“18» грудня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченої ОСОБА_6 (в режимі ВКЗ)
захисника ОСОБА_7 (в режимі ВКЗ)
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12025152190000305, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 липня 2025 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Вознесенська Миколаївської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимої:
- вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01.10.2015 за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України, звільненої від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки;
- вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14.11.2016 за ч. 2 ст. 185 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки 5 місяців;
- вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 26.01.2017 за ч. 2 ст.185 КК України, із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України, до покарання у виді обмеження волі строком на 4 роки.
Звільненої від відбування основного покарання 23.01.2019 на підставі ухвали Орджонікідзевського суду Дніпропетровської області від 15.01.2019 в порядку ст. 81 КК України умовно-достроково з невідбутим покаранням у виді обмеження волі строком 5 місяців;
- вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05.12.2019 за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненої від відбування основного покарання з іспитовим строком на 1 рік;
- вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14.09.2020 за ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 3 місяці;
- вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.11.2020 за ч. 2 ст. 185 КК України, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 70 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 3 місяці; звільненої 07.07.2023 на підставі ухвали Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08.05.2023 умовно-достроково з невідбутим строком основного покарання 8 місяців 20 днів,
- обвинуваченої за ч. 4 ст. 185 КК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 липня 2025 року ОСОБА_6 засуджена за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Стягнуто з ОСОБА_6 процесуальні витрати за проведення судових експертиз в розмірі 420 грн. Вирішено питання речових доказів.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Захисник ОСОБА_7 просить вирок змінити в частині призначеного покарання, на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Захисник ОСОБА_7 , не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченої та правильності кваліфікації її дій, вважає, що вирок підлягає зміні, оскільки покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої.
Вважає, що суд при призначенні покарання ОСОБА_6 не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та обставини, які пом'якшують покарання, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання. Зазначає, що судом також не в повній мірі враховані дані щодо особи обвинуваченої, яка характеризується за місцем проживання посередньо, а її характеристика за місцем проживання за своїм змістом є позитивною. Вказує, що суд не взяв до уваги досудову доповідь, згідно якої виправлення ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства.
Просить звернути увагу, що наразі ОСОБА_6 працює і має засоби для існування, стала на шлях виправлення, зробила для себе висновки та змінила коло свого спілкування. ОСОБА_6 має міцні соціальні зв'язки, має брата та цивільного чоловіка, з яким у неї є намір офіційно укласти шлюб. Потерпіла ОСОБА_8 претензій до ОСОБА_6 не має.
Зазначає, що ОСОБА_6 як під час досудового розслідування, так і під час розгляду справи в суді щиро розкаялась у вчиненому, повністю визнала свою вину, дала правдиві показання, негативно оцінює свою злочину поведінку, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілій, демонструє готовність стати на шлях виправлення.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
24.02.2022, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» згідно Указу Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» № 64/2022, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався відповідно до Закону, та діяв на час вчинення вказаних нижче діянь.
30.03.2025 у період часу з 19:00 год до 19:40 год, ОСОБА_6 перебувала в приміщенні інфекційного відділення Вознесенської багатопрофільної лікарні, Вознесенської міської ради, що розташована за адресою: Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. 228-ї Стрілецької дивізії, 26, де у неї виник злочинний умисел на повторне, таємне, викрадення чужого майна. Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_6 , впевнившись, що за її діями ніхто не спостерігає, 30.03.2025 у період часу з 19:00 год до 19:40 год, шляхом вільного доступу зайшла до палати №2 інфекційного відділення лікарні, звідки повторно, таємно, з вішака розташованого навпроти від вхідних дверей викрала жіночу сумку, належну потерпілій ОСОБА_8 , в якій знаходились ювелірні вироби, а саме: золота обручка, 585 проби, вагою 2,76 г, з камінням цирконію, золота підвіска 583 проби, вагою 2,28 г, з камінням перлина та дві банківські картки, які матеріальної цінності не становлять.
ОСОБА_6 залишила місце вчинення кримінального правопорушення та в подальшому розпорядилась викраденим майном на власний розсуд, чим завдала потерпілій ОСОБА_8 майнову шкоду на загальну суму 11 846,16 грн.
Судом першої інстанції ОСОБА_6 визнана винною у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, та її дії кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник ОСОБА_7 та обвинувачена ОСОБА_6 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив вирок суду залишити без змін.
Потерпіла ОСОБА_8 належним чином повідомлена про дату та час апеляційного розгляду, до суду не з'явилась. Її неявка не перешкоджає розгляду справи.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при ухваленні рішення, і положення закону, яким він керувався.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом, є обґрунтованими. Наведеним у вироку доказам суд першої інстанції дав належну правову оцінку, правильно кваліфікував дії обвинуваченої ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК України.
Оскільки фактичні обставини кримінального провадження ніким не оспорюються, колегія суддів не проводить їх аналіз відповідно до ст. 404 КПК України, та перевіряє вирок суду першої інстанції лише в межах апеляційної скарги.
Що стосується доводів захисника про призначення ОСОБА_6 занадто суворого покарання, яке, на її думку, не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, то вони є безпідставними, з огляду на таке.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримані.
Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_6 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, конкретні обставини його вчинення, дані щодо особи обвинуваченої, яка за місцем проживання характеризується посередньо, незаміжня, не перебуває на обліках у лікарів нарколога та психіатра.
Окрім того, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_6 неодноразово судима за вчинення аналогічних корисливих злочинів, та знову вчинила умисний тяжкий злочин. Колегія суддів наголошує, що ОСОБА_9 звільнена умовно-достроково 08.08.2023 на 8 місяців 20 днів, але на шлях виправлення не стала, та маючи непогашені судимості за попередніми вироками, знову вчинила аналогічний злочин.
Обставиною, яка пом'якшує покарання визнано щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання судом не встановлені.
Хоча потерпіла у заяві до суду зазначила, що немає претензій до обвинуваченої, на що посилається апелянт, але з пояснень потерпілої в суді вбачається, що майнова шкода відшкодована частково, їй повернуто лише сумку та банківські картки. В свою чергу, обвинувачена в суді пояснила, що золоті вироби вона продала.
Відповідно до досудової доповіді щодо обвинуваченої ОСОБА_6 , ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як високий, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюється як середній.
На думку органу пробації можливо виправлення особи без ізоляції від суспільства. У разі прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання з випробування, крім обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, слід покласти на особу додаткові обов'язки, передбачені ч. 3 ст. 76 КК України.
Оцінюючи дану досудову доповідь, колегія суддів зазначає, що у розумінні ст. 314, 314-1 КПК України, досудова доповідь представника органу пробації складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, та має виключно рекомендаційний характер, яку суд може враховувати, виходячи із своїх дискреційних повноважень. Тому, незважаючи на доводи апелянта про необхідність врахування зазначеної досудової доповіді, в якій вказується про можливість виправлення обвинуваченої без ізоляції від суспільств, колегія суддів наголошує, що досудова доповідь носить рекомендаційний характер.
Оцінивши усі дані про особу винної, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжкого злочину, суд першої інстанції, призначивши обвинуваченій ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, достатньо врахував всі обставини, в тому числі і ті, на які посилається в апеляційній скарзі захисник.
Покарання обвинуваченій ОСОБА_10 призначено відповідно до вимог ст. 65-67 КК України, у виді позбавлення волі та у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 185 КК України. Тому не можна вважати його занадто суворим, як про це зазначає захисник.
Щодо доводів апелянта про можливість звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, то вони не є слушними.
Колегія суддів наголошує, що дані, які характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_6 свідчать про її злочинну спрямованість, оскільки вона неодноразово судима за вчинення умисних корисливих злочинів, до неї застосовувались інститут звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 75 КК України та умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Проте, ОСОБА_6 належних висновків для себе не зробила, на шлях виправлення не стала та знову вчинила аналогічне кримінальне правопорушення, яке відноситься до тяжкого злочину.
На переконання колегії суддів, повторне вчинення ОСОБА_6 злочинів є наслідком свідомо обраного нею способу життя, який вона змінювати не бажає, реального негативного ставлення до вчиненого не виявляє та в дійсності свою злочинну поведінку не засуджує.
Тому колегія суддів дійшла висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання, а тому відсутні підстави для її звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, про що просить захисник, оскільки це не відповідатиме ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченої.
На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі, яке вона повинна відбути реально, є необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, як самою обвинуваченою, так і іншими особами. Підстав для звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, про що просить апелянт, не має. Тому, апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 424, 532 КПК України, суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 липня 2025 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3