Справа № 550/1403/25
Провадження № 2/550/653/25
23 грудня 2025 року селище Чутове
Чутівський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Литвин В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в залі суду в селищі Чутове цивільну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за договором позики,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» (далі також - позивач) звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі також - відповідачка) про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» (23.06.2025 року назву змінено на ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ») та відповідачкоюукладено договір позики № 119371 від 16.11.2019 в електронній формі, шляхом підписання за допомогою одноразового ідентифікатора. На час укладення договору ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» було фінансовою установою,яка здійснювала діяльність на ринку фінансових послуг. З цією метою, ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» було організовано сервіс з надання онлайн позик (https://cashinsky.ua), який забезпечував надання грошових коштів у позику з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом укладення з клієнтами електронних договорів позики.
Відповідно до умов договору позикипозикодавець надав відповідачціпозику в сумі 5 000,00 грн. на наступних умовах: строк позики - до 22.03.2020; стандартна процентна ставка - 0,01% в день; комісія - 1,4 %, в день; підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу - 3,0 % .
Позивач виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачціпозику відповідно до умов укладеного договору. Відповідачка в свою чергу взяті на себе зобов'язання в повному обсязі не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на дату подання позову склала 23 968,93 грн., у тому числі заборгованість за позикою - 3 880,82 грн., заборгованістьза процентами та комісією за користування позикою - 20 088,11 грн.
У зв'язку з наведеним ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» звернулось до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідачки заборгованість за договором позики в розмірі 23 968,93 грнта понесені судові витрати.
Ухвалою судді від 07.11.2025 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено сторонам строки для подання заяв по суті справи, а також зазначено про право сторін подати клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
19.11.2025 відповідачкаподала відзив на позовну заяву, згідно з яким проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві, та просила в позові відмовити повністю (а.с.48-55).
25.11.2025 представник позивача надіслав відповідь на відзив, в якій наполягав на задоволенні позову в повному обсязі (а.с.56-62).
Клопотання від сторін про розгляд справи у судовому засіданні за участю сторін до суду не надходили.
Отже, справа вирішується за наявними матеріалами відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним у справі доказам, керуючись своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванні обставин справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16.11.2019 між позивачем та відповідачкою укладено договір позики № 119371, який підписано відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором та за своєю правовою природою є договором споживчого кредитування (далі також - Кредитний договір).
Даний договір укладено в електронній формі та є письмовим правочином, який відповідає вимогам ст.ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України, оскільки він вчинений в письмовій формі та підписаний уповноваженими особами.
Згідно з умовами Кредитного договору сума наданих відповідачці коштів становить 5 000,00 грн., строк кредиту - до 15.12.2019 року, стандартна процентна ставка - 0,01% в день, комісія (комісійна винагорода) - 1,4 % в день, підвищена комісійна винагородау випадку прострочення терміну платежу - 3,0 % в день (а.с.5-9).
Крім того, позивач вказує, що між сторонами було укладено додаткові угоди № 1 від 24.12.2019, № 2 від 22.01.2020 та № 3 від 22.02.2020 до Кредитного договору, однак зазначені додаткові угоди не містять підписів сторін, тому до уваги судом не беруться.
Разом з тим, матеріали справи містять чотири графіки платежів до договору позики № 119371 від 16.11.2019, підписані сторонами, згідно з якими визначено кінцевий термін платежу - 22.03.2020, а сума позики складає 3 880,82 грн. (а.с. 9, 10 зворот, 12, 13 зворот).
Позика надається позичальнику в безготівковій формі шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника (п.1.2. Кредитного договору).
Відповідно до п. 5.3. Кредитного договору розділу 5 «Відповідальність сторін» сторони домовилися, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% в день від суми позики за кожен день прострочення.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
За встановлених обставин справи суд вважає, що між сторонами виникли цивільні правовідносини врегульовані ст.ст. 509, 526, 1048, 1050, 1054 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Договір підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, уклавши його відповідно до вимог закону.
Позивач свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці грошові кошти в сумі 5 000,00 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» від 01.09.2025 № 119371 (а.с. 28 зворот).
Відповідачка, у свою чергу, умови договору не виконала, у визначений договором строк позику не повернула, проценти за користування нею та комісію не сплатила, внаслідок чого, за твердженням позивача, виникла заборгованість в сумі 23 968,93 грн., що складається із основного боргу - 3 880,82 грн та процентів і комісії - 20 088,11 грн.
За змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на загальні правила доказування негативних фактів, враховуючи неспростування відповідачкою твердження позивача про неповернення позики, суд вважає встановленою обставину неповернення 3 880,82 грн позики за договором № 119371 від 16.11.2019.
Вимога ж позивача про стягнення заборгованості за процентами за користування позикою підлягає частковому задоволенню, оскільки не підлягають стягненню проценти за користування позикою, нараховані поза межами строку надання позики.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості заборгованість відповідачки становить 23 968,93 грн та нарахованаза період з 16.11.2019 по 19.07.2020 (а.с. 17-24).
Разом з тим, згідно з умовами договору позика надана відповідачці на строк тривалістю з 16.11.2019 по 22.03.2020 (127 днів).
Так, в силу положень ст.ст. 525, 654 ЦК України одностороння зміна умов зобов'язання не допускається, зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється.
Згідно з ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.
Матеріали справи не містять доказів продовження строку надання позики у визначеному законом порядку після 22.03.2020, а тому вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за процентами поза межами визначеного договором строку надання позики задоволенню не підлягають.
З урахуванням наведеного, з відповідачки підлягають стягненню проценти за користування позикою в межах погодженого сторонами строку, а саме за період 127 днів за визначеною умовами договору ставкою - 0,01% в день згідно з наступним розрахунком: 3 880,82 грн. х 0,01% х 127 днів = 49,29 грн.
Позовні вимоги щодо стягнення з відповідачки заявленої позивачем до стягнення комісії за користування позикою в межах строку кредитування не підлягають задоволенню, виходячи з такого.
В розумінні Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, споживче кредитування - це правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 8 вказаного Закону для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 666/4957/15-ц вказано, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першоїстатті 1054 ЦК Україниє обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. В зв'язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цьогоЗакону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цьогоЗакону, є нікчемною.
Зазначений вище договір позики не містить переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачці та за які позивачем встановлена комісія.
Разом із тим, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування'передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід.
Суд зазначає, що послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на споживчі потреби, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Отже, умова Кредитного договору, який укладено після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо сплати комісії, без визначення послуг, за які її встановлено, є нікчемною відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 5 ст. 12 цього Закону.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки на користь позивача комісії за період користування позикою задоволенню не підлягають.
Разом з тим, суд зауважує, що комісія в розмірі 3,0% в день від суми позики, визначена пунктом 5.3. Кредитного договору, який міститься у розділі 5 «Відповідальність сторін», встановлена саме за прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, а отже за правовою природою є неустойкою (пенею).
Так, згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» споживач, який порушив своє зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до частини другої зазначеної статті у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.
З урахуванням наведеного, з відповідачки на користь позивача належить стягнути неустойку за прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості в сумі 589,52 грн., виходячи з наступного розрахунку: 3 930,11 грн. х 15% = 589,52 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не доведено за допомогою належних та достовірних доказів наявності правових підстав для нарахування і стягнення з відповідачки заборгованості за процентами та комісією у заявленому до стягнення розмірі.
Враховуючи вищезазначені обставини, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню 4 519,63 грн. боргу за договором позики № 119371 від 16.11.2019, з яких 3 880,82 грн. - сума неповернутої позики, 49,29 грн. - сума процентів за користування позикою, 589,52 грн. - сума неустойки за прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості.
В іншій частині позову належить відмовити у зв'язку з безпідставністю.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позов задоволено частково, відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в сумі 456,86 грн - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо витрат на правничу допомогу, які позивач визначив у розмірі 5 000,00 грн та просить стягнути із відповідачки, суд дійшов таких висновків.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ст. 137 ЦПК Українивитрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
На підтвердження понесених витрат з професійної правничої допомоги позивач надав договір про надання правничої допомоги від 09.07.2025 (а.с. 29), акт № 119371 від 01.09.2025 на суму 5000,00 грн. (а.с. 25), в якому вказано вид послуг, затрачений час та вартість, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та довіреність на ім'я адвоката Рудзея Ю.В. (а.с. 28, 34).
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 820,00 грн - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 11, 16, 525, 526, 530,1046, 1048, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» 4 519 (чотири тисячі п'ятсот дев'ятнадцять) грн 63 коп заборгованості за договором позики № 119371 від 16.11.2019, 456 (чотириста п'ятдесят шість) грн 86 коп судових витрат зі сплати судового збору та 943 (дев'ятсот сорок три) грн 00 коп судових витрат на правничу допомогу.
В решті позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ», місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. В'ячеслава Липинського, будинок, 10/1, ЄДРПОУ 41229318.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя В.В. Литвин