17 грудня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/7717/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, 25009, ЄДРПОУ 20632802)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
1) Визнати протиправними дії (бездіяльність) щодо відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 28.10.2025 року за № 10245-10916/В-02/8-1100/25 щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 на території РФ з 16.01.2014 по 28.06.2017.
2) Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 на території РФ з 16.01.2014 по 28.06.2017 до страхового стажу та із урахуванням російської заробітної плати.
3) Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідок про заробітну плату, виданих ТОВ «Ямальська трассова медсанчасть» та ТОВ «Ямальська», і періоду роботи в РФ з 16.01.2014 по 28.06.2017.
4) Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області виплатити ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії за весь період після відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, починаючи з 28 жовтня 2025 року, відповідно до законодавства з урахуванням висновку суду.
5) Зобов'язати ГУ ПФУ у Кіровоградській області надати письмовий звіт про виконання рішення суду у встановлений строк (ст. 382 КАСУ).
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області 28.10.2025 року позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи на території РФ з 16.01.2014 по 28.06.2017 з підстав припинення дії міжнародної Угоди СНД від 13.03.1992 року про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у сфері пенсійного забезпечення. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників (а.с. 46).
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Вказав, що згідно поданої в порядку норм Закону України “Про звернення громадян» заяви від 14.10.2025 позивач просив врахувати період трудової діяльності в російській федерації з 16.01.2014 по 28.06.2017 до страхового стажу, врахувати заробітну плату, отриману у зазначений період для перерахунку розміру пенсії. Позивачем не дотримано Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України № 1566/11846 від 27.12.2005, зі змінами та доповненнями, далі (Порядок №22-1). Відповідно до п. 4.1 Порядку №22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток2). Додатком 2 затверджено форму заяви про призначення/перерахунок пенсії. Тобто, позивач був зобов'язаний дотримуватися порядку звернення до органів Пенсійного фонду, визначеного чинним законодавством України. Головним управлінням за наслідком розгляду вищезгаданої заяви (звернення) була надана обґрунтована відповідь від 28.10.2025 за вих. 10245-10916/В-02/8-1100/25, яка не є рішенням про відмову, у зв'язку із чим Головним управлінням не приймалось рішень та не вчинялось дій по відмові в перерахунку пенсії, а розглянуло звернення в порядку Закону України “Про звернення громадян», у зв'язку із чим заявлені позовні вимоги щодо вирішення спору про перерахунок пенсії є передчасними та необґрунтованими. (а.с.49-53).
Позивачем подано відповідь на відзив (а.с.101-106).
Дослідивши наявні у справі матеріали та з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 14 жовтня 2025 році позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про зарахування до страхового стажу періоду роботи на території Російської Федерації з 16.01.2014 року по 28.06.2017 року в ТОВ «Ямальська трассова медсанчасть», що підтверджується копіями трудової книжки (а.с.14-20), довідками 2-НДФЛ (а.с.21-30), страховим свідоцтвом (а.с.31), довідками про заробітну плату (а.с.33-36).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області листом від 28.10.2025 року було відмовлено у зарахуванні зазначеного періоду до страхового стажу та проведенні перерахунку пенсії з підстави припинення дії міжнародної Угоди СНД від 13.03.1992 року про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у сфері пенсійного забезпечення. Зазначено, що з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді. Відтак, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території Російської Федерації по 31.12.1991. Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону, а за періоди по 31.12.1991 - на умовах, визначених абзацом п'ятим частини першої стаггі 40 Закону. Повідомлено, що позивач отримує дострокову пенсію за віком, призначену з 18.12.2014 за нормами пункту 3 частини першої статті 115 Закону, як матері особи з інвалідністю з дитинства. Обчислення розміру пенсії проведено з урахуванням страхового стажу 41 рік 2 місяці 1 день (порахований по 31.01.2024), в тому числі період роботи, набутий на території Російської Федерації з 16.01.2014 по 30.11.2014, який зараховано при призначенні пенсії на підставі наявної в матеріалах пенсійної справи довідки від 01.12.2014 № 696, виданої ТОВ фірма "Ямальська трасова медсанчастина". Заробітна плата для обчислення пенсії врахована за всі періоди страхового стажу з 01.07.2000 по 30.11.2014. При цьому суми заробітної плати з 16.01.2014 по 30.11.2014 визначенні з урахуванням наданої при призначенні пенсії довідки про заробітну плату від 03.12.2014, виданої ТОВ фірма "Ямальська трасова медсанчастина". З огляду на зазначене, правові підстави для проведення перерахунку пенсії з урахуванням страхового стажу та заробітної плати, набутих на території Російської Федерації після призначення пенсії (з грудня 2014 року по червень 2017 року), відсутні. (а.с.39-40).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Дане право деталізоване у Законах України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Частина друга статті 26 Закону №1058-IV передбачає, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV вказано, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Стаття 62 Закону № 1788-ХІІ передбачає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з листа відповідача 28.10.2025 року, до страхового стажу позивача не враховано згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 18.01.1985 періоди роботи: з 16.01.2014 до 28.06.2017 (а.с.16), оскільки у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 року російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 тому, на осіб, які працювали в рф після 01.01.1992, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку (а.с.39-40).
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що частиною 2 ст. 4 Закону №1058-ІV визначено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до статей 5, 6 Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Так, положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-ІХ "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", яка набрала чинності 02.12.2022, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Отже, Постанова від 29.11.2022 № 1328 набрала чинності 02.12.2022, натомість у період роботи позивачки вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
04 лютого 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою передбачив, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Також, 30 червня 2022 року набув чинності Федеральний закон від 11 червня 2022 року №175-ФЗ Про денонсацію Російською Федерацією Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, яким була денонсована Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, підписану в місті Москва 13 березня 1992 року.
Крім того, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення.
Суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі "Ковач проти України" від 07.02.2008 року, п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19.10.2004 року, п. 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13.01.2011 року, п. 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30.10.2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Денонсація Угоди від 13.03.1992 російською федерацією означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань російської федерації у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
За наявності чинних положень Угоди у період роботи позивача, що гарантували відповідне пенсійне право та соціальний захист, позивач не може нести тягар негативних наслідків у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу для призначення пенсії.
Окрім того, в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд також звертає увагу, що з урахуванням частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії та статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Отже суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні спірного періоду роботи позивача до стажу.
При цьому, ні лист про відмову в зарахуванні до страхового стажу та перерахунку пенсії, ні відзив на позовну заяву не містять вказівок відповідача на те, що записи у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 18.01.1985, їх співставлення між собою, містять протиріччя та не підтверджують факт роботи позивачки у спірні періоди.
Наведене вище є підставою для висновку про протиправність дії щодо відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, викладеній в листі від 28.10.2025 року за №10245-10916/В-02/8-1100/25, у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 на території РФ з 16.01.2014 по 28.06.2017.
Що стосується способу захисту порушеного права позивача, то суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Відтак, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
Згідно частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.
30.03.2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України № 25-1 від 16.12.2020 року "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", якою передбачено застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021 року.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно до пункту 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.10.2025 та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
Що стосується вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що відповідач має намір та буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).
В даному випадку, часткове задоволення позовної заяви пов'язано із встановленням судом відмінного від заявленого позивачем порядку відновлення порушеного права, тому на переконання суду, не впливає на розмір судових витрат, що підлягає відшкодуванню на користь позивача.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 139, 241-246, 263 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії щодо відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, викладену в листі від 28.10.2025 року за №10245-10916/В-02/8-1100/25, у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 на території РФ з 16.01.2014 по 28.06.2017.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.10.2025, з врахуванням правових висновків суду у цій справі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802) судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО