Справа № 760/9154/20
Провадження №2-а/760/1/25
22 грудня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Аксьонової Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Невеселої Н.Р.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора 3 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Чемусь Любомира Михайловича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Старицька Ю.Ю. звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до нспектора 3 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Чемусь Л.М., в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ЕАК/2331681 за правопорушення, передбачене ч.2 ст.121 КУпАП від 02 квітня 2020 року, складену стосовно ОСОБА_1 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 02 квітня 2020 року старшим лейтенантом поліції КР №3 бат.3 полку №1 (з ОПБ) Управління патрульної поліції в м. КиєвіДПП Чемусь Л.М. було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адмістративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ЕАК/2331681 за правопорушення, передбачене ч.2 ст.121 КУпАП.
Відповідно до винесеної постанови ОСОБА_1 визнано винною у здійснені правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КУпАП, а саме: порушення п. 31.4.3 «а» ПДР та ДСТУ 3649:2010 п.6.1.5 колір світлових приладів не відповідає встановленим стандартам - покажчики повороту низів червоного кольору.
Позивач вважає вищевказану постанову незаконною, такою, що винесена з порушенням норм чинного законодавства, поліцейським не було роз'яснено права під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, не ознайомлено позивача зі змістом постанови, транспортний засіб позивача пройшов процедуру державної реєстрації ТЗ, що свідчить про відповідність даного транспортного засобу діючим нормам та стандартам. А тому, в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КУпАП.
На підставі вищевикладеного просив позов задовольнити.
Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 14 квітня 2020 року для розгляду справи визначено суддю Жовноватюк В.С.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 15 квітня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
03 липня 2020 року від представника Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву в якому він проти задоволення адміністративного позову заперечував посилаючись на те, що 02 квітня 2020 року під час виконання службових обов'язків, перебуваючи на патрулюванні, екіпажем був помічений автомобіль BMW Х5, д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався з порушенням ПДР, а саме п.31.4.3.5 ПДР - на автомобілі встановлено задні покажчики поворотів червоного кольору, які не відповідають нормам ДСТУ 3649:2010 п.6.1.5 Таблиця 1. Було прийнято рішення про зупинку транспортного засобі. В подальшому інспектор, керуючись ст. 268, 278, 279 КУпАп роз'яснив позивачу права та обов'язки, зазначив правопорушення, яке вчинив позивач. Інспектором було здійснено дослідження та оцінка доказів та усні пояснення позивача. Таким чином, інспектором було забезпечено позивачу реалізацію його прав. За таких обставин відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови.
31 липня 2020 року від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких зазначає про невірну кваліфікацію правопорушення за ч.2 ст.121 КУпАП, до яких додано копію відповіді ДПП від 17.07.2020, копію запиту ОСОБА_1 від 22.07.2020 року, копію адвокатського запиту від 22.07.2020 року.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 лютого 2021 року для розгляду справи визначено суддю Аксьонову Н.М.
Ухвалою суду від 17 лютого 2021 року справу було прийнято до провадження у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 19 травня 2021 року до участі у справі залучено як другого відповідача Департамент патрульної поліції.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч.4 ст.229 КАС України).
З'ясувавши доводи та аргументи позивача, відповідача, викладені в позовній заяві та відзиві на неї, обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 02 квітня 2020 року щодо ОСОБА_1 була складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАК №23331681.
Зі змісту даної постанови вбачається, що ОСОБА_1 , керуючи BMW Х5, номерний знак НОМЕР_1 , порушила ПДР, а саме п.31.4.3а та ДСТУ 3649:2010 п.6.1.5, а саме колір світлових приладів не відповідає встановленим стандартам покажчики поворот низів червоного кольору, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.121 КУпАП. Відповідно до даної постанови прийнято рішення про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680 грн.
Позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, вважає постанову необґрунтованою та незаконною, через відсутність події та склад адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст.72 КАС України).
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Положеннями п.8 ч.1 ст.23 вказаного Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121,).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07 листопада 2015 року №1395.
У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (абз.1 п.4 розділ 1 Інструкції).
Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно з п.2 розділу ІІІ Інструкції постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою статті 152-1 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до п.1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Згідно з ч.2, ч.4 ст.258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Отже, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч.1 ст.121 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.
Частина 2 статті 121 КУпАП, за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності передбачає накладення адміністративного стягнення за керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації.
Однак, із оскаржуваної постанови вбачається порушення водієм п.31.4.3а та ДСТУ 3649-2010 п.6ю1ю5, а саме колір світлових приладів не відповідає встановленим стандартам.
Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР).
Відповідно до п.31.1 ПДР технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.
Пунктом 31.3а ПДР забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху;
За положеннями пункту 31.4.3а ПДР, Забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: а) зовнішні світлові прилади: кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу.
Відповідно до відповіді на адвокатський запит №1117аз/41/11/4/03-2010 від 31 липня 2020 року встановлено,за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог п. 1, 2 ч.1 ст. 18 ЗУ «Про Національну поліцію», ст.280 КУпАП, інспектор Чемусь Л.М. підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, також повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до абзацу першого пункту 5 розділу IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року №1395, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу XIII цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.
Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», з подальшими змінами та доповненнями, зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів (абз.4 п.24 постанови).
В оскаржуваній постанові у п.8 відсутнє посилання на жоден із доказів, які передбачені ст.251 КУпАП, в тому числі на технічний засіб, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Як вбачається з оскаржуваної постанови дії позивача кваліфіковані за ч. 2 ст.121 КУпАП, а саме порушення водієм правил керування транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації.
Таким чином, відповідачем не додано належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КУпАП.
Відповідно до ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
За таких обставин суд вважає, що в діях позивача відсутня подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КУпАП.
Відповідно до статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За правилами ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Що стосується позовних вимог, заявлених до інспектора 3 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Чемусь Л.М, то у цій частині позову необхідно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
В силу п.11 ч.1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 23 Закону №580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно із статтею 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 122, частина перша статті 123, 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Приписами ч.1 ст.1 Закону №580-VIII визначено, що національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно ч.1 ст.13 Закону №580-VIII систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
Територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання (ч.1 ст.15 Закону №580-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.17 цього Закону поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Частиною третьою статті 288 КУпАП, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених ч.2 ст.122 КУпАП інспектори відповідного орану поліції діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції, а саме - від імені Департаменту патрульної поліції Національної поліції України і її територіальних органів.
Таким чином, працівник органів і підрозділів Національної поліції, який має спеціальне звання, не може виступати самостійним відповідачем у справах даної категорії, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, оскільки таким відповідачем є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2020 року по справі №742/2298/17 та від 26 грудня 2019 року по справі №724/716/16-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Суд звертає увагу на те, що органом Національної поліції у даній справі є Департамент патрульної поліції, від імені якого інспектор патрульної поліції уповноважений накладати адміністративні стягнення та розглядати справи про адміністративні правопорушення. А тому належним відповідачем у даній справі є Департамент патрульної поліції.
Крім того, відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16 вересня 2015 року №730, п.п.1, 9 Положення «Про Департамент патрульної поліції», Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності.
В свою чергу, наказом Департаменту патрульної поліції від 17 січня 2016 року №38 затверджене Положення про Управління, відповідно до якого Управління є територіальним відокремленим підрозділом Департаменту патрульної поліції та не є юридичною особою, не має самостійного балансу та рахунків в органах Державної казначейської служби України чи банківських установах.
З вищевикладеного вбачається, що інспектор 3 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Чемусь Л.М., які визначений позивачем в якості відповідача по справі, не є належним відповідачем, а тому у позові в частині вимог до вказаного відповідача необхідно відмовити.
Крім того, позивач просить стягнути на її користь 2000 грн витрат на оплату професійної правничої допомогу.
Що стосується витрат на правову допомогу суд зазначає таке,
Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частинами першою та другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами частин третьої-четвертої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 5, 6 ст.134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, відповідно до ч.7 ст.134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із частиною сьомою статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Вбачається, що для того, щоб встановити, чи скористалась особа своїм правом на професійну правничу допомогу, наявність у неї у зв'язку з цим судових витрат та їх розмір, сторона має надати відповідні докази в установленому законом порядку.
На підтвердження надання позивачу адвокатом правничої допомоги до справи долучено, зокрема, копії: договору №2/20 про надання правничої допомоги від 25 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Старицькою Ю.Ю.; розрахунок вартості послуг (гонорару) від 09 квітня 2020 року, акт надання послуг №2 від 24 квітня 2020 року, квитанцію від 24 квітня 2020 року на суму 2000 грн; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛГ №000334 від 31 січня 2020 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ЛГ №016554 від 25 березня 2020 року.
Суд звертає увагу на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо судових витрат, викладеною, зокрема, в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia, заява № 58442/00), за ст.41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Такі ж критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Отже, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19.
Враховуючи категорію та складність справи, надані до суду докази документального підтвердження витрат на правову допомогу, суд вбачає наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правничу допомогу у розмірі, вказаному в позові, а саме у сумі 2000 грн, оскільки такий розмір є доведеним та відповідає критеріям дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності з урахуванням складності та значення справи для сторін.
На підставі наведеного, витрати позивача на правову допомогу у сумі 2000 грн покладаються судом на Департамент патрульної поліції.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-78, 90, 134, 139, 241-246, 255, 257, 269, 286, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора 3 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Чемусь Любомира Михайловича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити частково.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №2331681 від 02 квітня 2020 року, винесену до інспектора 3 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Чемусь Любомиром Михайловичем відносно ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
У задоволенні позовних вимог, заявлених до інспектора 3 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Чемусь Любомира Михайловича - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок у рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Шостого адміністративного апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
позивач - ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - до інспектора 3 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Чемусь Любомира Михайловича, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 9;
відповідач - Департамент патрульної поліції, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646.
Суддя Солом'янського
районного суду міста Києва Н.М.Аксьонова