Провадження № 11-кп/803/3839/25 Справа № 174/660/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
18 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою захисниці ОСОБА_6 на ухвалу Заводського районного суду міста Кам'янського від 11 грудня 2025 року у кримінальному провадженні № 12019040150000063 від 13 лютого 2019 року про продовження строку тримання під вартою стосовно
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Олександрія Кіровоградської області, адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 263, статтею 348, частиною 2 статті 15, пунктом 1, 9 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за участю (в режимі відеоконференції):
захисниці ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції та короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Заводського районного суду м. Кам'янського від 11 грудня 2025 року клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задоволено, продовжено строк запобіжного заходу до 08 лютого 2026 року включно, визначено розмір застави у розмірі 500 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 1 514 000,00 гривень. Відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту щодо обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, зменшення розміру альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень, які відносяться до тяжкого та двох особливо тяжких злочинів, особу обвинуваченого, який є раніше судимою особою за вчинення умисних злочинів, міцність соціальних зв'язків, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, та ту обставину, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Колегія суддів першої інстанції вказала, що тяжкість обвинувачення, хоча й не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. Виснувала про відсутність підстав для зміни альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. Зауважила, що відомості про джерела доходів ОСОБА_7 до затримання у суду відсутні, а наявність у обвинуваченого відповідних соціальних зв'язків, на чому наголошує сторона захисту, не є достатнім стримуючим фактором порушення особою процесуальних обов'язків.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг і узагальненні доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі захисниця ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду, постановити нову, якою клопотання прокурора задовольнити частково, змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт за місцем проживання обвинуваченого, а у разі визначення застави зменшити її розмір з 500 до 80 прожиткових мінімумів громадян для працездатних осіб.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги захисниця не погоджується з тим, що суд першої інстанції обґрунтовуючи продовження строку тримання під вартою посилається на тяжкість покарання, що не може вважатися достатньою і самостійною підставою для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), що свідчить про упереджене ставлення до обвинуваченого.
Захисниця наголошує на відсутності висновків суду першої інстанції про неможливість застосування домашнього арешту до обвинуваченого, який тривалий час (більше 6 років) перебуває під вартою, при цьому має міцні соціальні зв'язки, одружений, має двох неповнолітніх дітей.
Вважає розмір застави непомірним, оскільки обвинувачений не має рухомого чи нерухомого майна, заощаджень та доходу. На думку захисниці застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту є найбільш доцільним та виправданим запобіжним заходом, та забезпечить належну процесуальну поведінку підзахисного.
Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні в режимі відеоконференції обвинувачений та його захисник підтримали апеляційну скаргу та з підстав, викладених в ній, просили її задовольнити.
Інші учасники судового розгляду про час та дату апеляційного провадження повідомлені належним чином, клопотань про особисту участь до суду не надходило, у зв'язку з чим та на підставі ч. 4 ст. 422-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційний суд здійснює розгляд без їх участі.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до частин 1 - 3 статті 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
За вимогами ч. 1 ст. 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать зокрема про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до вимог частин 3, 4 ст. 199 КПК клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги захисниці, апеляційний суд дійшов висновку про їх часткову обґрунтованість з огляду на таке.
З матеріалів справи слідує, що у провадженні Заводського районного суду міста Кам'янськогоперебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.1 ст. 263, ст. 348, ч.2 ст. 15, п. п. 1,9 ч.2 ст. 115 КК,яке перебуває на стадії судового розгляду.
За змістом ухвали вказано, що у справі досліджені всі докази обвинувачення, за клопотанням сторони захисту призначено експертизу аудіо-відеозапису, судом надано доручення про проведення слідчих дій.
Прокурором у судовому засіданні суду першої інстанції заявлено клопотання про продовження строку дії тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 з підстав наявності ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
З огляду на стадію кримінального провадження, яке наразі перебуває вже на стадії судового розгляду і ОСОБА_7 вже пред'явлено обвинувачення, яке підлягає доведенню прокурором в суді за стандартом «поза розумним сумнівом», апеляційний суд не входить в перевірку питання «обґрунтованості підозри».
В даному випадку для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку статей 199, 331 КПК, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Перевіривши матеріали провадження та клопотання прокурора, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність стороною обвинувачення ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, а саме, що ОСОБА_7 , перебуваючи без жодного запобіжного заходу та усвідомлюючи суворість можливого покарання, може переховуватись від органів досудового розслідування або суду чи вчинити інше кримінальне правопорушення.
За змістом ст. 178 КПК при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальних правопорушень, у вчиненні якого він обвинувачується, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, у тому числі наявність у нього родини й утриманців, наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, тощо.
Суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, враховує особу обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований та не має постійного джерела доходу, раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, обвинувачується у вчиненні тяжкого (ч. 1 ст. 263 КК) та двох особливо тяжких злочинів проти життя та здоров'я людини (п.п. 1, 9 ч. 2 ст. 115 КК), посягання на життя працівників правоохоронного органу (ст. 348 КК), та передбачає покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі (ч. 2 ст. 115 КК), а санкція ст. 348 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 9 до 15 років або довічним позбавлення волі, що може свідчити про можливість ухилення обвинуваченого від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Також тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 та суворість можливого покарання, яке може бути йому призначено у випадку визнання його винуватим, як за національним законодавством, так і за судовою практикою Європейського суду з прав людини, визнаються вагомими факторами при оцінці ризику, що підозрювана особа може переховуватись від органу досудового розслідування.
Ризик переховування від суду об'єктивно збільшується з урахуванням ведення в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, про що вірно наголошено судом першої інстанції за змістом ухвали.
Вищевикладені обставини, враховані апеляційним судом в контексті наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК та ймовірності їх настання, за умови застосування іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Обґрунтовано суд визнав доведеним і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК, також обґрунтовано продовжує існувати з огляду на відомості про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів, у тому числі корисливих, за які відбував покарання у виді реального позбавлення волі, відсутність в нього офіційного місця роботи та постійного джерела доходу.
Крім того, апеляційний суд обґрунтовано погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріали кримінального провадження не містять інших переконливих відомостей, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою, та відхилив доводи сторони захисту про можливість застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги в частині відсутності висновків суду першої інстанції про неможливість застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно обвинуваченого та про недоведеність прокурором заявлених ризиків.
Досліджуючи матеріали контрольного провадження, суд апеляційної інстанції також враховує строк судового розгляду та загальний строк перебування обвинуваченого під вартою (понад шість років).
Разом з тим, враховуючи характер пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, відомості про його особу, продовження військового стану, а також наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, які не зменшилися, та те, що судовий розгляд триває, тому апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції про продовження строку дії тримання під вартою є законним та доцільним у даному кримінальному провадженні для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та забезпечення належного судового розгляду в розумний строк.
Заходи забезпечення кримінального провадження, до яких відносяться і запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ст. 131 КПК).
Водночас, перевіривши висновки суду в частині визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, з огляду на обставини вчинення інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, відомості про його особу та тривалість перебування його під вартою, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити раніше визначений розмір застави.
Згідно з ч. 1 ст. 182 КПК застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.
Відповідно до ч. 4, п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Розмір застави визначається, зокрема щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
У пунктах 25, 26 рішення ЄСПЛ у справі «Істоміна проти України», Заява № 23312/15, від 13.04.2022, суд зазначає, розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява № 54335/14, пункт 70, від 22 травня 2018 року). Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим статтею 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість обвинувачень, пред'явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави (див. рішення у справі «Хрістова проти Болгарії» (Hristova v. Bulgaria), заява № 60859/00, пункт 111, від 07 грудня 2006 року).
Нездійснення національними судами оцінки спроможності заявника сплатити необхідну суму може призвести до встановлення порушення Судом. Однак обвинувачений, якого судові органи готові звільнити під заставу, повинен сумлінно надати достатню інформацію, яку можна перевірити у випадку необхідності, про розмір застави, який має бути встановлений (див. рішення у справах «Тошев проти Болгарії» (Toshev v. Bulgaria), заява № 56308/00, пункт 68, від 10 серпня 2006 року, та «Іванчук проти Польщі» (Iwanczuk v. Poland), заява № 25196/94, пункт 66, від 15 листопада 2011 року).
Розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі (GAFA v. MALTA, no. 54335/14, 22 травня 2018, п. 70).
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду від 22.09.2025 обвинуваченому ОСОБА_7 визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 500 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 1 514 000,00 гривень.
Колегія суддів враховує ту обставину, що визначений розмір застави обвинуваченим за цей час не внесено, що свідчить про непомірний для нього розмір застави та неможливість її виконання.
Отже, на переконання апеляційного суду, з урахуванням обставин кримінальних правопорушень, даних про особу обвинуваченого, його майнового стану, а також існування встановлених ризиків, застава у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб буде відповідати критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), забезпечить досягнення її мети, адже розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню на підставі п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК.
Керуючись статтями 183, 315, 405, 407, 419, 422-1 КПК, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Заводського районного суду м. Кам'янського від 11 грудня 2025 року про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 263, статтею 348, частиною 2 статті 15, пунктом 1, 9 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України скасувати.
Постановити нову, якою клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 задовольнити частково.
Продовжити строк тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до 08 лютого 2026 року включно.
Визначити, що у разі внесення підозрюваним або іншою фізичною або юридичною особою застави у розмірі 300 (триста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908 400,00 гривень (дев'ятсот вісім тисяч чотириста гривень 00 копійок), обвинувачений ОСОБА_7 підлягає звільненню з-під варти.
У разі внесення застави та звільнення обвинуваченого з-під варти, покласти на нього обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою на визначений час до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну місця проживання;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі не з'явлення його за викликом до суду без поважних причин або не повідомлення про причини своєї неявки, або порушення обов'язків, покладених на у цій ухвалі, застава звертається у дохід держави.
Строк дії обов'язків встановити до 08 лютого 2026 року включно.
Копію ухвали направити для виконання до ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)».
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4