Справа 22-6074 Головуючий в 1 інстанції Щебуняєва Л.Л.
Категорія 21 Доповідач Біляєва О .М.
20 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.,
при секретарі Келемені І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) «Шахта «Комсомолець Донбасу" , Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Харцизьку про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків,
ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на рішення Харцизького міського суду від 11 травня 2006 року, яким в задоволені даного позову відмовлено в зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким стягнути з ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу" моральну шкоду в розмірі 40000 гр., посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
В обгрунтування скарги позивач посилався на те, що суд неправильно застосував до спірних правовідносин ст.233 КЗпП України, оскільки порядок відшкодування моральної шкоди регулюється цивільним законодавством, яким передбачено, що строк позовної давності на вимоги, пов'язані з відшкодуванням шкоди, спричиненої каліцтвом на виробництві, не розповсюджується. Крім цього, про право на відшкодування моральної шкоди йому стало відомо в лютому 2006 року, з цього часу він має право на звернення до суду. Наслідки каліцтва, отриманого у 1997 році, він відчуває до теперішнього часу, що спричиняє йому моральні страждання. Вважає, що підприємство зобов'язане відшкодувати моральну шкоду, виходячи з вимог Закону України «Про охорону праці" в редакції від 14.10.1992 року, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
В судове засідання апеляційної інстанції позивач і представник ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу" не з'явилися; про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представники Фонду ОСОБА_2 просила відхилити апеляційну скаргу, рішення суду залишити без змін як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 08 січня 1997 року під час виконання трудових обов'язків на ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу" був травмований, внаслідок чого йому 08 вересня 1997 року був встановлений ступень стійкої втрати професійної працездатності 40%. В зв'язку з ушкодженням здоров'я підприємство проводило виплати в відшкодування шкоди на підставі Правил відшкодування шкоди..., Закону України «Про охорону праці" в редакції від 14.10.1992 року.
Суд дійшов висновку про те, що право потерпшого на відшкодування моральної шкоди виникло з часу нещасного випадку; позивач без поважних причин пропустив строк звернення до суду, встановлений ст.233 КЗпП України; дія Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" на спірні правовідносини не розповсюджується, тому його позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Фонду, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач ОСОБА_1 є особою, право якого на отримання відшкодування шкоди внаслідок травми на виробництві 08 січня 1997 року було встановлено згідно із Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків від 23.06.1993 року з наступними змінами.
Вказаними Правилами..., ст. 173-1 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про охорону працю" в редакції від 14.10.1992 року було закріплено право потерпілого на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків. Відповідним за таку шкоду визнається власник підприємства або уповноважений ним орган.
Питання про відшкодування моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я до 01.04.2001 року вирішувалися в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.
Таким чином, суд обгрунтовано виходив з положень ст.233 КЗпП України, якою передбачено, що за вирішенням трудових спорів працівник може звернутися до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Судом встановлено, що виникнення права позивача на відшкодування моральної шкоди пов'язано з нещасним випадком, який стався 08 січня 1997 року.
Оскільки позивачем не надано доказів поважності пропуску строку звернення до суду більш як дев'ять років, а причини, на які посилається позивач, не є поважними, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в задоволенні позову саме з цих підстав.
Суд першої інстанції також дійшов правильного висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди з Фонду не підлягають задоволенню, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" набрав законної сили з 01 квітня 2001 року і розповсюджується на страхові випадки, які настали після цієї дати. Закон зворотної сили немає.
Згідно роз'ясненням, що містяться "в пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 (із змінами, внесеними постановою від 25.05.2001 року № 5) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню не поширюється.
Доводи апеляційної скарги про те, що на вимоги про відшкодування шкоди не розповсюджується строк позовної давності і що до спірних правовідносин не слід застосовувати норми трудового законодавства, не грунтуються на законі.
Цивільний Кодекс України в редакції від 16 січня 2003 року, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, до спірних правовідносин, які виникли в 1997 році і є трудовими, не застосовується.
Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив докази, надані сторонами, дав їм належну правову оцінку. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального закону, тому, згідно ст.308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу, а рішення залишає без змін.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст.307 ч.І п.1, 308, 313- 315 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Харцизького міського суду від 11 травня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.