17 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/2704/25 пров. № А/857/30171/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,
за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року, прийняте суддею Рейті С.І. у м. Ужгороді у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
14.04.2025, ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВДВС, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо неповернення коштів ОСОБА_1 у розмірі 49934,41 грн. та зобов'язання повернути вказану суму.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 позов задоволено частково, а саме зобов'язано ВДВС вчинити дії щодо повернення сплачених ОСОБА_1 коштів у розмірі 49934,41 грн. .
Суд виходив з того, що в межах спірних правовідносин наявні два виконавчі провадження предметом яких, окрім іншого, є стягнення з позивача виконавчого збору (основної винагороди приватного виконавця) у зв'язку з примусовим виконанням виконавчого листа № 308/8056/15-ц від 12.06.2018 виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, що за своєю суттю є стягненням подвійної суми, що не передбачено чинним законодавством.
Враховуючи наведене, позивач має право на повернення стягнутих у виконавчому провадженні сум, якому кореспондує відповідний обов'язок відповідача вчинити дії, спрямовані на повернення таких сум позивачу.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є ВДВС, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відтак, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважив й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тому, з метою повного захисту порушених прав позивача, суд вважав за необхідне задовольнити позов шляхом зобов'язання ВДВС вчинити дії щодо повернення сплачених коштів.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що стягувач звернувся з заявою про повернення виконавчого документу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), у зв'язку з чим настають наслідники які передбаченні частиною третьою статті 40 Закону - якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.
21.02.2025 головним державним виконавцем керуючись п.9 ст. 39 Закону №1404-VIII, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження із повним фактичним виконання рішення тому дії і рішення відповідають законодавству.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити в позові.
Відзиву стороною позивача подано не було, однак подібне не позбавляє можливості суд розглянути справу по суті.
В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконанні в Відділі державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження №57275701 по виконанню виконавчого листа № 308/8056/15-ц виданого 12.06.2018 Ужгородським міськрайонним судом, про стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованість в сумі 12419,34дол. США та 2829,17грн. судових витрат.
21.09.2018 старшим державним виконавцем керуючись ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону №1404-VIII винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надіслано сторонам виконавчого провадження.
05.10.2018 старшим державним виконавцем в порядку ст. 56 Закону №1404-VIII винесено постанову про арешт коштів боржника, яку надіслано на виконання до банківських установ.
В процесі виконання вищевказаного виконавчого документу державним виконавцем вживались заходи примусового виконання, а саме: перевірялось виконання рішення боржником, призначались виконання для здійснення опису майна боржника, надсилались запити та проводились інші дії передбачені Законом №1404-VIII.
12.03.2024 до відділу надійшла заява від стягувача ПАТ КБ «Приват Банк» про повернення виконавчого документа без виконання.
14.03.2024 старшим державним виконавцем керуючись п.1 ст.37 Закону №1404-VIII винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.
14.03.2024 старшим державним виконавцем керуючись ч.3. ст.27, ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII, в зв'язку з тим, що виконавчий збір не стягнуто та із завершенням виконавчого провадження винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1241,93 дол. США та 282,17 грн. яку надіслано боржнику для відома та виконання.
27.03.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Зейкан В.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 74563762 на виконання цього ж виконавчого листа № 308/8056/15-ц від 12.06.2018 виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області.
23.01.2025 ОСОБА_4 уклала попередній договір з ОСОБА_5 про укладення договору купівлі-продажу квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на праві приватної власності ОСОБА_6 до 23.02.2025.
27.01.2025 приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 74563762 на підставі п.9 ч.1 cт.39 Закону №1404-VIII, у зв'язку з виконанням боржником зобов'язань перед стягувачем у повному обсязі станом на 24.01.2025. Основна винагорода приватного виконавця стягнута в повному обсязі в розмірі 50287,07 грн..
Після закриття виконавчого провадження, ОСОБА_6 звернулася до нотаріуса з метою продажу вказаної вище по тексту квартири, обумовленої попереднім договором, де останній повідомив, що арешт на майно позивача не знято у зв'язку з відкритим Ужгородським районним відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) ВП №74458100 про стягнення виконавчого збору.
Після чого, позивач звернулася до відповідача про зняття арешту, обґрунтовуючи сплатою суми основної винагороди приватному виконавцю у розмірі 51230,79 грн. на виконання одного і того ж виконавчого листа № 308/8056/15-ц від 12.06.2018.
Однак відповідачем у відповідь надано позивачу реквізити для сплати суми виконавчого збору згідно ВП №74458100 (сума - 49934,41 грн.) та роз'яснено, що єдиним шляхом зняття арешту з майна є сплата повної суми виконавчого збору за реквізитами відділу ДВС у місті Ужгороді.
З метою виконання умов попереднього договору, строк виконання зобов'язання по якому закінчувався та необхідності продажу квартири в обумовлений строк для уникнення нарахування штрафних санкцій передбачених договором, 21.02.2025 була змушена позивач сплатити відповідачу суму коштів у розмірі 49934,50 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №66, дата здійснення платіжної операції: 21.02.2025 12:04:42 год., отримувач - Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
17.03.2025 позивач через свого представника звернулася до відповідача із заявою про повернення їй сплачених коштів згідно ВП №74458100, однак, головним державним виконавцем ВДВС повідомлено, що на депозитний рахунок державної виконавчої служби у місті Ужгороді не надходила сума від ОСОБА_6 .
Позивач вважає такі дії з боку відповідача неправомірними, а сплачена сума згідно ВП №74458100 у розмірі 49934,50 грн підлягає поверненню.
Надаючи правову оцінку судовому рішенню та досліджуваним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 № 1404-VІІІ (набув чинності 05 жовтня 2016, далі як і раніше - Закон № 1404-VІІІ).
У відповідності до ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Нормами статті 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VІІІ, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
В силу вимог ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Положеннями ч. 5 ст. 26 Закону 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно ч. 2 ст. 27 Закону 1404-VIII, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частиною 8 статті 27 Закону 1404-VIII визначено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Відповідно до частин 1, 4 статті 42 Закону 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Статтею 45 Закону 1404-VIII визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
За приписами частин 1-5 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
У відповідності до ч. 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 №643 затверджено «Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця».
Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Отже, основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом.
З матеріалів справи вбачається, що у виконавчому провадженні № 57275701 державним виконавцем фактичного виконання судового рішення досягнуто не було.
Згодом, 27.03.2024 приватним виконавцем винесено постанову ВП №7453762 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 308/8056/15-ц від 12.06.2018, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області.
27.01.2025 приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 74563762 на підставі п.9 ч.1 cт.39 Закону №1404-VIII, у зв'язку з виконанням боржником зобов'язань перед стягувачем в повному обсязі станом на 24.01.2025. Основна винагорода приватного виконавця стягнута в повному обсязі в розмірі 50287,07 грн..
Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 висловив правову позицію стосовно розв'язання питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа та зазначив наступне.
Так, Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення із боржників виконавчого збору та основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа. З одного боку, Закон №1404-VIII не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям. З іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця.
Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення беззаперечно тягне за собою додаткові витрати. Вказана обставина може розглядатися як накладання непропорційного та надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване ст.41 Конституції України і ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Верховний Суд у вищевказаній постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 зазначив, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв'язку з неповнотою законодавчого регулювання саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов'язано сплатити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.
При цьому, Верховний Суд наголосив, що питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим. Тобто у контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.
Розв'язуючи це питання, Верховний Суд повторно зазначив, що законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
Водночас, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Отже, Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2023 у справі №160/695/22 дійшов висновку, що для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону статтю 27 Закону №1404-VIII.
Таким чином, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, суд першої інстанції вірно зазначив, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору 21.02.2025 після оплати 24.01.2025 основної винагороди приватному виконавцю, а отже дії щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору, не відповідають вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII та є протиправними.
За таких обставин колегія суддів робить висновок про помилковість доводів відповідача про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом та подібне наведено в апеляції із покликанням лише на норми матеріального права.
Така позиція суду не суперечить висновкам Верховного Суду, викладених у постанові від 18.04.2018 у справі № 761/11524/15-ц (провадження № 61-1788св17).
Враховуючи наведене, позивач має право на повернення стягнутих у виконавчому провадженні сум, якому кореспондує відповідний обов'язок відповідача вчинити дії, спрямовані на повернення таких сум позивачу.
Вірно зроблено висновок судом першої інстанції та який не оспорений стороною позивача, що оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 272, 287, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року у справі №260/2704/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
М.А. Пліш
Повне судове рішення складено 22.12.2025.