17 грудня 2025року
м. Київ
справа № 161/3509/24
провадження № 51-3747 км 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 червня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 62023140130000302, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Селісок Камінь-Каширського району Волинської області, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2025 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 286-1 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК Українидо покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на 6 років.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_6 змінено на тримання під вартою, взято під варту в залі суду.
Зараховано у строк відбуття покарання ОСОБА_6 : перебування його під вартою з дня затримання, тобто з 31.08.2023, по 24.11.2023 включно, із розрахунку, що одному дню тримання вартою відповідає один день позбавлення волі; перебування його під цілодобовим домашнім арештом з 24.11.2023 по 22.02.2024 включно, із розрахунку, що трьом дням цілодобового домашнього арешту відповідає один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 червня 2025 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без змін.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 30 серпня 2023 року, близько 23 год, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки «Audi А6», державний номерний знак
НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Єршова в м. Луцьку, в напрямку від вул. Карбишева до вул. Домни Гордіюк, зі швидкістю більше 50 км/год, поблизу будинку № 9Б по вул. Єршова у м. Луцьку, всупереч вимогам п.п.1.5, 1.10 (в частині значення термінів «дорожня обстановка», «небезпека для руху»), п.2.3 (підпунктів «б», «д»), п.п.12.3, 12.4, 12.9б Правил дорожнього руху (далі - ПДР), які виразились в тому, що він своїми діями створив небезпеку для руху, був не уважним та не стежив за дорожньою обстановкою, завчасно не реагував на її зміну, не зменшив швидкість транспортного засобу аж до його зупинки або безпечної швидкості для об'їзду пішоходів з моменту виникнення та виявлення небезпеки для руху та допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які в цей час рухались в попутному напрямку по смузі руху автомобіля. Після цього водій ОСОБА_6 не виконав обов'язки, визначені п.2.10 ПДР, та продовжив рух, намагаючись покинути місце пригоди, однак допустив зіткнення з автомобілем марки «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_2 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя які знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням його смерті, а пішохід ОСОБА_7 - отримав тілесні ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286-1 КК України, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м'якість.
В обґрунтування зазначає, що суд апеляційної інстанції, у порушення положень ст. 419 КПК України, фактично не надав належної оцінки всім доводам апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного застосування до ОСОБА_6 приписів ст. 69 КК України.
Зокрема, вказує, що суд першої інстанції призначив засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України за наявності лише однієї пом'якшуючої обставини, тоді як дана норма закону передбачає наявність кількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення.
Окрім того вказує, що щире каяття, як обставина, що пом'якшує покарання, в даному випадку відсутня, оскільки факт вчинення кримінального правопорушення він визнав лише по закінченню судового розгляду.
На переконання прокурора, тяжкість вчиненого та наслідки у виді смерті потерпілого ОСОБА_8 та спричинення іншому потерпілому середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням матеріальної шкоди. Крім того, позитивні дані про особу засудженого, а також відшкодування збитків є підставою для призначення покарання в межах санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України, однак з урахуванням обставин вчинення кримінального правопорушення та бажання уникнути відповідальності, оскільки ОСОБА_6 після ДТП продовжив рух керованим ним транспортним засобом, не свідчать про можливість призначення йому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
В запереченнях засуджений ОСОБА_6 вказує на безпідставність доводів касаційної скарги прокурора та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор касаційну скаргу підтримав.
Засуджений ОСОБА_6 посилаючись на законність та обгрунтованість ухвали апеляційного суду, просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК України передбачено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286-1 КК України, у касаційній скарзі не оспорюються.
Твердження прокурора про ненадання апеляційним судом належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставного застосування при призначенні ОСОБА_6 покарання положень ст. 69 КК України, колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Реалізація такої мети є одним з аспектів виконання визначених у ст. 2 КПК завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілих.
Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Положеннями ч. 1 ст. 69 КК України (у редакції норми на момент вчинення діяння) передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
За змістом положень ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, інформацію про стан його здоров'я, який на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, одружений, має постійне місце реєстрації і проживання, є військовослужбовцем, за місцем проживання, роботи та служби характеризується виключно позитивно, є учасником бойових дій, протягом 2023 року брав безпосередню участь у бойових діях та здійснював заходи необхідні для забезпечення оборони, має відзнаки та намір продовжити службу надалі, відомості про те, що він вперше притягається до адміністративної та кримінальної відповідальності, його посткримінальну поведінку, яка засвідчує про суб'єктивне ставлення до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що він визнавши свою провину, критично оцінив свої дії, шкодує з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію подальшою правомірною поведінкою, повністю усвідомив наслідки свого діяння, настання яких не бажав, зробив для себе відповідні висновки, те, що він відшкодував заподіяну потерпілим
ОСОБА_9 та ОСОБА_10 шкоду, яка йому оголошувалась і планує надалі її відшкодовувати, грубість порушень вимог ПДР, що потягло за собою тяжкі наслідки, думку самих потерпілих, які в судовому засіданні зазначили про відсутність будь яких претензій до ОСОБА_6 , але просили призначити покарання пов'язане з реальним позбавленням волі.
При цьому обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття, та встановив відсутність обставин, які його обтяжують.
З урахуванням наведеного, на підставі ч. 1 ст. 69 КК України суд призначав ОСОБА_6 покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України, у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим судом з достатньою повнотою враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення і дані про його особу. При цьому, зазначив, що суд у вироку навів переконливі доводи про наявність підстав для застосування ч. 1 ст. 69 КК України щодо можливості та необхідності призначення покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті інкримінованого кримінального правопорушення.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду і вважає, що вони не ґрунтуються на вимогах закону, зважаючи на таке.
Так, відповідно до приписів ст. 69 КК України, вказана норма матеріального права підлягає застосуванню у виключних випадках лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного. Підставами призначення більш м'якого покарання є дві групи чинників, які характеризують як вчинене кримінальне правопорушення так і особу винного: 1) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; 2) дані, які певним чином характеризують особу винного.
Тобто, однією з обов'язкових умов для застосування до винної особи ст. 69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання.
Проте, у вироку місцевого суду, з посиланням на положення ст. 66 КК України, встановлено наявність лише однієї пом'якшуючої покарання обставини - щирого каяття, що виключає можливість призначення покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_6 ст. 69 КК України є необґрунтованим, оскільки протирічить змісту вказаної норми матеріального права, що свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м'якість.
З урахуванням викладеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване й належним чином вмотивоване судове рішення.
Водночас, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій наведено належне обгрунтування наявності обставини, що пом'якшує покарання, а саме щирого каяття ОСОБА_11 , тому доводи касаційної скарги прокурора цій частині є неспроможними.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з метою запобігання ризику, передбаченому ст. 177 КПК України, а саме спробам обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів вважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк
60 днів.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, задовольнити частково.
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обрати обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто по 14 лютого 2026 року включно.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3