22 грудня 2025 рокуСправа №160/33330/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
21.11.2025 засобами поштового зв'язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з вимогами про:
- визнати протиправним та скасувати Рішення № 046050026301 від 03.10.2025 Го ловного Управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) пенсії на пільгових умовах за віком згідно з п.1 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) , пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 з 26.09.2025 на підставі пункту «а» ст.13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №046050026301 від 03.10.2025 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком. Також вказано про незарахування до страхового стажу не періоду навчання по 30.06.2000, згідно з дипломом НОМЕР_2 від 30.06.2000 та додатком до диплому, оскільки відсутня інформація про дату початку навчання; роботи протягом липня серпня 2025 року, згідно з трудового книжкою від 30.06.2000, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків за нараховану заробітну плату; до пільгового стажу зараховано періоди роботи, згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 31.07.2025 № 663, окрім липня 2025 року, оскільки період роботи не зараховано до страхового, стажу.
Ухвалою від 24.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Копія ухвали від 24.11.2025 вважається врученою відповідачу у день її постановлення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
01.12.2025 за допомогою підсистеми "Електронний суд" від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що відповідно до ч. 5 ст. 114 Закону №1058 у разі призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до частини другої і третьої цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах. На день подання заяви про призначення пенсії вік позивачки становить 45 років. Страховий стаж позивачки становить 40 років 10 місяців 22 дні. До страхового стажу не зараховано періоди:- навчання по 30.06.2000, згідно з дипломом НОМЕР_3 від 30.06.2000 та додатком до диплому, оскільки відсутня інформація про дату початку навчання;- роботи протягом липня - серпня 2025 року, згідно з трудовою книжкою від 30.06.2000, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків за нараховану заробітну плату; До пільгового стажу зараховано періоди роботи:- згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 31.07.2025 №663, окрім липня 2025 року, оскільки період роботи не зараховано до страхового стажу.
Страховий стаж із шкідливими та важкими умовами праці за Списком №1 становить 17 років 05 місяців 04 дні. У зв'язку з викладеним, за наслідками розгляду заяви позивачки та доданих до неї документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку. Враховуючи викладене, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 26.09.2025 звернулася до територіальних органів пенсійного фонду із заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №1 відповідно до пункту "а" статті 13 ЗУ "Про пенсійне забезпечення".
За результатом розгляду заяви, Головним управлінням ПФУ в Миколаївській області прийнято рішення від 03.10.2025 №046050026301 про відмову в призначенні пенсії, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку. Додатково зазначено, що до страхового стажу зараховано всі періоди. До страхового стажу не зараховано періоди:- навчання по 30.06.2000, згідно з дипломом НОМЕР_3 від 30.06.2000 та додатком до диплому, оскільки відсутня інформація про дату початку навчання;- роботи протягом липня - серпня 2025 року, згідно з трудовою книжкою від 30.06.2000, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків за нараховану заробітну плату; До пільгового стажу зараховано періоди роботи:- згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 31.07.2025 №663, окрім липня 2025 року, оскільки період роботи не зараховано до страхового стажу. Страховий стаж із шкідливими та важкими умовами праці за Списком №1 становить 17 років 05 місяців 04 дні.
Позивач оскаржує рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 03.10.2025 №046050026301 про відмову в призначенні пенсії як таке, що прийнято необґрунтовано та яке порушує його право на належне пенсійне забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
За правилами п. 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції чинній до 01.01.2018, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: серед іншого, особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з пунктом "а" статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон України Про пенсійне забезпечення, у редакції чинній до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII від 02.03.2015) віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали у період з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років.
Закон №213-VIII від 02.03.2015 набув чинності з 01.04.2015.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. а ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII від 03.10.2017), яким текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV (у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII від 03.10.2017 наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01.10.2017.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), зокрема, статтю 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII.
Стаття 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягає стаття 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт "а" статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, суд зазначає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону України Про пенсійне забезпечення з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, а також Верховного Суду, викладеної у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №320/4339/20.
Відносно позивача правила зазначених вище Законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII та 50 років за п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
При цьому, як встановлено судом, ГУ ПФУ в Миколаївській області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1 вказує, що позивач не досягла пенсійного віку необхідного саме відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058-IV.
Водночас, приписи частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, на підставі яких відмовлено позивачу у призначенні пенсії, є аналогічними за змістом нормі Закону України Про пенсійне забезпечення (пункт а частини 1 статті 13), яка визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) згідно рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи положення частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування "баланс вірогідностей".
При цьому суд звертає увагу на те, що у рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України, визнаючи такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення зі змінами, внесеними Законом №213-VIII вказав (п.4.4), що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані відповідачем, у цьому випадку, мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
У цьому випадку є чинними одночасно два закони, які відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком №1 стосовно параметру вікового цензу. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області взагалі не досліджувалося право на призначення пенсії відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення із врахуванням прийнятого Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або Законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Як встановлено судом з оскаржуваного рішення від 03.10.2025, відповідач основною підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу зазначив відсутність у неї пенсійного віку відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058-IV. Однак, судом встановлено, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення №1-р/2020 від 23.01.2020, позивач має право на призначення пенсії при досягненні 45-річного віку у відповідності до пункту а статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав не досягнення відповідного віку, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1/-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Щодо періоду навчання по 30.06.2000, в якості підстави незарахування якого зазначено, що відсутня інформація про дату початку навчання, суд зазначає наступне.
Позивачкою до матеріалів справи надано копію трудової книжки, в яку роботодавцем при оформленні трудової книжки відповідно до вимог чинних на час заповнення нормативно-правових актів внесено запис про навчання позивачки. При цьому вказаний запис в повному обсязі відповідає вимогам нормативно-правових актів щодо ведення трудових книжок, жодних зауважень до оформлення зазначеного запису Відповідач- 2 не зазначає.
Водночас, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, лише за відсутності якої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідачем - 2 у спірному рішенні не зазначено підстав неврахування даних трудової книжки в частині неврахування періоду навчання із посиланням на невідповідність записів у трудовій книжці або їх відсутність.
Натомість зазначені Відповідачем - 2 підстави не визначені жодним нормативно-правовим актом, чинним ані як на час внесення записів, так і на час розгляду питання про призначення позивачу пенсії.
Крім того, посилань на нормативно-правові акти, відповідно до яких Відповідач1 установив допустимий термін навчання та який саме термін навчання є допустимим, спірне рішення не містить, Відповідачем - 2 в ході розгляду справи не доведено.
Відтак, у ГУ ПФУ в Миколаївській області були відсутні підстави для неврахування вказаного стажу.
Крім того, в ході судового розгляду період навчання та денна форма навчання підтверджена позивачкою трудовою книжкою, в якій зазначено, що з 01 вересня 1998 року позивачка почала навчатись в Професійно - технічному училищі №86 м.Кривий Ріг.
Відтак, Відповідачем - 2 при розгляді заяви позивачки протиправно не було зараховано період навчання згідно диплома НОМЕР_3 по 30.06.2000.
Щодо роботи протягом липня - серпня 2025 року, згідно з трудовою книжкою від 30.06.2000, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків за нараховану заробітну плату.
Згідно із частиною 2 статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами 4 - 6, 9, 10 статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави для висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, на думку суду, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно із частинами 11 та 12 статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно закону.
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про те, що підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача період його роботи протягом липня - серпня 2025 року, оскільки в цьому випадку позивач не несе відповідальність у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску, у зв'язку з відсутністю нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків в Реєстрі.
При цьому, щодо наявності у позивача необхідного страхового та пільгового стажу, суд вважає необхідним відмітити наступне.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку (частина 2 статті 78 КАС України).
ГУ ПФУ в Миколаївській області у рішенні від 03.10.2025 визнало, що Страховий стаж особи становить 40 років 10 місяців 22 дні. Пільговий стаж особи за списком № 1 становить 17 років, що дає право зниження пенсійного віку на 10 років.
За таких обставин із урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що у позивача достатньо страхового стажу та пільгового стажу, позивач досягла необхідного 45-річного віку для призначення пенсії (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020), подані позивачем документи у повному обсязі надавали змогу відповідачу встановити цей факт та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, а отже, рішення відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058-IV не відповідає критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та є протиправним.
Відтак, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення № 046050026301 від 03.10.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за віком згідно з п.1 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, задовольняючи вимоги шляхом зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Суд зауважує, що під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З огляду на викладене, враховуючи дотримання усіх необхідних умов для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов'язання органу Пенсійного фонду України призначити позивачу таку пенсiю за вiком на пiльгових умовах.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15, а також у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а.
Щодо дати призначення пенсії, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, 45 років (вік, з якого призначається пенсія за віком відповідно до пункту "а" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991) позивачці виповнилось 28.07.2025. Із заявою про призначення пенсії від 26.09.2025 позивачка звернулася до територіального органу ПФУ до спливу трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Отже, суд визначає, що позивачці має бути призначена пенсія саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку - з 29.07.2025.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 046050026301 від 03.10.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за віком згідно з п.1 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 з 29.07.2025 на підставі пункту «а» ст.13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54020, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез