10 грудня 2025 року м. Харків Справа № 917/979/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Тарасова І.В.,
за участю секретаря судового засідання Довгань А.О.,
за участю представників:
від позивача - Кириллов Михайло Сергійович (поза межами приміщення суду) - за довіреністю № 71 від 26.08.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ЗП 002093 вiд 12.03.2019,
від 2-го відповідача - Коваль Сергій Миколайович (в залі суду) - на підставі ордеру про надання правничої допомоги серії ВІ №1341868 від 16.10.2025,
від інших учасників справи - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№2186 П/2)
на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/979/25, ухвалене у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Мацко О.С. в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (повне рішення складено 22.09.2025),
за позовом Акціонерного товариства "Банк Альянс", м. Київ,
до відповідачів: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня", м. Кременчук,
2. ОСОБА_1 , м. Кременчук,
3. ОСОБА_2 , м. Кременчук,
про стягнення 372159,16 грн,
Акціонерне товариство "Банк Альянс" звернулось до Господарського суду Полтавської області із позовною заявою про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 372159,16 грн, з яких 282000,00 грн заборгованість по кредиту, 90159,16 грн заборгованість по відсоткам.
Акціонерне товариство "Банк Альянс" в обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що ТОВ "Кременчуцька міська друкарня" не виконало свої зобов'язання за договором банківського обслуговування корпоративних клієнтів АТ “Банк Альянс», у зв'язку з чим заявив до стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" як боржника за вищезазначеним договором та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як поручителя за виконання ТОВ "Кременчуцька міська друкарня" своїх зобов'язань за договором.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/979/25 позовні вимоги Акціонерного товариства "Банк Альянс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення 372 159,16 грн задоволено.
Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" та ОСОБА_1 , а також солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства "Банк Альянс" 282 000,00 грн заборгованість по кредиту, 90 159,16 грн заборгованість по відсоткам.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" на користь Акціонерного товариства "Банк Альянс" 1488,64 грн судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Банк Альянс" 1488,64 грн судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства "Банк Альянс" 1488,64 грн судового збору.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що банк належним чином виконав свої обов'язки за кредитним договором, надавши Товариству з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" кредитні кошти в сумі 282 000,00 грн, що підтверджується виписками по рахунку позивача за період з 01.12.2023 по 07.05.2025 (т.1, а.с. 140-172), внаслідок чого у відповідача-1 виник обов'язок повернути кредит та сплачувати відсотки за його користування. Останній свої зобов'язання виконав не в повному обсязі, у зв'язку з чим на момент звернення позивача до суду ТОВ "Кременчуцька міська друкарня" не повернуло позивачу 282 000,00 грн кредиту (згідно з наданими виписками) та не сплатило відсотки за користування кредитними коштами в сумі 90 159,16 грн. Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку вказаної заборгованості суд першої інстанції встановив, що він підтверджений документально та є обґрунтованим.
Крім того, з огляду на положення ст.ст. 553, 543 Цивільного кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли обов'язки щодо сплати позивачу заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" за кредитним договором № ID91616-VKL/107 від 01.12.2023. Водночас при ухваленні оскаржуваного рішення судом було враховано, що порука кількох осіб може бути визначена як спільна у разі укладення договору поруки декількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов'язання. Лише у такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).
ОСОБА_1 звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/979/25. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 в частині задоволення позовних вимог АТ "Банк Альянс" про стягнення з ТОВ "Кременчуцька міська друкарня" та ОСОБА_1 , ТОВ "Кременчуцька міська друкарня" та ОСОБА_2 на користь АТ "Банк Альянс" 90 159,16 грн заборгованості по відсоткам та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення 2 484,42 грн заборгованості по відсоткам; скасувати рішення в частині стягнення з відповідачів по 1488,64 грн судового збору та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідачів 1422,42 грн судового збору. В іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області залишити без змін.
Одночасно апелянт просить провести розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом апеляційної скарги.
В обґрунтування своєї позиції у справі вказує про таке:
- з огляду на умови п. 2.6 заяви від 01.12.2023, а також правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 04.02.2020 у справі № 910/1120/16, від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 та ін., у ТОВ "Кременчуцька міська друкарня" після закінчення строків повернення кредитних траншів при їх неповерненні в ці строки - виник обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі, встановленому законодавством або договором;
- враховуючи положення п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, а також дату укладення сторонами у справі кредитного договору шляхом підписання Товариством з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" заяви від 01.12.2023 - тобто під час дії в Україні воєнного стану, відповідач ТОВ "Кременчуцька міська друкарня" звільняється від сплати процентів за ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України;
- позивач, нараховуючи проценти за користування траншами по 31.05.2024, не розрахував дні користування траншами, що передбачені кредитним договором після 31.05.2024: так за траншем № ID91616-VKL/107/1, який підлягав поверненню 04.06.2024, не розраховані 4 дні користування траншем, за траншем № ID91616-VKL/107/2, який підлягав поверненню 04.06.2021, не розраховані 4 дні користування траншем, за траншем № ID91616-VKL/107/3, який підлягав поверненню 11.06.2024, не розраховані 11 днів користування траншем. Таким чином, заборгованість за процентами, які повинні бути донараховані, складають 2 484,42 грн.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№2186 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/979/25 залишено без руху. Встановлено ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом приведення її у відповідність до положень ст. 258 ГПК України, зокрема, надання доказів доплати судового збору у розмірі 3884,00 грн. Роз'яснено, що наслідки не усунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, передбачені статтями 174, 260 ГПК України.
29.10.2025 засобами поштового зв'язку скаржником на виконання ухвали суду від 20.10.2025 у даній справі подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази доплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі № 917/979/25 у сумі 3884,00 грн.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2025 у зв'язку з перебуванням судді Білоусової Я.О. у відпустці апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Тарасова І.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/979/25; призначено справу до розгляду на "10" грудня 2025 р. об 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 105; витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/979/25; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали.
17.11.2025 через підсистему "Електронний суд" Акціонерним товариством "Банк Альянс" подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 13349), в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі № 917/1979/25, а рішення залишити без змін.
В обґрунтування своєї позиції у справі вказує таке:
- строк траншу передбачає граничний термін його повернення та не зупиняє дії кредитного договору в цілому. Грошові кошти, надані в межах траншу та не повернуті до кінця встановленого строку, вважаються простроченою заборгованістю. В свою чергу, проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. На думку скаржника, нараховані проценти в сумі 90 159,16 грн є винагородою банку за користування кредитом, що випливає з умов кредитного договору, а не штрафними санкціями, як мірою відповідальності за ч. 2 ст. 625 ЦК України;
- положення п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України не можуть бути автоматично застосовані до спірних правовідносин, оскільки 2-й відповідач виступає в даній справі поручителем, а не позичальником. Її обов'язок перед банком виникає з договору поруки та полягає у відповідальності перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржника, якщо інше не встановлено договором поруки. Водночас пункт 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України прямо оперує поняттям "позичальник" і не містить прямої вказівки на поширення його дії на поручителів.
В судовому засіданні представник 2-го відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/979/25 залишити без змін.
Представник 1-го відповідача, 3-й відповідач в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (відповідні докази містяться в матеріалах справи).
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.
У відповідності до статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, а також відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
01.12.2023 між Акціонерним товариством "Банк Альянс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" було укладено кредитний договір шляхом підписання в електронній формі, в порядку, передбаченому Законами України "Про електронну комерцію" та "Про електронні довірчі послуги", заяви №ID91616-VKL/107 про приєднання до договору банківського обслуговування корпоративних клієнтів АТ “Банк Альянс» (т.1, а.с. 8).
Згідно з п. 1.1 вказаної заяви банк, в порядку та на умовах договору та цієї заяви про приєднання за наявності вільних коштів зобов'язується надати позичальнику грошові кошти (надалі - відновлювальна кредитна лінія або ВКЛ) в межах ліміту, встановленому цією заявою про приєднання, загальною сумою ВКЛ або частинами (траншами), а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути ВКЛ і сплатити проценти за користування ВКЛ, а також інші платежі відповідно до умов кредитного договору.
Істотними умовами кредитування згідно із заявою № ID91616-VKL/107 від 01.12.2023 є, зокрема, наступні:
- ліміт ВКЛ - 290 000,00 грн:
- строк траншу та відповідний розмір процентної ставки: для траншів строком до 30 днів - 27 % річних, для траншів строком до 60 днів - 29 % річних, для траншів строком до 90 днів - 32 % річних, для траншів строком до 180 днів - 35 % річних;
- період сплати процентів: з 01 по 10 число кожного місяця.
01.12.2023 між Акціонерним товариством "Банк Альянс" та ОСОБА_1 було в електронній формі укладено договір поруки № ID91616-VKL/107/П1 (т.1, а.с. 11-12), предметом якого є надання поруки поручителем ( ОСОБА_1 ) перед кредитором (АТ "Банк Альянс") за виконання боржником (ТОВ "Кременчуцька міська друкарня") зобов'язань за кредитним договором № ID91616-VKL/107 від 01.12.2023.
Також 01.12.2023 між Акціонерним товариством "Банк Альянс" та ОСОБА_2 було в електронній формі укладено договір поруки №ID91616-VKL/107/П2 (т.1, а.с. 14-15), предметом якого є надання поруки поручителем ( ОСОБА_2 ) перед кредитором (АТ "Банк Альянс") за виконання боржником (ТОВ "Кременчуцька міська друкарня") зобов'язань за кредитним договором № ID91616-VKL/107 від 01.12.2023.
14.11.2024 банком були направлені позичальнику та поручителям листи-вимоги №75.4/6037 від 11.11.2024, № 75.4/6067 від 12.11.2024 та № 75.4/6068 від 12.11.2024 щодо виконання зобов'язань за кредитним договором № ID91616-VKL/107 від 01.12.2023 та договорами поруки № ID91616-VKL/107/П1 від 01.12.2023 та № ID91616-VKL/107/П2 від 01.12.2023 (т.1, а.с. 18-25).
Посилаючись на те, що 1-й відповідач не повернув кредитні кошти у розмірі, визначеному договором № ID91616-VKL/107 від 01.12.2023, позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з вимогою про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 372 159,16 грн, з яких 282 000,00 грн - заборгованість по кредиту, 90 159,16 грн - заборгованість по відсоткам.
22.09.2025 ухвалено оскаржуване рішення з підстав, викладених вище.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частинами 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Як зазначено вище, 01.12.2023 між Акціонерним товариством "Банк Альянс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" було укладено кредитний договір шляхом підписання в електронній формі, в порядку, передбаченому Законами України "Про електронну комерцію" та "Про електронні довірчі послуги", заяви №ID91616-VKL/107 про приєднання до договору банківського обслуговування корпоративних клієнтів АТ "Банк Альянс". За своєю правовою природою укладений договір є кредитним договором, предметом якого є грошові кошті в національній валюті.
Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як було зазначено вище, між сторонами укладено кредитний договір на наступних умовах кредитування:
- ліміт ВКЛ - 290 000,00 грн:
- строк траншу та відповідний розмір процентної ставки: для траншів строком до 30 днів - 27 % річних, для траншів строком до 60 днів - 29 % річних, для траншів строком до 90 днів - 32 % річних, для траншів строком до 180 днів - 35 % річних;
- період сплати процентів: з 01 по 10 число кожного місяця.
Також відповідно до п. 2.8 договору строк користування ВКЛ встановлюється сторонами на 12 місяців (включно) з дати укладення договору. Не пізніше цього строку позичальник зобов'язаний повністю погасити заборгованість за ВКЛ, на кінець операційного дня, в останній день строку кредитування.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 р. у справі № 334/3056/15 ).
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" було надіслано позивачу заяви на видачу траншу № 1 від 05.12.2023, № 2 від 06.12.2023 та №3 від 12.12.2023 (т.1, а.с. 137-139), які є невід'ємними частинами заяви про приєднання до договору банківського обслуговування корпоративних клієнтів АТ "Банк Альянс" №ID91616-VKL/107 від 01.12.2023.
Обставину видачу відповідачу-1 кредитних коштів позивач підтверджує відповідними банківськими виписками, як належними доказами у справі.
Колегія суддів зазначає, що така правова позиція є усталеною. Зокрема, у постановах від 21 вересня 2022 року у справі № 381/1647/21 (провадження № 61-2539св22), від 07 грудня 2022 року у справі № 298/825/15-ц (провадження № 61-7567св22), від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 (провадження № 61-9710св22) Верховний Суд вказав, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Згідно із зазначеними правилами вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
З огляду на наявні матеріали справи, беручи до уваги кредитні заявки, які слугували підставою для надання кредитних траншів, а також виписки по особовому рахунку 1-го відповідача, наданих до матеріалів справи, з яких можна прослідкувати рух кредитних коштів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що банк, як зобов'язання сторона договору, в повній мірі виконав свої обов'язки, надавши 1-му відповідачу кредит в сумі, визначеній в кредитних заявках (загальна сума заборгованості склала 282 000,00 грн). Внаслідок цього у 1-го відповідача виник обов'язок повернути кредит та сплачувати відсотки за його користування.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 статті 1049 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На момент звернення позивача до суду ТОВ "Кременчуцька міська друкарня" не повернуло позивачу 282 000,00 грн кредиту, що також підтверджується наданими до матеріалів справи банківськими виписками. Будь-яких контррозрахунків та доказів, з яких би вбачався інший розмір заборгованості за кредитом (або відсутність такої заборгованості), 1-м відповідачем не надано суду першої інстанції, що вказує на правомірність рішення суду про задоволення позову в цій частині. Рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/979/25 в частині стягнення основного боргу у зазначеному розмірі також не визначено предметом апеляційного оскарження.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги 2-го відповідача про необґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині повного задоволення вимог про стягнення заборгованості з процентів за користування кредитом, а також наявні матеріали справи, судова колегія зазначає про таке.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивувати відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв'язку зазначених вище обставин, на яких має грунтуватися висновок про задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.
У процесуальному законодавстві також діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким чином, суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia", однак в межах позовних вимог сформованих самим же позивачем (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі №308/3956/15-ц, в якій, у свою чергу, враховано висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 про те, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
У взаємозв'язку із вказаним у справі, що розглядається, необхідно дослідити та перевірити правильність здійснення позивачем розрахунку процентів (зокрема, визначення періодів нарахування), а також дослідити питання щодо можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України після настання строку для погашення кредиту, виходячи з підстав позовних вимог, тлумачення умов кредитного договору та з урахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Так, за частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відтак, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником кредитом та можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Згідно з заявою на видачу траншу № 1 позичальник 05.12.2023 отримав транш в сумі 49 000,00 грн на строк до 01.06.2024 зі сплатою відсотків згідно з кредитним договором №ID91616-VKL/107; згідно з заявою на видачу траншу № 2 позичальник 06.12.2023 отримав транш в сумі 23 000,00 грн на строк до 02.06.2024 зі сплатою відсотків згідно з кредитним договором № ID91616-VKL/107; згідно з заявою на видачу траншу № 3 позичальник 12.12.2023 отримав транш в сумі 210 000,00 грн на строк до 08.06.2024 зі сплатою відсотків згідно з кредитним договором № ID91616-VKL/107. Вказані строки траншів визнаються позивачем, зокрема, в листах-вимогах від 11.11.2024 № 75.4/6037, від 12.11.2024 №№75.4/6067, 75.4/6068 (т.1, а.с. 18-25).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).
З аналізу умов укладеного між сторонами договору вбачається, що визначення "відновлювана кредитна лінія" та "транш" мають різні значення та строки їх виконання.
У цьому договорі терміном "відновлювана кредитна лінія" позначається кредитна лінія, протягом строку дії якої після повернення наданого позичальнику кредиту або його частини банк здійснює подальше кредитування позичальника у межах її ліміту; транш - це частина кредиту, яка надається банком позичальнику на підставі його заяви про видачу кредитних коштів, за формою, визначеною у додатку №1 до кредитного договору, на строк, зазначеній у відповідній заяві, та має бути повернута після його закінчення (п. 2.4 заяви № ID91616-VKL/107 про приєднання до договору банківського обслуговування корпоративних клієнтів АТ "Банк Альянс").
В свою чергу, банк, переказуючи грошові кошти позичальнику, погодився із зазначеними останнім у заявах на видачу траншів умовами.
Отже, сторонами кредитного договору було чітко визначено строки повернення кредитних коштів за наданими траншами - в дату, зазначену у заяві.
При цьому, кожний наданий банком транш є окремим зобов'язанням у розумінні приписів ст.509 ЦК України, яке має свій строк виконання.
Отже позивач, укладаючи відповідний договір та будучи професійним надавачем відповідних фінансових послуг, мав усвідомлювати наслідки застосування вищенаведених його умов при розгляді спору в судовому порядку у разі затримання виконання контрагентами зобов'язання з повернення кредитних коштів.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Відтак, очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, вочевидь порушує баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
При цьому судова колегія не вважає порушенням принципів свободи договору та презумпції правомірності правочину факт застосування вищенаведених висновків Верховного Суду до спірних правовідносин, оскільки господарський суд вирішує даний спір на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів із забезпеченням права кожного на справедливий суд, одним із елементів якого є змістовне, а не формальне тлумачення як норми закону, так і договору.
Більш того, відповідно до умов п. 2.6 заяви № ID91616-VKL/107 про приєднання до договору банківського обслуговування корпоративних клієнтів АТ "Банк Альянс" сторонами визначено, що за користування кредитними коштами/кожним траншем відповідно в разі порушення позичальником строків їх повернення (всіх належних до сплати платежів, в т.ч. комісії, проценти, штрафні санкції) - процентна ставка встановлюється у розмірі, що дорівнює подвійному розміру відсоткової ставки, зазначеної в п. 2.4 даної заявки про приєднання (для кожного траншу відповідно), і нараховується виключно на прострочену суму ВКЛ/траншу, починаючи з дня виникнення такого порушення та закінчуючи днем погашення простроченої суми ВКТ/траншу (день погашення простроченої суми ВКЛ/траншу не враховується). Такий розмір процентної ставки є іншим розміром процентів (ст. 625 ЦК України), що встановлений кредитним договором, в разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання по поверненню ВКЛ/траншу (в т.ч. після настання кінцевого терміну повернення заборгованості), який погоджений сторонами в даній заяві про приєднання.
Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України. Після цього в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За таких обставин, твердження позивача про те, що проценти за "користування кредитом" нараховуються не лише в межах строку, на який видано транш, а й після спливу такого строку, тобто до моменту дії відновлювальної кредитної лінії, свідчать про помилкове розуміння стороною правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), в даному випадку є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК, що узгоджено сторонами в п. 2.6 заяви № ID91616-VKL/107.
Водночас слід враховувати, що у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, указом Президента України від 24.02.2022, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який в подальшому неодноразово продовжувався та продовжує діяти на даний час.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відтак, нарахування процентів в порядку п. 2.6 заяви № ID91616-VKL/107 про приєднання до договору банківського обслуговування корпоративних клієнтів АТ "Банк Альянс" у спірний період часу суперечить вимогам пункту 18 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України та погодженим умовам договору, а тому є неправомірним.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.06.2025 у справі № 922/2553/24.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вказує про наявність правових підстав для перерахунку заявлених позовних вимог в частині стягнення на користь позивача процентів за користування кредитом лише за визначений відповідними заявками строк траншу. За інший визначений позивачем період нарахувань процентів за користування кредитом вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають, як безпідставно заявлені.
Відповідно, судова колегія вказує про наступний розрахунок заборгованості відповідача зі сплати процентів за користування траншами за укладеним між сторонами кредитним договором, здійснений за допомогою Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій у програмі "Ліга Закон", як належного інструменту при здійсненні розрахунків, що підтверджується численною практикою Верховного Суду та правовими висновками, наведеними у постановах касаційної інстанції за наслідками перегляду позовних вимог, пов'язаних зі здійсненням розрахунків, зокрема, пені, процентів річних та втрат від інфляції (в межах заявлених позовних вимог згідно з розрахунком заборгованості, доданого до позовної заяви):
за траншем № 1 (строк якого визначено з 05.12.2023 по 01.06.2024) за процентною ставкою 35% річних сума несплачених процентів складає 46,86 грн (за один день).
за траншем № 2 (строк якого визначено з 06.12.2023 по 02.06.2024) за процентною ставкою 35% річних сума несплачених процентів складає 43,99 грн (за 2 дні).
за траншем № 3 (строк якого визначено з 12.12.2023 по 08.06.2024) за процентною ставкою 35% річних сума несплачених процентів складає 1 606,56 грн (за 8 днів).
З огляду на те, що матеріалами справи підтверджується, що позичальником у передбачені договором строки відповідну заборгованість погашено не було, тобто має місце неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, доказів протилежного матеріали справи не містять, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками в загальному розмірі 1697,41 грн. Відповідно в іншій частині позовні вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом задоволенню не підлягають.
З приводу посилань позивача щодо неможливості автоматичного застосування до спірних правовідносин положень п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, оскільки 2-й відповідач виступає в даній справі поручителем, а не позичальником, судова колегія зазначає таке.
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Статтею 554 ЦК України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2023 між Акціонерним товариством "Банк Альянс" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № ID91616-VKL/107/П1. Також 01.12.2023 між Акціонерним товариством "Банк Альянс" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № ID91616-VKL/107/П2.
Відповідно до п. 5 вказаних договорів поруки поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, пені, інших платежів та витрат, передбачених кредитним договором, відшкодування збитків. Наступним сторони домовилися, що у разі збільшення або зменшення обсягу зобов'язань позичальника за кредитним договором (в тому числі зміни розміру суми кредиту, строків виконання зобов'язань за кредитним договором тощо), обсяг поруки згідно умов цього договору збільшується або зменшується відповідно до обсягу забезпеченого порукою основного зобов'язання таким чином, щоб поручитель відповідав перед банком за виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі.
Отже, з огляду на положення умов договорів поруки та неналежне виконання позичальником (1-м відповідачем) своїх зобов'язань зі своєчасної сплати процентів за користування наданими кредитними коштами в сумі 1697,41 грн у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник солідарний обов'язок з Товариством з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" з погашення існуючої заборгованості (саме в тому обсязі, в якому має бути покладено на позичальника з урахуванням застосування 18 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України при його визначенні).
Суд досліджує порушене права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, виходячи з ефективності обраного способу захисту та дотриманням прав інших учасників справи, базуючись, зокрема, на принципі юридичної визначеності в світлі узгодженості вищенаведеної судової практики, яка була сталою не тільки на момент звернення позивача до суду, а й на момент виникнення спірних відносин.
Відтак, суд апеляційної інстанції не приймає визнання позову скаржником в частині покладення солідарного обов'язку зі сплати процентів за користування кредитними коштами в сумі 2 484,42 грн, оскільки такі дії щодо визнання заборгованості в більшому розмірі, ніж визначено судом, суперечать інтересам ОСОБА_1 , а також й інтересам інших відповідачів як солідарних боржників.
Оскільки рішення господарського суду першої інстанції в частині покладення солідарного обов'язку зі сплати суми заборгованості за кредитним договором на поручителів не оскаржено учасниками справи, відповідні висновки суду не є предметом розгляду в даному апеляційному провадженні.
Пунктом 2 ч.1 ст. 275 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є не з'ясування обставин, що мають значення справи, невідповідність висновків, що викладені у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що зазначені апелянтом підстави поданої апеляційної скарги у контексті приписів ст.277 ГПК України знайшли своє підтвердження, що є підставою для скасування рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/979/25 в частині солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" та ОСОБА_1 , а також солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства "Банк Альянс" 88 461,75 грн заборгованості по відсоткам та прийняття в цій частині нового рішення про відмову в заявлені позовних вимог.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 ГПК України, у резолютивній частині постанови має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/979/25 скасувати в частині солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" та ОСОБА_1 , а також солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства "Банк Альянс" 88461,75 грн заборгованості по відсоткам.
В цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В решті рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/979/25 залишити без змін. Здійснити новий розподіл судових витрат.
Резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:
"1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Банк Альянс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення 372 159,16 грн задовольнити частково.
2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" (39614, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Перемоги, 34, код ЄДРПОУ 33910242) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),
а також солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" (39614, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Перемоги, 34, код ЄДРПОУ 33910242) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства "Банк Альянс" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 50, код ЄДРПОУ 14360506) 282 000,00 грн - заборгованість по кредиту, 1 697,41 грн - заборгованість по відсоткам.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня" (39614, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Перемоги, 34, код ЄДРПОУ 33910242) на користь Акціонерного товариства "Банк Альянс" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 50, код ЄДРПОУ 14360506) 1 134,80 грн судового збору за подання позову.
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Банк Альянс" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 50, код ЄДРПОУ 14360506) 1 134,80 грн судового збору за подання позову.
5. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства "Банк Альянс" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 50, код ЄДРПОУ 14360506) 1 134,80 грн судового збору за подання позову.
6.Стягнути з Акціонерного товариства "Банк Альянс" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 50, код ЄДРПОУ 14360506) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 4 542,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст.ст.287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 22.12.2025.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя І.В. Тарасова