Справа № 530/2235/24 Номер провадження 22-ц/814/3133/25Головуючий у 1-й інстанції Должко С. Р. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
11 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Панченка О.О.,
Суддів: Одринської Т.В., Триголова В.М.
при секретарі Філоненко О.В.
за участю позивача ОСОБА_1 та її адвоката Кобрися Олександра Миколайовича, представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Троцького Бориса Анатолійовича
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кобрися Олександра Миколайовича на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 травня 2025 року та на додаткове рішення Зіньківського районного суду від 16 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном,-
Зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном.
02.01.2025 року від ОСОБА_1 надійшла заява про уточнення позовних вимог в якій вона просила суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні майном, що належить на праві власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме частиною сараю - літера Б, що є приналежністю квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 із самовільно зайнятого приміщення частини сараю літера - Б, що є приналежністю квартири АДРЕСА_1 та стягнути судовий збір.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 травня 2025 року в задоволенні уточненої позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном - відмовлено.
Додатковим рішенням Зіньківського районного суду від 16 травня 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 , адвоката Троцького Бориса Анатолійовича про ухвалення додаткового рішення про покладення на ОСОБА_4 судових витрат на професійну правничу допомогу - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись з таким вирішенням спору, представник ОСОБА_1 - адвокат Кобрись О.М.подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким задовольнити позов в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що безпідставним є висновок суду першої інстанції про ту обставину, що доказів того, що відповідач чинить перешкоди у користуванні спірним сараєм позивач та її представник не надали.
Суд першої інстанції не взяв до уваги показання свідків зі сторони позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 старости Проценківського старостату Зіньківської міської ради, які підтвердили, що саме між позивачем та відповідачем наявний спір за користування нерухомим майном, відповідач обмежила доступ до сараю, без належних правових підстав використовує частину сараю у власних цілях, створює штучні перешкоди у користуванні майном внаслідок чого ОСОБА_1 не може користуватися своєю власністю та не має доступу до частини сараю - літера Б, що є приналежністю квартири номер НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_2 ., не навів причин відхилення даних доказів, а в рішенні послався на пояснення лише свідків зі сторони відповідача.
Крім того, відповідач згідно поданого відзиву не заперечує законне право власності позивача на частину сараю - літера Б, що є приналежністю квартири номер АДРЕСА_1 , а лише вказує, що нібито не перешкоджає позивачу у користуванні даним приміщенням.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. В обгрунтування рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції послався на розписку ОСОБА_7 від 28.12.2005 року, згідно якої нібито продано сарай та гараж ОСОБА_8 , однак дана розписка є неналежним доказом по справі, оскільки сторони даної розписки не допитувалися в якості свідків в суді (на момент розгляду справи померли), а сама розписка не містить повних ідентифікаційних даних сторін, в ній не зазначені свідки при наданні даної розписки, адреса та місцезнаходження об'єкту, а зазначається лише слова «сарай» та «гараж».
З даної розписки не можливо достовірно встановити який саме сарай та гараж ким, кому і коли продано. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Також судом першої інстанції не наведено мотивів, з яких відхилено показання свідків зі сторони позивача, самої позивачки, не взято до уваги повідомлення ВП №4 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 14.05.2024 року згідно якого вбачається, що по факту конфлікту з сусідкою ОСОБА_2 через частину сараю проведено перевірку та встановлено, що вбачаються цивільно-правові відносини, що вказує про наявність перешкоджання користуванням майном з боку відповідача.
27.08.2025 року на адресу Полтавського апеляційного суду від представника ОСОБА_3 - адвоката Троцького Бориса Анатолійовича надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 травня 2025 року та додаткове рішення Зіньківського районного суду від 16 травня 2025 року залишити без змін.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши позивача ОСОБА_1 та її адвоката Кобрися Олександра Миколайовича, представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Троцького Бориса Анатолійовича, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 12.08.2011 року ОСОБА_7 , ОСОБА_9 продали, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_3 (а.с.16-17).
Відповідно до технічного паспорту Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» квартира АДРЕСА_3 , складається з позначених у технічному паспорті на квартиру у тому числі наступними літерами: частина сараю літ.Б, гараж літ. В, частина огорожі №1 (а.с.12-15).
Відповідно до повідомлення ВП № 4 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 14.05.2024 року вбачається, що по факту конфлікту з сусідкою ОСОБА_2 через користування частиною сараю проведено перевірку та встановлено, що відсутній склад адміністративного чи кримінального правопорушення, але вбачається наявність цивільно-правових відносин. (а.с. 25-27).
Згідно власноруч написаної розписки ОСОБА_7 від 28.12.2005 року ОСОБА_7 продав сарай та гараж ОСОБА_8 та отримав від останнього кошти в сумі 1800 грн. (а.с.90).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено на підставі наявних у справі доказів захоплення, як це вказує позивач, відповідачем спірного сараю, а доводи про те, що позивачу належить спірний сарай не знайшли свого підтвердження. Також не встановлено достатніх доказів на підтвердження перешкоджання відповідачем користування сараєм.
Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду частково не вірним з наступних підстав.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Відповідно до частини 1 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 2статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав.
Згідно з ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Частиною 1ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Положеннями ст. 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначені норми матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що за життя ОСОБА_7 , попередній власник квартири за адресою: АДРЕСА_4 продав спірний сарай ОСОБА_8 , що підтверджується письмовою розпискою та поясненням свідків, які допитані під час судового засідання, доказів того що відповідач чинить перешкоди у користуванні спірним сараєм позивач та її представник не надали.
Відповідно до положень ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24.04.2024 року у справі № 450/2875/19, провадження № 61-5051св22.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.06.2021 року у справі № 522/13307/16-ц (провадження № 61-1831св21) зазначено, що підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником свого права. Таким чином, право власності має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 12.08.2011 року укладеного між продавцями ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та покупцем ОСОБА_1 остання набула одноособово право власності на квартиру АДРЕСА_2 .(а.с.16-17).
З копії технічного паспорту також вбачається, що квартира АДРЕСА_5 зареєстрована за ОСОБА_1 - розмір частки власності 1.
З пояснень свідка ОСОБА_6 вбачається, що остання з 07.12.2020 року працює на посаді старости Проценківського старостинського округу виконавчого комітету Зіньківської міської ради. Набуття права власності на об'єкти нерухомості як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 відбулося раніше, а тому інформацією про вказане майно вона не володіє (а.с.132).
Пояснення свідка ОСОБА_5 щодо перешкод у користуванні сараєм з боку Часник колегія суддів бере до уваги, але ставиться до них критично оскільки ОСОБА_5 є співмешканцем ОСОБА_10 .
Вирішуючи спір, встановлено, що ОСОБА_1 не надано суду будь-яких інших належних та допустимих доказів порушення її прав як власника квартири АДРЕСА_3 .
Разом з тим факт належності спірного сараю ОСОБА_1 підтверджується правовстановлюючими документами та не заперечується відповідачкою і представником, а тому висновок суду щодо недоведеності ОСОБА_1 права власності є невірним.
За наявних підстав рішення місцевого суду підлягає зміні з мотивів викладених в мотивувальній частині цієї постанови., тобто виключенню підлягає висновок щодо недоведення ОСОБА_1 права власності на спірний сарай.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до вимоги здійснити переоцінку вже наявних та досліджених судом першої інстанції доказів та фактів.
Незгода апелянта з оцінкою судом першої інстанції доказів, не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Стосовно витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19).
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року по справі № 596/2305/18-ц зазначено, що відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору про надання правової допомоги від 03.01.2025 року та акту приймання-передачі наданих послуг від 07.05.2025 року, адвокат Троцький Б.А. надавав ОСОБА_2 наступну правову допомогу:
- юридичні консультації по суті спірних правовідносин в межах розгляду справи 1 година- 500 грн., попереднє опрацювання матеріалів 3 год, вартість 1500 грн., складання відзиву на позовну заяву підготовка матеріалів та подання відзиву на позовну заяву до суду, складання заяви про виклик свідків 4 год - 2000 грн., представництво інтересів клієнта в суді, участь в судових засіданнях 2000 грн., а тому вартість послуг становила 6000 грн.
Таким чином, витрати, які понесла ОСОБА_2 , сплативши за правову допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок, згідно договору про надання правової допомоги від 03.01.2025 року адвокату Троцькому Б.А. є витратами на професійну правничу допомогу відповідно до ст. ст. 133, 137 ЦПК України, а згідно положень ЦПК України - стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд відшкодовує за рахунок іншої сторони витрати на професійну правничу допомогу.
Сплата даних витрат на професійну правничу допомогу підтверджується платіжним дорученням, примірник якого знаходиться в матеріалах справи.
Колегія суддів, з урахуванням наведених вище норм права та з урахуванням конкретних обставин справи, обґрунтованості та реальності понесених відповідачем ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, розумності їхнього розміру, складністю справи та виконаними адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, вважає обґрунтованими вимоги щодо відшкодування за рахунок позивача ОСОБА_1 судових витрат понесених відповідачем при розгляді справи судом першої інстанції в розмірі 6000 грн.
Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Щодо судових витрат
За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції змінює судове рішення в частині мотивів, не скасовуючи рішення суду, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 367,374,376,382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кобрися Олександра Миколайовича задовольнити частково.
Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 травня 2025 року змінити з мотивів викладених в мотивувальній частині цієї постанови.
Додаткове рішення Зіньківського районного суду від 16 травня 2025 року - залишити без змін.
В іншій частині рішення про відмову в позові залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 грудня 2025 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді Т.В. Одринська
В.М. Триголов