1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/11392/25 1-кс/335/4060/2025
10 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя клопотання старшого слідчого СВ Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Олексіївка Куйбишевського району Запорізької області, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який перебуває на посаді майстра-номера обслуги 1 мінометного розрахунку 1 мінометного взводу 1 мінометної батареї НОМЕР_2 механізованого батальйону, у військовому званні «солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, -
- підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,
Старший слідчий СВ Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_6 , за погодження з прокурором у кримінальному провадженні - начальником Мелітопольського відділу Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_7 , звернулася до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Клопотання обґрунтовує тим, що у провадженні Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023170020000961 від 12 травня 2023 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 113 від 08 травня 2022 року, солдата ОСОБА_5 призначено на посаду майстра-номера обслуги 1 мінометного розрахунку 1 мінометного взводу 1 мінометної батареї 2 механізованого батальйону, військової частини НОМЕР_1 та він вважається таким, що з 08 травня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому воєнний стан продовжено та діє до цього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Разом із цим, ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
Так, 19 червня 2022 року солдат ОСОБА_5 , в умовах воєнного стану, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, не повернувся з лікувального закладу, а саме з військового госпіталя міста Лозова, до місця несення служби, а саме до місця тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , який, на той час, розташовувався у АДРЕСА_3 . Тим самим солдат ОСОБА_5 обов'язки військової служби не виконував, безпідставно не прибував до місця несення військової служби або до військової частини, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення до місця несення військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління не здійснював, та перебував за межами військової частини та місця несення служби.
Таким чином, солдат ОСОБА_5 , за викладених вище обставин, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, а саме дезертирстві, тобто нез'явленні на службу з лікувального закладу, з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.
09 грудня 2025 року, старшим слідчим СВ Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області капітаном поліції ОСОБА_6 , складено та погоджено з начальником Мелітопольського відділу Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, ОСОБА_7 , повідомлення про підозру у вказаному провадженні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, що кваліфікуються як нез'явлення на службу з лікувального закладу, з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами: протоколами допитів свідків, матеріалами проведеного службового розслідування, іншими матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності.
Органом досудового розслідування зібрано достатньо доказів про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, яке, згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років, у зв'язку з чим, до нього, відповідно до ст. 183 КПК України може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Отримані на даному етапі досудового розслідування відомості задокументовані у відповідний процесуальний спосіб, передбачений КПК України, вказують на вірогідну причетність ОСОБА_5 до вчинення зазначеного злочину, при цьому таке цілком узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчинені правопорушення передбачає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що зазначена особа могла вчинити правопорушення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Блок проти Польщі»).
На даному етапі кримінального провадження стороною обвинувачення та слідчим суддею не вирішуються питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення.
Доводячи існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного, сторона обвинувачення зауважує про те, що ризиком є дія, яка може вчинятись з високим ступенем ймовірності.
Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного.
Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам:
- переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину за який, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 12 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.
Таким чином, ОСОБА_5 під час дії на території України воєнного стану, з метою створення перешкод досудовому слідству, може виїхати за межі території України у зв'язку з цим, у правоохоронних органів фактично не має можливості затримати підозрюваного та як наслідок, притягнути останнього до кримінальної відповідальності, існують ризики переховування останнього у такий спосіб від органів досудового розслідування та суду.
- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показанням інших осіб, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих їй обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення, тим самим перешкодити встановленню істини в кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити виконання запланованих процесуальних рішень у кримінальному провадженні.
У випадку не застосування до підозрюваного запобіжного заходу, існує вірогідність незаконного впливу на свідків. Вказані дії можуть протиправно перешкоджати кримінальному провадженню та встановленню всіх обставин події, зокрема перешкоджати їх прибуттю до слідчого, прокурора або суду, іншим чином вплинути на своїх знайомих по службі тощо.
Ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом;
- вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_5 , в період дії воєнного стану вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення) зокрема самовільно залишив місце несення служби, обов'язки військової служби не виконує, до військової частини безпідставно не прибуває, проводить час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, на даний час продовжує вчиняти злочин, на службі характеризується негативно.
Вказані факти свідчать про наявність ризику повторного вчинення інших кримінальних правопорушень в т.ч. проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення) та інші злочини. Крім того, бажання підозрюваного уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного.
З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено вищевказаними матеріалами існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; що підозрюваний ОСОБА_5 має можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, може здійснити вплив на свідків, тому що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути признаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання, а також беручи до уваги вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, його вік, посаду, репутацію, стан здоров'я, майновий стан та інші обставини, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних дій ОСОБА_5 , для запобігання вказаним ризикам, об'єктивно необхідним є застосування щодо нього запобіжного заходу - тримання під вартою як до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років.
У свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування виключного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Розглядаючи можливість застосування до підозрюваного будь-якого альтернативного запобіжного заходу, сторона обвинувачення звертає увагу суду, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного, є не лише очікування завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками її звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання підозрюваного під вартою.
Отже, досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України наразі можливе виключно шляхом взяття під варту ОСОБА_5 .
Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_5 під вартою, немає, відсутні інші дані, які б переважали ризики передбачені ст. 177 КПК України.
Беручи до уваги те, що підозрюваний ОСОБА_5 , з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності, може переховуватись від органів досудового розслідування, або одержавши відомості про звернення слідчого до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу до початку розгляду клопотання в суді може не прибути до суду за судовим викликом, що свідчить про неможливість запобігання ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, слідчий просить застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, без визначення застави.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив його задовольнити на підставах, які викладені у клопотанні.
В судовому засіданні підозрюваний та його захисник заперечували проти задоволення клопотання. Підозрюваний з підозрою не згоден. Захисник вважає, що ризики на даний час відсутні, а тому просить застосувати запобіжний захід у вигляді застави у мінімальному розмірі, визначеному КПК України.
В судовому засіданні, допитаний свідок ОСОБА_8 пояснив, що він є братом ОСОБА_5 , та мешкає в місті Запоріжжя, має квартиру, та у разі обрання відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, він буде мешкати в ній, у зв'язку з чим він забезпечить його належну процесуальну поведінку.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши клопотання та дослідивши додані в його обґрунтування копії матеріалів кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
З огляду на статті 131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до положень ст.ст. 177, 178 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, а також розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Судовим розглядом встановлено, що Пологівським РВП ГУНП в Запорізькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023170020000961 від 12 травня 2023 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
09 грудня 2025 року ОСОБА_5 обґрунтовано повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Обґрунтовуючи висунути підозру ОСОБА_5 сторона обвинувачення послалася та надала слідчому судді наступні докази: повідомленнями про вчинення кримінального правопорушення; протоколами допитів свідків, матеріалами службового розслідування та іншими матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності.
Аналізуючи наведені стороною обвинувачення матеріали кримінального провадження можливо дійти висновку, що вони містять відомості про причетність підозрюваного ОСОБА_5 до інкримінованого йому злочину, однак така причетність має бути перевірена органом досудового розслідування в рамках даного кримінального провадження.
Враховуючи наведене, слідчий суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість підозрюваного у вчиненні інкримінованого йому злочину, правильність кваліфікації його дій, допустимість доказів щодо встановлення винуватості підозрюваного, та вважає, що зміст клопотання та долучених до нього документів підтверджують існування фактів і інформації, які можуть свідчать про ймовірну причетність ОСОБА_5 до інкримінованого йому діяння, та ці факти та інформація мають бути перевірені під час досудового розслідування.
Відтак, на даний час у кримінальному провадженні існують обставини, з якими закон пов'язує можливість перебування особи під одним із запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України.
Виключною (єдиною) метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів пов'язано із необхідністю запобігання ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
Вирішуючи питання про застосування підозрюваному запобіжного заходу слідчий суддя враховує не тільки положення, які передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України, а й вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії» («Cloot v. Belgium», § 40) серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших порушень. Однак необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідний в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» зазначив, що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що є завданням наступних етапів кримінального процесу.
Слідчий суддя також вважає встановленим та доведеним стороною обвинувачення існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України: переховуватися від органів досудового слідства та /або суду, незаконно впливати на свідка, вчинити інше кримінальне правопорушення, тим самим перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Так, військовослужбовець ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 12 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.
Також слід зазначити, що у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 року ЄСПЛ зазначив що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», таким чином, наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також, підозрюваний військовослужбовець ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показанням інших осіб, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення.
Ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Крім того, підозрюваний військовослужбовець ОСОБА_5 може вчиняти інші кримінальні правопорушення, оскільки, в період воєнного стану обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення), а саме дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану.
Своїми діями військовослужбовець ОСОБА_5 підриває бойовий дух військовослужбовців військової частини та демонструє негативний приклад поведінки військовослужбовця Збройних Сил України.
Вказані факти свідчать про наявність ризику повторного вчинення інших кримінальних правопорушень, в т.ч. проти встановлено порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення). Крім того, бажання підозрюваного уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного.
При цьому суд враховує положення ч. 8 ст. 176 КПК України, відповідно до яких під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405,407,408,429Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5частини першої цієї статті. (тримання під вартою).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Враховуючи існування доведених прокурором ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про причетність ОСОБА_5 до кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого підозрюється, застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, а тому обирає йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, тобто до 06 лютого 2026 року включно.
Виходячи з вимог ст. 115 КПК України, строк дії запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 ,слід обчислювати з моменту його фактичного затримання з 09.12.2025 року, та у відповідності до ст. 197 КПК України, згідно з якою строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів, слідчий суддя вважає за необхідне визначити строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 до 06.02.2026 року включно.
Частиною 4 статті 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Таким чином, визначення застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 408 КК України є правом слідчого судді і залежить від обставин справи.
Отже, з урахуванням обставин справи, задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи те, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 не спричинив загибель людини, запобіжний захід у вигляді застави раніше не обирався, слідчий суддя вважає за можливе визначити підозрюваному розмір застави.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Ураховуючи тяжкість та специфіку кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , зважаючи на дані про особу підозрюваного, враховуючи обставини справи, слідчий суддя у межах, визначених ст. 182 КПК України, вважає, за необхідне визначити підозрюваному, як альтернативу, розмір застави у розмірі 80 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242240 грн., оскільки внесення застави саме в такому розмірі зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та запобігти наявним ризикам та буде достатнім стримуючим фактором для підозрюваного, щоб здійснити втечу.
Окрім цього, слідчий суддя вважає за необхідне відповідно до норм ч. 3 ст. 183 КПК України, у разі внесення застави покласти на підозрюваного декілька обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України підозрюваний звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому перебуває підозрюваний відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.
Керуючись ст.ст. 3, 9, 22, 177, 178, 183, 193, 376 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання старшого слідчого СВ Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.408 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 06 лютого 2026 року включно, який обчислювати з 09 грудня 2025 року.
Визначити розмір застави ОСОБА_5 , у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 242 240 гривень, яка може бути внесена протягом строку дії даної ухвали на депозитний рахунок (Отримувач: ТУ ДСА в Запорізькій області; Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 26316700; Номер рахунку (IBAN): UA928201720355289002015001205 Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172. В призначенні платежу необхідно вказувати: вид платежу - застава ОСОБА_5 , номер справи (провадження), суд, в якому розглядається справа).
Після внесення застави і звільнення з-під варти покласти на підозрюваного ОСОБА_5 обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України:
- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першим викликом;
- не відлучатися без дозволу слідчого, прокурора чи суду із м. Запоріжжя;
- повідомляти про зміну місця проживання та місця роботи слідчого, прокурора або суд;
- утримуватись від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд із України та в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити на строк до двох місяців з моменту звільнення з-під варти.
Уповноваженій службовій особі місця ув'язнення після внесення застави, перевірки документа, що підтверджує її внесення - негайно здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_5 з-під варти.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_5 чи іншому заставодавцю відмінному від підозрюваного, обов'язки, що покладаються у зв'язку з застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави та наслідки його невиконання.
У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення ОСОБА_5 з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний вважається таким до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Визначити строк дії ухвали до 06 лютого 2026 року включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1