вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" листопада 2025 р. Справа № 910/19656/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2025
у справі № 910/19656/23 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом ОСОБА_1
до:
1. Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцький собор Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Іркліїв",
2. Черкаської обласної військової адміністрації,
3. Державного реєстратора Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації Штрика Євгенія Анатолійовича
про визнання незаконними та скасування рішень загальних зборів, статуту релігійної організації та розпорядження, визнання незаконною державної реєстрації змін до установчих документів, зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2023 року до Господарського суду міста Києва надійшла спільна позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ; апелянт; скаржник) та Управління Черкаської єпархії Української Православної Церкви (за текстом - позивач-2) до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцький собор Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Іркліїв" (надалі - відповідач-1), Черкаської обласної військової адміністрації (в подальшому - відповідач-2; ЧОВА) та Державного реєстратора Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації Штрика Євгенія Анатолійовича (в тексті - відповідач-3; Державний реєстратор Штрик Є.А.) з такими вимогами:
1) визнати незаконним і скасувати рішення загальних зборів віруючих релігійної громади "Свято-Троїцький собор Української Православної Церкви" (код ЄДРПОУ 24410955), яке оформлене протоколом від 02.06.2023 № 1;
2) визнати незаконним і скасувати Статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцький собор Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Іркліїв", нова редакція, затверджений розпорядженням Черкаської обласної військової адміністрації від 26.06.2023 № 327 "Про заяву віруючих громадян";
3) визнати незаконним і скасувати розпорядження Черкаської обласної військової адміністрації від 26.06.2023 № 327 "Про заяву віруючих громадян";
4) визнати незаконними проведені державним реєстратором Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації Штриком Є.А. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію (реєстраційну дію/запис) зміни до установчих документів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви с. Іркліїв", ідентифікаційний код 24410955 від 30.06.2023 в 15:44:41, номер запису: 1009601070007000100;
5) зобов'язати державного реєстратора Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію (реєстраційну дію/запис) від 30.06.2023 в 15:44:41, номер запису: 1009601070007000100.
Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Плотницька Н.Б.) від 03.01.2024 вказаний позов з доданими матеріалами повернуто без розгляду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2024 (колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.) скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.01.2024 у справі № 910/19656/23, матеріали вказаної справи направлено на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 прийнято спільний позов ОСОБА_1 та Управління Черкаської єпархії Української Православної Церкви до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/19656/23.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 позов ОСОБА_1 та Управління Черкаської єпархії Української Православної Церкви залишено без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 у справі № 910/19656/23 задоволено, скасовано вказану ухвалу в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 . У іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 залишено без змін. Позовну заяву ОСОБА_1 передано на розгляд Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/19656/23 в позові ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Згідно висновків місцевого господарського суду, відповідний позов подано не релігійною організацією, а особисто ОСОБА_1 .. Втім, наявними у справі доказами не доведено та не встановлено порушення його прав та обов'язків з огляду на гарантовану законами свободу інших осіб мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Тому, встановивши, що загальні збори від 02.06.2023, на яких приймались, серед іншого, рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади та зміни до статуту релігійної громади, проводились без порушень вимог чинного законодавства, умов статуту (чинного на момент проведення зборів), недоведення позивачем невідповідності статуту (у новій редакції) нормам чинного законодавства, а також, встановивши відсутність порушення спірним статутом прав позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у позові.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/19656/23 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим.
Апелянт зазначає, що місцевий господарський суд не звернув уваги, що ідентифікаційний код, який присвоюється кожній індивідуально визначеній юридичній особі при проведенні державної реєстрації цієї особи вперше (03.10.1991 «Троїцька ПАРАФІЯ»), є унікальним, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такої особи незалежно від кількості змін найменування цієї юридичної особи (РО «Свято Троїцька ПАРАФІЯ»). Відтак, вперше присвоєний 03.10.1991 при проведенні державної реєстрації заснування «Троїцька ПАРАФІЯ» ідентифікаційний код 24410955 є унікальним, не повторюється на всій території України і залишається незмінним для цієї юридичної особи незалежно від кількості державної реєстрації змін її найменування. Таким чином, станом на 02.06.2023 в ЄДР ЮО ФОП та ГФ містилися відомості, що присвоєний 03.10.1991 ідентифікаційний код 24410955, з урахуванням наступних, зареєстрованих в установленому Законом порядку змін в найменуванні, належить тільки РО «Свято Троїцька ПАРАФІЯ» і ніякій іншій особі.
Скаржник вказує, що суд першої інстанції не з'ясував обставини, які мають значення для справи, що ніколи не існував статут «Троїцького СОБОРУ» ні в якій редакції (ні в старій, ні в новій), ніколи в такий неіснуючий статут не вносилися зміни. Судова справа та витребувана у відповідачів реєстраційна справа взагалі не містять ніякої (жодної) першої (і/або будь-якої попередньої) редакції статуту «Троїцького СОБОРУ». Відтак, на думку позивача, об'єктивно неможливо внести зміни і прийняти статут «Троїцького СОБОРУ» шляхом викладення його в новій редакції за безспірної відсутності першої (і/або будь-якої попередньої) редакції цього статуту (питання 9 рішення загальних зборів, протокол від 02.06.2023 № 1). Рішенням загальних зборів, яке оформлено протоколом від 02.06.2023 № 1, вирішені питання, які стосуються виключно «Троїцького СОБОРУ».
Як вважає апелянт, з істотним порушенням ст. 86 ГПК України, місцевий господарський суд оцінив заяву «Троїцького СОБОРУ» від 15.06.2023 б/н про реєстрацію змін до статуту шляхом його викладення в новій редакції, зміну назви і адреси, яка (заява) Черкаською ОДА зареєстрована за вхідним номером від 15.06.2023 № 3-781/01/08-01. Суд 1-ої інстанції не з'ясував обставини, які мають значення для справи, що до цієї заяви не додано ні одного, установленого Законом України від 23.04.1991 № 987-XIІ «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон 987-XIІ) і Законом України від 15.05.2003 № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-ІV) документа, передусім статуту в новій редакції; протоколу від 02.06.2023 № 1 або належним чином засвідченої його копії; оригіналу чинного на дату подання документів редакції статуту до якого мають бути внесені зміни і доповнення з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились); належним чином засвідченої копії документа про право власності чи користування приміщенням або письмової згоди власника приміщення на надання адреси за зазначеним у статуті (змінах до нього) новим місцезнаходженням релігійної громади. Зазначає, що місцевий господарський суд не з?ясував обставини, які мають значення для справи, що згідно протоколу від 02.06.2023 № 1 найменування релігійної організації «Троїцький СОБОР», що проводила збори, та прийняте рішення стосується виключно цієї особи, а розпорядженням від 26.06.2023 № 327 «Про заяву віруючих громадян» внесено і зареєстровано зміни до статуту, найменування і адреси РО «Свято Троїцька ПАРАФІЯ» - іншої релігійної організації.
Позивач акцентує, що Черкаська ОДА, ОСОБА_2 та Управління культури Черкаської ОДА: істотно порушили вимоги Закону № 987-XІI; заяву «Троїцький СОБОР» від 15.06.2023 і/або від 30.06.2023 прийняли взагалі без доданих документів; замість установленого ч. 19 ст. 14 цього Закону місячного строку, негайно розглянули її в день подання; ухвалили рішення про її задоволення 30.06.2023.
Також, на переконання скаржника, необґрунтованим є наведений у оскаржуваному рішенні висновок про відсутність порушеного права ОСОБА_1 , що позовні вимоги мотивовані порушенням і/або втручанням в його право на свободу віросповідання. ОСОБА_1 зазначає, що відповідачі протиправними діями порушили право позивача, який до 02.06.2023 був настоятелем, підписантом і органом управління РО «Свято Троїцька ПАРАФІЯ». Тоді як після 02.03.2023 ОСОБА_1 реально позбавлений можливості (права) вчиняти сукупність правомочностей, що належать йому як настоятелю-керівнику, підписанту і органу управління РО «Свято Троїцька ПАРАФІЯ», одержувати інформацію про діяльність цієї релігійної організації і керувати нею відповідно до Закону та Статуту цієї релігійної громади.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2025, апеляційна скарга у справі № 910/19656/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/19656/23. Розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/19656/23 призначено на 18.06.2025.
До апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно тверджень Черкаської обласної військової адміністрації, оскільки 02.06.2023 на Загальних зборах віруючих Релігійної громади приймалося рішення лише про зміну підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях і прийняття статуту цієї Релігійної громади у новій редакції, та не приймалося жодного рішення про відвідування культової споруди, то немає підстав вважати, що відбулося втручання у право позивача на свободу віросповідання. Тобто відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право позивача на свободу віросповідання. Відповідач-2 зазначає, що відповідно до законів України «Про місцеві державні адміністрації», «Про правовий режим воєнного стану», «Про свободу совісті та релігійні організації», Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами), Указу Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», враховуючи заяву віруючих громадян, у новій редакції статут Релігійної громади, зареєстровано розпорядженням Черкаської обласної військової адміністрації від 26.06.2023 № 327 «Про заяву віруючих громадян». Тобто, Черкаська обласна військова адміністрація видаючи дане розпорядження діяла в межах повноважень та в спосіб, що передбачений чинним законодавством.
Також до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача-1, у якому останній просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно позиції Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцький собор Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Іркліїв", враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, а також приписи статуту, у яких чітко прослідковується залежність прийняття рішень на парафіяльних зборах від настоятеля, архієрея, секретаря, обраних членів зборів, права позивача не можуть бути порушені. Відповідач-1 наголошує, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії (на зборах Релігійної громади УПЦ с. Іркліїв, які оформлені протоколом № 1 від 02.06.2023 не приймалося будь-яке рішення про заборону відвідувати храм чи про заборону на свободу віросповідання). Крім того, оскільки рішення загальних зборів Релігійної громади УПЦ с. Іркліїв, які оформлені протоколом № 1 від 02.06.2023, стосувалися лише зміни підлеглості релігійної громади і жодні питання відвідування церкви, зокрема і позивачем-1, не вирішувалися - відсутні підстави, у світлі відповідної правової позиції Верховного Суду, стверджувати, що рішенням загальних зборів Релігійної громади УПЦ с. Іркліїв, які оформлені протоколом № 1 від 02.06.2023, відбулося порушення будь-яких прав та/або законних інтересів ОСОБА_1 , а він і надалі може сповідувати обрану ним релігію у складі релігійного об'єднання "Українська Православна Церква". Також, що стосується порушення права ОСОБА_1 на управління Релігійною громадою ПЦУ с. Іркліїв та права бути керівником, відповідач-1 звертає увагу, що чинне законодавство України не наділяє позивача виключними правами щодо управління Релігійною громадою ПЦУ с. Іркліїв, бути керівником чи здійснювати представництво прав та обов'язків Релігійної громади ПЦУ с. Іркліїв. До того ж, виступивши категорично проти переходу до релігійного об'єднання "Православна Церква України" разом з Релігійною громадою УПЦ с. Іркліїв позивач-1 фактично, самостійно прийняв рішення не залишатися в управлінні релігійної громади, що змінила канонічну підлеглість. Відповідач-1 підкреслив й те, що насамперед, потрібно розуміти, що позивач оскаржує рішення загальних зборів Релігійної громади УПЦ с. Іркліїв, які оформлені протоколом № 1 від 02.06.2023 саме з підстав незгоди з рішенням релігійної громади змінити свою підлеглість у канонічних та організаційних питаннях та приєднатися до Православної Церкви України як таким. Відповідач-1 вважає, що зазначені позивачем "порушення" проведення загальних зборів Релігійної громади УПЦ с. Іркліїв 02.06.2023 лише формальний привід досягнення бажаного: перешкодити релігійній громаді перейти до Православної Церкви України.
Розгляд справ неодноразово відкладався, а в судових засіданнях оголошувалась перерва.
Представники апелянта в судовому засіданні 05.11.2025 вимоги апеляційної скарги підтримали, просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/19656/23 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Представник відповідача 2 та відповідач-3 у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили оскаржуване рішення залишити без змін.
Представник відповідача-1 у судове засідання 05.11.2025 не з'явився. Про час та місце розгляду справи відповідач-1 повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою від 29.10.2025 про доставку електронного документа до електронного кабінету останнього.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника відповідача-1 обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача-1, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Окремо колегія суддів вказує, що 04.11.2025 від відповідача-1 надійшло клопотання про здійснення розгляду справи № 910/19656/23 у засіданні призначеному на 05.11.2025 без участі представника Релігійної громади ПЦУ с. Іркліїв.
Також судовою колегією зазначається, що відзиву на апеляційну скаргу від відповідача-3 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників сторін та відповідача-3, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 03.10.1991 зареєстровано статут Троїцької парафії Київської єпархії Української Православної Церкви с. Іркліїв, який було схвалено рішенням парафіяльних зборів 19.02.1991.
24.01.2007 відомості про Свято-Троїцьку парафію Української Православної Церкви як юридичну особу внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що зроблено запис 10191200000000378.
Указом митрополита Черкаського і Канівського Софронія від 28.01.2015 № 450 протоієрей ОСОБА_1 призначений штатним священником Свято-Троїцької парафії смт. Іркліїв Чорнобаївського району Черкаської області.
За рішенням загальних зборів віруючих релігійної громади "Троїцької парафії Української Православної Церкви", оформленим протоколом № 1 від 12.06.2017, змінено назву релігійної громади на Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви с. Іркліїв", викладено статут релігійної організації у новій редакції.
Відповідно до п. 1.1. Статуту Релігійної організації "Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Черкаської єпархії Української Православної Церкви с. Іркліїв", зареєстрованого у новій редакції розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 26.12.2017 № 883 (надалі - Статут), Релігійна організація "Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Черкаської єпархії Української Православної Церкви с. Іркліїв" є неприбутковою релігійною організацією, первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви (надалі - УПЦ), який безпосередньо входить до складу Черкаської єпархії УПЦ.
Парафія об'єднує громадян православного віросповідання, для сумісного здійснення права на свободу віросповідання та поширення православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання (п. 1.3. Статуту).
Пунктом 2.1. Статуту визначено, що парафію очолює настоятель, якого призначає та звільняє єпархіальний архієрей. У своїй діяльності настоятель підзвітний єпархіальному архієрею та Парафіяльним зборам.
Вищим органом парафіяльного управління є Парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель (п. 2.4. Статуту).
Відповідно до п. 2.5. Статуту до складу Парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
Парафіяльні збори скликаються настоятелем спільно з Парафіяльною радою або, за благословенням єпархіального архієрея благочинним або іншим представником єпархіального архієрея, у міру потреби, але не рідше ніж один раз на рік (п. 2.8. Статуту). Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 3/4 від числа членів Парафіяльних зборів (п. 2.9. Статуту).
Рішення Парафіяльних зборів приймається простою більшістю голосів присутніх на зборах. Парафіяльні збори, на яких розглядається питання про зміну підлеглості релігійної громади вважаються чинними за умови присутності не менше 3/4 членів Парафіяльних зборів (пункти 2.10., 2.11. Статуту).
Рішення Парафіяльних зборів про зміну підлеглості релігійної громади приймається простою більшістю голосів присутніх на зборах (п. 2.12. Статуту).
Пунктом 2.14. Статуту передбачено, що Протоколи Парафіяльних зборів підписуються настоятелем (головуючим), секретарем та п'ятьма членами зборів, які обираються для цього. Протоколи Парафіяльних зборів затверджуються керуючим Черкаською єпархією УПЦ і набувають чинності згідно вимог чинного законодавства.
Згідно з пп. "н" п. 2.15. Статуту Парафіяльні збори у згоді за Статутом про управління УПЦ ухвалюють рішення про внесення змін та доповнень до Статуту, приймають рішення щодо припинення діяльності релігійної громади.
Відповідно до п. 5.1. Статуту зміни і доповнення до нього вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії виключно з письмової згоди єпархіального архієрея і реєструються в тому ж порядку, що і Статут.
02.06.2023 на Загальних зборах віруючих релігійної громади Свято-Троїцького собору Української Православної Церкви (ЄДРПОУ - 24410955) (присутні 198 осіб) прийнято такі рішення, які оформлено протоколом № 1:
1. Обрати Головою Загальних зборів ОСОБА_3 .
2. Обрати Секретарем Загальних зборів ОСОБА_4 .
3. Обрати лічильну комісію загальних зборів у складі трьох осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
4. Затвердити список віруючих громадян присутніх на загальних зборах та які брали участь у голосуванні, згідно з порядком денним протоколу загальних зборів.
5. Змінити підлеглість Релігійної громади: Свято-Троїцький Собор Української Православної Церкви (ЄДРПОУ 24410955) (Україна, 19950, Черкаська обл., Чорнобаївський район, село Іркліїв, вулиця Богдана Хмельницького) у канонічних та організаційних питаннях, а саме вийти зі складу Черкаської єпархії Української Православної Церкви та увійти до складу Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) шляхом релігійного об'єднання - Православної Церкви України, а також визначити, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та Київській Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України).
6. Змінити найменування Релігійної громади: з Свято-Троїцький Собор Української Православної Церкви на Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Троїцький собор Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Іркліїв". Змінити юридичну адресу з "Україна, 19950, Черкаська область, Чорнобаївський район, село Іркліїв, вулиця Богдана Хмельницького" на "Україна, 19950, Черкаська область, Золотоніський район, с. Іркліїв, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 60".
7. Обрати парафіяльну раду у складі голови - Ковтун І.В., заступника голови - Юрченка В.Г., скарбника - ОСОБА_8 . Обрати ревізійну комісію у складі: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 .
8. Під час богослужінь здійснювати поминання таким чином: "Владику і отця нашого Епіфанія, Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України, і владику нашого Іоана Високопреосвященнійшого Митрополита Черкаського і Чигиринського".
9. Викласти та прийняти Статут Релігійної громади в новій редакції. Подати прийнятий Статут Релігійної громади в новій редакції на затвердження Єпархіальному архієрею "Управління Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)", митрополиту Черкаському і Чигиринському Іоану.
10. Уповноважити голову та секретаря Загальних зборів на підписання прийнятого протоколу.
11. Провести реєстрацію Статуту Релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Уповноважити завідуючого канцелярією Управління Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Зайка С.В. на представництво інтересів Релігійної громади перед органами державної влади, в тому числі обласними державними адміністраціями, суб'єктом (відділом, управлінням) державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з метою реєстрації статуту Релігійної громади у новій редакції, а також проведення державної реєстрації змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та відповідно надати йому право від імені Релігійної громади підписувати заяви, форми реєстраційних карток, подавати всі необхідні документи, включаючи заяви, форми реєстраційних карток та інші документи, передбачені чинним законодавством України, з метою реєстрації Статуту Релігійної громади у новій редакції, а також внесення змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запитувати та отримувати (в тому числі оригінали) будь-які документи, у разі необхідності вносити плату за дії, пов'язані з такою державною реєстрацією.
Указом Керуючого єпархіального архієрея Черкаською єпархією Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Митрополита Черкаського і Чигиринського Яременка О.В. від 08.06.2023 № 103/1-є/у протоієрея Михайла О.Р. призначено на посаду керівника-настоятеля та представника релігійної організації: Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Троїцький собор Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Іркліїв".
15.06.2023 завідуючим канцелярією Управління Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Зайко С.В. подано до Черкаської обласної військової адміністрації заяву про реєстрацію змін до Статуту релігійної організації: Свято-Троїцький Собор Української Православної Церкви, який зареєстровано рішенням виконавчого органу Черкаської обласної ради народних депутатів 03.10.1991 за № 212 (у новій редакції розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 26.12.2017 № 883) у зв'язку зі зміною підлеглості Релігійної організації у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Православної Церкви України.
Розпорядженням Черкаської обласної військової адміністрації від 26.06.2023 № 327 "Про заяву віруючих громадян" зареєстровано та передано на постійне зберігання Управлінню культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації зміни до Статуту релігійної громади Свято-Троїцький Собор Української Православної Церкви (вул. Богдана Хмельницького, с. Іркліїв, Чорнобаївський район, Черкаська область), статут якої зареєстровано рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 03.10.1991 № 212 "Про заяви віруючих громадян", зі змінами зареєстрованими розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 26.12.2017 № 883 "Про заяви віруючих громадян", у зв'язку зі зміною підлеглості з "Української Православної Церкви" на "Української Православної Церкви (Православної Церкви України)", зміною назви на: Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Троїцький собор Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Іркліїв", юридичної адреси на: вул. Богдана Хмельницького, будинок 60, с. Іркліїв, Золотоніський район, Черкаська область та викладенням Статуту в новій редакції.
Зі Статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцький собор Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Іркліїв" (нова редакція), прийнятого на загальних зборах, оформлених протоколом від 02.06.2023 № 1, вбачається, що цей Статут був затверджений Керуючим Черкаською єпархією Української Православної Церкви (Православної Церкви України).
30.06.2023 державним реєстратором Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації Штриком Є.А. проведено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу із ідентифікаційним кодом 24410955, про що зроблено запис № 1009601070007000100.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказував про наявність підстав для визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів віруючих релігійної громади "Свято-Троїцький собор Української Православної Церкви", яке оформлене протоколом від 02.06.2023 № 1; визнання незаконним і скасування Статуту релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцький собор Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Іркліїв" у новій редакції, який затверджений розпорядженням Черкаської обласної військової адміністрації від 26.06.2023 № 327 "Про заяву віруючих громадян"; визнання незаконною проведену 30.06.2023 в 15:44:41 державним реєстратором Управління культури і охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації Штрик Є.А. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію змін до установчих документів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви с. Іркліїв", ідентифікаційний код 24410955, номер запису 1009601070007000100; зобов'язання державного реєстратора Управління культури і охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію (реєстраційну дію/запис) від 30.06.2023 в 15:44:41, номер запису 1009601070007000100.
Так, позивач зазначав, що загальні збори членів Релігійної громади, які відбулись 02.06.2023, є неправомочними, а прийняті на них рішення є незаконними, оскільки скликані та проведені із порушенням вимог Статуту Релігійної громади у редакції 2017 року, а саме: скликані невідомими особами та за відсутності благословення єпархіального архієрея; в протоколі від 02.06.2023 № 1 не вказано яким передбаченим законодавством або установчими документами способом загальні збори однієї особи - Релігійної громади Свято-Троїцький собор Української Православної Церкви могли приймати рішення щодо зміни Статуту, органів управління іншої юридичної особи - Релігійної організації "Релігійна громади Свято-Троїцька парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви", враховуючи, що ідентифікаційний код 24410955 належить саме Релігійній організації "Релігійна громади Свято-Троїцька парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви", а не Релігійній громаді Свято-Троїцький собор Української Православної Церкви. Також позивач вказував на відсутність відомостей щодо повідомлення віруючих громадян про дату, час і місце проведення загальних зборів 02.06.2023, про порядок денний таких зборів та процес його узгодження, а із оскаржуваного протоколу неможливо встановити скільки із загальної кількості членів релігійної громади були присутні на цих зборах. При цьому, за доводами позивача, подана до Черкаської обласної військової адміністрації заява ОСОБА_11 від 15.06.2023 не містила всіх, передбачених Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" документів, необхідних для прийняття відповідачем-2 розпорядження від 26.06.2023 № 327, а також проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу. Відтак, за доводами позивача, оскаржуваними протиправними діями та рішеннями порушено його право, як настоятеля, на участь в управлінні Релігійною організацією "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Черкаської єпархії Української Православної Церкви", одержувати інформацію про діяльність цієї релігійної організації, а також порушено права інших членів вказаної релігійної організації, внаслідок чого він та інші члени релігійної громади позбавлені можливості підтримувати зв'язок зі своєю Парафією, користуватися будівлею храму, проводити богослужіння, релігійні обряди та приходити до обраної ними церкви.
Черкаська обласна державна адміністрація заперечувала щодо задоволення позовних вимог, зазначаючи, що при видачі розпорядження від 26.06.2023 № 327 діяла у межах повноважень та відповідно до вимог законодавства. При цьому, Черкаська обласна військова адміністрація не уповноважена перевіряти та ставити під сумнів протокольні рішення парафіяльних зборів щодо їх законності чи правомочності, оскільки держава не повинна втручатися у здійснювану діяльність релігійних організацій. Також відповідач-2 звертає увагу суду, що на парафіяльних зборах 02.06.2023 приймалось рішення лише щодо зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, будь-яких рішень щодо заборони відвідування церкви на зборах не було прийнято, а тому відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право позивача на свободу віросповідання.
Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Троїцький собор Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Іркліїв" заперечувала щодо задоволення позову, посилаючись на таке: позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Черкаської обласної військової адміністрації від 26.06.2023 № 327 "Про заяву віруючих громадян" та визнання незаконною та зобов'язання скасувати реєстраційну дію, не відповідають належному способу захисту з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19; позивачем не доведено того, що особи, які брали участь в загальних зборах 02.06.2023 не є членами Релігійної громади, а Статут Релігійної громади УПЦ с. Іркліїв 2017 року не передбачав фіксованого членства в Релігійній громаді; позивачем не доведено відсутності кворуму на загальних зборах, які відбулися 02.06.2023; участь чи неучасть ОСОБА_1 у загальних зборах жодним чином не могло нівелювати пропорцію членів Релігійної громади, які підтримали рішення про зміну підлеглості та кількість яких є більшою, ніж 2/3 від 3/4 присутніх на зборах. Доводи позивача про порушення вимог Статуту Релігійної громади УПЦ с. Іркліїв, зареєстрованого розпорядженням Черкаської ОДА від 26.12.2017 № 883, під час проведення загальних зборів 02.06.2023 є безпідставними, оскільки відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в редакції Закону від 17.01.2019 № 2673-VIII, якщо положення Статуту релігійної організації суперечить вимогам ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", то таке положення не підлягає застосуванню під час вирішення питання про зміну підлеглості. Право Релігійної громади на зміну підлеглості не може залежати від волі конкретної людини, у даному випадку позивача. Щодо прийняття загальними зборами релігійної громади 02.06.2023 рішень, які стосуються іншої юридичної особи, то відповідач-1 зазначив, що станом на 02.06.2023 державна реєстрація зміни найменування юридичної особи із ідентифікаційним кодом 24410955 згідно з рішенням загальних зборів Релігійної громади УПЦ с. Іркліїв, оформленого протоколом від 12.06.2017 № 1, в ЄДР не проводилася, а тому в оскаржуваному протоколі загальних зборів зазначено назву юридичної особи відповідно до актуального станом на 02.06.2023 згідно з ЄДР найменування.
Подібні за змістом твердження щодо обставин справи наведені апелянтом та відповідачами 1 та 2 у апеляційній скарзі та відзивах на неї відповідно.
Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.
Першочерговим у даній справі в розрізі питання предмету позову є незгода позивача з діями осіб, які прийняли рішення про зміну підлеглості релігійної громади, що було оформлене відповідним протоколом рішення загальних зборів, та наступна подача особою відповідної заяви та документів для реєстрації Статуту в новій редакції. Факультативним є дослідження питання вчинення відповідачами 2 та 3 дій з прийняття розпорядження та вчинення реєстраційних дій останніми відповідно.
Стаття 35 Конституції України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Аналогічні положення щодо відокремленості церкви від держави містяться у ст. 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у статті 16 ЦК України.
Частиною першою статті 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Положеннями ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.
Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.
Отже, вимогами чинного законодавства закріплено право релігійної громади скликати загальні збори щодо вирішення питання про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту релігійної організації її членами, а не тільки настоятелем, як це визначено в пунктах 2.2., 2.8. Статуту Релігійної громади 2017 року, та таке скликання не пов'язане із наданням єпархіальним архієреєм благословення.
При цьому, рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення та, відповідно, не потребує затвердження єпархіальним архієреєм.
Отже, законодавець наділив загальні збори релігійної організації виключною компетенцією відносно визначення питань щодо зміни канонічного підпорядкування, а також затвердження нової редакції статуту.
Колегія суддів також враховує, що у випадку невідповідності положень Статуту нормам законодавства мають застосовуватись положення закону, які мають вищу юридичну силу.
Аналіз положень ч. 2 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" свідчить про те, що особа має право на вільне волевиявлення відносно свого членства в релігійній громаді.
Зі змісту Статуту Релігійної громади у редакції 2017 року вбачається, що вказаний Статут не містить будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади.
Натомість положеннями п. 2.5. Статуту в редакції 2017 року визначено, що до складу Парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
Також Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.
З вищенаведеного слідує, що будь-яку православну особу, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у с. Іркліїв Золотоніського району Черкаської області, можна вважати членом релігійної громади Свято-Троїцької парафії Черкаської єпархії Української Православної Церкви, у якій відсутнє фіксоване членство. Більше того, таке фіксоване членство суперечило б положенням ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Судова колегія враховує правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, яка здійснивши аналіз положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації, зазначила:
"Законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:
1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;
2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;
3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:
- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;
- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням)".
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції застосованої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об'єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов'язати легально існуюче приватно-правове об'єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об'єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 вказаного рішення Європейського суду з прав людини).
У вищевказаному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що релігійні об'єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.
Крім того, у пунктах 52, 147, 151 рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що Верховний Суд України у складі трьох суддів відхилив касаційну скаргу громади-заявника, тому що положення статуту Парафії суперечили відповідному законодавству. Колегія також зазначила, що положення статуту відносно фіксованого членства суперечили законодавству, оскільки не дозволяли більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами. Зокрема, Верховний Суд України зазначив: "...статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Оскільки діюче законодавство не передбачає обов'язкового чи іншого фіксованого членства віруючих даного віросповідання, в правовому значенні парафіяльні збори та загальні збори релігійної громади є поняттями тотожними, судова колегія виснувала, що пункти 2.12, 2.13 статуту не повністю відповідають діючому законодавству, що призвело до фактичного усунення від вирішення статутних питань більшості релігійної громади і порушення їх права на віросповідання". Європейський суд з прав людини визнав, що не є "належними та достатніми" висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду України від 21 квітня 2000 року, що вимога "фіксованого членства" в релігійній організації не була закріплена законодавчо та що "збори парафіян" та "загальні збори релігійної групи" збігаються за значенням, і, таким чином, що права більшості релігійної групи та їх права на віросповідання були порушені. Суд вважав, що внутрішня організація Парафії чітко визначена статутом. Органи державної влади, включно з судами, знехтували цією внутрішньою структурою Парафії як приватно-правового об'єднання, зазначивши, що відповідна релігійна група була лише меншістю з "постійного складу релігійної групи", яка складалась близько з 300 осіб, які не були запрошені взяти участь в Парафіяльних зборах, хоча вони й є частиною групи.
У питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями.
Законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує Позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.
Завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.
З огляду на зазначене вище, відсутність визначеного у Статуті Релігійної громади порядку прийняття до членів громади, фіксованого членства, Велика Палата Верховного Суду при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах громади, що прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях, враховує встановлені у Статуті Релігійної громади в редакції 1991 року критерії членів парафіяльних зборів (якими є парафіяльні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, які в канонічних питаннях визнають обов'язковість статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті). Такими критеріями, відповідність яким може бути об'єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння".
Близькі за змістом правові висновки у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 10.07.2024 у справі № 902/1283/21, від 04.09.2024 у справі № 902/1043/21, від 18 березня 2025 року в справі № 911/3017/23,
В межах вказаного судовою колегією зазначається, що позивачем не спростовано належними та допустимими доказами обставин членства осіб в релігійній громаді УПЦ с. Іркліїв, які брали участь в загальних зборах 02.06.2023. Крім того матеріали справи не містять і доказів того, що станом на момент проведення зборів від 02.06.2023 кількість членів релігійної громади є більшою, ніж 198 осіб, як це визначено в протоколі № 1 від 02.06.2023 (а.с. 143 т. 1; а.с. 43 - 47 т. 2).
Що стосується наданого позивачем протоколу загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцької парафії Черкаської єпархії Української Православної Церкви с. Іркліїв" № 1 від 31.05.2023, затвердженого керуючим Черкаською єпархією Української православної Церкви Митрополитом Феодосієм 01.06.2023, то судова колегія звертає увагу, що включення особами самих себе до членів релігійної громади не може свідчити про існування в релігійній громаді реального фіксованого членства.
Зважаючи на зазначене, судова колегія вважає правильними висновки місцевого господарського суду про необґрунтованість доводів позивача про голосування на спірних зборах осіб, які не є членами Релігійної громади.
Відтак, з огляду на відсутність фіксованого членства в Релігійній організації "Релігійна громада Свято-Троїцької парафії Черкаської єпархії Української Православної Церкви с. Іркліїв", на переконання колегії суддів обґрунтованими є висновки суду попередньої інстанції про те, що на загальних зборах 02.06.2023 взяли участь 100% всіх членів релігійної громади, а тому враховуючи положення ч. 4 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та п. 2.9. Статуту 2017 року, для ухвалення рішення про зміну підлеглості Релігійної громади УПЦ с. Іркліїв було достатньо 99 голосів "за" (2/3 від 3/4 від 198), в той час як "за" проголосувало більше - 198.
Щодо тверджень позивача про підтвердження на загальних зборах Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцької парафії Черкаської єпархії Української Православної Церкви с. Іркліїв" 31.05.2023 підлеглості релігійної громади у канонічних і організаційних питаннях Українській Православній Церкві та підпорядкованості Митрополиту Київському і всієї України Онуфрію і Священному Синоду Української Православної Церкви, то судовою колегією акцентується, що Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не містить положень щодо підтвердження існуючої підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, а містить положення лише стосовно наявності можливості змінити таку підлеглість шляхом внесення відповідних змін до Статуту (положення) Релігійної громади внаслідок проведення членами релігійної громади загальних зборів.
Разом з тим, 31.01.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статутом юридичної особи" від 17.01.2019 № 2673-VІІ, згідно з яким визнано право Релігійної громади на вільну зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні і за її межами релігійним центрам (управлінням) та встановлена нова процедура державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи.
Відповідно до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" від 17.01.2019, установлено, що у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному веб-сайті.
Статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності. До приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
За приписами ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.
До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються: 1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів; 2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).
Відповідно до ч. 19 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом: здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у ч. 2 ст. 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них.
Стаття 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" регулює порядок відмови в реєстрації статуту (положення) релігійної організації.
З матеріалів справи вбачається про подачу документів на реєстрацію Статуту у новій редакції - ОСОБА_11 (завідуючим канцелярією Управління Черкаської єпархії Української Православної Церкви (ПЦУ)), який є уповноваженою особою на вчинення відповідних дій згідно з протоколом № 1 Загальних зборів віруючих релігійної громади від 02.06.2023.
На ці обставини, як вважає колегія суддів, слушно звернув увагу й суд першої інстанції.
В свою чергу, дане свідчить про безпідставність доводів позивача про те, що Статут у новій редакції було подано на реєстрацію неуповноваженою особою.
Тим самим, дії відповідача-2 відповідали вимогам чинного законодавства, із врахуванням того, що у останнього були відсутні підстави для відмови у реєстрації в новій редакції Статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцький собор Черкаської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Іркліїв".
Також колегія суддів акцентує, що як вже акцентувалось, Європейським судом з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві.
У вказаному рішенні встановлено, що за результатами розгляду спору в межах національної судової процедури було порушено ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, витлумачену у світлі п. 1 ст. 6 та ст. 11 Конвенції.
Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд з прав людини визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.
Зі змісту п. 2 ст. 9 Конвенції вбачається, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У рішенні у справі "Коккінакіс проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, як визначено у ст. 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин "демократичного суспільства" у значенні, що вживається у п. 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його п. 1 ст. 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі ст. 9 Конвенції згадується лише про "свободу сповідувати релігію чи переконання" (п. 33).
Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України", є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.
Таким чином, при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Із положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" слідує, що держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням), а також вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту релігійної громади. Відтак, сама по собі зміна канонічної підлеглості не може порушувати права на свободу віросповідання. При цьому, законом закріплено право особи, у разі незгоди із рішенням релігійної громади про зміну канонічної підлеглості, утворити нову релігійну громаду та укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Порушеним правом слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
За таких обставин, суд зазначає, що саме на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі №910/11511/18.
Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п. 50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява № 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, № 274).
В межах зазначеного судова колегія звертає увагу, що 02.06.2023 на загальних зборах членів релігійної організації приймалось рішення лише про перехід до Православної Церкви України, про внесення змін до Статуту релігійної організації шляхом прийняття його в новій редакції. Тоді як будь-якого рішення щодо відвідування храму чи встановлення заборон про таке на вказаних зборах не приймалось.
При цьому, зацікавлена особа та частина громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем), чим Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" гарантуються права останнім на утворення нової релігійної громади з бажаним канонічним підпорядкуванням, тобто сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, а також відвідувати храм.
За наведених обставин, беручи до уваги зазначені вище у цій постанові докази в їх сукупності, з огляду на характер спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що оскільки загальні збори від 02.06.2023, на яких приймались, серед іншого, рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади та зміни до Статуту Релігійної громади, проводились без порушень вимог чинного законодавства, умов Статуту (чинного на момент проведення зборів), враховуючи відсутність невідповідності Статуту (у новій редакції) нормам чинного законодавства, позивачем не доведено порушення його прав відповідачами і, як наслідок, відсутні підстави для задоволення позову.
В свою чергу, колегією суддів критично оцінюються доводи апелянта щодо незаконності проведення загальних зборів у питаннях зміни підлеглості Релігійної громади та внесення змін до Статуту, а також про наявність порушення відповідачами прав позивача у межах процедури зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях певної Релігійної громади, що відбулося за наслідками відповідних загальних зборів Релігійної громади та подальших вчинених відповідачами 2 та 3 затверджувальних та реєстраційних дій.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/19656/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідачів 1 та 2 знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційній скарзі доводів у цілому.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта ( ОСОБА_1 ).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/19656/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/19656/23 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на ОСОБА_1 .
4. Справу № 910/19656/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 17.12.2025 (з урахуванням часу перебування судді Алданової С.О. у відпустці та тимчасовій непрацездатності).
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков