Справа № 614/173/21 Номер провадження 22-з/814/283/25 Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.
11 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Судді-доповідача - Дряниці Ю.В.,
судді - Пилипчук Л.І., Чумак О.В.
розглянула заяву адвоката Остапенко Ірини Олександрівни, що діє в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя,-
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя.
З урахуванням уточнення та відмови позивача від частини позовних вимог, вона остаточно просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за кожним із сторін права власності по 1/2 частині спірного житлового будинку.
В обґрунтування підстав позову зазначає, що з 24.04.1999 по 19.03.2021 року позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі. Спірне майно було набуте за час шлюбу, а отже є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки сторони не можуть дійти згоди щодо порядку поділу спільного майна, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 05 червня 2025 року у задоволені позову відмовлено.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що спірне нерухоме майно не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Позивачка оскаржила рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишено без задоволення. Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 05 червня 2025 року залишено без змін.
24 листопада 2025 року до Полтавського апеляційного суду надійшла заява адвоката Остапенко Ірини Олександрівни, що діє в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
В обґрунтування заяви зазначено, що судом апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення не було вирішено питання щодо витрат на професійну правничу допомогу.
У зв'язку з цим, представник відповідача просила ухвалити додаткове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу понесену відповідачем за перегляд справи судом апеляційної інстанції.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною 3 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів доходить висновку, що заява про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами пункту 12 частини 3 статті 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами (ч. 1, ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
При цьому, за приписами ч. 1, ч. 3 т. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат на правничу допомогу здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів.
З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на апеляційну скаргу поданому представником ОСОБА_1 адвокатом Остапенко І.О. заявлено вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження витрат на правову допомогу надано: Договір про надання правничої допомоги №3/24 від 10.09.2024 року, додаток №1 до договору про надання правової допомоги, ордер на надання правничої допомоги, акт прийому-передачі послуг за договором про надання правничої допомоги №3-24 від 10.09.2024 р. від 17 жовтня 2025, платіжна інструкція № @2PL295414 від 17.10.2025 р.
Згідно вказаного акту надана наступна правова допомога:
1.Підготовка відзиву на апеляційну скаргу - 5000 грн.;
2.Участь у судовому засіданні апеляційного суду 20.11.2025 р. - 3000 грн.
Зважаючи на наведене колегія суддів доходить висновку, що відповідач має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Представником відповідача зроблено про це відповідну заяву та надано необхідні докази.
Разом із цим, визнаючи розмір витрат на правничу допомогу, який слід стягнути з позивача на користь відповідача, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Згідно з частинами другою, третьою, восьмою статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і в пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі № 755/10947/17 Великою Палатою Верховного Суду висловлено правову позицію, згідно якої, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року справа № 686/5757/23 провадження № 14-50цс24 наведено наступний правовий висновок.
У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Врахувавши конкретні обставини цієї справи, колегія суддів доходить висновку, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності їхнього розміру з огляду на підготовку лише двох процесуальних документів - відзиву на апеляційну скаргу, та заяви про ухвалення додаткового рішення.
Крім того, колегія суддів бере до уваги, що доводи відзиву на апеляційну скаргу є тотожними доводам відзиву на позовну заяву, а тому заявлений представником відповідача розмір судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, не є співмірним у даній справі.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Проаналізувавши надані представником відповідача докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено здійснену адвокатом роботу (послуги), а також врахувавши правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права при вирішенні питання розподілу судових витрат, колегія суддів вважає, що заявлений представником відповідача розмір витрат на правничу допомогу в сумі 8 000 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру.
Аналіз матеріалів справи та виконаних адвокатом послуг, вказує на те, що дана справа не потребувала від адвоката відповідача значних зусиль у наданні правничої допомоги, зокрема, таких як подання додаткових клопотань, доказів, обґрунтування правової позиції відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що правова позиція відповідача в судах першої та апеляційної інстанцій не змінювалась, тому не підтверджується існування об'єктивної та нагальної необхідності для адвоката, який надавав правову допомогу відповідачу в суді апеляційної інстанції, вивчати додаткові джерела права, тобто підготовка цієї справи в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною п'ятою статті 137 та частиною третьою статті 141 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для зменшення витрат на професійну правничу допомогу надану ОСОБА_1 адвокатом Остапенко І.О. до 5 000 грн.
Керуючись ч. 8 ст. 141, п. 3 ч. 1 ст. 270, ч. 2 ст. 381 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ,-
Заяву адвоката Остапенко Ірини Олександрівни, що діє в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя - задовольнити частково і ухвалити додаткову постанову.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн. (п'ять тисяч грн.)
Додаткова постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Ю. В. Дряниця
Судді: Л.І. Пилипчук
О.В. Чумак