18 грудня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/672/24
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
за участі секретаря судового засідання: Бега В.М.
розглянув матеріали справи
за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Меблі - Техностиль" (48261, Тернопільська область, Чортківський район, м. Копичинці, вул. Мазепи, 40а)
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Віпмеб" (38-400, Республіка Польща, м. Кросно, вул. Повстанців Варшавських, 14)
про стягнення заборгованості в сумі 15924,65 EUR.
За участю від:
позивача - Загребельна Є.О.
відповідач - Левандовський Ч.Ч.
Зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Меблі - Техностиль" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віпмеб" про стягнення заборгованості в сумі 15924,65 EUR, яка складається з 15687,50 EUR - боргу та 237,15 EUR - 3% річних.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 0706-24 від 07.06.2024, в частині оплати за отриманий товар.
Позиція відповідача.
Відповідач відзиву на позовну заяву, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), не надав.
Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у ч.2 ст.178 ГПК України.
Згідно ч.4 ст.165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Процесуальні дії суду у справі.
Ухвалою суду від 11.12.2024 відкрито провадження у справі №921/672/24 за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 24.03.2025 закрито підготовче провадження по справі №921/672/24 та призначено її до розгляду по суті.
Хід розгляду даної справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Розгляд справи судом неодноразово зупинявся та поновлювався на період отримання відповіді від Окружного суду в Кросно на судове доручення про вручення процесуальних документів ТОВ "Віпмеб" у даній справі.
04.08.2025 на адресу суду надійшла інформація (за вх. №5589) на підтвердження вручення 25.06.2025 відповідачу документів щодо виконання судового доручення про вручення ухвали від 24.03.2025.
11.11.2025 на адресу суду надійшла інформація (за вх. №7936) на підтвердження вручення 11.09.2025 відповідачу документів щодо виконання судового доручення про вручення ухвали від 11.12.2024 та позовної заяви з додатком.
Також 11.11.2025 на адресу суду надійшла інформація (за вх. №7933) на підтвердження вручення 11.09.2025 відповідачу документів щодо виконання судового доручення про вручення ухвали від 22.05.2025.
Востаннє провадження у справі поновлено 17.11.2025, а розгляд справи по суті відкладався на 18.12.2025.
18.12.2025 від представника відповідача надійшли заяви №7 та №8 від 17.12.2025 (вх. №8863, №8864) про розстрочення виконання рішення суду на 5 рівних частин що сплачуватимуться кожного повного календарного місяця після прийняття рішення судом першої інстанції, посилаючись на ст. 239 ГПК України та маркетингову ситуацію на підприємстві ТОВ “ВІПМЕБ» (Польща).
Представник позивача в судовому засіданні 18.12.2025 підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні 18.12.2025 підтримав заяви про розстрочення рішення. А також зазначив, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими.
18.12.2025 суд ухвалив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
07.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Меблі - Техностиль" (надалі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віпмеб" (надалі - покупець) укладено договір поставки №0706-24 (надалі - договір), відповідно до п.1.1 в порядку та на умовах, встановлених цим договором продавець зобов'язався виготовити згідно замовлень та креслень та під торговою маркою покупця, та передати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, встановлених цим договором, зобов'язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Під товаром у цьому договорі розуміється меблі, комплектуючі до них, інший товар визначений в замовленні та рахунках-фактурах до цього договору.
У п. 2.2 договору зазначено, що ціна товару виражається у Євро (EUR).
Відповідно до п. 2.3 договору умови оплати визначаються сторонами у рахунках-фактурах на відповідну партію товару. Якщо інші умови оплати не вказані в замовленні та рахунках-фактурах на партію товару оплата здійснюється покупцем у розмірі 100% вартості товару (партії товару) протягом 14 календарних днів з моменту розмитнення товару.
Згідно з п. 2.4 договору розрахунки за цим договором провадяться в безготівковій формі із застосуванням платіжних документів. У платіжному документі в полі «Призначення платежу» покупець повинен вказати інформацію про платіж та реквізити (назву, номер і дату) цього договору.
У п. 3.5 договору зазначено, що передача (поставка) товару здійснюється автомобільним транспортом покупця на умовах FCA місцезнаходження продавця (Тернопільська обл., Чортківський р-н, м. Копичинці, вул. Мазепи, 40 А) згідно з ІНКОТЕРМС - 2010 (INCOTERMS-2010), за участі представників сторін, якщо інше не передбачено в замовленні.
Відповідно до п. 3.7 договору датою доставки партії товарів та ризик випадкової загибелі переходить до покупця в момент передачі товару перевізнику, про що свідчить належним чином оформлена сторонами товарно-транспортна накладна (CMR) на товар (відповідну партію товару).
Згідно з п. 3.8 договору покупець приймає товар разом із товаросупровідними документами у місці та в день його передачі. Продавець зобов'язується надати покупцеві наступні документи на кожну окрему партію товару: рахунок проформа (за необхідності); рахунок - фактуру (інвойс); митну декларацію; сертифікат походження товару (за необхідності); CMR; інші документи, які є необхідними в окремих випадках.
У п. 6.2 договору сторонами обумовлено, що всі суперечки та розбіжності, які можуть виникнути у зв'язку з виконанням цього договору або його дійсністю, якщо їх неможливо вирішити шляхом переговорів, підлягають вирішенню у відповідному господарському суді за місцезнаходженням продавця. Правом, що регулює відносини сторін за цим договором, є матеріальне право України.
Відповідно до п. 7.7 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2025 включно, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
На виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Меблі - Техностиль" (продавцем) поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Віпмеб" (покупцю) товар - комоди XXL/LUNA в кількості 299 шт., загальною вартістю 18687,50 EUR. На підтверджується цьому позивач долучив до позову:
- інвойс №1 від 07.06.2024 до міжнародного договору купівлі - продажу №0706-24 від 07.06.2024;
- електронну митну декларацію №ЕК 10 АА;
- міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) від 12.06.2024.
Із змісту вказаної міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) вбачається, що відповідач одержав товар 17.06.2024.
В матеріалах справи міститься надіслана на електронну адресу відповідача претензія №774 від 12.08.2024, з вимогою позивача про оплату вартості переданого товару.
Після звернення позивача з претензією до відповідача, останнім 04.12.2024 частково здійснено оплату вартості отриманого товару в розмірі 3000 EUR, підтвердженням чого являється банківська виписка від 05.12.2024 АТ «Укрексімбанк» по рахунку позивача.
У порушення умов договору відповідачем не здійснено оплати решти вартості переданого йому товару.
Неналежне виконання відповідачем умов договору, в частині повної оплати за отриманий товар, мало наслідком звернення позивача з даним позовом до суду з вимогою про відновлення його порушених прав, шляхом стягнення з відповідача 15687,50 EUR - боргу, а також нарахованих в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України 237,15 EUR - 3% річних.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.
Згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.1 ст.76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст.77 цього Закону.
У п. 6.2 договору сторонами обумовлено, що всі суперечки та розбіжності, які можуть виникнути у зв'язку з виконанням цього договору або його дійсністю, якщо їх неможливо вирішити шляхом переговорів. Підлягають вирішенню у відповідному господарському суді за місцезнаходженням продавця. Правом, що регулює відносини сторін за цим договором, є матеріальне право України.
Статтями 15,16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли зобов'язання за договором поставки.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Приписами ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України на покупця покладається обов'язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; при цьому, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч.1 ст. 691 ЦК України).
Пунктом 2.2 договору сторонами обумовлено, що ціна товару виражається у Євро (EUR).
Судом встановлено, що на підставі договору позивачем передано відповідачу товар - комоди в кількості 299 шт., загальною вартістю 18687,50 EUR.
Відповідно до п. 2.3 договору умови оплати визначаються сторонами у рахунках-фактурах на відповідну партію товару. Якщо інші умови оплати не вказані в замовленні та рахунках-фактурах на партію товару оплата здійснюється покупцем у розмірі 100% вартості товару (партії товару) протягом 14 календарних днів з моменту розмитнення товару.
Судом з'ясовано, що інвойс №1 від 07.06.2024 не містить умови щодо оплати товару.
Тому, відповідно до п. 2.3 договору строк оплати складає 14 календарних днів з моменту розмитнення товару.
Судом встановлено, що в порушення умов договору, приписів перелічених норм, а також ст. ст. 11, 14 ЦК України, повний розрахунок по оплаті вартості отриманого товару в строк визначений п. 2.3 договору, відповідач не здійснив, заборгувавши станом на час розгляду справи в суді 15687,50 EUR.
Доказів на підтвердження проведення повного розрахунку за отриманий товар як в строк обумовлений у договорі, так і станом на час розгляду справи в суді, відповідачем не представлено.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором (ст. 611 ЦК України).
Статтею ст.599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що поданий позов є підставним.
За таких обставин, вимоги про примусове стягнення боргу в сумі 15687,50 EUR підлягають задоволенню як обґрунтовані та не заперечені відповідачем.
У зв'язку з порушенням виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача нараховані в порядку ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 237,15 EUR.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом провівши перерахунок заявленої до стягнення суми 3% встановлено, що заявлена до стягнення сума 237,15 EUR 3 % річних є обґрунтованою, а позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Розрахунок перевірений судом, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, а його результат долучено до матеріалів справи.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З огляду на наведене, позовні вимоги підлягають до задоволення, шляхом стягнення з відповідача 15687,50 EUR - боргу та 237,15 EUR - 3% річних.
Щодо поданих представником відповідача заяв №7, №8 від 17.12.2025 (вх. №8863, №8864) про розстрочку виконання рішення суду у даній справі, суд зазначає наступне.
Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, про що зазначає в рішенні (ч.1 ст. 239 ГПК України).
Як на підставу для розстрочення виконання рішення суду у даній справі, відповідач посилається на маркетингову ситуацію на підприємстві відповідача.
У ст. 331 ГПК України передбачено порядок вирішення питання про розстрочення виконання судового рішення.
За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може розстрочити виконання рішення.
Згідно з ч.3 ст.331 ГПК України підставою для розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Отже, ураховуючи положення ч.4, ч.5 ст.331 ГПК України суд, вирішуючи питання про розстрочення виконання судового рішення, також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.
Ураховуючи викладене, вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст.331 ГПК України, вказана норма не вимагає, а господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.
Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
Отже, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінювати докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 ГПК України.
Відповідно до вказаної норми господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17.
Оскільки виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012.
Право людини на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ). За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V ).
ЄСПЛ у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
З урахуванням вищенаведеного та того, що заявником не доведено належними та допустимими доказами існування обставин, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання прийнятого у даній справі судового рішення, суд дійшов до висновку, що у задоволенні заяв про розстрочення виконання рішення слід відмовити.
Розподіл судових витрат.
В порядку ст. ст. 123, 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12-13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України, суд -
Позов задоволити.
1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віпмеб" (38-400, Республіка Польща, м. Кросно, вул. Повстанців Варшавських, 14, індивідуальний податковий номер 6842550856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меблі - Техностиль" (48261, Тернопільська область, Чортківський район, м. Копичинці, вул. Мазепи, 40а, ідентифікаційний код 35659221) 15687,50 EUR - боргу, 237,15 EUR - 3% річних, 10491,16 грн - судового збору.
Видати наказ.
2. В задоволенні заяв №7, №8 від 17.12.2025 (вх. №8863, 8864 від 18.12.2025) представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Віпмеб" про розстрочення виконання рішення відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256-257 ГПК України.
Повне рішення складено 23 грудня 2025 року.
Суддя І.П. Шумський