17 грудня 2025 року м. Харків Справа №922/74/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Тарасова І.В.,
за участю секретаря судового засідання Довгань А.О.,
за участю представників:
прокурора - Ткаченко К.О. на підставі службового посвідчення №072806;
першого відповідача - не з'явився;
другого відповідача - не з'явився;
третього відповідача - Шафоростов В.О., на підставі ордеру на надання правничої допомоги серія АХ№1301559 від 03.11.2025 року;
четвертого відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Медея-М» (вх.№2350Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.10.2025 року (повний текст складено 24.10.2025 року, суддя Байбак О.І.) у справі №922/74/21
за позовом Керівника Слобідської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області, м.Харків,
до: 1. Харківської міської ради, м. Харків,
2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,
3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Медея М», м. Харків,
4. ОСОБА_1 , м. Харків,
про визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу, скасування рішень та повернення майна
Керівник Харківської місцевої прокуратури №5 Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) ОСОБА_1 та 4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Медея-М», в якій просить суд:
1) визнати незаконним та скасувати п. 79 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 року №283/16;
2) визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.08.2016 року №5367-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медея-М», посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрованого в реєстрі за №1307, скасувавши його державну реєстрацію;
3) скасувати рішення державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича №39634853 від 12.02.2018 року про закриття об'єкта нерухомого майна 828024463101 на підставі поділу об'єкта нерухомого майна;
4) визнати недійсним договір іпотеки (майнової поруки) від 28.10.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. та зареєстрованого в реєстрі №1435, скасувавши його державну реєстрацію;
5) зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Медея-М» (м. Харків, вул. Морозова, 13, код ЄДРПОУ: 34954741) повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвальної частини № 23-:-36 площею 178,7 кв.м, 1-го поверху № 52-:-64, 72-:-74 площею 176,3 кв.м в будівлі літ. «А-9» та нежитлові приміщення 1-поверху № 49-51 , 65-71, 75-80 площею 247,2 кв.м в нежитловій прибудові літ. «А 1 -1» загальною площею 602,2 кв.м, а Харківську міську раду Харківської області прийняти вказані приміщення.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.01.2021 року повернуто позовну заяву Керівнику Харківської місцевої прокуратури №5 Харківської області без розгляду на підставі ст. 173 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 року ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.01.2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.08.2021 року ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.01.2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 року у справі №922/74/21 скасовано. Зазначену справу направлено до Господарського суду Харківської області для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.09.2021 року прийнято справу до розгляду та вирішено здійснювати такий розгляд за правилами загального позовного провадження; призначено дату підготовчого засідання, яке неодноразово відкладалось.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.11.2024 року зупинено провадження у справі №922/74/21 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови.
Шляхом моніторингу відомостей, які містить Єдиний державний реєстр судових рішень, судом встановлено, що за результатами розгляду справи №925/1133/18 Великою палатою Верховного Суду винесено постанову від 11.06.2024 року, повний текст якої оприлюднено 17.07.2024 року. Зазначена постанова є такою, що набрала законної сили.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 року провадження у справі №922/74/21 поновлено та призначено підготовче засідання у справі на 25.12.2024 року.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.12.2024 року зупинено провадження у справі №922/74/21 до закінчення перегляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та оприлюднення повного тексту постанови у справі №922/1137/20.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.09.2025 року провадження у справі №922/74/21 поновлено та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.10.2025 року зупинено провадження у справі №922/74/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/1414/20 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.
Керівник Слобідської окружної прокуратури м.Харкова Харківської області звернувся до суду з заявою (вх.№24407 від 21.10.2025 року), в якій просив суд:
1) вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна 1483344863101 (номер запису про право власності №24792862), а саме: нежитлові приміщення підвальної частини № 23-:-36 площею 178,7 кв.м, 1-го поверху №52-:-64, 72-:-74 площею 176,3 кв.м в нежитловій будівлі літ. «А-9» загальною площею 355 кв.м, що розташовані за адресою: м.Харків, вул. Георгія Тарасенка (раніше - Плеханівська), 18 із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном;
2) вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна 1483383963101 (номер запису про право власності № : 24793456), а саме: нежитлова будівля літ. «А1-1» загальною площею 247,2 кв.м, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Георгія Тарасенка (раніше - Плеханівська), 18 із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.
В обґрунтування заяви Керівник Слобідської окружної прокуратури м.Харкова Харківської області посилається на те, що незастосування заходів забезпечення позову у даній справі з високою ймовірністю призведе до виникнення необхідності у прокуратури у подальшому звертатися до суду щодо повернення у комунальну власність спірного майна, яке протягом розгляду даної справи може бути вільно відчужене відповідачем у будь-який момент, визнання недійсними правочинів тощо. Вказане, на думку заявника, істотно ускладнить можливість виконання рішення та захист порушених прав позивача, змусить його вживати додаткові заходи щодо поновлення власних прав.
З метою вирішення питання щодо забезпечення позову, суд ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.10.2025 року поновив провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.10.2025 року у справі №922/74/21 (повний текст складено 24.10.2025 року, суддя Байбак О.І.) задоволено заяву Керівника Слобідської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (вх.№24407 від 21.10.2025 року) про вжиття заходів забезпечення позову.
Ухвалено вжити такі заходи забезпечення позову:
- накласти арешт на об'єкт нерухомого майна 1483344863101 (номер запису про право власності №24792862), а саме: нежитлові приміщення підвальної частини № 23-:-36 площею 178,7 кв.м, 1-го поверху № 52-:-64, 72-:-74 площею 176,3 кв.м в нежитловій будівлі літ. «А-9» загальною площею 355 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Георгія Тарасенка (раніше - Плеханівська), 18 із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном;
- накласти арешт на об'єкт нерухомого майна 1483383963101 (номер запису про право власності № : 24793456), а саме: нежитлова будівля літ. «А1-1» загальною площею 247,2 кв.м, що розташована за адресою: м.Харків, вул. Георгія Тарасенка (раніше - Плеханівська), 18 із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.
Зупинено провадження у справі №922/74/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/1414/20 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, 03.11.2025 року засобами поштового зв'язку Товариство з обмеженою відповідальністю «Медея-М» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.10.2025 року у справі №922/74/21 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Слобідської окружної прокуратури про забезпечення позову (у порядку ст.ст. 136, 138 ГПК України) від 21.10.2025 року.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що з дня подання позовної заяви і отримання відповідачем відомостей про наявність спору минуло майже 5 років і всі 5 років у справі №922/74/21 не вживались заходи забезпечення позову. При цьому, відповідач - ТОВ «Медея-М» усі ці майже 5 років після подання прокурором позову до суду не вчиняв та не вчиняє жодних дій з нерухомим майном, спрямованих на ускладнення чи унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення. Прокурором не надається жодних доводів чи доказів в обґрунтування, які дії вчинено чи вчиняються відповідачем зі спірним нерухомим майном, які направлені на проведення відчуження спірного нерухомого майна з метою ускладнення чи унеможливлення виконання в майбутньому рішення суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Скаржник вважає, що посилання позивача на те, що відповідач поділив спірне майно, що підлягає поверненню у власність територіальної громади - є неповним з'ясуванням обставин справи, оскільки реєстраційна дія з поділу об'єкта нерухомого майна була проведена у 2018 році, тобто за 3 роки до подання позову (06.01.2021 року) і жодним чином не пов'язана з розглядом даної справи.
Крім того апелянт звертає увагу, що обставини, які викликали зупинення провадження у справі не усунуто, у зв'язку з чим судом першої інстанції безпідставно було поновлено провадження у справі №922/74/21 та розглянуто заяву прокурора про застосування заходів забезпечення.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Тарасова І.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 року з урахуванням ухвали від 01.12.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Медея-М» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.10.2025 року у справі №922/74/21. Встановлено учасникам справи строк протягом якого вони мають право подати до суду відзив на апеляційну скаргу. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/74/21.
Вказані ухвали були направлені учасникам справи до електронного кабінету користувача у системі електронний суд і доставлені ним 27.11.2025 року та 01.12.2025 року.
11.12.2025 року матеріали справи №922/74/21 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№14384 від 15.12.2025 року), в якому зазначає, що згоден з ухвалою господарського суду першої інстанції, вважає її обґрунтованою та законною, прийнятою при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Позивач вказує, що фактичний власник майна - ТОВ «Медея-М» може розпорядитися своєю власністю в будь-який час, що може призвести до неможливості виконання рішення суду, а отже обрані заходи забезпечення позову на період розгляду спору судом не будуть перешкоджати його діяльності, оскільки не позбавляють останнього його прав на володіння та користування нерухомим майном, а лише тимчасово обмежують його права на розпорядження.
Проаналізувавши предмет та підстави позову у даній справі, ураховуючи наявність іпотечного договору від 27.10.2020 року прокуратура має припущення про існування реальної загрози того, що відповідач, виступаючи зареєстрованим власником спірного майна, може розпорядитись останнім шляхом вчинення дій (правочинів) щодо нього на користь будь-яких третіх осіб та/або вчинити дії щодо зміни об'єкта нерухомого майна (зміна цільового призначення та/або поділ / об'єднання тощо), що, в свою чергу, призведе до неможливості реального поновлення інтересів власника відповідного нерухомого майна (держави в особі відповідного органу) в межах даної справи, без нових звернень до суду.
Третій відповідач надав відповідь на відзив (вх.№14440 від 15.12.2025 року), в якому наполягає на тому, що суд першої інстанції неправомірно розглянув заяву про забезпечення позову у період, коли провадження у справі було зупинено, а саме безпідставно поновив провадження у справі тоді, як підстава за якої мало місце зупинення не усунута.
У судовому засіданні 17.12.2025 року представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник прокуратури проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.
Інші учасники справи не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не сповістили.
В ухвалі від 27.11.2025 року суд доводив до відома учасників справи, що нез'явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи в даному судовому засіданні за відсутності представників першого, другого та четвертого відповідачів.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали з урахуванням повноважень, визначених ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила таке.
Згідно з частинами першою, другою статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною одинадцятою статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 року у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 року у справі №925/1316/22, від 18.05.2023 року у справі №910/14989/22, від 24.06.2022 року у справі №904/8506/21.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що з рештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейський суд у рішенні від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Таким чином, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. А тому господарський суд повинен враховувати ризики неможливості виконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Відтак, інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Отже, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог до доказування, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
При цьому, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у випадку, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі №904/5876/19, від 10.11.2020 року у справі №910/1200/20).
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, де предметом розгляду є немайнові вимоги, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 11.01.2024 року у справі №916/3599/23.
Колегія суддів зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже таке питання є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 року у справі №910/1200/20).
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову в цій справі є визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору іпотеки та зобов'язання повернути нерухоме майно.
Отже, прокурор мав довести на підставі належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України, наявність зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обґрунтувати, яким чином заходи забезпечення позову забезпечать реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь.
У той час, заявником не надано доказів на підтвердження обставин вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «Медея М» дій, направлених на відчуження нерухомого майна або передачу його в користування іншим особам, або ж доказів на підтвердження підготовки до вчинення вказаних дій. В матеріалах справи також відсутні докази, які б підтверджували звернення інших осіб до відповідача із проханням надати в користування нежитлове приміщення, а сама по собі можливість розпоряджатися відповідачем як власником своїм майном жодним чином не свідчить про те, що ним будуть вжиті відповідні заходи.
Матеріалами справи підтверджується обставина поділу третім відповідачем спірного майна про що вчинено відповідний запис. Разом з тим, реєстраційна дія з поділу об'єкта нерухомого майна була проведена у 2018 році, тобто за 3 роки до подання позову у даній справі.
Фактично така реєстраційна дія з поділу об'єкта нерухомого майна у 2018 році не може вказувати на наявність ризику невиконання в майбутньому рішення суду у справі №922/74/21 та не може бути беззаперечною підставою для висновку щодо застосування заходів забезпечення позову.
Наявність у відповідача можливості розпоряджатися майном самої по собі, а також припущення заявника (прокурора) про намір відповідача вчинити певні дії щодо майна з огляду на наявність спору між сторонами, проте без надання будь-яких доказів реальності відповідних намірів в обґрунтування такого припущення, не може слугувати достатньою підставою для вжиття заявлених заходів забезпечення позову. Водночас забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому.
Прокурором в заяві про забезпечення позову не наведено будь-яких обставин на підтвердження вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, в тому числі і дій, спрямованих на реалізацію належного йому майна.
Докази того, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, станом на час розгляду справи є об'єктом купівлі-продажу, міни, дарування тощо, до заяви про забезпечення позову суду не надані.
Самі лише посилання прокурора на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі доказів вчинення відповідачем певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення чи зменшення майна, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Колегія суддів зауважує, що у рішенні по справі «East/West Alliance Limited» проти України», яке набрало статусу остаточного 02.06.2014 року Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний» «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Якщо хоча б одного із цих критеріїв не додержано, Європейський суд з прав людини констатує у такому випадку порушення статті 1 Першого протоколу.
Законність означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон не передбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачає для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Проте, за вищевикладених обставин при зверненні із заявою про забезпечення позову, колегія суддів не може визнати достатньо обґрунтованою прокурором вимогу про накладення арешту на спірне нерухоме майно, оскільки такі дії суду можуть мати ознаки непропорційного втручання у право власності. Самі лише посилання прокурора на те, що відповідач має можливість розпоряджатися майном (нежитловим приміщенням), а також припущення щодо відчуження такого майна, не є достатньою підставою для забезпечення позову у визначений прокурором спосіб.
Окрім викладеного, колегія суддів зазначає, що прокурором не було наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів.
Колегія суддів вважає, що заява прокурора про вжиття заходів забезпечення позову не лише не підтверджена жодними доказами, але й не містить достатнього обґрунтування існування ризиків невиконання чи утруднення виконання майбутнього судового рішення у справі. Аналізуючи доводи заяви про забезпечення позову, колегія суддів вважає, що така заява більше зводиться до дослідження можливих способів та порядку виконання майбутнього рішення, а не того, які обставини існують станом на момент звернення з заявою, що можуть ускладнити виконання рішення.
Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 76 Господарського процесуального України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 86 цього ж кодексу, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів вважає, що твердження, викладені в апеляційній скарзі і оголошені в судовому засіданні, ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, тоді як господарським судом при прийнятті ухвали неповно з'ясовано обставини, що маються значення для справи, а висновки, які викладені в оскаржуваній ухвалі не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим, прийнята ним ухвала підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволені заяви про забезпечення позову.
Щодо доводів апелянта, що суд першої інстанції неправомірно розглянув заяву про забезпечення позову у період, коли провадження у справі було зупинено, а саме безпідставно поновив провадження у справі тоді, як підстава за якої мало місце зупинення не усунута, колегія суддів зазначає таке.
Так, провадження у даній справі зупинено ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.10.2025 року до закінчення перегляду в касаційному порядку палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/1414/20, оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.
21.10.2025 року Керівник Слобідської окружної прокуратури м.Харкова Харківської області звернувся до суду з заявою про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду від 24.10.2025 року з метою виконання завдання господарського судочинства та з метою розгляду заяви Керівника Слобідської окружної прокуратури м. Харкова про забезпечення позову поновлено провадження у справі.
24.10.2025 року винесено оскаржувану ухвалу, якою зокрема у зв'язку з вирішенням питання про забезпечення позову, та відсутністю в ЄДРСР повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справи №922/1414/20 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду (до розгляду якої ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.10.2025 року провадження у справі було зупинено), провадження у справі №922/74/21 зупинено.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Частиною першою статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Отже, за наведеним приписом встановлено процесуальний обов'язок суду розглянути заяву про забезпечення позову не пізніше двох днів з дня її надходження. При цьому, чинним законодавством не заборонено вчинення дій по поновленню провадження у справі з метою розгляду відповідних процесуальних питань. Таким чином, відповідні доводи заявника апеляційної скарги не приймаються судом до уваги і не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Керуючись статтями 240, 269, 270, 273, п.2, ч.1 ст.275, п. 1, 3 ст. 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Медея-М» задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.10.2025 року у справі №922/74/21 скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Керівника Слобідської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити.
Матеріали оскарження ухвали №922/74/21 повернути до Господарського суду Харківської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 22.12.2025 року.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя І.В. Тарасова