Справа №: 148/1782/25
Провадження № 2/148/900/25
18 грудня 2025 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Дамчука О.О
при секретареві Носулько К.П.
представника позивача ОСОБА_1
представника служби у справах дітей Наконечного В.В.
розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в м. Тульчин цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа виконавчий комітет (орган опіки та піклування) Тульчинської міської ради Вінницької області про позбавлення батьківських прав, призначення опікуна та стягнення аліментів.
До суду звернулася позивач з вказаним позовом вказавши, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 являвся рідним братом ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 04.08.2017 року ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та в шлюбі в них народилася дочка ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 загинув під час виконання військового обов'язку, щодо захисту територіальної цілісності України. Його донька, ОСОБА_6 з осені 2024 року проживає в сім'ї позивача ОСОБА_2 , яка й займається її вихованням, доглядом та забезпеченням життєдіяльності, що підтверджується довідкою № 31 від 28.03.2025 року виданої виконкомом Тульчинської міської ради. ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_1 та її сім'я складається: чоловік - ОСОБА_7 , 1988 року народження, син - ОСОБА_8 , 2004, дочка - ОСОБА_9 , 2007 року народження, дочка - ОСОБА_10 , 2016 року народження, дочка - ОСОБА_11 , 2025 року народження, племінниця - ОСОБА_6 , 2017 року народження (проживає без реєстрації), за місцем проживання позивач характеризується позитивно. ОСОБА_6 проживає у сім'ї тітки, регулярно відвідує заняття в гімназії, дитина завжди охайна, доглянута. Позивач постійно спілкується з класним керівником, цікавиться життям дитини у навчальному закладі. Мати, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 приводила свою доньку на святкову лінійку. Певний період постійно підтримувала зв'язок із класним керівником. На сьогоднішній день із класним керівником не спілкується, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно неповнолітньої доньки, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідним достатнім харчуванням, медичними оглядами, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною, притягувалася до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП. Вказані обставини підтверджується висновком про доцільність позбавлення батьківських прав виконавчого комітету Тульчинської міської ради, як органу опіки та піклування, який затверджений рішенням виконавчого комітету Тульчинської міської ради за № 226 від 18.06.2025 року. Просить позбавити ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , призначити опікуном малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 рідну тітку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. щомісячно починаючи стягнення з моменту подачі заяви до суду та до досягнення дитиною повноліття.
Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі, додатково пояснив, що з осені 2024 року відповідач жодного разу не спілкувалася з донькою, не забезпечувала її харчуванням, медичним доглядом, позбавлення батьківських прав буде відповідати інтересам дитини, оскільки непотрібно буде брати дозволи від матері для звернення в лікарню.
Представник позивача, за дорученням адвокат Кугутюк О.В. у судовому засіданні підтримав заявлені вимоги, просив задовольнити з підстав зазначених у позові.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, про день та час слухання справи повідомлена своєчасно та належним чином, відповідно до ст. 128 ЦПК України, заяв та клопотань про відкладення судового засідання або про розгляд справи у її відсутності від останньої на адресу суду не надходили.
Представник органу опіки та піклування Тульчинської міської ради Вінницької області, за дорученням Наконечний В.В. у судовому засіданні підтримав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_6 . Додатково пояснив, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, остання не з'явилася, декілька разів комісія виїздила за місцем реєстрації, але ОСОБА_3 була відсутня вдома. Підтримує позов у повному обсязі та просить задовільнити.
Зі згоди позивача та її представника у відповідності до ст.ст. 223, 280, 281 ЦПК України суд визнав за можливе проводити заочний розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 підтвердили, факт, що малолітня ОСОБА_6 проживає певний проміжок часу у тітки ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки батько дівчини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 загинув під час виконання військового обов'язку, щодо захисту територіальної цілісності України, а матір ОСОБА_3 не займається утриманням та вихованням своєї доньки.
Вислухавши учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими обставинами вони підтверджуються (п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).
Верховний Суд не одноразово зазначав, що у тому випадку, якщо судова повістка повертається до суду з причин того, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, а особа вважається повідомленою належним чином.
Звертаю увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Таким чином, сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав судову повістку за належною адресою та яка повернулася до суду в зв'язку з відмовою від її отримання або відсутністю адресата за вказаною адресою, вважається належним повідомленням, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка повідомила таку адресу проживання під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення.
Відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, відповідно до ч.1 ст. 191 ЦПК України, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання відповідачем заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що не суперечить положенню частини 2 ст. 191 та частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
Отже, сторони у справі на власний розсуд розпорядились своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням ними відповідних процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Судом встановлено, що відповідно свідоцтва про народження - серія НОМЕР_1 , виданого 11.09.2017 року Тульчинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відомості про батьків містять: батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_3 , про що було складено відповідний актовий запис № 166.
Відповідно свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2 виданого Тульчинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) від 24.12.2024 року, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що складено відповідний актовий запис № 722.
Відповідно відповіді № 1582155 від 18.07.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно повідомлення від 11.02.2025 року № 2763/22.17-25, виданого Тульчинським відділом державної виконавчої служби у Тульчинському районі Вінницької області про те, що на виконанні у відділенні не перебуває виконавче провадження щодо стягнення аліментів з громадянки ОСОБА_3 на утримання дітей Згідно постанови Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 березня 2025 року в справі № 148/415/25, ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та накласти на неї адміністративне стягнення у виді попередження.
Відповідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Немирівського районного управління юстиції Вінницької області, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 в с. Вишківці Немирівського району Вінницької області, про що в Книзі реєстрації народжень 21.10.1993 року зроблено відповідний актовий запис № 10, де відомість про батьків містить: батько - ОСОБА_14 , мати - ОСОБА_15 .
Відповідно свідоцтва про народження, серія НОМЕР_4 , виданого виконкомом Вишковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області, ОСОБА_16 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Вишківці Немирівського району Вінницької області, про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 16.10.1986 року зроблено відповідний запис № 17, де відомість про батьків містить: батько - ОСОБА_14 , мати - ОСОБА_15 .
Згідно копії паспорта громадянина України (серія НОМЕР_5 , виданого 27.11.2006 року Тульчинським PВ УМВС України в Вінницькій області), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Вишківці Немирівського району Вінницької області.
Відповідно витягу з реєстру територіальної громади № 2025/003682020 від 19.03.2025 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно повідомлення від 04.02.2025 року № 9, виданого Тарасівською гімназією Тульчинської міської ради Вінницької області, ОСОБА_6 навчається у навчальному закладі у 1 класі з 01.09.2024 року. Богдана регулярно відвідує заняття у гімназії. Дитина проживає у сім'ї тітки по батькові, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_17 регулярно відвідує заняття у гімназії, завжди охайна, доглянута. Тітка спілкується з класним керівником, цікавиться життям дитини у навчальному закладі. Мати, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 приводила свою доньку на святкову лінійку. Певний період постійно підтримувала зв'язок із класним керівником. На сьогоднішній день із класним керівником не спілкується. Батько, ОСОБА_4 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Відповідно повідомлення від 04.02.2025 року № 3, виданого Тарасівською гімназією Тульчинської міської ради Вінницької області, учениця 1 класу ОСОБА_6 , 2017 року народження, регулярно відвідує заняття у навчальному закладі.
Відповідно довідки від 28.03.2025 року № 31, виданої виконавчим комітетом Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області ОСОБА_2 - 1986 року народження , жительці АДРЕСА_1 про те що до складу його сім'ї входять: ОСОБА_7 1988 року народження, чоловік ;
ОСОБА_8 - 2004 року народження, син:
ОСОБА_9 - 2007 року народження, дочка;
ОСОБА_10 - 2016 року народження, дочка;
ОСОБА_11 - 2025 року народження, дочка;
ОСОБА_6 - 2017 року народження, племінниця (проживає без реєстрації).
Земельна ділянка розміром 0.80 га по АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_7 . Земельна ділянка розміром 0,52 га по АДРЕСА_4 рахується за ОСОБА_7 .
Земельна ділянка розміром 0.40 га по АДРЕСА_5 рахується за ОСОБА_7 . Земельна частка (пай) розміром 3,03 га належить ОСОБА_7 зданий в оренду ТОВ АК «Зелена долина».
Земельна частка (пай) розміром 3,6051 га належить ОСОБА_2 зданий в оренду.
Згідно Рішення виконкому Тульчинської міської ради від 18.06.2025 за № 226 «Про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 », виконком вирішив затвердити висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно Висновку про доцільність позбавлення батьківських прав затвердженого рішенням виконавчого комітету Тульчинської міської ради від 18.06.2025 за № 226, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, рішення № 1 до протоколу № 6 від 05.06.2025 року, з метою належного захисту інтересів дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків, виконавчий комітет Тульчинської міської ради, як орган опіки та піклування Тульчинської міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка проживає разом з тіткою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Статтею 11 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно з частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За змістом частини 1 статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини 1 статті 18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від: 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23),22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22 (провадження № 61-16164св23), від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22 (провадження № 61-14340св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21),та інші).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).
У справі від 30 червня 2020року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року у справі № 404/9387/21 (провадження № 61-13425св23), від 19 лютого 2024 рокуу справі № 159/2012/23 (провадження № 61-15840св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18(провадження № 61-1682св22).
Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22 (провадження № 61-18610св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18 (провадження № 61-1682св22), від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19 (провадження № 61-7357св21)).
Отже, ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки, змінити її в кращу сторону не бажає, нехтуючи при цьому найкращими інтересами дитини, внаслідок чого її фізичний, психічний і моральний розвиток піддаються небезпеці.
ОСОБА_2 не аргументувала, яким чином позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 сприятиме захисту інтересів дитини, а ті обставини, що вона не бере участі у вихованні дитини, не можуть вважатись достатніми підставами для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , оскільки належними та допустимими доказами не підтверджені. У даному випадку позбавлення матері батьківських прав не змінить життя дитини на краще.
Суд критично відноситься до пояснень позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні з приводу того, що з осені 2024 ОСОБА_3 не бере участі у вихованні дитини, оскільки належних та допустимих доказів, даного фату суду не надала, крім цього в матеріалах справи знаходиться довідка № 9 від 04.02.2025 р. видана Тарасівською гімназією, згідно якої мати ОСОБА_6 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 приводила свою доньку на святкову лінійку. Певний період постійно підтримувала зв'язок із класним керівником. На сьогоднішній день із класним керівником не спілкується.
Інших доказів, які б вказували на факт навмисного, свідомого ухилення ОСОБА_3 від виконання обов'язків з виховання дитини, матеріали справи не містять, позивачем та її представником не надано.
У частинах п'ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21 (провадження № 61-5203св23), від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18(провадження № 61-13690св20), на які, у тому числі, посилалася заявниця).
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
У Висновку про доцільність позбавлення батьківських прав від 18.06.2025 року, служба у справах дітей Тульчинської міської ради посилається на заяву ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка проживає з тіткою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Але служба у справах дітей не встановила з якого саме часу неповнолітня ОСОБА_2 проживає з тіткою, матеріали справи також не містять таких доказів, крім того сама позивач у судовому засіданні не змогла пояснити з якого саме часу неповнолітня племінниця почала проживати у сім'ї позивача, зазначивши, що з осені 2024 року, але надала довідку № 9 від 04.02.2025 видану Тарасівською гімназією, згідно якої мати ОСОБА_6 , ОСОБА_3 01.09.2024 приводила свою доньку на святкову лінійку. Певний період постійно підтримувала зв'язок із класним керівником. На сьогоднішній день із класним керівником не спілкується.
Дана довідка покладена в основу висновку про доцільність позбавлення батьківських прав.
Крім того, суду на дослідження не надано документів, які стали підставою для ухвалення висновку.
Суд не приймає даний висновки до уваги, оскільки останній є не обґрунтованим та не вмотивованим, в ньому відсутня інформація, яка підтверджує винну поведінку матері, свідоме та систематичне нехтування батьківськими обов'язками, ухилення від виховання і утримання дитини, попередження її про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов'язків. Не надано підтвердження того, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину.
Крім того, у висновку відсутнє підтвердження, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав змінить життя дитини на краще.
Також у справі немає належних та допустимих доказів, щодо жорстокого поводження матері із дитиною, а також щодо попередження ОСОБА_3 про необхідність змінити поведінку, чи те, що вона є хронічним алкоголіком або наркоманом.
Таким чином з огляду на вищевикладене суд вважає, що висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, якими він керувався при прийнятті рішення (свідоме нехтування батьківськими обов'язками, яке має систематичний та постійний характер; не проявлення інтересу до дитини; особа матері становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року
у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд наголошує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За встановлених у справі обставин, за відсутності беззаперечних та достатніх доказів на підтвердження свідомого нехтування ОСОБА_3 своїми обов'язками щодо виховання дитини, умисне і свідоме нехтування обов'язками матері, суд приходить до висновку, що позивач не довів існування достатніх підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, який допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише при наявності вини у діях батьків, у зв'язку із наведеним суд не вбачає законних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно її неповнолітньої доньки.
В силу ст. 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК України).
Згідно підпунктів 1.1, 1.2 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 N 34/166/131/88 (далі - Правила), опіка (піклування) є особливою формою державної турботи повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів. Опіка (піклування) встановлюється для забезпечення виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, хвороби батьків або позбавлення їх батьківських прав чи з інших причин залишились без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей.
Особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування (ст. 57 ЦК України).
Згідно із ст. 56 ЦК України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Права та обов'язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.
Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 58 ЦК України).
Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст. 59 ЦК України).
Орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу.
З наведеного вбачається, що підставою встановлення опіки над малолітніми особами є статус сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. За загальним правилом встановлення опіки та піклування належить до компетенції органів опіки та піклування.
Випадки встановлення опіки та піклування відносно дітей в судовому порядку визначені наступним чином.
Суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування (частини 3, 4 ст. 60 ЦК України).
З наведеного вбачається, що встановлення опіки та піклування вирішується судом, коли під час розгляду інших спорів виявляється, що їх наслідком є залишення дітей без батьківського піклування, і лише за поданням органу опіки та піклування.
Враховуючи, що ІНФОРМАЦІЯ_4 батько малолітньої ОСОБА_6 , ОСОБА_4 загинув під час виконання військового обов'язку, щодо захисту територіальної цілісності України. Малолітня дитина ОСОБА_6 тривалий час проживає з тіткою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_1 , яка займається вихованням та навчанням дитини, оскільки матір дитини не піклуються нею.
ОСОБА_2 зверталася до органу опіки та піклування Тульчинської міської ради Вінницької області, щодо проживання та знаходження у неї на утриманні малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки матір останньої самоусунулася від виконання батьківських обов'язків, що не заперечувалося представником Тульчинської міської ради Вінницької області.
В свою чергу орган опіки та піклування Тульчинської міської ради Вінницької області не здійснив жодних заходів, щодо захисту особистих і майнових прав та інтересів малолітньої дитини, яка залишилася без батьківського піклування, оскільки батько загинув, а матір самоусунулася від виховання та утримання дитини, що є прямим порушенням законодавства. (не ухвалив рішення про відібрання дитини, не надав дитині відповідного статусу, не призначив тимчасово опікуна та або не влаштував дитину до відповідного закладу)
В судове засідання представник органу опіки та піклування Тульчинської міської ради Вінницької області подання про встановлення опіки не надав, хоча позовні вимоги визнав у повному обсязі та просив задовільнити, таким чином враховуючи бездіяльність органу опіки та піклування, щодо захисту особистих і майнових прав та інтересів малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка залишилася без батьківського піклування, оскільки батько загинув, а матір самоусунулася від виховання та утримання дитини та не надання останній державного захисту та підтримки через опіку та піклування, суд вважає за необхідне з матою захисту прав малолітньої дитини яка залишилася без батьківського піклування, призначити опікуном малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 рідну тітку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в родині якої тривалий час проживає малолітня.
Згідно ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення в Сімейному кодексі України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3)наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму ВСУ № 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК.
Відтак, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, які мають стягуватись з відповідача, судом враховано інтереси дітей, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, яка є здоровою та працездатною, інших утриманців не має, виходячи з визначеного законодавством прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, а також враховуючи визнання позову відповідачем у повному обсязі, суд приходить до висновку про те, що з відповідача слід стягувати аліменти на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 для утримання неповнолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) матері, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову до суду з 16.07.2025 до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Оскільки позовну заяву пред'явлено до суду 16.07.2025, тому, починаючи з цієї дати суд присуджує аліменти.
Згідно п. 3 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 141 ЦПК України та з урахуванням положень закону України «Про судовий збір». Так, відповідно до ст. 5 ч. 1 п. 3 закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору у справі про стягнення аліментів, тому під час подання позову судовий збір не сплачувався.
Враховуючи наведене, з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 1211,20 грн.
Згідно п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 211, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 280, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа виконавчий комітет (орган опіки та піклування) Тульчинської міської ради Вінницької області про позбавлення батьківських прав, призначення опікуна та стягнення аліментів, задовольнити частково.
Призначити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає в АДРЕСА_3 опікуном малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП: НОМЕР_6 місце реєстрації : АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП: НОМЕР_7 ) яка проживає в АДРЕСА_3 , аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) матері, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову - 16.07.2025 до повноліття дитини.
Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП: НОМЕР_6 місце реєстрації : АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП: НОМЕР_7 ) яка проживає в АДРЕСА_3 968,96 грн. в рахунок сплати судового здору за вимогу про призначення опікуном.
Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП: НОМЕР_6 місце реєстрації : АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
В іншій частині позову, відмовити
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду Вінницької області, протягом тридцяти днів, починаючи з дня проголошення, чи отримання копії рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Дамчук О.О.