8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" грудня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2706/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Колесніченко О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент", м. Запоріжжя
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілві", м. Харків , Спільного підприємства "Вітмарк-Україна" в формі товариства з обмеженою відповідальністю, Одеська обл., Роздільнянський р-н, село Степанівка
про стягнення 75243,80 грн.
за участю представників учасників справи:
позивача - Волтер О.В.;
відповідача (ТОВ "Ілві") - не з'явився;
відповідача (СП "Вітмарк-Україна" ТОВ) - Павленко І.В.;
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілві", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 42336,00 грн основного боргу, 27505,61 грн втрат від інфляції, 5402,19 грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 08.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 13.10.2025 постановлено здійснити перехід у справі № 922/2706/25 від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання, справу №922/2706/25 розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Залучено до участі у справі в якості відповідача Спільне підприємство "Вітмарк-Україна" в формі товариства з обмеженою відповідальністю (СП "Вітмарк-Україна" ТОВ), (67430, Одеська обл., Роздільнянський р-н, село Степанівка, вул. Миру, буд. 144, Телефон: +38(048)-234-40-43, ЄДРПОУ 22480087).
Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
23.09.2025 до суду від відповідача ТОВ "Ілві" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Свої заперечення відповідач обґрунтовує тим, що поставка товару по видатковим накладним РН-00980 від 29.04.2021 та №РН-01592 від 05.07.2021 планувалася, але внаслідок відсутності потреби у відповідача у такому товарі, така поставка фактично не відбулася. Оскільки факт поставки був відсутній, первинні документи не складалися. На теперішній час заборгованість на користь позивача відсутня, відповідач оплатив в повному обсязі попередні поставки. До позовної заяви позивачем додано рахунки на оплату, довіреності на товар, не підписані видаткові накладні, - проте не додано доказів отримання відповідачем товару (відсутні підписані з обох сторін видаткові накладні, акти приймання-передачі товару, товарно-транспортні накладні, експрес-накладні, чеки про відправку товару тощо). Також відсутні докази на підтвердження факту поставки товару, відсутні жодні докази того, що 29.04.2021 та 05.07.2021 позивач передав відповідачу вказані видаткові накладні, докази подальшого звернення з 2021 року по 2025 рік позивача до відповідача з метою підписання даних видаткових накладних. Згідно з відповіддю ГУ ДПС у Харківській області податкова накладна № 244 від 29.04.2021, що складена позивачем, була включена відповідачем до податкового кредиту, а податкова накладна № 46 від 05.07.2021 не включалась до податкового кредиту. У зв'язку із помилковим включенням бухгалтерією Відповідача податкової накладної № 244 від 29.04.2021 ТОВ "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" до податкового кредиту, відповідачем подано уточнюючий розрахунок та виключено таку податкову накладну. Зважаючи на відсутність належним чином оформлених (підписаних) первинних документів, які свідчили б про здійснення господарських операцій та підтверджували факт поставки позивачем товару, отримання товару повноважним представником відповідача, а надані позивачем підписані лише з його сторони видаткові накладні, за відсутності інших належних та допустимих доказів поставки товару позивачу за відсутності підписаного між сторонами договору, не свідчать беззаперечно про передачу товару.
07.10.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. позивач зазначає, що протягом 2010-2021 років позивач на підставі усних замовлень відповідача поставляв останньому хімічні речовини власного виробництва. Протягом 2010-2021 років було здійснено близько ста поставок, що підтверджується реєстром бухгалтерських документів (додано до позовної заяви). За замовленнями відповідача поставки завжди виконувались третім особам - контрагентам відповідача. На підтвердження цієї обставини надаємо кілька ТТН, за якими здійснювались попередні поставки, які були належним чином оплачені відповідачем. Так само здійснювали поставки і за видатковим накладним: РН-00980 від 29.04.2021 на суму 21168,00 грн, РН-01592 від 05.07.2021 на суму 21168,00 грн. Товар доставлявся перевізником Нова пошта контрагенту відповідача - СП "ВІТМАРК-УКРАЇНА" ТОВ, м. Степанівка, с. Степанівка, Миру, 144. На підтвердження цієї обставини надані експрес-накладні №20450381675691 та №20450409741463.
Позивач вказує, що у квітні 2021 відповідач замовив товар, отримав рахунок на цей товар, склав довіреність на отримання цього товару (із зазначенням в довіреності реквізитів рахунку) і надіслав її позивачу. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що поставка товару по видатковим накладним РН-00980 від 29.04.2021 та РН-01592 від 05.07.2021 планувалася, але внаслідок відсутності потреби у відповідача у такому товарі, така поставка фактично не відбулася. Відповідач не надав жодних доказів відсутності потреби у такому товарі та інформування позивача про таку відсутність. За наявності замовлення і довіреності, без повідомлення відповідача про відсутність потреби у такому товарі, позивач відправив товар вказаній відповідачем третій особі за експрес-накладною 20450381675691. Товар був отриманий третьою особою і позивачу не повертався. Не зважаючи на “відсутність потреби» у відповідача у такому товарі, у червні 2021 відповідач черговий раз замовив товар, отримав рахунок на цей товар, склав довіреність на отримання цього товару (із зазначенням в довіреності реквізитів рахунку) і надіслав її позивачу. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що поставка товару по видатковим накладним РН-00980 від 29.04.2021 та РН-01592 від 05.07.2021 планувалася, але внаслідок відсутності потреби у відповідача у такому товарі, така поставка фактично не відбулася. Відповідач не надав жодних доказів відсутності потреби у такому товарі та інформування позивача про таку відсутність. За наявності замовлення і довіреності, без повідомлення відповідача про відсутність потреби у такому товарі, позивач відправив товар вказаній відповідачем третій особі за експрес-накладною 20450409741463. Товар був отриманий третьою особою і позивачу не повертався. Довіреність № 18 від 26 квітня 2021 складена на отримання товару за рахунком СФ-00712 від 05.04.2021, тобто, три тижні після оформлення рахунку відповідач вважав наявною потребу у відповідача у такому товарі і видав довіреність на отримання цього товару, а у період (3 дні) між датою виписки довіреності (26 квітня 2021) та датою відвантаження товару (29 Квітня 2021) передумав, не повідомивши про це позивача. А у червні вже здійснив наступне замовлення. Також позивач зазначає, що у листуванні відповідач надає гарантійний лист та жодним чином не повідомляє про "відсутність потреби". Також у листуванні відповідач підтверджує наявність заборгованості за здійснену у квітні 2021 поставку і визначає розмір заборгованості після поставки у липні 2021. Про "відсутність потреби" не повідомляє. Обіцяє оплатити до 31.07.2021. Відповідач включив до податкового кредиту поставку квітня 2021, і не включив поставку липня 2021. У 2025 році (після відкриття провадження у справі) відповідачем подано уточнюючий розрахунок та виключено таку податкову накладну з податкового кредиту. Отже, після закінчення провадження у справі відповідач зможе ще раз подати уточнюючий розрахунок та включити до податкового кредиту обидві поставки.
Позивач, щодо доказів на підтвердження факту поставки товару, вказує на експрес-накладні 20450381675691 та 20450409741463 та листування із відповідачем, де останній зазначив реквізити СП "Витмарк-Украина" ТОВ Код ЕДРПОУ 22480087 для отримання товару перевізником "Нова пошта".
29.10.2025 до суду від відповідача СП "Витмарк-Украина" ТОВ надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що відповідач-2 ніколи не отримував товару від позивача за вказаними видатковими накладними, оскільки між позивачем та відповідачем-2 не існувало господарських відносин. Натомість, у відповідача-2 існували господарські відносини із відповідачем-1 на підставі укладеного договору поставки № 1/1508/Ц06500 від 15.08.2019. Пунктом 1.1. договору передбачено, що постачальник (Відповідач-1) зобов'язується поставити, а покупець (Відповідач-2) - прийняти та оплатити хімічні реагенти, далі іменований "Товар" в кількості і асортименті відповідно до Додатків (Специфікацій), які є невід'ємною частиною договору. Пунктом 1.3. договору передбачено, що постачальник (Відповідач-1) гарантує, що товар не закладений, не арештований, не є предметом обтяжень на користь третіх осіб, в спорі не перебуває і належить постачальнику (Відповідачу-1) на праві власності. За умовами пункту 1.1. та 2.1. договору між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 було укладено: Додаток № 9 від 22.04.2021 до Договору на поставку Товару Puro Tech RО 100 реагент у кількості 300 кг на загальну суму 23580,00 грн з ПДВ та виставлено рахунок № 7 від 22.04.2021, Додаток № 10 від 29.06.2021 до Договору на поставку Товару Puro Tech RО 100 реагент у кількості 300 кг на загальну суму 23580,00 грн з ПДВ та одразу виставлено рахунок № 17 від 01.07.2021. Інші Додатки до договору у період квітня-липня 2021 між відповідачами не укладались, а, відтак, не було і інших поставок, окрім як за цими Додатками, що підтверджується карткою рахунку 6313. Пунктом 2.2. договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата одержання товару покупцем (Відповідачем-2), підтверджена видатковою накладною з підписами уповноважених представників обох Сторін. Доставка товару за Додатками №9 та №10 до Договору здійснювалась перевізником "Нова Пошта" за експрес-накладними № 20450381675691 та № 20450409741463. За результатами виконаних поставок за Додатками № 9 та №10 до Договору між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 були оформлені та підписані відповідні видаткові накладні № 7 від 30.04.2021 та № 36 від 05.07.2021. Пунктом 4.2. договору встановлено, що оплата за товар проводиться в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника (Відповідача-1) протягом 10-ти банківських днів від дати поставки Товару, при наявності документів, перелічених в п. 2.3. договору, але не раніше дати реєстрації постачальником (Відповідачем-1) податкової накладної на відповідну партію Товару в ЄРПН. Відповідачем-1 було зареєстровано в ЄРПН відповідні податкові накладні № 10 від 30.04.2021 та № 3 від 05.07.2021 на зазначені поставки. Враховуючи, що Відповідачем-1 (постачальником) умови п. 4.2. договору були виконані, Відповідач-2 (покупець) здійснив оплату за поставлений Товар в повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями № 49030 від 12.08.2021 та №17250 від 01.06.2021. Товар купувався у Відповідача-1, який згідно п. 1.3. договору гарантував, що товар належить йому на праві власності. Отже у Відповідача-2 не було жодних підстав для сумнівів, що товар купується у благонадійного постачальника (Відповідача-1), враховуючи, що раніше з Відповідачем-1 не виникало жодних проблем, а товар постачався своєчасно та відповідно до умов договору. Крім того, оскільки умовами договору передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах DDP, то для відповідача-2 не мало значення хто є відправником, адже головне, щоб товар був належним чином доставлений у повній відповідності до умов до Договору із належним чином оформленими товаросупровідними документами.
Відповідач вказує, що мав договірні відносини, а, відтак, права та обов'язки, виключно із Відповідачем-1 на підставі укладеного договору; на підставі укладених Додатків № 9 та № 10 до договору Відповідач-1 поставив товар Відповідачу-2, що підтверджується підписаними видатковими накладними № 7 від 30.04.2021 та № 36 від 05.07.2021; свої обов'язки з оплати поставленого товару, передбачені договором, відповідач-2 виконав перед відповідачем-1 в повному обсязі, що підтверджується вищевикладеним та документально; відповідач-2 не мав жодних договірних відносин із Позивачем, а відтак і обов'язків перед позивачем, тому позовні вимоги позивача до Відповідача-2 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню; відповідач-2 не мав жодного відношення до господарських відносин між позивачем та відповідачем-1, а, відтак, не повинен відповідати по невиконаним зобов'язанням між позивачем та відповідачем-1, зокрема, по спірним видатковим накладним №РН-00980 від 29.04.2021 та № РН-01592 від 05.07.2021; позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність між позивачем та відповідачем-2 взаємних прав та обов'язків або їх невиконання; відповідач-2 не може бути співвідповідачем по справі, оскільки не порушував прав та законних інтересів позивача.
29.10.2025 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він зазначає, що згідно із наданою СП "ВІТМАРК-УКРАЇНА" ТОВ карткою рахунку 6313 по ТОВ "Ілві", СП “ВІТМАРК-УКРАЇНА» отримував від ТОВ "Ілві" товар 29.01.2021, 25.03.2021, 30.04.2021, 07.07.2021 р. Ці поставки співпадають з поставками від ТОВ "Технохімреагент" до ТОВ "Ілві", переліченими в документі "Реєстр бухгалтерських документів.pdf" (додаток до позовної заяви) - 28.01.2021, 22.03.2021, 29.04.2021, 05.07.2021 р. Тобто, ТОВ "Ілві" здійснював посередницьку діяльність, замовляв у виробника (ТОВ "Технохімреагент") реагенти по ціні 58,80 грн/кг, і перепродавав їх СП "ВІТМАРКУКРАЇНА" по ціні 65,50 грн/кг. СП "ВІТМАРК-УКРАЇНА" у відзиві на позовну заяву підтвердив: "Доставка Товару за Додатками №9 та №10 до договору здійснювалась перевізником "Нова Пошта" за експрес-накладними №20450381675691 та №20450409741463. Тобто, мова йде про той самий товар, який ТОВ "Технохімреагент" по заявці ТОВ "Ілві" надіслав кінцевому покупцю СП "ВІТМАРК-УКРАЇНА" за експрес-накладними №20450381675691 та №20450409741463". Враховуючи зазначені СП "ВІТМАРК-УКРАЇНА" у відзиві на позовну заяву обставини (що він отримав товар за експрес-накладними №20450381675691 та №20450409741463 та оплатив його до ТОВ "Ілві"), позивач просить суд не розглядати уточнення позовних вимог, задовольнити первинний позов - стягнути з ТОВ "Ілві": 42336,00 грн основного боргу; 27505,61 грн втрат від інфляції; 5402,19 грн 3% річних.
27.11.2025 до суду від відповідача ТОВ "Ілві" надійшло клопотання, в якому відповідач просить суд зменшити на 50% розмір штрафних санкцій до ТОВ "ІЛВІ" за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілві" про стягнення 75243,80 грн.
11.12.2025 в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.
Присутній 11.12.2025 в судовому засіданні представник відповідача СП "ВІТМАРК-УКРАЇНА" ТОВ просив суд задовольнити позов в частині стягнення з відповідача (ТОВ "Ілві") заборгованості перед позивачем та відмовити у вимозі щодо стягнення з відповідача (СП "Вітмарк-Україна" ТОВ).
Представник відповідача ТОВ "Ілві" правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст. ст. 120, 121 ГПК України.
Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, протягом 2010-2021 років ТОВ "Технохімреагент" (Далі - Постачальник, Позивач, Заявник) на підставі усних замовлень ТОВ "Ілві" (Далі - Покупець, Відповідач, Боржник) поставляв останньому хімічні речовини власного виробництва. Протягом 2010-2021 років було здійснено близько ста поставок, що підтверджується реєстром бухгалтерських документів.
Поставки були належним чином оплачені Боржником, окрім двох останніх. До цього часу не оплачені поставки по видатковим накладним: РН-00980 від 29.04.2021 на суму 21168,00 грн; РН-01592 від 05.07.2021 на суму 21168,00 грн.
На виконання домовленостей, позивачем було сформовано та виставлено відповідачу рахунки на оплату:
- рахунок-фактура № СФ-01431 від 29.06.2021 на загальну суму 21168,00 грн - товар Puro Tech RО 100 реагент у кількості 300 кг;
- рахунок-фактура № СФ-00712 від 05.04.2021 на загальну суму 21168,00 грн - товар Puro Tech RО 100 реагент у кількості 300 кг.
Також позивачем було сформовано видаткову накладну №РН-00980 від 29.04.2021 на суму 21168,00 грн та видаткову накладну РН-01592 від 05.07.2021 на суму 21168,00 грн.
27.04.2021 відповідач надав позивачу гарантійний лист, відповідно до якого просить відвантажити реагенти згідно рахунку № СФ-00712 від 05.04.2021 та гарантує сплату за товар протягом 14 днів.
26.04.2021 ТОВ "Ілві" складена довіреність №18 на отримання від ТОВ "Технохімреагент" цінностей за рахунком № СФ-0712 від 05.04.2021 - товару Puro Tech RО 100 реагент у кількості 300 кг.
29.04.2021 в ЄРПН зареєстровано податкову накладну №244 товар Puro Tech RО 100 реагент вартість обсягів постачання 17640,00 грн, сума ПДВ 3528,00 грн.
01.07.2021 ТОВ "Ілві" складена довіреність №25 на отримання від ТОВ "Технохімреагент" цінностей за рахунком № СФ-01431 від 01.07.2021 - товару Puro Tech RО 100 реагент у кількості 300 кг.
05.07.2021 в ЄРПН зареєстровано податкову накладну №46 товар Puro Tech RО 100 реагент вартість обсягів постачання 17640,00 грн, сума ПДВ 3528,00 грн.
Позивач вказує, що товар за домовленістю із відповідачем доставлявся перевізником "Нова пошта" контрагенту відповідача - СП "ВІТМАРК-УКРАЇНА" ТОВ, м. Степанівка, с. Степанівка, Миру, 144, що підтверджується експрес-накладною №20450381675691 від 29.04.2021 та експрес-накладною № 20450409741463 від 05.07.20211 та листуванням від позивачем та відповідачем ТОВ "Ілві".
Втім, за отриманий товар відповідач ТОВ "Ілві" розрахунок не здійснив, видаткові накладні з підписами не повернув, претензії позивача від 23.10.2021, 18.06.2025 та акт звірки залишені відповідачем без відповіді.
Через порушення відповідачем ТОВ "Ілві" своїх зобов'язань щодо оплати отриманого товару, позивачем нараховано останньому інфляційні витрати у сумі 27505,61 грн та 3% річних у сумі 5402,19 грн.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Також судом встановлено, що 15.09.2019 між СП "Вітмарк-Україна" ТОВ та ТОВ "Ілві" укладений договір поставки № 1/1508/Ц06500 від 15.08.2019.
Пунктом 1.1. договору передбачено, що постачальник (Відповідач-1) зобов'язується поставити, а покупець (Відповідач-2) - прийняти та оплатити хімічні реагенти, далі іменований "Товар" в кількості і асортименті відповідно до Додатків (Специфікацій), які є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 1.3. договору передбачено, що постачальник (Відповідач-1) гарантує, що товар не закладений, не арештований, не є предметом обтяжень на користь третіх осіб, в спорі не перебуває і належить постачальнику (Відповідачу-1) на праві власності.
Відповідно до п. 2.1. договору поставка Товару здійснюється на умовах DDP згідно правил Інкотермс 2010, а адреса та строк поставки вказуються Сторонами у Додатку (Специфікації), який є невід'ємною частиною договору.
За умовами пункту 1.1. та 2.1. договору між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 було укладено:
- додаток № 9 від 22.04.2021 до договору на поставку Товару RО 100 реагент у кількості 300 кг на загальну суму 23580,00 грн. з ПДВ та виставлено рахунок № 7 від 22.04.2021 р.;
- додаток № 10 від 29.06.2021 р. до договору на поставку Товару Puro Tech RО 100 реагент у кількості 300 кг на загальну суму 23580,00 грн. з ПДВ та виставлено рахунок № 17 від 01.07.2021
Інші Додатки до договору у період квітня-липня 2021 між відповідачами не укладались, а, відтак, не було і інших поставок, окрім як за цими додатками, що підтверджується карткою рахунку 6313.
Доставка Товару за Додатками №9 та №10 до договору здійснювалась перевізником “Нова Пошта» за експрес-накладними №20450381675691 та №20450409741463.
За результатами виконаних поставок за Додатками № 9 та №10 до договору між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 були оформлені та підписані відповідні видаткові накладні № 7 від 30.04.2021 на загальну суму 23580,00 грн та № 36 від 05.07.2021 на загальну суму 23580,00 грн.
Пунктом 4.2. договору встановлено, що оплата за Товар проводиться в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника (Відповідача-1) протягом 10-ти банківських днів від дати поставки Товару, при наявності документів, перелічених в п. 2.3. договору, але не раніше дати реєстрації постачальником (Відповідачем-1) податкової накладної на відповідну партію Товару в ЄРПН.
Відповідачем-1 було зареєстровано в ЄРПН відповідні податкові накладні № 10 від та № 3 від 05.07.2021 на зазначені поставки.
Відповідач-2 (Покупець) здійснив оплату за поставлений Товар в повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями № 49030 від 12.08.2021 та №17250 від 01.06.2021.
Також, згідно з відповіддю ТОВ "Нова пошта" 29.01.2021 по експрес-накладній №20450381675691 ТОВ "Технохімреагент" здійснив відправлення вантажу для СП "Вітмарк-Україна" ТОВ. 04.05.2021 відправлення було одержано, експрес-накладна закрита. 05.07.2021 по експрес-накладній №20450409741461 ТОВ "Технохімреагент" здійснив відправлення вантажу для СП "Вітмарк-Україна" ТОВ. 06.07.2021 відправлення було одержано, експрес-накладна закрита.
Згідно з відповіддю ГУ ДПС у Харківській області від 12.09.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «ІЛВІ» (далі - ТОВ "ІЛВІ"), податковий номер 36372452, податкова накладна №244 від 29.04.2021, складена ТОВ "Технохімреагент", була включена до податкового кредиту, а податкова накладна №46 від 05.07.2021 не включалась у періоді з квітня 2021 по липень 2022 року.
Згідно з відповіддю ГУ ДПС у Харківській області від 01.10.2025 ТОВ "ІЛВІ", податковий номер 36372452, було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виправлених помилок за червень 2021 року, який зареєстровано ГУ ДПС у Харківській області 26.09.2025, реєстраційний номер 9294072909, у якому відкориговано відносини з ТОВ "Технохімреагент", податковий номер 34155997, на суму 3528,00 гривень ПДВ, що відображено у Додатку № 1 до податкової декларації з ПДВ. На теперішній час з податкового кредиту ТОВ "ІЛВІ" за період з квітня 2021 року по липень 2022 року сума 3528,00 гривень ПДВ по відносинам із ТОВ "Технохімреагент" (враховуючи уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виправлених помилок за червень 2021 року) виключена з податкових декларацій з податку на додану вартість.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем ТОВ "Ілві" у спрощений спосіб був укладений договір поставки.
Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу приписів статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Згідно із частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
У постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 міститься правовий висновок, згідно з яким визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів. Отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач за домовленістю з відповідачем-1 відвантажив товар відповічу-2, який був отриманий останнім, що підтверджується експрес-накладними № 20450381675691 та №20450409741463 та відповіддю ТОВ "Нова Пошта" від 14.10.2025 № 06665. Факт отримання товару не заперечується відповідачем-2.
За результатами виконаних поставок за Додатками № 9 та №10 до договору між відповідачем-1 та відповідачем-2 були оформлені та підписані відповідні видаткові накладні № 7 від 30.04.2021 та № 36 від 05.07.2021.
Відповідач-2 здійснив оплату за поставлений товар позивачем відповідачу-1, що підтверджується платіжними інструкціями №49030 від 12.08.2021 на суму 23580,00 грн та №17250 від 01.06.2021 на суму 23580,00 грн.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Проте, в порушення наведених норм закону ТОВ "Ілві" не було оплачено на користь позивача вартості товару, отриманого на підставі спірних видаткових накладних №РН-00980 від 29.04.2021 та № РН-01592 від 05.07.2021 на загальну суму 42336,00 грн, в результаті чого станом на момент вирішення даного спору у відповідача наявна заборгованість у розмірі 42336,00 грн.
З викладених обставин, позовні вимоги ТОВ "Технохімреагент" до ТОВ "Ілві" про стягнення 42336,00 грн підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.
Водночас, судом відхиляються заперечення відповідача ТОВ "Ілві", що поставка товару по видатковим накладним РН-00980 від 29.04.2021 та №РН-01592 від 05.07.2021 планувалася, але внаслідок відсутності потреби у відповідача у такому товарі, така поставка фактично не відбулася, як такі що спростовуються матеріалами справи та недоведені відповідачем-1.
Щодо помилкового включення бухгалтерією відповідача податкової накладної № 244 від 29.04.2021 ТОВ "Технохімреагент" до податкового кредиту, суд зазначає, що відповідачем подано уточнюючий розрахунок та виключено таку податкову накладну 26.09.2025, тобто вже після надходження позовної заяви до суду.
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості поставленого товару позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано ТОВ "Ілві" до сплати 3% річних в сумі 5402,19 грн (3% річних за видатковою накладною РН-00980 від 29.04.2021 на суму 21168,00 грн за період з 29/04/2021 до 01/09/2025 складають 2759,38 грн; 3% річних за видатковою накладною РН-01592 від 05.07.2021 на суму 21168,00 грн за період з 05/07/2021 до 01/09/2025 складають 2642,81 грн).
Крім того, позивачем було нараховано ТОВ "Ілві" інфляційні втрати у сумі 27505,61 грн (інфляційні витрати за видатковою накладною РН-00980 від 29.04.2021 на суму 21168,00 грн за період травень 2021 - липень 2025 складають 14013,21 грн, інфляційні витрати за видатковою накладною РН-01592 від 05.07.2021 на суму 21168,00 грн за період липень 2021 - липень 2025 складають 13492,40 грн).
Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, господарський суд дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість. Викладене має наслідком необхідність задоволення позовних вимог ТОВ "Технохімреагент" до ТОВ "Ілві" шляхом присудження до стягнення на користь позивача трьох відсотків річних у розмірі 5402,19 грн та інфляційних втрат у сумі 27505,61 грн.
Щодо позовних вимог ТОВ "Технохімреагент" до СП "ВІТМАРК- УКРАЇНА" ТОВ суд зазначає таке.
Як підтверджено матеріалами справи, відповідач СП "ВІТМАРК- УКРАЇНА" ТОВ мав договірні відносини з ТОВ "Ілві". Свої обов'язки з оплати поставленого позивачем товару виконав перед відповідачем-1 в повному обсязі, що підтверджується документально; відповідач-2 не мав жодних договірних відносин із позивачем, а, відтак, і обов'язків перед позивачем.
Частина 1 статті 14 ГПК України передбачає обов'язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частинами 1, 3, 4 статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).
За результатами розгляду справи суд вбачає наявні законні підстави для відмови у позові, як до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено у постанові ВП ВС від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).
Як встановлено судом, відповідач СП "ВІТМАРК- УКРАЇНА" ТОВ не порушував прав та законних інтересів позивача, а, відтак, слід відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Технохімреагент" до СП "ВІТМАРК- УКРАЇНА" ТОВ.
Як було зазначено вище, від відповідача ТОВ "Ілві" до суду надійшло клопотання, в якому відповідач просить суд зменшити на 50% розмір штрафних санкцій. Клопотання обґрунтоване тим, що штрафні санкції майже дорівнюють розміру основного боргу, що є непосильним тягарем для відповідача, який територіально знаходиться у прифронтовому місці, має фактично не працює, не матиме змоги сплатити такий розмір заборгованості. Неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож, право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Так, порушення зобов'язань за договором виникли у зв'язку із зупинкою підприємством діяльності через початок воєнних дій на території міста Харкова. Відповідач зареєстрував свою юридичну адресу: 61108, м. Харків, вул. проспект Академіка Курчатова, б. 10, кв. 236, Харків нараз є прифронтовим містом. До повномасштабного вторгнення РФ на територію України, відповідач працював у звичайному режимі, проте з 2022 року всі працівники підприємства подали заяви на звільнення, декого мобілізовано до лав Збройних сил України, працювати було нікому. Відповідно до штатного розпису з 2022 року по літо 2025 року на підприємстві працевлаштований один директор, жодна фінансово-господарська діяльність не велась. Наразі, працювати в міста Харкові через постійні повідомлення про повітряні тривоги (працівники підприємства вимушені знаходитись в бомбосховищі) та періодичною відсутністю електроенергії, обстріли ТЕЦ, викликана цим необхідність введення графіків аварійних відключень через обстріли об'єктів критичної інфраструктури, тощо, стало вкрай складно. Відповідач не заперечує порушення виконання зобов'язань перед позивачем, однак вважає, що розмір штрафних санкцій є надмірно великим. Позивач не надав суду доказів на підтвердження заподіяння йому збитків у розмірі, співмірному із сумою заявлених до стягнення штрафних санкцій. Заявлений розмір штрафних санкцій більше ніж місячний фонд оплати праці відповідача, тому відповідач прохає зменшити розмір штрафних санкцій на 50% від заявленого розміру позивачем.
Щодо можливості зменшення судом розміру інфляційних втрат та процентів річних, суд зазначає таке.
Як уже зазначалося, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
Крім того, у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому, суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, у разі якщо такий розмір становить не менше ніж три проценти річних.
Відтак, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір саме трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.
З огляду на наведене доводи відповідача про те, що суд за певних обставин може зменшити розмір інфляційних втрат, є необґрунтованими.
З урахуванням викладеного, суд не вбачає законних підстав для задоволення клопотання відповідача ТОВ "Ілві" про зменшення штрафних санкцій на 50%.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Підсумовуючи вищезазначене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілві" як обґрунтованих, підтверджених доданими до матеріалів справи доказами та не спростованих відповідачем.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача ТОВ "Ілві".
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілві" - задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілві" (61108, м. Харків, проспект Академіка Курчатова, буд. 10, кв. 236, код ЄДРПОУ 36372452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (69034, м. Запоріжжя, вулиця Цимлянська, буд. 29-А, код ЄДРПОУ 34155997) основний борг у сумі 42336,00 грн, втрати від інфляції у сумі 27505,61 грн, 3% річних у сумі 5402,19 грн, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 2422,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Спільного підприємства "Вітмарк-Україна" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 75243,80 грн - відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно зі ст. 256, 257 ГПК України рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено "22" грудня 2025 р.
СуддяЛ.В. Шарко