18 грудня 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 761/20340/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/16347/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року, постановлену під головуванням судді Левицької Т.В., у справі за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Північного апеляційного господарського суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
У травні 2025 року позивач Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулось до суду із зазначеним позовом до Північного апеляційного господарського суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (а.с. 2-7).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Північного апеляційного господарського суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Роз'яснено позивачу право на звернення з позовною заявою в порядку господарського судочинства (а.с. 43-45).
Не погодившись з ухвалою районного суду, 02 вересня 2025 року керівник ФГ Бурки В.В. - Бурка В.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 46-57).
Апеляційну скаргу мотивував тим, що Північний апеляційний господарський суд, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарські повноваження щодо фермерського господарства. Держава, органи державної влади (в тому числі Північний апеляційний господарський суд, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України) та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Дана позовна заява не стосується обставин, які виникли при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності між Північним апеляційним господарським судом, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України та фермерським господарством «Бурка В.В.».
Вважав, що на підставі норм ст.ст. 4, 8 Господарського Кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України даний спір не підсудний господарським судам та на підставі вимог ст. 5, ч. 4 ст. 28, ст. 48 ЦПК України підлягає розгляду в порядку Цивільного судочинства України (а.с. 46-57).
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Особи, які беруть участь у справі, до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Так апелянт ФГ Бурки В.В. про розгляд справи апеляційним судом 18 грудня 2025 року був сповіщений 29 жовтня 2025 року повідомленнями до його Електронного кабінету в ЄСІТС та представника, кожного окремо, із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. Відповідачі по справі були сповіщені повідомленнями до Електронного кабінету в ЄСІТС, кожного окремо, із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, про що у справі є докази (а.с. 73-83)
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Так, з матеріалів справи вбачається, що у травні 2025 року Бурка В.В. , який діє в інтересах ФГ Бурки В.В. звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Північного апеляційного господарського суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що йому була завдана моральна та матеріальна шкода в результаті незаконних дій Північного апеляційного господарського суду шляхом невиконання вимог ст. 4 Закону України «Про фермерське господарство», ст.ст. 9, 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», ст.ст. 56, 60, 174 ГПК України та прийняття незаконної ухвали про закриття апеляційного провадження від 22.04.2025 року по справі № 910/16580/23 в результаті чого фермерське господарство незаконно було позбавлено доступу до правосуддя.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що спір виник між суб'єктами господарювання (юридичними особами), а нормами ЦПК України не передбачений порядок вирішення заявлених спірних відносин між зазначеними суб'єктами, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору вказана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному нормами ГПК України.
Колегія суддів погодиласьз висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
ЦПК України визначає юрисдикцію і повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
У частині 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають в порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Таким чином, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Отже, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за наступних умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Згідно з ч.1, 2 ст. 4 ГК України, не є предметом регулювання цього Кодексу: майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК України; земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря; трудові відносини; фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання; відносини за участю суб'єктів господарювання, що виникають у процесі виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
Отже, вирішуючи питання про те, чи є правовідносини господарськими, а відповідно, і спір господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у ст.2 та ч.1 ст.3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Згідно з ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
У статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (ч. 4 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство»)).
Згідно з ст.8 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Отже, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи.
Майнові відносини (у розумінні статті 4 ГК України) суб'єктів господарювання з юридичними особами, у тому числі тими, що не є суб'єктами господарювання (органами державної влади), регулюються ГК України та ГПК України.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЩІК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №454/1008/16-ц (провадження №14-494цс19) вказано, що Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи (частина перша статті 1 Закону України «Про фермерське господарство). Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що ФГ «Бурки В.В.» заявило вимогу до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, такі вимоги не об'єднані з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі №461/1930/16-ц (провадження №14-60цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі №464/1874/17 (провадження №14-395цс18), від 05 червня 2019 року у справі №454/1690/16 (провадження №14-152цс19), від 05 червня 2019 року у справі №454/2181/16 (провадження №14-226цс19), від 03 липня 2019 року у справі №454/3304/14 (провадження 14-272цс19), від 18 вересня 2019 року у справі №757/37226/17 (провадження № 14-452цс19), і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається».
До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах від 17 лютого 2021 року у справі №461/3186/16-ц (провадження №61-14931св19), від 13 вересня 2022 року у справі №454/2182/16-ц (провадження №61-4291св19) та від 14 жовтня 2025 року у справі № 761/20464/25 (провадження № 61-12370ск25).
Таким чином, враховуючи те, що Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича заявило вимогу до Північного апеляційного господарського суду, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, тому за своїм суб'єктним складом такі вимоги повинні розглядатися в порядку господарського судочинства.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що між учасниками справи не укладалися господарські договори і позивач не заявляв вимоги щодо вирішення спору при укладенні, зміні, розірванні і виконанні цих договорів, що Північний апеляційний господарський суду як орган державної влади не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо фермерського господарства, оскільки позивач заявив вимоги про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої діями юридичної особи; такі вимоги не об'єднані з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича, в інтересах якого діє Бурка В.В.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 19 грудня 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов