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Порядок надання погоджень встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Перелік пам'яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України. Пам'ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

У пунктах 231, 232 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 вказано, що як слідує з визначення поняття "об'єкт культурної спадщини", для таких об'єктів характерними ознаками є цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і збереження своєї автентичності. Зазначене вирізняє, зокрема, нерухомі об'єкти культурної спадщини з-поміж іншого нерухомого майна. Такі об'єкти потребують особливої правової охорони.

Отже, як у разі включення певного об'єкта до переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини, так і у випадку його включення до переліку пам'яток місцевого, загальнодержавного значення тощо, особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що нерухоме майно, яке вона має намір набути у приватну власність, є нерухомим об'єктом культурної спадщини.

Таким чином, з огляду наявні матеріали справи, а також на законодавчу заборону відчуження та приватизації об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками та включені до переліку пам'яток, які не можуть бути приватизовані, що передбачено як Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", так і Законом України "Про охорону культурної спадщини", вибуття без погодження відповідних органів охорони культурної спадщини - Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, з державної власності 49/100 частин об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, площею 350 м2, відбулось всупереч нормам чинного законодавства.

У пунктах 117-121 постанови від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:

«Отже, нерухомі об'єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об'єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність).

Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з'являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.

Нерухомі об'єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.»

У пункті 199 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки вчинення правочину, спрямованого на відчуження садиби Терещенків з комунальної власності на користь Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" відбулось попри заборону, встановлену Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", про що обидві сторони Додаткової угоди № 1 знали або повинні були знати, цей правочин суперечить законодавству про охорону культурної спадщини, частиною якого є Закон України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", а поведінка обох сторін цього правочину є недобросовісною.

Також у пунктах 212-218 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 вказано таке:

"Частини четверта та п'ята статті 54 Конституції України містять приписи про те, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Об'єкти культурної спадщини є суспільним надбанням та потребують особливої охорони (див. пункти 117-130 цієї постанови). Збереження об'єктів культурної спадщини становить загальний суспільний інтерес, має засадниче значення для суспільства. Цей інтерес зумовлює необхідність вжиття державою дій, спрямованих на забезпечення контролю за таким збереженням (абзац другий статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція)).

Збереження культурної спадщини та у разі необхідності її раціональне використання спрямовані, окрім іншого, на захист історичної, культурної та творчої спадщини регіону та його мешканців. Таким чином, об'єкти культурної спадщини є важливою цінністю, обов'язок захисту й розвитку яких покладено на державні органи. (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у справах «Debelianovi v. Bulgaria», заява № 61951/00 (пункти 53, 54); «Kozacioglu v. Turkey», заява № 2334/03 (пункт 54)).

Публічний порядок становлять фундаментальні цінності, до яких належить і збереження об'єктів культурної спадщини України як частини історичної пам'яті народу. Незаконне відчуження об'єктів культурної спадщини є таким, що порушує публічний порядок.

Відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У постанові вказано, що правочин щодо відчуження садиби Терещенків на користь Відповідача-1 вчинено попри заборону, встановлену Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини», всупереч умовам Положення про порядок проведення конкурсів та результатам проведеного конкурсу.

На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду виснує, що Додаткова угода № 1 є такою, що порушує публічний порядок, спрямована на незаконне заволодіння садибою Терещенків, яка належить територіальній громаді міста Києва".

Отже, зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8413/21 вбачається, що у разі вчинення правочину з відчуження майна (пам'ятки культурної спадщини) попри законодавчу заборону, такий правочин в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи, що у даному випадку відбулося вибуття без погодження відповідних органів охорони культурної спадщини - Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, з державної власності 49/100 частин об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, площею 350 м2, всупереч нормам чинного законодавства, судова колегія доходить висновку, що Договір купівлі-продажу майна від 26.12.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та ТОВ «ДРАЙВ-ІН» є нікчемним в силу Закону.

В ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України закріплено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Цивільний кодекс України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

У свою чергу оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов'язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19.

Судова колегія вважає за необхідне зауважити, що нікчемний правочин є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure).

Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого.

Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою відповідно до свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18.04.2024 у справі №915/1567/21, від 18.09.2024 у справі №904/1710/23, від 11.07.2024 у справі № 905/1081/23.

Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав Позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо правочин є нікчемним (недійсним в силу закону), суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність в силу закону.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Судова колегія звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

При цьому за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги Позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги Позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".

Вирішуючи спори про визнання недійсним договору або застосування наслідків нікчемного правочину необхідно мати на увазі, що суд в першу чергу повинен вирішувати юридичну долю такого правочину. Суд не може застосовувати наслідки недійсності або нікчемності правочину без вирішення юридичної долі цього правочину, про що повинно бути чітко зазначено в резолютивній (у випадку недійсності) або мотивувальній (у випадку нікчемності) частинах судового рішення.

У випадку, якщо Позивач заявив про недійсність правочину суд за принципом "jura novit curia" (суд знає закони) може самостійно дійти висновку, що цей правочин є не недійсним, а нікчемним.

З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що укладений 26.12.2018 між РВ ФДМУ та ТОВ "ДРАЙВ-ІН" Договір купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5 є нікчемним в силу Закону, а вимога про визнання такого договору недійсним є неефективним способом захисту, в задоволенні якої слід відмовити, що вірно зробив суд першої інстанції.

Стосовно вимоги про зобов'язання ТОВ "ДРАЙВ-ІН" повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України нерухоме майно, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

У даній справі суд першої інстанції виснував невірне визначення Позивачем способу захисту та поєднання як негаторного, так і віндикаційного позовів у своїх вимогах, що унеможливлює задоволення позовних вимог Прокурора в такому вигляді.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд полягає в тому, що кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо своїх цивільних прав і свобод та отримати справедливий і ефективний судовий захист.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік можливих способів захисту цивільних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб наведено в частині другій названої статті. Крім того, в цій частині зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Усі законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню лише з урахуванням того, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права при здійсненні судового провадження залежить від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, характеру його порушення, а також здатності відновити порушене право (усунути чи компенсувати наслідки цього порушення) у такий спосіб.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог та наданих Позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату Позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації їх прав. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.

Такої позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду, про що свідчать висновки, наведені в її постановах від 30.06.2021 у справі №9901/172/20, від 01.07.2021 у справі №9901/381/20, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 01.02.2022 у справі №750/3192/14, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі №233/4365/18, від 03.04.2024 у справі№917/1212/21.

Отже, у разі заявлення в позові вимоги про зобов'язання повернути майно, суд повинен визначити, яку саме вимогу по суті (а не за формою) пред'являє Позивач, і залежно від цього застосувати належні норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Вибір між речово-правовими та зобов'язальними способами захисту права залежить від характеру порушення, правового статусу сторін та конкретних обставин справи.

Речово-правові способи захисту, одним з яких є віндикація (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), базуються на праві власності як абсолютному праві, що діє проти необмеженого кола осіб.

Водночас реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або визнаний недійсним.

Тобто вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яка пред'явлена саме стороні цього правочину, має розглядатися за правилами реституції.

У справі, що переглядається, правовідносини між Відповідачами виникли на підставі укладеного ними договору купівлі-продажу нерухомого майна, який, як зазначалось, є нікчемним в силу Закону.

З наведеного випливає, що належним способом захисту права власності у цьому разі є застосування віндикаційного позову, а не як зазначає Прокурор - негаторного.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у Позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння (п.72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Саме віндикаційний позов в даному випадку є ефективним, оскільки Позивач (у цьому разі Прокурор), має дві мети - повернути майно у фактичне володіння та реєстраційно підтвердити право володіння ним, оскільки спірне майно зареєстроване за Відповідачем у даній справі.

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Частиною першою статті 60 названого Закону визначено порядок передачі стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, а саме: під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.

Тож повернення майна у фактичне володіння особи, на користь якої суд ухвалив рішення, здійснюється в межах виконавчого провадження у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Водночас відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається за принципом реєстраційного підтвердження володіння.

Отже, заявлену Прокурором вимогу про зобов'язання ТОВ "ДРАЙВ-ІН" повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України нерухоме майно, з огляду на нікчемність договору купівлі-продажу, слід розглядати як належний і правомірний спосіб захисту порушеного права.

Зазначене одночасно свідчить про виконуваність відповідного судового рішення як щодо фактичного повернення майна у володіння власника, так і щодо забезпечення відновлення реєстраційного підтвердження його права володіння цим майном (у випадку задоволення віндикаційного позову про повернення майна)

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29.05.2025 у справі №922/3727/19.

З огляду на нікчемність договору, укладеного між сторонами по справі, а також враховуючи наведені норми чинного законодавства України, судова колегія зазначає увагу, що в даному випадку наявні підстави для задоволення позовної вимоги про зобов'язання ТОВ «ДРАЙВ-ІН» повернути державі 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, у зв'язку з вибуттям державного майна всупереч законодавчо встановленої заборони на відчуження та приватизацію об'єктів культурної спадщини, які є пам'ятками та включені до переліку пам'яток, що не можуть бути приватизовані, а висновки суду першої інстанції про неправильність обраного способу захисту у вигляді зобов'язання повернути нерухоме майно є передчасними та безпідставними. При цьому, судовою колегією не приймають і посилання Прокурора на наявність в даному випадку триваючого правопорушення та доводи щодо наявності підстав для звернення з негаторним позовом з підстав, викладених вище по тексту постанови.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, Відповідачами у даній справі, серед іншого, заявлено про застосування спливу строків позовної давності, наслідком чого є відмова у задоволенні позовних вимог.

Так, за змістом статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 3 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Аналіз частини третьої статті 261 Цивільного кодексу України свідчить, що перебіг позовної давності пов'язується саме з початком виконання нікчемного правочину, незалежно від того, чи був такий нікчемний правочин виконано повністю і яка зі сторін здійснила виконання. Причому такий початок перебігу стосується будь-яких наслідків нікчемного правочину.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.08.2019 у справі №903/373/18, від 10.09.2019 у справі №915/495/18, від 27.10.2020 у справі №914/2150/18, від 24.02.2021 у справі №405/1018/17, від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України Позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому, саме на Позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин, що випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об'єктивних перешкод для вчасного звернення Позивача із вимогою про захист порушеного права.

В даному випадку, спеціальним Законом, який регулює спірні відносини є Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна", який, згідно преамбули, регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим (далі Закон).

Відповідно до ст. 2 Закону основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об'єктів приватизації ефективному приватному власнику.

Так, ч. 1, 2 ст. 30 Закону встановлено, що спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.

Строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13, від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 20.05.2020 у справі №310/4139/13, постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №923/197/18, від 01.10.2020 у справі №912/1672/18, від 20.04.2021 у справі №914/240/18, від 22.06.2021 у справі №910/9672/20, від 20.10.2021 у справі №369/4959/20-ц Верховним Судом, зокрема, було розкрито зміст норм чинного законодавства щодо позовної давності та їх правозастосування.

Як вбачається з матеріалів справи, Прокурор, заперечуючи проти застосування строків позовної давності при вирішенні спору, посилається на те, що Позивачі по справі довідались про порушення інтересів держави при приватизації спірного нерухомого майна з листів Одеської обласної прокуратури, які датовані 18.01.2021. Тому, Прокурор вважає, що строк позовної давності не було пропущено.

Як зазначалось раніше, відповідно до ч. 3 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

З огляду на наявні матеріали справи, за наслідками приватизації між Відповідачами по справі було укладено спірний Договір купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018, умовами якого (п.5.3.) було передбачено обов'язок укладання покупцем охоронного договору на пам'ятку архітектури та містобудування, що було зроблено останнім 31.01.2019. Відповідно, датою спливу строку позовної давності слід вважати 01.02.2019. Між тим, Прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі 16.03.2021 (вх.№729/21), тобто з пропуском, встановленого законом строку позовної давності.

Твердження Прокурора про те, що строк позовної давності не є пропущеним колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позовні вимоги про визнання недійсним спірного договору та про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРАЙВ-ІН» повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 кв.м. за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, вартістю 8 799 000 грн. не слід в даному випадку розглядати як негаторний позов, направлений на усунення перешкод в реалізації власником повноважень щодо розпорядження та (або) користування належним йому майном з підстав зазначених у постанові суду та з огляду на те, що в даному випадку відсутнє триваюче правопорушення, що виключає можливість заявлення негаторного позову.

Слід враховувати, що власником і володільцем вищевказаного нерухомого майна на момент вирішення спору є Товариство з обмеженою відповідальністю «ДРАЙВ-ІН», яке набуло це право саме на підставі спірного Договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018.

Як зазначалося раніше, позовна вимога про зобов'язання Відповідача-2 повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України зазначене нерухоме майно є правомірною та наслідком нікчемності договору в силу Закону.

Однак, як зазначалось вище, підстав для задоволення цієї вимоги судом не вбачається саме через пропуск встановленого ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України та абз. 2 ч. 2 ст. 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", тримісячного строку позовної давності для такого виду позовних вимог.

Як було вказано вище, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України Позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на Позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

Приймаючи до уваги, що Прокурором та Позивачами по справі взагалі не заявлялось про поважність причини пропуску строку позовної давності і не надавались відповідних доказів з цього питання у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання поважними причин пропуску такого строку і захисту порушеного права у відповідності до положень ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові.

В силу дії ст.266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних Відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Наведене є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Прокурора про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРАЙВ-ІН» повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України нерухоме майно, а саме: 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, вартістю 8 799 000 грн. Як зазначалося раніше, в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018 року, укладеного між Регіональним відділенням фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДРАЙВ-ІН», щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5 слід відмовити з підстав обрання Прокурором неналежного способу захисту.

Крім того, незалежно від того, що у задоволенні позову відмовляється з підстав спливу строків позовної давності, за доцільне звернути увагу, що Європейський Суд з прав людини систематично наполягає на застосуванні принципу "належного урядування". Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Отже, з огляду на вищенаведений принцип належного урядування, ТОВ «ДРАЙВ-ІН» не має нести тягар відповідальності (припинення права власності, втрата нерухомого майна) за помилки, які були вчиненні з боку, як Позивача по справі - Міністерства охорони здоров'я України, яке погодило проведення приватизації, так і Відповідача-1 (Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях) - при проведенні приватизації та укладенні з ТОВ «ДРАЙВ-ІН» договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації шляхом викупу, а навпаки, вказане товариство повинно було виходити з того, що з боку зазначених державних органів не було жодних порушень чинного законодавства України під час приватизації об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу.

Відтак, за сукупності вищевказаного, слід погодитися з висновком господарського суду про відмову у позові, однак за інших підстав, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника щодо суперечливості висновків суду є частково обґрунтованими, проте не впливають на результат вирішення спору, не спростовують висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Але оскільки рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/697/21 прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, його належить змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення залишається без змін.

Керуючись ст. 129, 264, 269, 270, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі № 916/697/21 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/697/21 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі № 916/697/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку в порядку та строки, передбачені статтями 287-288 ГПК України.

Повний текст постанови складено на підписано 23.12.2025 року.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: К.В. Богатир

Г.І. Діброва

Попередній документ

132867470

Наступний документ

132867472

Інформація про рішення:

№ рішення:	132867471
№ справи:	916/697/21
Дата рішення:	16.12.2025
Дата публікації:	25.12.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Південно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань, з них; щодо укладення, зміни, розірвання, виконання договорів купівлі-продажу та визнання їх недійсними

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (16.10.2025)
Дата надходження:	11.04.2025
Предмет позову:	про визнання договору купівлі- продажу недійсним, повернення безпідставно набутого майна

Розклад засідань:

Минулі засідання (56)

19.04.2021 10:00	Господарський суд Одеської області
12.05.2021 12:00	Господарський суд Одеської області
20.05.2021 11:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
24.05.2021 12:00	Господарський суд Одеської області
27.05.2021 12:45	Південно-західний апеляційний господарський суд
02.06.2021 14:00	Господарський суд Одеської області
14.06.2021 12:00	Господарський суд Одеської області
13.07.2021 10:00	Господарський суд Одеської області
27.07.2021 14:00	Господарський суд Одеської області
12.08.2021 15:00	Господарський суд Одеської області
30.08.2021 14:20	Господарський суд Одеської області
04.10.2021 12:00	Господарський суд Одеської області
07.10.2021 11:00	Господарський суд Одеської області
28.10.2021 14:00	Господарський суд Одеської області
26.10.2022 14:40	Господарський суд міста Києва
07.02.2023 11:20	Господарський суд Одеської області
28.02.2023 11:40	Господарський суд Одеської області
16.03.2023 14:40	Господарський суд Одеської області
06.04.2023 12:00	Господарський суд Одеської області
13.04.2023 14:00	Господарський суд Одеської області
25.04.2023 15:00	Господарський суд Одеської області
08.05.2023 14:30	Господарський суд Одеської області
02.06.2023 12:00	Господарський суд Одеської області
05.06.2023 15:30	Господарський суд Одеської області
19.06.2023 12:30	Південно-західний апеляційний господарський суд
21.06.2023 14:00	Господарський суд Одеської області
04.07.2023 14:00	Господарський суд Одеської області
13.07.2023 10:40	Господарський суд Одеської області
24.07.2023 12:30	Господарський суд Одеської області
08.08.2023 14:40	Господарський суд Одеської області
15.08.2023 16:20	Господарський суд Одеської області
25.08.2023 11:20	Господарський суд Одеської області
30.11.2023 12:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
01.02.2024 10:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
29.02.2024 12:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
21.05.2024 11:00	Касаційний господарський суд
18.06.2024 10:15	Касаційний господарський суд
25.06.2024 11:15	Касаційний господарський суд
20.08.2024 09:30	Господарський суд Одеської області
17.09.2024 12:00	Господарський суд Одеської області
08.10.2024 11:00	Господарський суд Одеської області
14.10.2024 14:00	Господарський суд Одеської області
22.11.2024 11:00	Господарський суд Одеської області
28.11.2024 16:00	Господарський суд Одеської області
12.12.2024 15:00	Господарський суд Одеської області
14.01.2025 14:00	Господарський суд Одеської області
24.01.2025 14:00	Господарський суд Одеської області
21.02.2025 11:00	Господарський суд Одеської області
07.03.2025 10:00	Господарський суд Одеської області
17.03.2025 13:45	Господарський суд Одеської області
09.06.2025 12:30	Південно-західний апеляційний господарський суд
26.06.2025 15:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
18.08.2025 11:30	Південно-західний апеляційний господарський суд
16.10.2025 14:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
27.11.2025 14:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
16.12.2025 16:00	Південно-західний апеляційний господарський суд