22 грудня 2025 року
м. Київ
справа №420/3132/19
адміністративне провадження №К/990/52430/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.
суддів: Коваленко Н.В., Тацій Л.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2025 у справі № 420/3132/19 за позовом Садівничого кооперативу "Буревестник" до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання протиправними та скасування рішень,-
З касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень видно, що предметом оскарження у цій справі є рішення Затоківської селищної ради від 20.08.2015 № 3463 "Про організацію розроблення містобудівної документації на місцевому рівні щодо індивідуального дачного будівництва в кварталі АДРЕСА_1 " та від 22.03.2016 № 123 "Про затвердження детальних планів території, розроблених щодо земельних ділянок, розташованих в селищі Затока, м.Білгород-Дністровського Одеської області".
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 позовну заяву задоволено частково:
- визнано протиправним та нечинним рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 20.08.2015 № 3463 "Про організацію розроблення містобудівної документації на місцевому рівні щодо індивідуального дачного будівництва в кварталі АДРЕСА_1 ";
- визнано протиправним та нечинним пункт 3 рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 22.03.2016 № 123 "Про затвердження детальних планів території, розроблених щодо земельних ділянок, розташованих в селищі Затока, м.Білгород-Дністровського Одеської області";
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2025 апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання протиправним та нечинним рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 20.08.2015 №3463 «Про організацію розроблення містобудівної документації на місцевому рівні щодо індивідуального дачного будівництва в кварталі АДРЕСА_1 » та ухвалено постанову, якою відмовлено в задоволенні позову в цій частині, а в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 залишено без змін.
15.12.2025 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2025 у справі № 420/3132/19 з підстав, визначених пунктами 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також пунктів 1, 3 та 4 статті 353 КАС України.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху з огляду на таке.
Відповідно до положень пункту 8 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на касаційне оскарження регламентовано положеннями статті 328 КАС України, частиною першою якої визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Такі випадки визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, згідно із якою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає порушення норм процесуального права чи неправильне застосування процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Як зазначено вище, касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктами 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України й пунктів 1, 3 та 4 статті 353 КАС України.
Скаржник, обґрунтовуючи право на подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права та не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.01.2024 у справі №420/3132/19; від 21.10.2019 у справі №522/22780/16-а, 26.11.2019 у справі №183/6195/17, від 10.05.2024 у справі №420/18539/22, від 11.09.2023 у справі №320/258/19, від 20.12.2024 у справі №400/1117/19, від 11.07.2024 у справі №160/15540/22, від 10.02.2021 у справі №640/14623/20, від 18.03.2021 у справі №826/3932/17, від 19.05.2021 у справі №826/13229/16, від 21.12.2021 у справі №370/2759/18, від 14.02.2022 у справі №210/3729/17, від 28.07.2022 у справі №640/31850/20, від 26.09.2023 у справі №320/2015/22, від 23.03.2023 у справі №640/6699/20, від 26.02.2019 у справі №802/721/18-а, від 29.11.2019 у справі №818/154/16 та №818/3263/15, від 20.04.2021 у справі №817/1269/17, від 31.05.2021 у справі №826/1581/18 та від 21.10.2021 у справі №826/16737/18, від 15.07.2021 у справі №1.380.2019.004556, від 13.04.2020 у справі №160/2852/19, від 03.05.2018 у справі №904/7981/17, від 05.06.2019 у справі №806/3602/15, від 11.09.2023 у справі №320/285/19 та Верховного Суду України від 23.04.2014 у справі №6-26цс14.
Водночас, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов.
Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявник не зазначає конкретно яку саме норму права судами попередніх інстанції застосовано неправильно, не вказує який саме висновок Верховним Судом щодо застосування цієї ж норми сформовано у зазначених ним постановах, а також не вказує в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Отже, зазначена скаржником підстава, на яку зроблено посилання у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не може слугувати належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення в розумінні положень частини четвертої статті 328 КАС України.
Окрім того, як на підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 264 КАС України у подібних правовідносинах щодо допустимості покладення передбаченого цією нормою спеціального процесуального обов'язку з опублікування оголошення про відкриття провадження у справі на орган місцевого самоврядування, який не є суб'єктом прийняття оскаржуваного нормативно-правового акта, не здійснював його офіційного оприлюднення та не був учасником у відповідних правовідносинах на момент ухвалення такого акта.
Водночас, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновку апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. При цьому, зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування повинно було ставитись перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України без зазначення конкретної норми матеріального права, що була застосована неправильно судами першої та апеляційної інстанції, а також без обґрунтування того у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися не може слугувати належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень в розумінні положень частини четвертої статті 328 КАС України.
Окрім того, як на підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 353 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника як на підставу касаційного оскарження на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України є можливим за умови наведення обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, зазначене порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Отже, за відсутності у касаційній скарзі обґрунтованих підстав, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Також, скаржник, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, зокрема, щодо необґрунтованого відхиленння клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі має навести обґрунтування щодо того, що судом протиправно не було вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Разом з тим, в касаційні скарзі скаржник фактично висловлює незгоду із процесуальним рішенням суду щодо залишення без розгляду його клопотання про зупинення провадження у цій справі до одержання результатів судової-інженерно-технічної експертизи, призначеної на замовлення ОСОБА_1 , при цьому, жодних нових обставин або доказів, про встановлення і дослідження яких скаржником заявлялось би клопотання та які не були досліджені судом апеляційної інстанції касаційна скарга не містить, відповідно, посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України як на самостійну підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі не є належно обґрунтованим.
Щодо посилання скаржника як на підставу касаційного оскарження на пункт 4 частини другої статті 353 КАС України, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Зазначеними положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
При цьому, в обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, з огляду на формальний підхід судів до з'ясування обставин справи, неналежне дослідження доказів та невжиття заходів для витребування відповідних матеріалів.
Разом з тим, колегія судів зазначає, що надання неправильної або неповної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону, або доказ, яким не може бути підтверджена певна обставина.
В загальному доводи касаційної скарги ґрунтуються на необхідності додатково перевірити та переоцінити докази, визнати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні саме так, як вважає скаржник.
Інші наведені скаржником обґрунтування вимог до суду касаційної інстанції стосуються оцінки встановлених судами обставин справи та досліджених ними доказів, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України.
В свою чергу, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) зазначення або зазначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд.
Отже, касаційна скарга за формою та змістом не відповідає положенням статті 330 КАС України, оскільки в ній не зазначено належне обґрунтування підстав касаційного оскарження, зокрема, в частині правильного та (або) додаткового визначення підстав касаційного оскарження.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу (залишення позовної заяви без руху).
З урахуванням наведеного, скаржнику необхідно усунути зазначені недоліки шляхом направлення до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити належні підстави оскарження судових рішень в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України та пункту 4 частини другої статті 330 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу (залишення позовної заяви без руху).
Керуючись статтями 169, 328-332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2025 у справі № 420/3132/19 залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліку касаційної скарги.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
........................
........................
........................
А.І. Рибачук
Н.В. Коваленко
Л.В. Тацій,
Судді Верховного Суду