22 грудня 2025 рокуСправа №160/30252/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, пенсійний орган, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яка полягає у непризначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Довгинцівським РВ Криворізького МУ УМВС України у Дніпропетровській області 06.11.2000 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три попередні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2020-2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум, а із застосуванням довідок про заробітну плату №1.19.23-0511056з/2597 та №1.19.23-0511056з/2598 від 19.12.2017 р., виданих АТ ХК «Якутвугілля», з моменту надання цих довідок, з виплатою недоотриманої пенсії за минулий період;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити призначення та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Довгинцівським РВ Криворізького МУ УМВС України у Дніпропетровській області 06.11.2000 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три попередні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2020-2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум, а із застосуванням довідок про заробітну плату №1.19.23-0511056з/2597 та №1.19.23-0511056з/2598 від 19.12.2017 р., виданих АТ ХК «Якутвугілля», з моменту надання цих довідок, з виплатою недоотриманої пенсії за минулий період.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що він перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. З 06.01.2022 р. позивачу було призначено пенсію за вислугу років за умовами Закону України «Про пенсійне забезпечення», а з 02.06.2023 р. позивача перевели на пенсію за віком. У зв'язку з тим, що відповідач, на думку ОСОБА_1 , невірно розрахував розмір його пенсії, позивач звернувся до пенсійного органу через свій особистий кабінет на веб-порталі ПФУ із зверненням від 18.09.2025 р. №ВЕБ-04001-Ф-С-25-200073 (вх. № 40263/Г-0400-25 від 18.09.2025 р.). У відповідь на зазначену заяву ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надіслав позивачу лист від 16.10.2025 р. №53009 40263/Г-01/8-0400/250, в якому відповідач зазначив: «Отже, показник середньої заробітної плати (доходу) за три попередні роки застосовують під час переведення лише з пенсії по інвалідності на пенсію за віком (якщо її призначають уперше) і за наявності в особи 24 місяців страхового стажу, який вона набула після призначення (попереднього перерахунку) пенсії по інвалідності незалежно від перерв у роботі. Згідно з особисто наданою заявою від 02.06.2023 Вас переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону №1058 із застосуванням заробітної плати врахованої при призначені пенсії». ОСОБА_1 вважає, що відповідач відмовив у перерахунку пенсії за коефіцієнтом середньої заробітної плати за 2020-2022 роки й така бездіяльність пенсійного органу, на думку позивача, є протиправною, оскільки він має право на перерахунок пенсії із застосуванням коефіцієнту середньої заробітної плати за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії , а саме коефіцієнту середньої заробітної плати за 2020-2022 роки, що становить 12 236,71 грн. ОСОБА_1 стверджує, що він подав до пенсійного органу необхідні для перерахунку пенсії документи, та має право на здійснення перерахунку пенсії на підставі архівних довідок про заробітну плату №1.19.23-0511056з/2597 та №1.19.23-0511056з/2598 від 19.12.2017 р., виданих АТ ХК «Якутвугілля». При цьому, допущену відповідачем бездіяльність ОСОБА_1 вважає протиправною та такою, що порушує його право на гідне пенсійне забезпечення, у зв'язку з чим він звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
14.11.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відзив на позовну заяву з додатками, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Власну позицію пенсійний орган обґрунтував тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області й згідно особисто наданою заявою від 02.06.2023 р. ОСОБА_1 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону №1058 із застосуванням заробітної плати врахованої при призначені пенсії. До заяви про призначення пенсії позивачем були надані довідки про заробітну плату від 19.12.2017 р. за №1/19/23-0511056з/2597 та за №1.19.23-0511056з/2598, які видані установами російської федерації. Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 24.02.2022 р. на всій території Україні введено воєнний стан, який діє по теперішній час. З 01.01.2023 р. російською федерацією припинено участь у зазначеній вище Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. Отже, з 19.06.2023 р. Україною припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. У 2024 році Закон України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено статтею 24-1, згідно із Законом від 25.04.2024 №3674-IX, в якій зазначено наступне: «Періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження 5 нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.». Також відповідач зауважив, що неможливість проведення органом Пенсійного фонду України перевірки первинних документів та відсутність доступу до таких документів не пов'язано з волею позивача, однак така обставина не означає, що Головне управління має беззаперечно враховувати при призначенні/перерахунку пенсії періоди роботи по трудовій книжці, довідки про стаж та заробітну плату на території російської федерації, які не підтверджені первинними документами та за відсутності інформації про сплату страхових внесків, як це передбачено законом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2019 р. у справі №752/21038/16-а. Отже, враховуючи той факт, що ОСОБА_1 , починаючи з 2022 року став учасником правовідносин у сфері пенсійного страхування шляхом отримання пенсії за вислугу років, яка є різновидом пенсії за віком в розумінні Закону №1058, то, на думку відповідача, підстави для перерахунку призначеної позивачу пенсії у 2025 році за нормами ч. 2 ст. 40, 42 Закону №1058 - відсутні. Враховуючи викладене, пенсійний орган вважає вимоги позивача протиправними та не відповідають нормам чинного законодавства.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та наразі отримує пенсію за віком.
У період з 06.01.2022 р. по 01.06.2023 р. позивач отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 р.
З 02.06.2023 р. ОСОБА_1 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058).
До заяви про призначення пенсії позивачем були надані довідки про заробітну плату від 19.12.2017 р. за №1/19/23-0511056з/2597 та за №1.19.23-0511056з/2598, видані (мовою оригіналу) «Акционерным обществом холдинговой компанией «Якутуголь» (далі - АР ХК «Якутуголь»), яке розташоване та зареєстроване на території російської федерації.
Вважаючи, що пенсійним органом невірно розраховано розмір його пенсії, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області черех веб-портал Пенсійного фонду України із заявою (зверненням) щодо перерахунку призначеної йому пенсії, в якому просив здійснити призначення та нарахування пенсії за віком відповідно до Закону №1058 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три попередні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (зокрема: за 2020-2022 роки) з виплатою недоотриманої пенсії за минулий період.
Також у цій заяві (зверненні) позивач просив пенсійний орган здійснити перерахунок пенсії на підставі довідок про заробітну плату від 19.12.2017 р. за №1/19/23-0511056з/2597 та за №1.19.23-0511056з/2598, з виплатою недоотриманої пенсії за минулий період.
У відповідь на заяву (звернення) позивача (ВЕБ-04001-Ф-С-25-200073 від 18.09.2025 р.), що надійшло до пенсійного органу через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (вх. №40263/Г-0400-25 від 18.09.2025 р.) ГУ ПФУ в Дніпропетровській області направило позивачу лист «Про надання відповіді» за №53009-40263/Г-01/8-0400/25 від 16.10.2025 р.
У цьому листі відповідача, зокрема, зазначив:
«Отже, показник середньої заробітної плати (доходу) за три попередні роки застосовують під час переведення лише з пенсії по інвалідності на пенсію за віком (якщо її призначають уперше) і за наявності в особи 24 місяців страхового стажу, який вона набула після призначення (попереднього перерахунку) пенсії по інвалідності незалежно від перерв у роботі.
Згідно з особисто наданою заявою від 02.06.2023 Вас переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону №1058 із застосуванням заробітної плати врахованої при призначені пенсії.
Ваш страховий стаж, зарахований по 31.12.2021, складає 39 років 2 місяці 15 днів. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1 % складає 0,39167 (39 років х 12 місяців + 2 місяці = 470 місяців : 12 місяців : 100).
Пенсію обчислено відповідно до статей 27 і 28 Закону №1058 виходячи із заробітної плати за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування з 01.10.2000 по 31.12.2021.
Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації становить 1,86745.
Середньомісячний заробіток для обчислення Вашої пенсії з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2019, 2020, 2021 роки, із застосуванням коефіцієнта збільшення в розмірі 1,046 складає 21186,78 грн (11345,30 грн х 1,86745).
Загальний розмір пенсії на 01.10.2025 складає 8592,67 грн., у тому числі: 8298,23 грн- основний розмір пенсії за віком (21186,78 грн х 0,39167); 94,44 грн- доплата за понаднормовий стаж (ст.28 ч.1. абз.2) (за 4 роки); 100,00 грн- надбавка 100 грн на індексації 01.03.2023; 100,00 грн- надбавка 100 грн на індексації 01.03.2024.».
Стосовно питання перерахунку пенсії позивача з урахуванням довідок про заробітну плату від 19.12.2017 р. за №1/19/23-0511056з/2597 та за №1.19.23-0511056з/2598 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у вищевказаному листі зазначило, що ці довідки видані установами російської федерації й вести листування з російською федерацією з питання проведення перевірки вищезазначених довідок на сьогоднішній день немає можливості, у зв'язку з тим що, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами та доповненнями) у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в країні введено воєнний стан.
Не погодившись із позицією пенсійного органу, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058-IV).
Згідно зі статтею 1 Закону №1058-ІV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 9 Закону №1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із статтею 10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону №1058-ІV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.
Отже, вищенаведена норма передбачає врахування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до ст. 45 Закону №1058-ІV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Тобто вказана вище норма стосується переведення з одного виду пенсії на інший та визначає застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Судом встановлено, що позивачу з 06.01.2022 р. було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який визначає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 звернувся вперше 02.06.2023 р.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 р. по справі №876/5312/17 викладену правову позицію, згідно якої статтею 9 Закону №1058-ІV не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років. Разом з тим, ч. 3 ст. 45 зазначеного Закону регламентує порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший.
Отже, при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону України «Про пенсійне забезпечення», із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058-IV, має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV.
Отже, з огляду на те, що позивачу спочатку було призначено пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 02.06.2023 р., то при обчисленні пенсії за віком вперше відповідно до Закону №1058 пенсійному органу слід було застосовувати показник середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.03.2018 р. по справі №521/4655/17, від 19.06.2018 р. по справі №381/1405/17 та від 04.04.2019 р. по справі №359/7624/16-а.
Таким чином, суд вважає, що відповідач необґрунтовано використав механізм переведення з одного виду пенсії на інший, а саме: з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, у зв'язку з чим при призначенні позивачу у 2023 році пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідачу необхідно було застосовувати середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, згідно з частиною 2 статті 40 цього закону, тобто 2020-2022 роки.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у здійсненні перерахунку його пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати позивача за три календарні роки, які передують року призначення позивачу пенсії за віком, а саме: 2020-2022 роки.
Стосовно питання врахування пенсійним органом довідок про заробітну плату №1.19.23-0511056з/2597 та №1.19.23-0511056з/2598 від 19.12.2017 р., виданих АТ ХК «Якутуголь» суд зазначає наступне.
Порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії регламентований статтею 40 Закону №1058-IV.
Так, згідно з частиною 1 статті 40 Закону №1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 18 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 7, 8, 9 і 14 статті 11 цього Закону та періоди страхового стажу під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з місяця запровадження карантину у 2020 році та шести календарних місяців після його завершення, періоди страхового стажу під час воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з місяця введення воєнного стану та протягом трьох календарних місяців після його припинення або скасування. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для призначення пенсії військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу, заробітна плата (дохід) обчислюється на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп * Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Частиною другою статті 40 Закону №1058-IV встановлено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Згідно з підпунктом 3 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 5).
Особи, яким пенсія відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення призначається з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на територіях держав-учасниць міжнародних договорів (угод), надають довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), видані підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установам.
Згідно зі статтею 41 Закону №1058-ІV до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: 1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно із цим Законом були фактично обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески; 2) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум; 3) суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із здійсненої застрахованою особою доплати, передбаченої частиною третьою статті 24 цього Закону; 4) суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із сплачених страхових внесків за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з неврахуванням пенсійним органом при обчисленні розміру пенсійної виплати позивача його заробітної плати в рублях, зазначеної у архівних довідках Адміністрації Курганського району Краснодарського краю від 28.12.2024 №196 - за періоди роботи з вересня 1987 року по серпень 1987 року; від 28.12.2024 №197 - з вересня 1988 року по грудень 1990 року; від 28.12.2024 №198 - з червня 1990 року по жовтень 1993 року; від 26.09.2024 №13.23 - з грудня 1996 року по грудень 1997 року та Муніципальної казенної установи Централізованої бухгалтерії Управління освіти Адміністрації Муніципальної освіти Курганського району від 30.09.2024 №425 - за січень 1999 року та від 30.09.2024 №426 - з січня 2001 року по серпень 2001 року (а.с.11-16), які були додані позивачем до заяви від 29.01.2025 про перерахунок пенсії за віком.
При вирішенні вказаного спору судом взято до уваги, що законодавство про пенсійне забезпечення в силу вимог частини першої статті 4 Закону №1058-IV базується на Конституції України та складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (надалі по тексту також закони про пенсійне забезпечення).
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (ч. 2 ст. 4 Закону №1058-IV).
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992 р., пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 р., трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені вище положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 р. кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються, зокрема, щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Крім того, частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 р., ратифікованої Законом України від 11.07.1995 р. №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
29.11.2022 р. Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 р. та якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 р. у м.москві.
Листом Міністерства закордонних справ України №72/14-612-108210 від 29.12.2022 р. повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №376 від 23.04.2001 р. (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в місті москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023 р.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023 р., яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023 р., підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. для України 19.06.2023 р.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 р. означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди громадянам України, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим, оскільки є порушенням правої визначеності як складового аспекту принципу верховенства права. Так, працюючи за межами України, за умови чинності в період роботи міжнародних договорів між Україною та російською федерацією, особа мала легітимні очікування щодо визнання Україною її трудового стажу та заробітку, здобутого на території російської федерації, для пенсійного забезпечення.
В контексті вказаного судом враховано, що Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. лише в листопаді 2022 року, і вказана угода припинила свою дію для України 19.06.2023 р. Тобто в періоди роботи позивача з 1986 по 1997 роки на території російської федерації Україна не вводила заборон на працевлаштування (в спірному випадку за сферою роботи позивача) її громадян на території російської федерації, а також визнавала для пенсійного забезпечення в Україні трудовий стаж та заробіток за вказані періоди роботи, здобуті на території російської федерації.
У даному випадку надані позивачем до пенсійного органу довідки про заробітну плату за №1.19.23-0511056з/2597 та за №1.19.23-0511056з/2598 від 19.12.2017 р., видані АТ ХК «Якутуголь», які подавались останнім разом з заявою про переведення на (призначення) пенсії за віком у та повністю узгоджуються з відомостями трудової книжки серії НОМЕР_3 про роботу ОСОБА_1 у зазначеній установі, а, отже, підтверджують обставину працевлаштування позивача та отримання заробітної плати в дані періоди.
Також суд звертає увагу на те, що відповідні періоди роботи позивача на території російської федерації зараховані пенсійним органом до його страхового стаж, що відображено у наданому пенсійним органом Розрахунку стажу (форма РС право) станом на 06.01.2022 р.
У зв'язку із наведеним, суд погоджується з позивачем, що неврахування відповідачем вказаних довідок про заробітну плату є порушенням конституційних прав на отримання належного пенсійного забезпечення.
Таке неврахування спірних документів є непропорційним втручанням держави в особі ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у гарантовані конституційні права на пенсійне забезпечення громадянина України.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2 статті 2 КАС України).
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Ґайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України").
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26.10.2000 р. у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №30985/96).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд вважає, що відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі «Yvone van Duyn v. Home Office», принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 р. у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).
Відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 3, 4 і 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Між тим, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 24.11.2015 р. у справі №816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 р. у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 р. у справі №2а-204/12, у справі №802/1827/17-а від 18.06.2020 р.).
Так, у тексті позовної заяви ОСОБА_1 неодноразово підкреслює, що відповідачем протиправно відмовлено йому у перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три попередні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2020-2022 року, та з урахуванням довідок про заробітну плату №1.19.23-0511056з/2597 та №1.19.23-0511056з/2598 від 19.12.2017 р., виданих АТ ХК «Якутуголь».
Натомість, у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 оскаржує допущену відповідачем протиправну бездіяльність, яка полягає у непризначенні йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням відповідних показників середньої заробітної плати (доходу) в Україні, та із застосуванням довідок про заробітну плату №1.19.23-0511056з/2597 та №1.19.23-0511056з/2598 від 19.12.2017 р., виданих АТ ХК «Якутвугілля», з моменту надання цих довідок, з виплатою недоотриманої пенсії за минулий період.
Окрім того, позивач просить зобов'язати відповідача призначити та виплатити йому пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням відповідних показників середньої заробітної плати (доходу) в Україні, та із застосуванням довідок про заробітну плату №1.19.23-0511056з/2597 та №1.19.23-0511056з/2598 від 19.12.2017 р., виданих АТ ХК «Якутвугілля», з моменту надання цих довідок, з виплатою недоотриманої пенсії за минулий період.
Водночас, фактичні обставини справи свідчать, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом йому вже призначено та виплачується пенсія за віком з 02.06.2023 р. на підставі поданої ним заяви про перехід на інший вид пенсії від 02.06.2023 р.
Разом з тим, під час призначення позивачу пенсії за віком 02.06.2023 р. пенсійним органом не було застосовано показники середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три попередні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2020-2022 року, та не враховано відомості довідок про заробітну плату №1.19.23-0511056з/2597 та №1.19.23-0511056з/2598 від 19.12.2017 р., виданих АТ ХК «Якутуголь».
З огляду на викладене, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів та фактичних обставин справи суд вважає, що задоволення позову ОСОБА_1 у викладеній ним в прохальній частині позовної заяви спосіб є недоцільним.
Згідно із частиною 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства та з урахуванням фактичних обставин справи, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог ОСОБА_1 та відновити порушені права позивача шляхом:
- визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три попередні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2020-2022 року, та з урахуванням довідок про заробітну плату №1.19.23-0511056з/2597 та №1.19.23-0511056з/2598 від 19.12.2017 р., виданих АТ ХК «Якутуголь»;
- зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити з 02.06.2023 р. перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 р. (з урахуванням виплачених сум) із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три попередні роки, що передують року звернення позивача за призначенням пенсії, а саме: за 2020-2022 року, та з урахуванням показників довідок про заробітну плату №1.19.23-0511056з/2597 та №1.19.23-0511056з/2598 від 19.12.2017 р., виданих АТ ХК «Якутуголь».
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («PRONINA v. UKRAINE», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктами владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності вчинених ним дій, а відтак не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовну заяву задоволено частково, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають частковому стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м.Дніпро, 49094) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три попередні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2020-2022 року, та з урахуванням довідок про заробітну плату №1.19.23-0511056з/2597 та №1.19.23-0511056з/2598 від 19.12.2017 р., виданих АТ ХК «Якутуголь».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 02.06.2023 р. перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 р. (з урахуванням виплачених сум) із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три попередні роки, що передують року звернення позивача за призначенням пенсії, а саме: за 2020-2022 року, та з урахуванням показників довідок про заробітну плату №1.19.23-0511056з/2597 та №1.19.23-0511056з/2598 від 19.12.2017 р., виданих АТ ХК «Якутуголь».
У задоволені іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 22.12.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса