Дата документу 18.12.2025 Справа № 332/5969/23
Єдиний унікальний № 332/5969/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/997/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: п.1 ч.2 ст.115 КК України
18 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 серпня 2025 року, яким
ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Помошна Добровеличківського району Кіровоградської області, який має середню спеціальну освіту, не одруженого, який не має на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, військовослужбовця за мобілізацією, старшого гранатометника 2 мотопіхотного відділення, 1 мотопіхотного взводу, 1 мотопіхотної роти, мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , який зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , засудженого
25 травня 2023 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 309 КК України до штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривням. Вирок набрав законної сили 21 липня 2023. Судимість у встановленому законом порядку не знята та не погашена, штраф не сплачено. Затриманий 19.05.2023,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України та йому призначено покарання у вигляді 15 років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 ч. 4 КК України шляхом повного складання призначеного покарання з покаранням за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2023 остаточно визначено покарання у вигляді 15 років позбавлення волі та штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень, який підлягає самостійному виконанню.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Строк відбуття покарання визначено рахувати з моменту фактичного затримання - з 19 травня 2023.
Зараховано в строк відбуття покарання строк перебування під вартою з 19 травня 2023 із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Стягнуто з обвинуваченого на користь держави витрати на проведення судових експертиз.
Цивільні позови задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 у відшкодування моральної шкоди 500000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 у відшкодування моральної шкоди 500000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 , на користь ОСОБА_11 у відшкодування моральної шкоди 500000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 , на користь ОСОБА_11 у відшкодування моральної шкоди 500000 грн.
В порядку ст. 100 КПК України вирішено долю речових доказів, -
Вироком суду обвинувачений ОСОБА_7 визнаний винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України за наступних обставин.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 44 від 24.02.2022 солдата ОСОБА_7 призначено на посаду гранатометника 1 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 та зараховано на всі види забезпечення, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 за №283 від 17.10.2022, ОСОБА_7 призначено на посаду навідника 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ст. ст. 19, 68 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, шо передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався та діє по теперішній час.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статуту внутрішньої служби ЗС України) солдат ОСОБА_7 , як військовослужбовець, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, поважати честь і гідність кожної людини, додержуватися правил поведінки військовослужбовців, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, берегти державне майно, завжди пам'ятати, що за його поведінкою судять про Збройні Сили України в цілому.
Відповідно до ст. ст. 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗС України), військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця бездоганно та неухильно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, застосовувати зброю лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби ЗС України.
Відповідно до положень ст. 3 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 А (IIІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.
Згідно ст. 2 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка набрала чинності до України 11 вересня 1997 року, право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлена життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.
Положеннями ст. ст. 3, 27 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
6 травня 2023 року, приблизно о 9 годині на підставі розпорядження командира мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 № 150 від 05.05.2023 особовий склад 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 прибув до АДРЕСА_2 з метою докомплектації бойового комплекту, ремонту транспортних засобів, відпочинку, та оселились у садовому товаристві «Абразивник-2» по провулку Шкільному, будинок 4.
Військовослужбовці 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 у складі: старшого стрільця-оператора ОСОБА_12 , стрільця-санітара ОСОБА_13 , стрільця-помічника гранатометника ОСОБА_14 , стрільця снайпера ОСОБА_15 , навідника ОСОБА_7 , які облаштували спальні місця на першому поверсі, номера обслуги ОСОБА_16 , старшого стрільця-оператора ОСОБА_17 , командира відділення ОСОБА_18 , які облаштували спальні місця у загальній кімнаті на другому поверсі, командира відділення ОСОБА_19 , командира відділення ОСОБА_20 , командира взводу ОСОБА_21 , стрільця-снайпера ОСОБА_22 , які облаштували спальні місця у ближній кімнаті на другому поверсі, стрільця снайпера ОСОБА_23 , номера обслуги ОСОБА_24 , головного сержанта ОСОБА_25 , водія ОСОБА_26 , стрільця-помічника гранатометника ОСОБА_27 , які облаштували спальні місця у дальній кімнаті на другому поверсі, оселились у дачній ділянці № НОМЕР_2 вищевказаного садового товариства.
18травня 2023 року, близько 22 години (більш точний час під час досудового розслідування не встановлено), перебуваючи на території вказаної дачної ділянки, під час вечері, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник словесний конфлікт між ОСОБА_7 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 .
Після чого, приблизно о 23 годині (більш точний час під час досудового розслідування не встановлено) усі військовослужбовці розійшлись по кімнатам відпочивати.
19 травня 2023 року приблизно о 1 годині (більш точний час під час досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_18 , вийшовши на подвір'я з дачного будинку перекурити, виявив ОСОБА_7 та підійшовши до нього ближче із його поведінки, рухів, манери спілкування зрозумів, що останній перебуває у стані наркотичного сп'яніння, після чого змусив ОСОБА_7 віддати йому наркотичні речовини які він вживав, на що останній віддав ОСОБА_18 зіп-пакетик із порошкоподібною речовиною білого кольору та паперовий згорток, які ОСОБА_18 викинув у туалет, розташований на території вказаної дачної ділянки.
19 травня приблизно о 4 години (більш точний час під час досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_7 , діючи на ґрунті неприязних відносин до старшого стрільця солдата військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_16 та старшого стрільця - оператора, старшого солдата військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_17 , з прямим умислом, з метою протиправного заподіяння смерті останнім, тримаючи у руках закріплений за ним автомат АК-74 № НОМЕР_3 , здійснив не менше восьми пострілів у бік останніх, які на той час спали, чим спричинив ОСОБА_16 тілесні ушкодження (згідно висновку експерта № 2627 від 07.06.2023) у вигляді множинних, вогнепальних, кульових, наскрізних поранень грудної клітки, правого плеча та правого стегна, які супроводжувалися ушкодженнями лівої легені з крововиливом у плевральні порожнини, ушкодженнями судин кінцівок, що супроводжувалися зовнішньою кровотечою, які призвели до крововтрати та шоку, внаслідок чого останній помер по дорозі до медичного закладу, та ОСОБА_17 спричинив тілесні ушкодження (згідно висновку експерта № 2630 від 08.06.2023) у вигляді множинних проникаючих та непроникаючих наскрізних та сліпих вогнепальних кульових поранень голови, тулуба та лівої руки з ушкодженням внутрішніх органів, внаслідок чого останній загинув на місці.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_7 , вважає, що вирок підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого через його надмірну суворість.
На думку сторони захисту, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, належним чином не врахував обставини, які пом'якшують покарання.
На початку судового розгляду, під час допиту в суді 19.05.2023 ОСОБА_7 зазначив, що повністю розуміє, що вчинив, вину визнає повністю та щиро кається, у зв'язку з чим готовий понести відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.
Однак суд не врахував ці обставини та вказав, що обвинувачений визнає лише наслідки вчиненого вбивства двох осіб, після чого продовжив судовий розгляд, визначивши повний порядок дослідження доказів у справі.
При цьому суд погодився з визнанням ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, однак розцінив це визнання не як повне, а як часткове.
У ході судового розгляду ОСОБА_7 неодноразово продовжувався запобіжний захід.
Під час розгляду відповідних клопотань останній жодного разу не заперечував проти їх задоволення, оскільки вину визнавав повністю та щиро каївся у вчиненому.
Наприкінці судового розгляду, за клопотанням сторони захисту, 13.08.2025 ОСОБА_7 було додатково допитано, під час чого він ще раз виклав обставини та причини вчинення ним кримінального правопорушення (зазначив, що «вбив двох своїх побратимів із мотивів помсти, бажаючи таким чином захистити свою честь і гідність»), а також повторно наголосив, що вину визнає повністю, щиро кається у вчиненому та готовий нести покарання.
Окрім того, ОСОБА_7 відкрито та щиро просив пробачення у потерпілих.
Щодо пред'явлених цивільних позовів ОСОБА_7 зазначив, що визнає їх, однак у частині визначеного розміру моральної та матеріальної шкоди покладається на розсуд суду.
Водночас судом не було враховано позитивну характеристику ОСОБА_7 від його побратимів, з якими він проходив військову службу та виконував бойові розпорядження керівництва військової частини.
Натомість суд врахував лише негативну характеристику командування військової частини, складену вже після вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, що, на думку сторони захисту, є необґрунтованим.
Допитані у судовому засіданні свідки - військовослужбовці, з якими ОСОБА_7 проходив військову службу, характеризували його позитивно, зазначали, що йому довіряли та могли на нього покластися.
Також судом не враховано активне сприяння ОСОБА_7 органу досудового розслідування у розкритті кримінального правопорушення: він погоджувався на проведення всіх необхідних слідчих дій у провадженні, детально повідомляв, як усе відбулося, і жодним чином не перешкоджав розкриттю злочину.
Призначене судом першої інстанції покарання у вигляді 15 років позбавлення волі за своїм розміром є явно несправедливим через суворість, не відповідає особі засудженого, а також не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
На думку сторони захисту, за наявної кваліфікації дій обвинуваченого, з урахуванням повного визнання ним своєї вини, щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, позитивної характеристики від безпосередніх військових, з якими він проходив службу, достатнім є призначення покарання у вигляді позбавлення волі строком на 10 років.
Таким чином, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України є підставою для скасування судового рішення.
У зв'язку з наведеним сторона захисту просить апеляційний суд скасувати вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 серпня 2025 року, яким засуджено ОСОБА_7 , у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого внаслідок надмірної суворості покарання.
Просить ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 10 років позбавлення волі. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу, подану його захисником і наголосив, що щиро кається.
Прокурор ОСОБА_6 заперечував проти доводів апеляційної скарги, зазначивши, що обвинувачений вчинив злочин в умовах воєнного стану. Крім того, на початковому етапі обвинувачений намагався перекласти відповідальність на потерпілих, стверджуючи, що не мав наміру позбавляти їх життя. Однак зібраними доказами його версію було спростовано, після чого він фактично визнав свою вину. За таких обставин підстав для пом'якшення вироку щодо обвинуваченого не вбачається.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, прокурора, який рішення суду першої інстанції вважав законним, обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_28 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, і в апеляційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що захисник обвинуваченого фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), зміст та суть яких викладено в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 51-1985км18 (єдиний унікальний номер 207/5011/14-к) та постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 51-329км18 (єдиний унікальний номер 297/562/17), які враховуються колегією суддів під час перегляду вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, виконав вимоги ст. 65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів; особу обвинуваченого, який раніше був судимий; статус військовослужбовця ЗСУ; відсутність соціальних стійких зв'язків, негативної характеристики з місця служби; визнав щире каяття за обставину, що пом'якшує покарання; встановив обставину, що обтяжують покарання - рецидив злочину.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим можливо лише з призначенням ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого про надмірну суворість призначеного покарання та, як наслідок, про необхідність скасування вироку із призначенням ОСОБА_7 покарання у вигляді 10 років позбавлення волі, колегія суддів дійшла висновку про їх необґрунтованість, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Колегія суддів вважає, що розмір призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу, а також відповідає критерію справедливого покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України та його меті.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 1 листопада 2018 року у справі № 51-2776км18 (єдиний унікальний номер 524/5999/17), термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції при призначенні покарання діяв у межах загальних засад його призначення та прямо зазначив, що враховує ступінь тяжкості вчиненого (особливо тяжкий злочин), дані про особу обвинуваченого, його характеристику за місцем служби, а також пом'якшувачі та обтяжуючи обставини покарання.
Отже, твердження сторони захисту про те, що суд не врахував пом'якшуючі обставини, не відповідає змісту вироку, оскільки відповідні обставини судом були встановлені, оцінені та покладені в основу індивідуалізації покарання.
Доводи захисника про повне визнання вини ОСОБА_7 з початку судового розгляду також не узгоджуються з установленими у вироку обставинами.
Зокрема, у судовому засіданні 27.02.2024 обвинувачений визнав провину лише частково та, по суті, заперечував наявність прямого умислу на позбавлення життя потерпілих, стверджуючи, що вбивати їх не хотів, а нібито мав на меті налякати, стріляючи по їх речах.
Лише під час додаткового допиту 13.08.2025, ініційованого стороною захисту, ОСОБА_7 вже повідомив про повне визнання вини та прямо зазначив, що вбив двох своїх побратимів з підстав помсти і що в момент вчинення діяння хотів убити їх.
За таких умов суд першої інстанції обґрунтовано не міг погодитися із твердженням про повне визнання вини на ранній стадії розгляду та правомірно визначив повний порядок дослідження доказів, прямо вказавши, що з огляду на часткове визнання вини визнав необхідним дослідити докази в повному обсязі.
Посилання захисника на позитивні характеристики від побратимів саме по собі не спростовує висновків суду першої інстанції щодо міри покарання.
Вирок містить посилання на показання свідків-військовослужбовців, які дійсно характеризували ОСОБА_7 позитивно.
Водночас суд першої інстанції окремо відобразив і дані про особу, зокрема негативну характеристику за місцем служби, та надав оцінку цим відомостям у системному зв'язку з іншими даними про обвинуваченого.
Оцінка суперечливих відомостей щодо особи є складовою судового розсуду при індивідуалізації покарання і сама по собі наявність позитивних відгуків не нівелює особливу тяжкість наслідків та спосіб вчинення злочину.
Колегія суддів також враховує, що встановлені вироком фактичні обставини характеризують діяння як умисне позбавлення життя двох осіб.
Суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_7 діяв з прямим умислом, здійснивши не менше восьми пострілів у бік потерпілих, які на той час спали, внаслідок чого один загинув на місці, інший - помер дорогою до медичного закладу.
Колегія суддів підкреслює, що вчинене ОСОБА_7 є посяганням на фундаментальні конституційні цінності та права людини, насамперед право на життя і право на безпечне існування, які становлять ядро правопорядку та охороняються державою як найвища соціальна цінність.
У цій справі злочин вчинено щодо військовослужбовців, з якими засуджений перебував у відносинах служби та бойового побратимства, тобто у середовищі, де взаємна довіра, дисципліна і відчуття безпеки мають не абстрактне, а життєво критичне значення.
В умовах, коли держава та суспільство об'єктивно несуть підвищені ризики й втрати в умовах воєнного стану, а людське життя набуває ще більшої ваги, вчинення умисного подвійного вбивства всупереч обов'язку берегти життя побратимів свідчить про глибоку деформацію ціннісних орієнтирів засудженого та потребує такої реакції держави, яка реально відновлює справедливість і запобігає повторенню подібного.
Колегія суддів вказує, що при цьому з показань свідків убачається і така деталь поведінки обвинуваченого відразу після вчиненого, як відсутність ознак каяття в момент події (зокрема, зазначалося, що він стояв на сходах та посміхався), що об'єктивно впливає на оцінку щирості та глибини розкаяння саме в часовому зрізі події.
Додатково колегія суддів бере до уваги дані про попередню судимість ОСОБА_7 та те, що судимість у встановленому порядку не погашена, штраф не сплачено, що суд першої інстанції врахував при визначенні остаточного покарання.
За наведених обставин висновок суду першої інстанції про необхідність реального відбуття покарання та про призначення 15 років позбавлення волі перебуває у межах санкції закону та є мотивованим.
Більше того, суд першої інстанції прямо вказав, що з огляду на щире каяття та готовність нести відповідальність він призначає 15 років позбавлення волі й не застосовує довічне позбавлення волі, тобто фактично врахував пом'якшуючі дані на користь засудженого.
Відтак підстав стверджувати про явну несправедливість покарання через суворість, у розумінні вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів не вбачає.
Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки судом першої інстанції в повній мірі встановлено та належним чином оцінено і враховано всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання.
Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись 404, 405, 407, 417, 418, 419, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 серпня 2025 року, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4