Справа №463/4770/25
Провадження №2/463/1578/25
судового засідання
18 грудня 2025 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Білоуса Ю.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Козак О.В.,
представника відповідача в/ч - Мигаля Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про усунення перешкод у користуванні майном,
22.05.2025 року ОСОБА_2 звернувся до Личаківського районного суду м.Львова із позовом (документ сформований в системі «Електронний суд» 22.05.2025 року) про усунення перешкод у користуванні майном.
Просив суд: визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право на користування ними жилим приміщенням - двокімнатною квартирою загальною площею 74.9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що належить Відповідачу-2 та знаходиться на праві оперативного управління у Відповідача-1.
Ухвалою судді від 02.06.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, а провадження по справі - відкрито.
Ухвалою суду від 12.11.2025 року закрито підготовче провадження по справі, а справу призначено до судового розгляду по суті.
До судового засідання від позивача ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» 18.12.2025 року надійшло клопотання про зупинення провадження у справі. Зазначив, що у зв'язку з перебування в районі виконання завдань угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та на сьогоднішний день на стаціонарному лікуванні у ВМКЦ Західного регіону у судове засідання прибути не має можливості, а тому покликавшись на положення п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України, пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, а також позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року, справа № 754/947/22, провадження № 14-74цс25, просив провадження у цивільній справі зупинити на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Представник відповідача Військової частини НОМЕР_1 в судовому засіданні проти зупинення провадження у справі заперечив з підстав необґрунтованості та безпідставності заявленого клопотання, вважає недоведеним факт перебування позивача ОСОБА_2 в зоні проведення бойових дій. Поряд з цим, заявив клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України - набрало законної сили рішення суду у справі, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Вважає, що звернення ОСОБА_2 до суду з цим позовом свідчить про намагання переглянути рішення суду у справі №463/1973/23, яке набрало законної сили та відповідно набуло статусу остаточного, що суперечить принципу res judicata
Представник відповідача Міністерства оборони України в судове засідання з розгляду вказаної справи не з'явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений, про причини неявки суд не повідомив.
Заслухавши пояснення представника відповідача, оглянувши матеріали справи та додані до неї письмові документи, встановивши дійсні обставини справи, суд, постановляючи ухвалу відповідно до положень ст.260 ЦПК України, вважає, що в клопотанні про закриття провадження слід відмовити, зупинивши при цьому провадження по справі, зважаючи на таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається (постанова КЦС ВС від 08 січня 2024 року, справа № 947/31700/20, провадження № 61-175св23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц зазначено, що необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (2004 року) зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України).
За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/9380/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 428/9280/20, від 21 грудня 2021 року у справі № 295/983/21.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Brumarescu v. Romania» (Брумареску проти Румунії) констатовано існування усталеної практики щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України, згідно якого просив визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право на користування ними жилим приміщенням - двокімнатною квартирою загальною площею 74.9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що належить Міністерству оборони України та знаходиться на праві оперативного управління у Військовій частині НОМЕР_1 .
Як на підставу заявлених вимог покликається на положення Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) та Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджену наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380 (далі Інструкція № 380).
Поряд з цим, встановлено, що рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 23.05.2024 року у справі №463/1973/23 (провадження №2/463/171/24) за позовом заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в особі держави в інтересах Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення із службового приміщення без надання іншого житла вирішено наступне. Виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із займаного службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Як на підставу заявлених вимог позивач покликався на положення статті 116,118,124 ЖК України.
Таким чином, суд робить висновок про те, що хоча в обох справах заявлені вимоги і стосуються житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , однак у справі №463/1973/23 було заявленого вимоги про виселення із вказаного житлового приміщення з покликанням на положення статті 116,118,124 ЖК України, а у даній справі вимогу про визнання права на користування вказаним жилим приміщенням з покликанням на положення Закону № 2011-XII та Інструкції № 380, що відтак свідчить про відмінності в предметі та підставі позову. Крім того, у справі №463/1973/23 учасником була ОСОБА_3 , яка як учасник в даній справі не заявлена, однак одна із заявлених позовних вимог стосується і її.
Що, на думку суду, свідчить про відсутність підстав для закриття провадження по справі та необхідність розгляду спору по суті.
Що стосується заявленого клопотання про зупинення провадження по справі.
Так, на території України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан, а Українська держава перебуває у стані війни з російською федерацією по сьогоднішній день.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено військовий обов'язок. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
З матеріалів справи та долучених до неї письмових документів, а саме: витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №240 від 23.08.2025 року встановлено, що позивач ОСОБА_2 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , 23 серпня 2025 року прибув до місця дислокації військової частини НОМЕР_2 в районі виконання завдань угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Крім того, як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_2 наполягає на своїй особистій участі під час розгляду даної справи у Личаківському районному суді м. Львова з метою реалізації своїх процесуальних прав учасника справи, проте у зв'язку із перебуванням на службі у складі Збройних Сил України в місцях проведення активних бойових дій, на даний час у нього відсутня можливість скористатись у повній мірі своїми процесуальними правами, а тому просить провадження у справі зупинити.
Згідно з п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.253 ЦПК України, провадження у справі зупиняється до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо.
Відповідно до позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року, справа № 754/947/22, провадження № 14-74цс25, під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, судам потрібно виходити з такого:
1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;
2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.
Отже, будь-який військовослужбовець в Україні, мобілізований до ЗСУ, який здійснює військову службу у конкретній військовій частині під час воєнного стану, введеного Указом, є таким, що перебуває у штаті воєнного часу ЗСУ, які переведені на воєнний стан.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 3 Закону № 389-VIII командир військової частини наділений повноваженнями видавати довідку за формою № 5, передбачену Інструкцією, про проходження військовослужбовцем військової служби у ЗСУ. А факт дії введеного Указом воєнного стану та пов'язаного з ним особливого періоду вказує на те, що у цей період ця довідка є достатнім, допустимим та належним доказом перебування цього військовослужбовця у складі ЗСУ, які переведені на воєнний стан.
Зважаючи на те, що позивач у справі ОСОБА_2 перебуває у складі Збройних Сил України, що підтверджується витяомг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №240 від 23.08.2025 року, та не має можливості прийняти участь у судових засіданнях по справі, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зупинення провадження у справі.
Відтак, суд вважає, що у разі не зупинення провадження у справі буде порушено конституційне право сторони на належний, повний та всебічний розгляд даної справи.
Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі до припинення перебування позивача ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Керуючись ст.ст.251, 253,255, 260 ЦПК України, суд, -
В клопотанні представника відповідача військової частини НОМЕР_1 про закриття провадження у справі - відмовити.
провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про усунення перешкод у користуванні майном - зупинити до припинення перебування позивача ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зобов'язати позивача та його представника повідомити Личаківський районний суд м.Львова про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у даній справі.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду в порядок та строки, передбачені ст.ст.354,355 ЦПК України.
Суддя: Білоус Ю. Б.