Житомирський апеляційний суд
Справа №274/8583/24 Головуючий у 1-й інст. Кірічук М. М.
Категорія 41 Доповідач Шевчук А. М.
18 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м.Житомирі
цивільну справу №274/8583/24 за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк»
на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 25 квітня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Кірічука М.М. у смт Романові,
У жовтні 2024 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 22 вересня 2019 року в сумі 43 162,29 грн, яка складається із тіла кредиту.
Позов обґрунтований тим, що «Monobank» це мобільний банк, у рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки «Monobank». Після перевірки кредитної історії на платіжних картках «Mоnobank» за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Особливістю проєкту «Monobank» є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт. Умови і правила обслуговування рахунків фізичної особи в АТ "Універсал Банк" опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua/terms. Відповідач 22 вересня 2019 року звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 22 вересня 2019 року (надалі договір) та отримав платіжну картку НОМЕР_1 . Згідно з умовами укладеного договору відповідачу наданий кредит у гривні у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі до 100 000 грн із можливістю його коригування зі сплатою процентів за користування кредитом. Своїм підписом у анкеті-заяві відповідач підтвердив, що підписана ним анкета-заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши анкету-заяву, відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку зазначених вище документів, що складають договір, та зобов'язується виконувати його умови. Крім того, в анкеті-заяві позичальник підтверджує, що усе листування щодо цього договору просить здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору. Отже, між АТ «Універсал Банк» та відповідачем укладений договір, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 100 000 грн у вигляді встановлено кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 . Взятий на себе обов'язок позивач виконав належним чином, а саме, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, а також іншими витратами відповідно до умов договору (не сплатив щомісячні мінімальні платежі). У зв'язку з несплатою відповідачем кредитних коштів та прострочення їх сплати відбулося істотне порушення зобов'язань та вся заборгованість стала простроченою.
Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 25 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач АТ «Універсал Банк» подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов за довольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що підписавши анкету-заяву, відповідач підтвердив, що він ознайомлений з Умовами обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк», Тарифами за карткою «Monobank», Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту і отримав їх примірники в мобільному додатку. Відповідач висловив свою згоду з вказаними документами в електронному вигляді у мобільному застосунку «Мonobank» шляхом застосування клієнтом електронного цифрового підпису. Відтак, сторонами погоджені усі істотні умови кредитного договору, який оформлений в електронній формі з використанням електронного підпису. Вирішуючи спір, суд не звернув уваги на наведені у позові обґрунтування позивача про те, що особливістю вказаного проєкту є укладення договорів у електронній формі та здійснення банківського обслуговування дистанційно без відділень. Лише шляхом попереднього погодження з Умовами і правилами надання банківських послуг можливий вхід у головне меню застосунку «Monobank» та подальше проведення банківських операцій, у тому числі, отримання кредиту. Виконаний банком розрахунок заборгованості є належним доказом, який підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний розпис нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів, період, за який нарахована заборгованість. Суд не мав юридичних підстав для відмови в задоволенні позову АТ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості. Будучи повідомленим про час і місце розгляду справи, відповідач не надав суду контррозрахунку суми заборгованості, який би суд міг належним чином оцінити чи інший доказ про неправдивість наданого банком розрахунку, а тому відсутні законні підстави для того, щоб піддати сумніву нараховану позивачем суму боргу, яка підтверджена наданими позивачем доказами.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина третя ст.360 ЦПК України).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень частини першої ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої ст.11 цього Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п'ята ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частини восьмої ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із матеріалів справи вбачається, що 22 вересня 2019 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг.
У цій анкеті-заяві зазначено, що вона разом із Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг (далі - договір).
Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники зазначених вище документів у мобільному додатку, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови.
У анкеті-заяві відповідач висловив свою згоду саме на укладення такого договору з використанням мобільного додатку та доступу до електронних інформаційних ресурсів, задля чого отримав відповідний електронний ключ та електронний підпис.
Згідно із п.3 анкети-заяви, відповідач беззастережно погодився з тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту та повідомляти його про це шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток. Тобто, зі змісту анкети-заяви вбачається, що відповідач надав дозвіл на встановлення кредитного ліміту на суму, вказану в мобільному додатку.
Окрім того, в п.6 анкети-заяви зазначено: «Прошу вважати наведений зразок мого власноручного підпису або його аналоги (у тому числі мій електронний/електронний цифровий підпис) обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті мені в банку. Я засвідчую генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключом, яка буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису в мобільному додатку з метою засвідчення моїх дій згідно з договором. Також я визнаю, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Я підтверджую, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися мною та/або банком з використанням електронного цифрового підпису».
Відповідачу згенеровано ключову пару з особистим електронним ключем та відповідним йому відкритим ключем, реквізити якого містяться в анкеті-заяві.
Відповідно до пункту 14 Положення про застосування електронного підпису та електронної печатки в банківській системі України, у редакції, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 25 лютого 2019 року №42, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, використання удосконаленого електронного підпису, удосконаленої електронної печатки та простого електронного підпису здійснюється на підставі договору між банком і клієнтом, який укладається в письмовій формі (у вигляді паперового документа з власноручними підписами сторін або як електронний документ із кваліфікованим електронним підписом) після проведення ідентифікації та верифікації клієнта відповідно до вимог законодавства України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.
Отже, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів доходить висновку про укладеність вказаного вище договору про надання банківських послуг «Mоnobank» між відповідачем та АТ «Універсал Банк».
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі №2-383/2010 виснувано, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання банківських послуг «Mоnobank». Зазначений договір недійсним не визнаний.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному ст.204 ЦК України.
Відповідно до частини 1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (частина перша ст.629 ЦК України).
Згідно з частиною першою ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною першою ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 1048,1049,1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частини шостої ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Із виписки руху коштів по картці за період із 22 вересня 2019 року по 05 вересня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 користувався карткою та за вказаний період ним неодноразово знімалися кошти з карткового рахунку та поповнювався рахунок. Так, станом на 05 вересня 2024 року було знято та списано в рахунок оплати відповідачем товарів та послуг кошти на загальну суму 43 572,29 грн, а поповнено картковий рахунок на загальну суму 410 грн.
Із розрахунку заборгованості за договором б/н від 22 вересня 2019 року, укладеним між «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , слідує, що відповідач користувався кредитними коштами та частково погашав заборгованість. Станом на 05 вересня 2025 року заборгованість за наданим кредитним договором становить 43 162,29 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту). Заборгованість за процентами та пенею відсутня. Заборгованість за порушення грошового зобов'язання також відсутня.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що АТ «Універсал Банк» при зверненні до суду із позовом не надало доказів, які б беззаперечно свідчили про перерахування коштів на банківський рахунок відповідача, або перерахування коштів у безготівковій формі на рахунок із використанням платіжної картки, а також про отримання відповідачем кредитних коштів та їх розмір. Також суд першої інстанції виходив із того, що розмір заборгованості за тілом кредиту, визначений позивачем у позові, значно перевищує розмір встановленого відповідачу кредитного ліміту та є явно необґрунтованим.
Проте, дослідивши виписку по рахунку, колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 активно користувався кредитною (платіжною) карткою, тим самим підтверджував свою згоду на умови банку щодо встановленого кредитного ліміту.
Колегія суддів зауважує, що виписка з банківському рахунку є належним доказом, оскільки відображає рух коштів та доводить активне користування відповідачем кредитними коштами та неналежне виконання ним своїх обов'язків з погашення кредиту.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року в справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року в справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року в справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року в справі №209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року в справі №333/5483/20.
Відповідачем не спростовані доводи позивача щодо отримання та користування ОСОБА_1 кредитними коштами, а тому банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок із повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, що узгоджується із усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду.
Судом першої інстанції при вирішенні цього спору не враховано, що позивач, звертаючись до суду із цим позовом, не заявляв вимог про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, пені чи інших платежів, умови яких між сторонами не погоджені.
За таких обставин, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню залишок заборгованості за наданим тілом кредиту, що є різницею між сумами отриманих ОСОБА_1 коштів та сумами, що зараховані в погашення заборгованості.
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ «Універсал Банк» просило стягнути із відповідача 43 162,29 грн тіла кредиту.
Із наданої АТ «Універсал Банк» виписки з рахунку позичальника про рух коштів по картці та з розрахунку заборгованості за договором від 22 вересня 2019 року б/н прослідковується, що за період із 22 вересня 2019 року по 05 вересня 2025 року ОСОБА_1 було знято та списано в рахунок оплати ним товарів та послуг кошти на загальну суму 43 572,29 грн, а поповнено картковий рахунок на загальну суму 410 грн.
Враховуючи викладене, заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 22 вересня 2019 року за тілом кредиту, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк», становить 43 162,29 грн (43 572,29 грн - 410 грн).
Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, постановивши нове судове рішення, яким позов АТ «Універсал Банк» задовольнити, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 22 вересня 2019 року б/н за тілом кредиту у розмірі 43 162,29 грн, оскільки саме така сума заборгованості підтверджується випискою з рахунку.
Відповідно до частини першої ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 ст.141 ЦПК України).
Зважаючи на те, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову, сплачений АТ «Універсал Банк» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 028 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542 грн (разом 7 570 грн) підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь банку.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 частини шостої ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст.ст.268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити.
Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 25 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Mоnobank» від 22 вересня 2019 року в розмірі 43 162,29 грн, а також 7 570 грн судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої ст.389 ЦПК України.
Головуюча Судді: