17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 202/4266/15-ц
провадження № 61-11922св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року в складі колегії суддів Свистунової О. В., Єлізаренко І. А., Макарова М. О.
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії та
Короткий зміст позову
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії.
Просив визнати за ним право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку літ. А-3 загальною площею 413,1 кв. м, житловою площею 189,7 кв. м, балконів, ґанку літ. а, приямки літ. а1, а2, а3.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
02 червня 2015 року заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська) задоволено позов ОСОБА_1 та визнано за ним право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку літ. А-3 загальною площею 413,1 кв. м, житловою площею 189,7 кв. м, балконів, ґанку літ. а, приямки літ. а1, а2, а3.
31 липня 2025 року Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу на заочне рішення Індустріального районного суд м. Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська) від 02 червня 2015 року.
27 серпня 2025 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що сам лише факт подання особою, не залученою до участі всправі, апеляційної скарги після спливу значного періоду часу, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження. Звертаючись до суду з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2015 року, Дніпровська міська рада не надала суду доказів на підтвердження об'єктивної неможливості своєчасного подання апеляційної скарги (більше 10 років) та вжиття всіх необхідних процесуальних дій. Посилання Дніпровської міської ради на те, що про порушене право вона дізналася з листа громадянки ОСОБА_3 , яка просила провести обстеження прибудинкової території (двору) сусідніх будинків за АДРЕСА_2 та просила орган місцевого самоврядування поставити їх на облік як безхазяйне майно, не можуть бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки орган місцевого самоврядування не надав доказів, що протягом 10 років уживав необхідних заходів для виявлення безхазяйного майна, яке розташоване на земельній ділянці комунальної власності. Саме бездіяльність Дніпровської міської ради призвела до недотримання строків апеляційного оскарження. Оскільки Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу 31 липня 2025 року, тобто після спливу більше 10 (десяти) років з дня складення повного тексту судового рішення, суд апеляційної інстанції виснував про необхідність відмовити у відкритті апеляційного провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2025 року Дніпровська міська рада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 серпня
2025 року, в якій просить її скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд не дослідив докази поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та позбавив доступу до правосуддя, оскільки оскаржуваним судовим рішенням порушено право власності територіальної громади на земельну ділянку. Спірне нерухоме майно є самочинним і розташоване на земельній ділянці комунальної власності. Дніпровська міська рада не була залучена до участі в справі, судових викликів не отримувала. Про порушення прав на землю рада дізналася лише 09 червня 2025 року під час розгляду звернення громадянки ОСОБА_3 .
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) подання апеляційної скарги особою, яка не залучена до участі в справі, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, є спеціальним випадком, коли суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у відкритті апеляційного провадження, навіть якщо апеляційна скарга такої особи подана після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення.
Суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість вирішити питання про права та обов'язки особи, яка не брала участі в справі.
Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 10 квітня 2019 року в справі № 235/2452/16-ц, від 17 лютого 2020 року в справі № 668/17285/13-ц, від 09 вересня 2020 року в справі № 2-1234/10, від 10 вересня 2021 року в справі № 1522/29828/12, від 14 липня 2022 року в справі № 209/1817/19-ц, від 31 липня 2024 року в справі № 608/277/16-ц.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Відповідно до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його права та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року в пунктах 54, 55 зазначається, що, приймаючи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У цьому зв'язку Суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
У рішенні в справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року, заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя відноситься до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.
Аналіз наведених конституційних положень у взаємозв'язку зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції дає підстави для висновку, що правосуддя як таке повинно забезпечувати ефективне поновлення в правах і відповідати вимогам справедливості.
Ці нормативні положення гарантують особі право на перегляд судом справи, стосовно якої суд ухвалив рішення по суті спору, принаймні один раз - в апеляційному порядку.
Отже, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.
Відповідно до пункту 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Частина перша та третя статті 294 ЦПК України вредакції, чинній із 01 вересня 2005 року до 02 серпня 2010 року включно, передбачали такі правила: заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення; апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження; заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
03 серпня 2010 року набрав чинності Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з цим законом статтю 294 ЦПК України викладено у новій редакції. Зокрема, у частинах першій і третій статті 294 ЦПК України були передбачені такі правила: апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення; особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення (частина перша; була чинною до 14 грудня 2017 року включно); апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (частина третя; була чинною до 14 січня 2012 року включно).
15 січня 2012 року набрав чинності Закон України № 4176-VI від 20 грудня 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» (далі - Закон № 4176-VI). Згідно з цим Законом частину третю статті 294 ЦПК України було виключено, а частину третю статті 297 ЦПК України - викладено у новій редакції, яка діяла до 14 грудня 2017 року включно. Зокрема, в абзаці третьому частини третьої цієї статті у редакції Закону № 4176-VI було передбачено, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року в справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21)сформулювала висновок про те, що припис абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України в редакції Закону № 4176-VI є незастосовним, якщо він був відсутнім на час ухвалення рішення суду першої інстанції, а міськрада, яка діє як представник територіальної громади, що не була залученою до участі у справі, подала апеляційну скаргу після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), який набрав чинності 15 грудня 2017 року. Тоді як відповідний преклюзивний однорічний строк поширюється за умови залучення до участі всправі та належного повідомлення про її розгляд. Крім того, відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц). Так, ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-V стосувався випадків, коли після спливу присічного строку рішення суду першої інстанції оскаржила сторона спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року всправі № 183/1617/16 (пункт 70)), від імені якої в спірних правовідносинах діяв орган державної влади чи місцевого самоврядування, якщо така сторона брала участь у справі та була належно повідомленою про її розгляд.
У цій справі Дніпровська міська рада 31 липня 2025 року подала апеляційну скаргу на заочне рішення Індустріального районного суд м. Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська) від 02 червня 2015 року, посилаючись на те, що оскаржуваним судовим рішенням порушено право власності територіальної громади на земельну ділянку, адже спірне нерухоме майно є самочинним і розташоване на земельній ділянці комунальної власності. Дніпровська міська рада не була залучена до участі в справі, судових викликів не отримувала. Про порушення прав на землю рада дізналася лише 09 червня 2025 року під час розгляду звернення громадянки ОСОБА_3 .
Згідно із статтею 354 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Такі висновки сформульовані в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року в справі № 953/5340/21 (провадження № 61-16122св23), від 28 лютого 2024 рокув справі № 733/112/20 (провадження № 61-16703св23).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2024 року в справі № 22/96-10/90/08 зазначено, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку, і в разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі в справі. Однак неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення в цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку. Отже, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов'язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими наведеними нормами ГПК України.
Частина друга статті 261 ГПК України ідентична змісту частини другої статті 358 ЦПК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У межах річного строку з дня складення повного судового рішення може поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, -і поза межами річного строку.
Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження в справі і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.
Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 29 січня 2021 року в справі № 308/2739/16-ц (провадження № 61-9648св19), від 21 червня 2023 року в справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23) вказано, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання в справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
Апеляційний суд відмомив у відкритті апеляційного провадження, мотивуючи висновки тим, що сам лише факт подання особою, не залученою до участі всправі, апеляційної скарги після спливу значного періоду часу, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження. Дніпровська міська рада не надала суду доказів на підтвердження об'єктивної неможливості своєчасного подання апеляційної скарги (більше 10 років) та вжиття всіх необхідних процесуальних дій.
Верховний Суд не може погодитися з наведеними висновками, з огляду на таке.
Суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак (стаття 6 ЦПК України).
Сторони користуються рівними процесуальними правами (частина перша статті 49 ЦПК України).
Майнові цивільні відносини базуються, зокрема, на юридичній рівності (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Усі суб'єкти права власності рівні перед законом (речення друге частини четвертої статті 13 Конституції України).
Відповідно до частин першої та другої статті 318 ЦК України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього кодексу; усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
За змістом частин першої та другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави й інші суб'єкти публічного права.
Суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава та територіальні громади (частина перша статті 374 ЦК України).
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (частина третя статті 319 ЦК України), зокрема і права на захист цивільного права та інтересу (частини перша та друга статті 15 ЦК України).
Земельне законодавство ґрунтується, зокрема, на принципах забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави та забезпечення гарантій прав на землю (пункти «б» і «ґ» частини першої статті 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК України).
З огляду на наведені приписи, як територіальні громади, так і інші учасники земельних відносин є рівними за юридичним статусом суб'єктами права власності на земельні ділянки.
Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права й обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК України).
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності (частина п'ята статті 60 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР)).
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п'ята статті 16 Закону № 280/97-ВР).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, від 15 лютого 2022 року в справі № 910/6175/19, від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року всправах № 923/199/21і № 922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року всправах № 923/199/21і № 922/1830/19). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року всправі № 359/3373/16-ц, від 05 жовтня 2022 року всправі № 923/199/21і № 922/1830/19).
Зазначені висновки актуальні і щодо участі у цивільних правовідносинах і у судовому процесі територіальної громади.
Позивач ініціював спір про визнання права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Дніпровська міська рада зазначає, що будинок зведений на земельній ділянці комунальної власності територіальної громади м.Дніпра без дозвільних документів.
Міськрада діє у спірних матеріальних правовідносинах як представник інтересів власника земельної ділянки - відповідної територіальної громади. Але такого власника позивач відповідачем не визначив.
Територіальна громада м. Дніпра не брала участі у справі (не була її стороною), але щодо неї суд вирішив питання про її право власності. Тобто вона є стороною ініційованого позивачем спору. Ні міськрада, ні інший орган місцевого самоврядування м. Дніпра не були залученими до участі в справі.
Апеляційний суд не звернув уваги, що Дніпровська міська рада є особою, яка не брала участі у справі (не була її стороною), але щодо неї суд вирішив питання про право власності на земельну ділянку комунальної власності.
Копію заочного рішення Індустріального районного суд м. Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська) від 02 червня 2015 рокупредставник Дніпровської міської ради отримала 24 липня 2025 року (а. с. 11), тому перебіг строку на апеляційне оскарження зазначеного судового рішення розпочався з моменту отримання його копії. Із апеляційною скаргою Дніпровська міська рада звернулася 31 липня 2025 року.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження. Як наслідок оскаржену ухвалу апеляційного суду належить скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
У постанові Верховного Суду від 05 листопада 2025 року в справі № 457/525/19 зазначено, що апеляційний суд помилково вказав, що факт подання особою, незалученою до участі у справі, апеляційної скарги після спливу значного періоду часу (майже через дванадцять років з дня ухвалення оскаржуваного судового рішення) за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м.Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження без належної оцінки обставин обізнаності Дніпровської міської ради із наявністю провадження в справіі результатами її розгляду судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції порушив право заявника на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість вирішити питання про права та обов'язки особи, яка не брала участі в справі, не можуть бути самостійною підставою для скасування ухвали апеляційного суду, оскільки в справі відмовлено у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження, а не через відсутність у Дніпровської міської ради права оскаржувати рішення суду першої інстанції. За таких обставин колегія суддів не досліджує висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 10 квітня 2019 року в справі № 235/2452/16-ц, від 17 лютого 2020 року в справі № 668/17285/13-ц, від 09 вересня 2020 року в справі № 2-1234/10, від 10 вересня 2021 року в справі № 1522/29828/12, від 14 липня 2022 року в справі № 209/1817/19-ц, від 31 липня 2024 року в справі № 608/277/16-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити.
УхвалуДніпровського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська