Справа № 513/1499/25
Провадження № 1-кп/513/160/25
Саратський районний суд Одеської області
22 грудня 2025 року Саратський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3
потерпілої ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області кримінальне провадження №12025167240000074, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 листопада 2025 року, по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Барда, Республіки Азербайджан, громадянина Азербайджану, проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, -
Відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон), яким визначено організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між особою, незалежно від того, чи проживаю (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Приписами пункту 17 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Згідно висновків Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду в постанові від 12 лютого 2020 (справа № 453/225/19, провадження №51-4000кмо19) злочином, пов'язаним із домашнім насильством слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчить про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року № 2229-VІІІ, незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині, статті) КК України як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину.
25 листопада 2025 року приблизно о 19 годині 25 хвилин, ОСОБА_5 , переслідуючи злочинний умисел, направлений на незаконне проникнення до житла та іншого володіння особи, порушуючи тим самим гарантоване ст. 30 Конституції України право кожного громадянина на недоторканість житла чи іншого володіння особи та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, якою закріплено право людини на недоторканість житла або іншого володіння особи, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, перебуваючи біля домоволодіння АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_4 , з якою спільно проживав однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_2 , відчинив металеві ворота, шляхом зняття металевої цепі, яка служила в якості запираючого пристарою та без дозволу потерпілої, умисно, незаконно проник на територію подвір'я домоволодіння АДРЕСА_2 , чим порушив його недоторканість.
Після чого перебуваючи на території подвір'я вказаного домоволодіння АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 , підійшов до вхідних дверей, які в подальшому відчинив та без дозволу потерпілої умисно, незаконно проник до будинку АДРЕСА_2 та вчинив конфлікт з потерпілою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину свою у інкримінованому йому кримінальному проступку визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, надав суду показання у відповідності з встановленими обставинами зазначеними у обвинувальному акті, згодився з обсягом здобутих по справі доказів і не оспорював їх, а також визнав не доцільним дослідження доказів відносно фактичних обставин справи, які ним не оспорюються.
Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що до 2023 року вона проживала однією сім'єю з обвинуваченим. Наразі спільно не проживають, є колишнім подружжям, ніяких претензій до обвинуваченого не пред'являє, але просить, щоб останній взагалі залишив її у спокою. Будинок до якого проник обвинувачений належить її на праві власності.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України та приймаючи до уваги, що показання обвинуваченого ОСОБА_5 відповідають фактичним обставинам, які ніким із учасників кримінального провадження не оспорюються, зміст цих обставин вказаними особами розуміється правильно, сумнівів стосовно добровільності та істинності їх позиції у суду немає, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно цих обставин, обмежившись допитом обвинуваченого, потерпілої, дослідженням матеріалів які характеризують особу обвинуваченого, що узгоджується з ч. 3 ст. 349 та ст. 351 КПК України.
Учасникам кримінального провадження роз'яснено, що вони в такому випадку будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Інші докази по справі, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, судом не досліджувалися, оскільки фактичні обставини справи та розмір матеріальних збитків ніким не оспорювався.
Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.
Крім того дане рішення повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R(87)18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Дослідження судом за власною ініціативою доказів, які б підтверджували або спростовували певні обставини справи, - порушуватиме загальні засади кримінального провадження, передбачені п. 3, п. 15 ч. 1 ст.7 КПК України, зокрема: рівність перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Прокурор, стверджуючи, що вина обвинуваченого та кваліфікація його дій доведена узгодженими між собою доказами - поясненнями у судовому засіданні та належними письмовими доказами, вважаючи, що обставиною, яка пом'якшує покарання є визнання обвинуваченим вини, просив призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу в розмірі 50-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що передбачено санкцією статті 162 ч.1 КК України - враховуючи наявність обтяжуючої обставини - скоєння правопорушення щодо колишнього подружжя, що відносить правопорушення до категорії правопорушень, пов'язаних з домашнім насильством, але, з-за відсутності достатніх кваліфікуючих ознак це правопорушення неможна кваліфікувати за ст.126-1 КК України як домашнє насильство, але є підстави для призначення обвинуваченому обмежувальних заходів, тому просить призначити такі, що передбачені ч.ч.4,5 ст.91-1 КК України.
Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.
Дослідивши в сукупності всі докази надані сторонами кримінального провадження суд «поза розумним сумнівом» переконався що, дії ОСОБА_5 слід кваліфікувати за ч. 1 ст.162 КК України - як незаконне проникнення до іншого володіння особи.
Санкцією ч.1 ст.162 КК України передбачено покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
Крім того, згідно ч.2 ст.12 КК України, кримінальне правопорушення, скоєне обвинуваченим, є кримінальним проступком це передбачене Кримінальним кодексом України діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51000 грн.) або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
Ст.91-1 КК України регламентовано обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство: ч.1 "в інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною в разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв'язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників"; а ч.2 "заходи, передбачені ч.1 цієї статті, можуть застосовуватися на строк від 1 до 3-х місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців". Згідно висновку ОП ККС ВС, яка, аналізуючи комплексний характер домашнього насильства і підкреслюючи неправильність його звуженого тлумачення, колегією суддів в своїй лінії аргументації зазначає: «… поняття домашнє насильство має комплексний характер, регламентується у різних сферах суспільних відносин, а тому при встановленні змісту поняття «злочин, пов'язаний з домашнім насильством» слід виходити із конкретних фактичних обставин вчиненого насильства щодо особи, а не юридичної оцінки дій винуватця. З огляду на це, а також зважаючи на юридичну техніку приписів ст.284 КПК України при визначенні підстав для закриття кримінального провадження, формулювання «злочин, пов'язаний з домашнім насильством» слід визнати оціночним поняттям, а не відсилочною нормою лише до ст.126-1 КК України» (ухвала ВС від 28.11.2019р., спр.№453/225/19, провадж.№51-4000км19). Відповідно до Закону України від 06.12.2017 р. № 2227-VIII «Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами». Цей закон став частиною комплексу законів, присвячених впровадженню гендерних політик у національний правовий простір, які треба осмислювати у їхніх системних зв'язках та взаємодії (ЗУ №2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017р.; ЗУ №2866-IV «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 08.09.2005р. в редакції від 07.01.2018р.; ЗУ від 06.12.2017р. №2227-VIII «Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами»; ЗУ №2334-VIII від 14.03.2018р. «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту дітей від сексуальних зловживань та сексуальної експлуатації»). ОСОБА_23 , кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри кримінального права №1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та Іван Тітко, доктор юридичних наук, доцент, завідувач кафедри кримінального права та кримінально-правових дисциплін Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого у своїй статті "Юрлізі" в січні 2020р. "Науковці стривожені останньою практикою ВС відмовляти в касаційних поданнях прокурорів щодо злочинів, пов'язаних з домашнім насильством, тож надали практичні поради правникам", зазначили наступне: "Необхідно розуміти, що базовою дефініцією, яка є ядром законодавчих змін, спрямованих на імплементацію вимог Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульської конвенції), є «гендерне насильство». Стамбульська конвенція передбачає широкий спектр політик, спрямованих на боротьбу з домашнім насильством. Це гнучкий набір інструментів, який забезпечує ефективний захист прав людини і реалізується державами під час формування таких політик на національному рівні. Коли ми говоримо про домашнє насильство, треба розуміти, що мова йде не стільки про дім у фізичному сенсі цього слова, місце постійного перебування особи, скільки про певний символічний простір, де «домашність» виводиться через окреслення кола осіб, на яких поширюється дія законодавства про домашнє насильство. Ч. 2, 3 ст. 3 Закону України від 07.12.2017 р. «Про запобігання та протидію домашньому насильству» окреслюють коло осіб, на яких поширюється законодавство про запобігання та протидію домашньому насильству. Це означає, що зв'язка «спеціальний суб'єкт - спеціальний потерпілий'для злочинів, пов'язаних з домашнім насильством, стаєконститутивним акцентом та визначається за допомогою ст. 3 згаданого закону. Відтак, український законодавець створив варіативну (плюральну)модель реагування на домашнє насильство:1) сконструював у Кримінальному кодексі України ст. 126-1 «Домашнє насильство»; 2) в деяких складах злочинів передбачив кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах»; 3) передбачив у ст. 67 КК України обтяжуючу обставину «вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах» (п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК) та розширив зміст п. 6 ч. 1 ст. 67 КК за рахунок «вчинення злочину… у присутності дитини»; 4) створив інститут обмежувальних заходів для осіб, які вчинили домашнє насильство (ст. 91-1 КК України); 5) передбачив у ст. 76 КК України «Обов'язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням» можливість застосування до таких осіб, що засуджені за злочини, пов'язані з домашнім насильством, обмежень та заборон, передбачених у ст. 91-1 КК України; 6) сконструював ст. 390-1 КК України «Невиконання обмежувальних заходів, або обмежувальних приписів, або непроходження програми для кривдників». З цього випливає, що зміст поняття «злочин, пов'язаний з домашнім насильством» значно ширший, ніж суто «Домашнє» насильство» як склад злочину, передбачений ст. 126-1 КК. Злочин, пов'язаний з домашнім насильством -це: злочин, передбачений ст. 126-1 КК України, та такий, що містить кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах»" а також - злочин, поєднаний з обтяжуючою обставиною, передбаченою у п. 6-1 ч.1 ст.67 КК «вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах» та п.6 ч.1 ст.67 КК в частині «вчинення злочину… у присутності дитини». Тому, як наприклад у справі, направленій на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, якщо діяння винного може бути описане формулою «ч.2 ст.125 КК, п.6-1 ч.1 ст.67 КК», оскільки злочин вчинявся щодо «спеціальної потерпілої», - це відображує зміст поняття «злочин, пов'язаний з домашнім насильством». Саме цю гнучкість і закладав законодавець, щоб забезпечити комплексне реагування на домашнє насильство, адже інноваційність Стамбульської конвенції полягає у тому, що її рамкова дія заснована на чотирьох стовпах (the Four Pillars) -4-P:
-Prevention (попереджати усі форми насильства проти жінок)
-Protection (захищати від усіх форм насильства проти жінок)
-Prosecution (переслідувати усіх, хто звинувачується у вчиненні актів насильства проти жінок)
-Policy integration (інтегрувати політики, тобто протидіяти насильству щодо жінок завдяки комплексним інтегрованим механізмам).
Порівняно з попереднім «3-P»-підходом включення ще однієї«P»(інтеграція політик) до рамки Стамбульської конвенції стало її безперечною перевагою, адже інтеграція політик дає можливість множинності бачення правових ситуацій, гнучкого реагування на змінюваність сучасного світу та потребу у комплексному захисті від гендерного насильства. Звужене ж тлумачення і зведення поняття «злочин, пов'язаний з домашнім насильством» виключно до ознак складу злочину, передбаченого ст. 126-1 КК, не дає можливості використовувати комплекс механізмів для захисту жертв домашнього насильства, зокрема, застосовувати термінові заборонні приписи, обмежувальні приписи, обмежувальні заходи тощо. Що стосується аргументу суду про те, що «при встановленні змісту поняття «злочин, пов'язаний з домашнім насильством» слід виходити із конкретних фактичних обставин вчиненого насильства щодо особи, а не юридичної оцінки (кваліфікації) дій винуватця», відзначимо, що дане питання стосується етапів кримінально-правової кваліфікації, їх взаємозв'язку та юридичного закріплення результатів кваліфікації. Перший етап кваліфікації - це встановлення всіх фактичних (об'єктивних і суб'єктивних) обставин вчиненого діяння, які мають кримінально-правове значення. Другий етап- встановлення кримінально-правової норми, яка найбільш повно й точно передбачає вчинене особою діяння. Третій етап кримінально-правової кваліфікації - це констатація тотожності ознак вчиненого діяння (фактичних обставин справи) ознакам елементів складу злочину, або ознакам діяння, яке не є злочинним, або ознакам посткримінальної поведінки особи, передбаченим кримінально-правовою нормою, та закріплення такого висновку у відповідному процесуальному документі" В цій же статті науковці визначили правила кваліфікації злочинів, пов'язаних з домашнім насильством;
"1) якщо домашнє насильство полягає в діянні, яке співпадає з ознаками іншого злочину, але потерпілий - спеціальний (ст. 3 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству»), насильство носить систематичний характер і максимум санкції за цей інший злочин нижче чи рівний санкції, передбаченій ст. 126-1 КК - кваліфікація відбувається за ст. 126-1 КК (наприклад, якщо домашнє насильство полягає в систематичному заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, - вчинене потребує кваліфікації за ст. 126-1 КК);
2) якщо потерпілий спеціальний, але немає систематичності - кваліфікація за відповідною статтею КК України та п.6-1ч.1ст.67 КК (наприклад, ч.1ст.125, п.6-1 ч.1ст.67 КК). Якщо домашнє насильство вчиняється щодо спеціального потерпілого у присутності дитини - враховується і п.6 ч.1ст.67 КК;
3) якщо санкцією ст.126-1 КК (за наявності ознак діяння, передбаченого у цій статті) не охоплюються інші злочини, що становлять зміст насильства, - вони потребують додаткової кваліфікації за іншими статтями, відповідно, кваліфікація відбуватиметься за сукупністю ст.126-1 КК та інших статей КК, що передбачають ці злочини (наприклад, ст.126-1 КК та ч.1 ст.122 КК);
4) якщо спеціальний потерпілий передбачений як кваліфікуюча ознака певного складу злочину - кваліфікація відбувається за тією частиною статті, де передбачена ця ознака (наприклад, ч.2 ст.152 КК «Згвалтування» в оновленій редакції передбачає зґвалтування, вчинене щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах).
Що ж до визнання поняття «злочин, пов'язаний із домашнім насильством» оціночним, то з цього приводу необхідно відзначити, що оціночним поняттям слід визнавати суспільну небезпечність злочину, пов'язаного з домашнім насильством. Зміст же поняття «злочин, пов'язаний із домашнім насильством» чітко визначений і окреслений вище. З урахуванням сказаного варто підкреслити, що не кожна сварка у сім'ї є домашнім насильством і не кожен акт домашнього насильства є злочином. Для визнання певного правопорушення злочином необхідно говорити про достатньо високий ступінь суспільної небезпечності, тривалість, інтенсивність, можливо, комбінування декількох форм насильства тощо. Очевидно, що вирішити проблему домашнього насильства можна лише за умови консолідованого фронту боротьби з ним, з'ясування переваг у використанні спеціалізованих контекстів перед загальними підходами. Домашнє насильство актуалізує пошук балансу між кримінальним та іншими галузями права. Бачення того, що боротьба з домашнім насильством потребує забезпечення як негайного захисту, так і довгострокового, артикулює необхідність пошуку оптимальних правових рамок для зниження рівня розповсюдженості насильства, визначає потребу в інших правових інтервенціях, окрім кримінально-правової. Пропорційність кримінально-правової «відповіді» на домашнє насильство вимагає встановлення розумного співвідношення між метою, яка має бути досягнута, та засобами її досягнення. В цьому контексті розроблений в доктрині та практиці ЄСПЛ тест на пропорційніст ьвтручання держави в реалізацію прав особи є надзвичайно важливим у справах про домашнє насильство для практики національних судів. Не менш значущим в частині визначення пропорційності є також і балансувальний тест, який передбачає судовий розгляд, при якому суддя оцінює відносну важливість різноманітних факторів, що мають значення для вирішення справи... Оскільки Стамбульська конвенція є лише частиною розгалуженої системи міжнародних механізмів захисту прав людини, звернемо також увагу на деякі інші кращі міжнародні стандарти захисту від домашнього насильства. Серед базових рішень Європейського Суду з прав людини («landmark desicions») у даному аспекті варто виділити рішення у справі Opuz v. Turkey(Application № 33401/02 від 9 червня 2009 р., де - вперше у справі про домашнє насильство - Суд установив порушення ст. 14 (заборона дискримінації) у поєднанні з порушеннями ст. 2 і 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., оскільки насильство щодо жінок базувалося на гендерних ознаках (Суд підкреслив, що домашнє насильство здійснюється у більшості випадків щодо жінок і заохочується дискримінаційною правовою пасивністю). В даному рішенні Суд визнав, що домашнє насильство щодо жінок є системною проблемою і відображає фундаментальний дисбаланс влади у суспільстві. І хоча індивідуальні акти насильства вчиняються у приватній сфері, насильство щодо жінок, як правило, продовжується через чоловіче домінування в правоохоронних та судових інституціях. Рішення Суду встановило суворе зобов'язання держави захистити жінок від домашнього насильства. Дана справа продемонструвала, що права людини можуть мати не тільки «вертикальний», а і «горизонтальний ефект», тобто на державу покладається зобов'язання гарантувати дотримання прав людини між приватними особами. Важливо, що у даному рішенні Суд визнав наявність ОСОБА_24 ефекту своїх рішень, тобто вказав на необхідність брати до уваги його висновки навіть у рішеннях щодо інших держав-учасниць (оскільки Суд надає остаточне авторитетне тлумачення прав і свобод, визначених у розділі 1 Конвенції, він розглядає, чи прийняли національні органи влади достатньою мірою принципи, що випливають з його рішень щодо аналогічних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав).... Комплексний характер захисту жертв домашнього насильства забезпечується вимогами Стамбульської конвенції прозміну концепції проваджень приватного обвинуваченняв такий спосіб, щоб держави запровадили заходи, які могли брозірвати «замкнене коло» домашнього насильства.
Дослідженнями з питань домашнього насильства доведено, що воно зазвичай складається з трьох фаз:1) фаза будівництва напруги (поступова ескалація напруженості, окремі спалахи образ); 2) фаза насильницького епізоду (втрата контролю над діями кривдника, виявлення агресії в найбільш негативній формі, заподіяння шкоди жертві); 3) фаза щирого каяття («медового місяця») (осуд кривдником своєї поведінки, намагання зберегти відносини з потерпілою особою, обіцянки більше не повторювати насильства). На жаль, природа насильства циклічнаі як правило насильство повторюється знов і знов. Щоб розірвати цикл насильства, розробники Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами передбачили певні правові інструменти. Так, ч.1 ст.55 Стамбульської конвенції вимагає, щоб розслідування або кримінальне переслідування правопорушень, встановлених відповідно до ст.ст.35,36,37,38,39 Конвенції, незалежали цілком від повідомлення або скарги, поданої жертвою, і щоб провадженнямогло продовжуватися, навіть якщо жертва відкликала заяву або скаргу.... Друга ж частина вимоги, закріпленої у ч.1 ст.55 Стамбульської конвенції, реалізована у п.7 ч.1 ст.284 КПК України, де передбачено, що правило про можливість потерпілої особи відмовитись від обвинувачення у провадженнях приватного обвинувачення більше не стосуватиметься випадків, у яких злочин пов'язаний із домашнім насильством. Вбачається, що такий крок є необхідним і виправданим для запобігання ситуаціям впливу кривдника на потерпілу, залякування її, примушення відмовитися від обвинувачення, та розірванню злочинного циклу домашнього насильства".
Таким чином, враховуючи вищевикладене, ретельно перевіривши докази у цьому кримінальному провадженні, уважно вислухавши пояснення учасників судового засідання та врахувавши думку потерпілої, яка не бажає продовжувати спілкування з обвинуваченим суд дійшов висновку, що правопорушення, інкриміноване обвинуваченому ОСОБА_5 є таким, що пов'язане з домашнім насиллям, адже воно вчинене ним стосовно його ж колишньої дружини, з якою він проживав тривалий час однією сім'єю, а тому, суд дійшов висновку, що обвинувачений вчинив правопорушення, пов'язане з домашнім насиллям.
У відповідності до вимог ст. 337 КПК України розглянувши матеріали кримінального провадження в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд вважає, що підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті в частині зміни кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, не вбачається.
Відповідно до ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст. 65-67 КК України та роз'ясненнями, які містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання, як втручання держави в приватне життя особи, повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, воно має бути законним, тобто несвавільним, пропорційним, тобто не становити надмірного тягаря для особи, виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального проступку.
Крім того, необхідно враховувати позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні №15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року, відповідно до якої окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
При призначенні виду і розміру покарання обвинуваченій, суд, у відповідності до ст.65-67 КК України враховує, що ОСОБА_5 раніше не судимий, підлягає покаранню за вчинений кримінальний проступок, спосіб його життя, має посвідку на постійне проживання на території України з 2008 року, проживав без реєстрації в с.Плахтіївка Білгород-Дністровського району Одеської області де характеризується з посередньої сторони, не знаходиться на обліку у лікарів нарколога та психіатра, свою винуватість у вчиненні кримінального проступку визнав в повному об'ємі, даючи чіткі викривальні показання, критичного ставиться до скоєного, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, запевнення суду про недопустимість в подальшому вчинення кримінальних правопорушень.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_5 відповідно до ст. 67 КК України є: вчинення кримінального правопорушення щодо колишнього подружжя.
Так, Законом України від 06.12.2017 року №2227-VІІІ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» доповнено Кримінальний кодекс України (далі - КК України) новими положеннями, в яких передбачено, зокрема, такі склади кримінальних правопорушень, як домашнє насильство, а також внесені відповідні зміни до Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Зокрема, у ч.1 ст.67 КК України доповнено перелік обтяжуючих обставин новим пунктом 6-1, відповідно до якого, обставиною, що обтяжує покарання, є вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах». У Постанові об'єднаної палати ККС ВС від 12.02.2020р. у справі №453/225/19 (провадження №51-4000кмо19) йдеться про те, що, з огляду на вищевказаний ЗУ від 06.12.2017 року №2227-VІІІ та на п.«b» ст.3 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція) - формулювання поняття «злочин, пов'язаний з домашнім насильством» є ширшим за поняття «домашнє насильство» у нормі ст.126-1 ККУ і може полягати не лише у вчиненні цього злочину, а й в інших суспільно небезпечних діяннях, які мають ознаки домашнього насильства. У контексті зазначеного «злочином, пов'язаним із домашнім насильством» слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого містять хоча б один з елементів, перелічених у ст.1 ЗУ №2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх у відповідній статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину.
Таким чином, оскільки судом під час розгляду даного кримінального провадження встановлено, що обвинуваченим вчинені дії щодо колишннього подружжя з огляду на перелічені у ст.1 ЗУ №2229-VIII елементи, які характеризують домашнє насильство, а саме, - п.2,3,6,8,14,17 частини 1 цієї статті, суд дійшов висновку, що дане правопорушення є таким, що пов'язане з домашнім насильством.
Враховуючи вимоги кримінального закону і передбачені цим законом санкції, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання в межах санкції ч.1 ст.162 КК України, у виді штрафу.
Саме таке покарання ОСОБА_5 суд вважає відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої та найбільше відповідатиме меті його призначення відповідно до ст. 50 КК України. Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Крім того, оскільки кримінальне правопорушення, вчинене обвинуваченим є таким, що пов'язане з домашнім насильством відносно колишнього подружжя, суд дійшов висновку, що обвинувачений ОСОБА_5 за наслідками вчиненого ним правопорушення є кривдником, а потерпіла постраждалою особою від домашнього насильства відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", згідно якого "Кривдник особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі", а " ОСОБА_4 колишня дружина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі".
Згідно ст.28 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", суб'єкт, відповідальний за виконання програм для кривдників, організовує та забезпечує проходження кривдниками таких програм. Виконання програм для кривдників забезпечують фахівці, які пройшли відповідне навчання. Кривдника може бути направлено судом на проходження програми для кривдників на строк від трьох місяців до одного року у випадках, передбачених законодавством. Кривдник повинен мати можливість відвідувати програму для кривдників за власною ініціативою на добровільній основі. У разі неявки кривдника для проходження програми для кривдників або ухилення від проходження програми без поважних причин суб'єкти, відповідальні за виконання програм для кривдників, надають протягом трьох робочих днів письмове повідомлення про це уповноваженому підрозділу органів Національної поліції України для вжиття заходів. Притягнення кривдника до відповідальності за непроходження програми для кривдників не звільняє його від обов'язку пройти таку програму. У разі притягнення кривдника, зокрема дитини-кривдника, до кримінальної відповідальності судом на нього може бути покладено обов'язок пройти пробаційну програму відповідно до п.4 ч.2 ст.76 Кримінального кодексу України. Тому, враховуючи думку потерпілої, суд дійшов висновку, що обвинуваченому ОСОБА_5 , як кривднику, необхідно призначити обмежувальні заходи що передбачені ст.91-1 КК України, у т.ч. виконання програми для кривдників.
Відповідно до Наказу МВС №124 від 25.02.2019р. «Про затвердження Порядку взяття на профілактичний облік, проведення профілактичної роботи та зняття з профілактичного обліку кривдника уповноваженим підрозділом органу Національної поліції України», кривдник має перебувати на обліку відповідного органу Національної поліції України, а, згідно ст.ст.2,28 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та Наказу Мінсоцполітики №1434 від 01.10.2018 «Про затвердження Типової програми для кривдників» і ч.5розд.1 «Типової програми для кривдників» організацію та виконання цієї Типової програми, її проходження кривдниками забезпечують місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування відповідно до вимог ст.28 Закону України «Про запобігання тапротидію домашньомунасильству», тому копія вироку для виконання підлягає направленню до ВП №1 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області та до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, як органу місцевого самоврядування.
Речові докази та судові витрати у справі відсутні.
Цивільний позов по справі не заявлено.
Відповідно до ст. ст. 368, 374 КПК України, суд, ухвалюючи остаточне рішення за обвинувальним актом у виді призначення покарання, вирішує питання, зокрема, щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Установлено, що підстав для вирішення питань пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого ОСОБА_5 немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників кримінального провадження та враховуючи, що відповідно до статей 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 369-376 КПК України, враховуючи практику ЄСПЛ, суд,-
Визнати винуватим ОСОБА_5 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, та призначити покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят грн.)
Призначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обмежувальні заходи що передбачені ч.1 п.4 та 5 ст.91-1 КК України, строком на 1 (один) місяць:
п.4) заборонити йому листування, телефонних переговорів, інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб з потерпілою, яка постраждала від домашнього насильства ОСОБА_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
п.5) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , направити для проходження програми для кривдників строком на 1 місяць.
Для вконання програми для кривдників - копію вироку після набрання законної сили направити, згідно ст.28 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», - ВП №1 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області та до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, як органу місцевого самоврядування.
Міру запобіжного заходу засудженому до вступу вироку в законну силу не обирати.
Речові докази та судові витрати у справі відсутні.
Цивільний позов по справі не заявлено.
Вирок відповідно до ст. ст. 393, 395 КПК України може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області, протягом 30 днів з моменту проголошення, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України.
Згідно зі ст. 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в Саратському районному суді Одеської області копію цього вироку, подавши відповідну заяву.
Вирок надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя ОСОБА_1