Справа № 752/2289/25
Провадження № 2/740/1303/25
24 грудня 2025 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі
головуючого судді Шевченко І. М.,
за участі секретарів судового засідання - Ісаєнко А. М., Хомінець Т. В.,
учасники справи:
- представник позивача та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Кочмарьова Т. С.,
- представник відповідача - адвокат Луєнко Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ніжині за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , поданим представником - адвокатом Кочмарьовою Тетяною Сергіївною, до Національного університету біоресурсів і природокористування України (далі - НУБіП України), університет), треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Міністерство освіти і науки України, про визнання відмови в приватизації квартири незаконною та зобов'язання здійснити дії,
установив:
У січні 2025 року представник позивача - адвокат Кочмарьова Т. С. звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з указаним позовом, в якому просила: визнати неправомірною відмову НУБіП України, оформлену листом від 29 листопада 2024 року за вих. № 3263, у приватизації та видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_3 та членам його родини на квартиру АДРЕСА_1 ; зобов'язати НУБіП України провести дії щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 та видати ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.02.1984 Виконавчим комітету Ніжинської міської ради народних депутатів видано ордер № 16 на вселення сім'ї позивача у квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Виконавчого комітету Ніжинської міської ради № 75 від 15.02.1984. Вищевказаний будинок перебував у господарському віданні Ніжинського технікуму механізації сільського господарства, який відповідно до наказу Міністерства сільського господарства і продовольства України від 04.08.1993 № 214 реорганізовано у Ніжинський агротехнічний коледж, який станом на цей час є відокремленим підрозділом НУБіП України «Ніжинський агротехнічний інститут» та який є балансоутримувачем будинку. Будинок АДРЕСА_2 складається з чотирьох квартир, три з яких приватизовані та в подальшому продані. Так, квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 у цьому будинку належать на праві власності ОСОБА_4 , а квартира АДРЕСА_5 переобладнана в перукарню. Оскільки квартира АДРЕСА_1 , який частково (крім приватизованих квартир) перебуває в господарському віданні НУБіП України, то 06.11.2024 позивач звернувся із заявою (проханням) до відповідача про оформлення передачі в приватну власність квартири АДРЕСА_1 , в якій він проживає із сім'єю (дружина та дочка) на умовах найму. Однак відповіді позивач у встановленому законом порядку не отримав. На електронну пошту представника позивача у відповідь на адвокатський запит надійшла скан-копія листа ректора НУБіП України від 29.11.2024 за вих. № 3263, в якому зазначено, що власником будинку АДРЕСА_2 є Міністерство освіти і науки України, який закріплений на праві господарського відання за університетом. Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна» передбачено, що приватизації не підлягають державні заклади освіти, у тому числі приміщення, в яких розміщуються державні заклади освіти.
Позивач не погоджується з відмовою у приватизації квартири АДРЕСА_1 з підстав, викладених у листі ректора НУБіП України від 29.11.2024 за вих. № 3263, вважає дії позивача незаконними, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 01 лютого 2025 року справу передано за підсудністю до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області.
07 травня 2025 року зазначена справа надійшла до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 травня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20 червня 2025 року 09-00 год.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20 червня 2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 07 серпня 2025 року 14-00 год.
У подальшому судове засідання відкладено на 16 грудня 2025 року 11-00 год.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача - Ткачук В. А. просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, оскільки НУБіП України (відповідач) не має повноважень щодо розпорядження (приватизації) нерухомого майна, у тому числі квартирою, яка закріплена за відповідачем на праві господарського відання, власником якої є Міністерство освіти і науки України, та яка перебуває на балансі Відокремленого підрозділу НУБіП України «Ніжинський агротехнічний інститут». НУБіП України є державним закладом вищої освіти, підпорядкований Міністерству освіти і науки України. Фінансування університету здійснюється за рахунок коштів державного бюджет. Основні засоби та майно, що рахуються на балансі університету, є державною власністю та перебувають у господарському віданні університету.
У письмових поясненнях представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Міністерства освіти і науки України - Матвіюк М. А. просив відмовити в задоволенні позову, оскільки позовні вимоги позивача є необґрунтованими. Щодо наявності договірних відносин між позивачем та відповідачем з приводу користування житлом (квартирою) - інформація відсутня.
У судовому засіданні представник позивача та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Кочмарьова Т. С. підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити. Зазначила, що позивач звернувся до університету із листом (проханням) щодо приватизації квартири, однак відповідач листом від 29.11.2024 № 3263 безпідставно відмовив позивачу у приватизації квартири. При цьому житловий будинок, в якому знаходиться вказана квартира, закріплений за університетом, та інші власники квартир у цьому будинку реалізували своє право на приватизацію. У ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено вичерпний перелік майна, яке не підлягає приватизації, однак житловий будинок АДРЕСА_2 - не підпадає під цей перелік.
Представник відповідача - адвокат Луєнко Ю. В. у судовому засіданні підтримав відзив на позовну заяву та просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав пред'явлення позову до неналежного відповідача.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, керуючись законом і своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_6 , що підтверджується витягом Центру надання адміністративних послуг Ніжинської міської ради Чернігівської області про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 06.09.2024 № 06-4-16/5902 (а. с. 10).
16.02.1984 Виконавчим комітетом Ніжинської міської Ради народних депутатів видано ОСОБА_3 ордер на право заняття 1 кімн. у квартирі АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Ніжинської міської Ради народних депутатів від 15.02.1984 № 75 (а. с. 14).
До позовної заяви додано копію заяви ОСОБА_3 від 06.11.2024, адресовану НУБіП України, в якій він просив оформити передачу в приватну власність квартири АДРЕСА_1 на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а. с. 9).
У листі від 29.11.2024 № 3263 на заяву ОСОБА_3 від 06.11.2024 (вх. від 07.11.2024 № 2596) ректор НУБіП України - ОСОБА_5 повідомив, що власником будинку АДРЕСА_2 є Міністерство освіти і науки України, який закріплений на праві господарського відання за університетом. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» майно, яке використовує Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ніжинський агротехнічний інститут», виділено на окремий баланс. Згідно із ст. 70 Закону України «Про вищу освіту» матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми закладу вищої освіти з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно. Майно закріплюється за державним або комунальним закладом вищої освіти на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників закладу вищої освіти та вищого колегіального органу самоврядування закладу вищої освіти, крім випадків, передбачених законодавством. Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна» встановлено, що приватизації не підлягають державні заклади освіти, у тому числі приміщення, в яких розміщуються державні заклади освіти (а. с. 27).
Отже, зі змісту вищевказаного листа вбачається, що позивачу повідомлено порядок проведення приватизації, а також відомості про правовий режим спірного майна, і його власника.
Крім цього, за повідомленням заступника директора з ННВП та ІГД відокремленого підрозділу НУБіП України «Ніжинський агротехнічний інститут» - Андрія Івановського від 20.02.2023 № 01-36/13, балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2 (крім приватизованих квартир) площею 48,2 кв. м (інвентарний номер - 101300040) є НУБіП України «Відомість про нерухоме державне майно» станом на 01.10.2022) (а. с. 25).
До позовної заяви додані листи керуючої ТВБВ 10024/0281 Філії-Чернігівського обласного АТ «Ощадбанк» - Володько Н. І. від 05.09.2025 № 827, 828, 829, видані ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про те, що списки на приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_6 , до банку не надходили (а. с. 11-13).
Відповідно до копій витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_7 на праві власності належать ОСОБА_4 (а. с. 20-22).
Також згідно з копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності приміщення АДРЕСА_8 є перукарнею та на праві приватної власності належить ОСОБА_4 (а. с. 23).
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Зокрема, згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги про визнання неправомірною відмови НУБіП України, оформленої листом від 29 листопада 2024 року за вих. № 3263, у приватизації та видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_3 та членам його родини на квартиру АДРЕСА_1 .
Як зазначалося вище, зі змісту вищевказаного листа вбачається, що позивачу повідомлено порядок проведення приватизації, а також відомості про правовий режим спірного майна, і його власника.
Так, вищевказаний лист НУБіП України за своїм змістом та правовою природою не є актом індивідуальної дії, не містить категоричної та беззастережної відмови у реалізації позивачу його права на приватизацію конкретного житлового приміщення.
Отже, оскільки у вищевказаному листі не зазначено відмови відповідача у приватизації позивачем указаної квартири, то відсутні підстави для висновків про визнання неправомірною відмови НУБіП України, оформленої листом від 29 листопада 2024 року за вих. № 3263, у приватизації та видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_3 та членам його родини на квартиру АДРЕСА_1 .
Заявлені позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, ґрунтуються на помилковому тлумаченні змісту і правової природи листа відповідача, у зв'язку з чим - не підлягають задоволенню.
Щодо позову в іншій частині вимог слід зазначити таке.
Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 70 Закону України «Про вищу освіту» матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми закладу вищої освіти з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно. Повноваження засновника (засновників) закладу вищої освіти щодо розпорядження державним майном у системі вищої освіти здійснюються відповідно до законодавства. Майно закріплюється за державним або комунальним закладом вищої освіти на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників закладу вищої освіти та вищого колегіального органу самоврядування закладу вищої освіти, крім випадків, передбачених законодавством.
За змістом ч. 1 ст. 80 Закону України «Про освіту», до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об'єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об'єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Згідно зі ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності відомостей про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
З огляду на зазначене визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язок суду, який виконується під час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Так, у позовній заяві позивач просив також зобов'язати відповідача провести дії щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 та видати йому свідоцтво про право власності на цю квартиру.
Як установлено судом, житловий будинок АДРЕСА_2 , у квартирі № 8 якого зареєстрований та проживає позивач зі своєю сім'єю, належить Міністерству освіти і науки України та на праві господарського відання закріплений за НУБіП України.
Отже, ураховуючи вищевикладені норми законодавства, саме власник або уповноважений ним орган вправі вирішувати питання про передачу квартири у власність позивачу шляхом приватизації.
У такому випадку відповідач НУБіП України не є тим органом, який вправі вирішувати питання про приватизацію спірної квартири, яка належить на праві власності Міністерству освіти і науки України.
З урахуванням вищевказаного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання неправомірною відмови відповідача в приватизації та видачі свідоцтва - у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог, та відмову в задоволенні позову в частині зобов'язання провести дії щодо приватизації квартири та видачі свідоцтва про право власності на неї - у зв'язку з пред'явленням позову до неналежного відповідача.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76 - 81, 89, 141, 263 - 265, 268, 272, 273 ЦПК України, -
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_3 , поданого представником - адвокатом Кочмарьовою Тетяною Сергіївною, до Національного університету біоресурсів і природокористування України, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Міністерство освіти і науки України, про визнання відмови в приватизації квартири незаконною та зобов'язання здійснити дії - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. М. Шевченко