м. Вінниця
22 грудня 2025 р. Справа № 640/6207/19
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
10 квітня 2019 року до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представниця позивачки зазначила, що її довірителька в 2015 році придбала легковий автомобіль "Volvo XC90".
01 січня 2016 року набрала чинності нова редакція статті 267 Податкового кодексу України, якою встановлено, що об'єктом оподаткування транспортним податком в 2016 році є легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 750 мінімальних заробітних плат.
24 червня 2016 року ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 20321-13, яким позивачці нараховано зобов'язання зі сплати транспортного податку за 2016 рік в сумі 25000 гривень.
25 квітня 2017 року відповідачем складено податкову вимогу № 6593-17 про сплату податкового боргу та штрафних санкцій у зв'язку з несплатою податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням № 20321-13 від 24 червня 2016 року.
У 2017 році позивачка звернулася до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із запитом, у якому просила повідомити, яка середньоринкова вартість легкового автомобіля з ідентичними або аналогічними характеристиками придбаного нею транспортного засобу.
Листом від 27 грудня 2017 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України повідомило заявницю, що в 2016 році середньоринкова вартість належного їй транспортного засобу становила 1 010 812,35 гривень, тобто менше аніж 750 мінімальних заробітних плат станом на 01 січня 2016 року.
Відтак, на думку заявниці, належний позивачці транспортний засіб не є об'єктом оподаткування в розумінні статті 267 Податкового кодексу України, а тому вона звернулася до суду із цим позовом з вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №20321-13, що прийняте ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві 24 червня 2016 року.
Ухвалою від 25 квітня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
07 червня 2019 року представником Головного управління ДФС у м. Києві подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким запроваджено транспортний податок.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування. Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.
Як зазначив представник відповідача далі, позивачка є власником транспортного засобу марки "Volvo", моделі XC90, 2015 року випуску, тип пального - D (дизель), об'єм двигуна 1969 куб. см.
При цьому листом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 22 лютого 2016 року Головному управлінню ДФС у м. Києві надано перелік автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" станом на 01 січня 2016 року.
Зазначений перелік, окрім іншого, містив й інформацію про автомобіль марки "Volvo", моделі XC90, тип пального - D (дизель), об'єм двигуна 1969 куб. см., а тому, на думку представника відповідача, такий транспортний засіб є об'єктом оподаткування в розумінні податкового законодавства, оскільки його ринкова вартість становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
За таких обставин представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року у витребувано у Головного управління ДФС у м. Києві належним чином засвідчену копію податкового повідомлення-рішення № 20321-13 від 24 червня 2016 року.
10 листопада 2021 року на виконання вимог ухвали від 13 серпня 2021 року Головним управлінням ДФС у м. Києві подано до суду витребуване податкове повідомлення-рішення № 20321-13 від 24 червня 2016 року.
Того ж дня представником Головного управління ДФС у м. Києві подано клопотання про заміну відповідача його правонаступником.
13 грудня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду", який набрав чинності 15 грудня 2022 року.
Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя та невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його провадженні, до Київського окружного адміністративного суду.
Законом України від 16 липня 2024 року № 3863-IX "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" внесено зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" та викладено цей пункт у новій редакції.
Серед іншого новою редакцією зазначеного пункту передбачено таке.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
На виконання вищевказаних законодавчих приписів адміністративна справа № 640/6207/19 передана для розгляду та вирішення до Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року адміністративну справу прийнято до провадження. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника відповідача про заміну його правонаступником та замінено відповідача в особі Головного управління ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, що діє як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України.
Копію цієї ухвали надіслано до електронного кабінету відповідача 13 березня 2025 року о 21 год. 00 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відтак копію ухвали від 10 березня 2025 року слід вважати врученою відповідачу.
Також копія ухвали від 10 березня 2025 року направлялася на адресу позивачки, що зазначена у позовній заяві, проте до суду повернувся поштовий конверт із зазначенням причини повернення - "адресат відсутній за вказаною адресою" (на довідці про причини повернення поштового конверту зазначено день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження).
Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відтак за наведених вище обставин слід дійти висновку, що позивачка отримала копію ухвали від 10 березня 2025 року.
Проте будь-яких додаткових пояснень на адресу суду від сторін не надійшло, а тому суд дійшов висновку справу вирішувати на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 підтверджується те, що у власності ОСОБА_1 перебував автомобіль марки "Volvo", моделі XC90, 2015 року випуску, тип пального - D (дизель), об'єм двигуна 1969 куб. см.
24 червня 2016 року Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийняла податкове повідомлення-рішення № 20321-13, яким позивачці визначено до сплати суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25000 гривень.
У 2017 році позивачка звернулася до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із заявою, у якій просила повідомити, яка середньоринкова вартість легкового автомобіля з ідентичними або аналогічними характеристиками придбаного нею транспортного засобу.
Листом від 27 грудня 2017 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України повідомило заявницю, що в 2016 році середньоринкова вартість належного їй транспортного засобу становила 1 010 812,35 гривень.
Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню, що оскаржується, суд зважає на таке.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок.
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Повноваження міських рад щодо податків та зборів визначені статтею 12 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
24 грудня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01 січня 2016 року (далі - Закон № 909-VIII), яким внесено зміни у Податковий кодекс України щодо об'єкту оподаткування транспортним податком.
Згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції Закону № 909-VIII) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Пунктом 4 розділу ІІ Закону № 909-VIII визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що оскільки Законом № 909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, то з 01 січня 2016 року платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
Станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата була установлена в розмірі 1378,00 грн. (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік»). Відтак 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року складали 1 033 500 гривень.
Таким чином, об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році були легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1 033 500 гривень та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац 2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 66 (далі - Методика).
Відповідно до положень пункту 2 Методики середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року № 403 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 44, ст. 1576) (далі - Порядок № 403), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Пунктом 3 Порядку № 403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср = Ц н * (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку № 403).
Згідно з пунктом 5 Методики ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об'єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація.
Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.
Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики).
Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункт 14 Методики).
Аналіз наведених положень Методики та Порядку № 403 свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.
Так, суд установив, що 22 лютого 2016 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України на виконання пункту 13 Методики скерувало на адресу Державної фіскальної служби України лист вих. № 3252-08/4797-03, у якому надало інформацію щодо автомобілів, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" станом на 01 січня 2016 року.
Серед таких транспортних засобів міститься зокрема автомобіль марки "Volvo", моделі XC90, тип пального - D (дизель), об'єм двигуна 2,0 куб. см., тип коробки передач - АТ. Строк експлуатації легкового автомобіля до 1 року.
При цьому відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 зареєстрований за ОСОБА_1 транспортний засіб марки "Volvo", моделі XC90, випущено у 2015 році.
Тобто у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу не зазначено дня та місяця його випуску.
Водночас відповідно до підпункту 14.1.220 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України рік виготовлення транспортного засобу - календарна дата виготовлення транспортного засобу (день, місяць, рік); для транспортних засобів, календарну дату виготовлення яких визначити неможливо, - 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.
Відтак з огляду на наведені вище приписи податкового законодавства, оскільки день та місяць виготовлення належного позивачці транспортного засобу встановити неможливо, тому відповідно до підпункту 14.1.220 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України рік виготовлення належного позивачці транспортного засобу слід обраховувати з 01 січня 2015 року.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2024 року у справі № 820/4301/17.
Враховуючи викладене, станом на 24 червня 2016 року (дата прийняття податкового повідомлення-рішення № 20321-13) належний ОСОБА_1 транспортний засіб марки "Volvo", моделі XC90 є таким, якому з року його випуску минуло понад один рік, у зв'язку із чим такий автомобіль не може бути об'єктом оподаткування транспортним податком в розумінні статті 267 Податкового кодексу України.
З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове рішення слід визнати протиправним та скасувати.
При цьому суд не надає правову оцінку доводам сторін стосовно вартості належного позивачці транспортного засобу станом на 01 січня 2016 року, оскільки помилкове віднесення податковим органом належного позивачці транспортного засобу до об'єктів оподаткування транспортним податком саме по собі свідчить про неправомірність нарахування ОСОБА_1 транспортного податку за 2016 рік та, як наслідок, вказує на протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представницею позивачки, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачка при зверненні до суду з позовною заявою сплатила судовий збір в розмірі 768,40 гривень, що підтверджується квитанцією від 08 квітня 2019 року.
Відтак на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 768,40 гривень.
При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Так, між ОСОБА_1 та адвокатом Ярош Людмилою Володимирівною укладено договір про надання правової допомоги від 01 січня 2019 року № 01-01/19.
Відповідно до пункту 7 цього договору розмір гонорару адвоката та порядок його сплати визначаються додатком 3 до цього договору, умови якого є конфіденційними.
Актом прийому наданих послуг від 03 квітня 2019 року до цивільно-правового договору від 01 січня 2019 року № 01-01/19 підтверджується те, що адвокатом Ярош Л.В. надано ОСОБА_1 такі послуги: опитування клієнта - 2 години, збір документів та ознайомлення - 2 години, підготовка двох адвокатських запитів - 2 години, складання позовної заяви - 4 години. Загальна вартість наданих ОСОБА_1 послуг склала 5000 гривень, які сплачені позивачкою в повному обсязі.
Водночас, на переконання суду, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 5000 гривень є досить завищеними.
Так, на думку суду, надані адвокатом послуги в межах цієї справи охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної ним роботи (наданих послуг) є неспівмірним із складністю такої роботи.
Відтак послуги, що надавалися на виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги, пов'язані із складанням позовної заяви, а тому деталізація (поділ на окремі частини) таких не свідчить про надання послуг у більшому обсязі.
Крім того, ця адміністративна справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.
Встановлені обставини вказують на недостатню обґрунтованість понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень, а тому суд вважає, що такий розмір є досить завищеним.
Відтак, на думку суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджено у розмірі 2500 гривень, що відповідає вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 20321-13, що прийняте Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві 24 червня 2016 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19; код відокремленого підрозділу юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44116011)
Рішення суду в повному обсязі складено 22.12.2025
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович