Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/9235/24
Провадження № 1-кп/490/667/2025
12 грудня 2025 року
Центральний районний суд міста Миколаєва
У складі : головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
за участі прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4
його захисника - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження № 12024152020001106 про обвинувачення
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Миколаєві, є українцем, громадянином України, мешкає за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального Кодексу України
В провадженні Центрального районного суду міста Миколаєва перебуває кримінальне провадження № 490/9235/24 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального Кодексу України.
Після вислуховування сторін кримінального провадження, вивчення змісту обвинувального акту та доданих до його матеріалів суд дійшов такого.
А. Стосовно предмету кримінального провадження
На розгляд суду надійшов складений 16 жовтня 2024 року старшим слідчим Слідчого Відділу Відділення Поліції № 1 Миколаївського районного Управління Поліції Головного Управління Національної Поліції в Миколаївській області ОСОБА_7 та у той же день затверджений прокурором Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 обвинувальний акт, у якому викладена версія обвинувачення щодо вчинення злочину ОСОБА_4 .
Як зазначив автор обвинувального акту:
він, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи її на посаді командира 3-го кулеметного відділення кулеметного взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , 23.08.2024 в період часу з 18 год. 09 хв. по 19 год. 46 хв., більш точний час в ході досудового розслідування встановити не представилось можливим, знаходячись за місцем свого мешкання у власному будинку за адресою: АДРЕСА_1 ., разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_8 , вживали алкогольні напої, піч час чого між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 виник словесний конфлікт на ґрунті ревнощів. Під час конфлікту у ОСОБА_4 раптово виник злочинний умисел, направлений на протиправне спричинення смерті ОСОБА_8 . Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на спричинення смерті ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, стоячи навпроти ОСОБА_8 , штовхнув її двома руками, від чого остання впала на ліжко на живіт. Далі ОСОБА_4 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_8 , дістав поясний ремінь зі своїх штанів, який накинув на шию потерпілої і почав стягувати ремінь на шиї останньої. Після чого, переконавшись у тому, що ОСОБА_8 не подає жодних ознак життя, ОСОБА_4 послабив та відпустив з її шиї ремінь, отримавши бажаний результат від своїх злочинних дій, тобто настання смерті ОСОБА_8 .
В результаті умисних дій ОСОБА_4 потерпілій ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді механічної асфіксії в результаті удавлення петлею, що знаходяться у прямому причинному зв'язку із смертю.
.
Вказані дії ОСОБА_4 органами досудового розслідування та публічним обвинуваченням кваліфіковані за частиною 1 статті 115 Кримінального Кодексу України - як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Б. Стосовно умов здійснення цього кримінального провадження.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року (затвердженого Законом України № 2102- ІХ від 24 лютого 2022 року) /із змінами, внесеними Указами: від 14 березня 2022 року № 133/2022 (затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ); від 18 квітня 2022 року № 259/2022 (затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), від 17 травня 2022 року № 341/2022 (затвердженим Законом України від 23 травня 2022 року № 2263-ІХ), від 12 серпня 2022 року № 573/2022 (затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ), від 07 листопада 2022 року № 757/2022 (затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738 - ІХ), від 06 лютого 2023 року № 58/2023 (затвердженим Законом України від 07 лютого 2023 року № 2915-ІХ), від 01 травня 2023 року (затвердженим Законом України від 02 травня 2023 року № 3057-ІХ), від 26 липня 2023 року № 451/2023 (затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-ІХ), від 06 листопада 2023 року № 734/2023 (затвердженим Законом України від 07 листопада 2023 року № 3429-IX), від 05 лютого 2024 року № 49/2024 (затвердженим Законом України від 06 лютого 2024 року № 3564-ІХ), від 06 травня 2024 року № 271/2024 (затвердженим Законом України від 08 травня 2024 року № 3684-ІХ), від 23 липня 2024 року № 469/2024 (затвердженим Законом України від 23 липня 2024 року № 3891-ІХ), від 28 жовтня 2024 року (затвердженим Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4024-ІХ), від 14 січня 2025 року № 26/2025 (затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-ІХ), від 06 травня 2024 року № 271/2024 (затвердженим Законом України від 08 травня 2024 року № 3684-IX), від 14 липня 2025 року № 478/2025 (затвердженим Законом України від 15 липня 2025 року № 4524-IX), від 20 жовтня 2025 року (затвердженим Законом України № 4643-ІХ від 21 жовтня 2025 року)/ з 24 лютого 2022 року й до теперішнього часу в Україні безперервно діє військовий стан.
В. Стосовно руху кримінального провадження.
І……Обставини розгляду цього кримінального провадження є такими.
1. У справі проведене підготовче судове засідання.
2. Далі, суд, після проведення підготовчих дій, перейшов до судового розгляду.
3. Також, прокурором оголошений обвинувальний акт.
4. До того ж, судом встановлені обсяг та порядок дослідження доказів.
Відповідно до встановленого порядку, докази мають досліджуватись у такому порядку:
-допит обвинуваченого;
-допит потерпілої;
-дослідження документів;
-допит свідків.
5. Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений зазначав, що свою вину у вчиненні злочину він не визнає.
5.1. Загалом стверджував, що ОСОБА_8 вчинила самогубство.
5.2. При цьому під час досудового розслідування він /обвинувачений/ вказував, що саме він вбив ОСОБА_8 , оскільки хотів, щоб її поховали за християнською традицією, що не було б можливим у разі, якщо б було встановлено, що вона вчинила самогубство.
Після ж її поховання вже не мав можливості надати уточнюючі показання, адже його відправили до гауптвахти до міста Біла Церква, де слідчі дії із ним не проводились; він же, через віддаленість місця його перебування від місця проведення досудового розслідування та відсутність зв'язку із захисником був позбавлений можливості ініціювати повторний допит.
5.3. Що ж стосується проведеного за його участі слідчого експерименту, то під час його проведення він /обвинувачений/ лише підтвердив свої визнавальні показання; обставини «вбивства» ж фактично не відтворював.
6. Далі, суд допитав потерпілу, яка стверджувала, що саме ОСОБА_4 вбив її доньку ОСОБА_8 .
7. Далі, судом досліджені наявні в розпорядженні сторін документи.
8. Далі, суд за участі експерта дослідив висновок № 1944 від 28 серпня 2024 року.
9. З огляду на отримані під час такого дослідження відомості під час судового засідання 17 листопада 2025 року ОСОБА_4 виявив бажання уточнити раніше надані показання, але у зв'язку із нестабільністю відеозв'язку повною мірою скористатись правом надати додаткові пояснення не зміг.
10. Наразі ж (12 грудня 2025 року) з огляду на неможливість ефективно провести судове засідання 17 листопада 2025 року та навантаження головуючого та сторін у справі справа є призначеною лише для вирішення питання про доцільність подальшого перебування обвинуваченого під вартою; подальший розгляд кримінального провадження по суті буде проведений в узгоджені між сторонами дату та час.
ІІ……Вирішуючи питання про подальший рух кримінального провадження за таких обставин суд враховує такі приписи діючого законодавства.
1. Відповідно до частини 6 статті 9 Кримінального Процесуального Кодексу України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, суд, керуючись загальними засадами кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, застосовує, зокрема, процесуальний закон, що регулює аналогічні правовідносини.
2. Велика Палата Верховного Суду сформулювала правову позицію щодо визначення подібності правовідносин, визначивши, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). /пункт 32 постанови від 27.03.2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 року у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 року у справі № 910/24257/16.
3. Відповідно до статті 240 Цивільного Процесуального Кодексу України
…
Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
/частина 2/
…
Якщо в судовому засіданні було оголошено перерву, провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій було оголошено перерву.
/частина 6/
ІІІ......З огляду на ці приписи законодавства на настанови судової практики суд, повертаючись до обставин цього кримінального провадження, відзначає таке.
1. Обставини здійснення цього кримінального провадження свідчать про те, що наразі подальший його ефективний розгляд не є можливими.
2. Відносини, що виникли в зв'язку із таким, та ті, що врегульовані у статті 240 Цивільного Процесуального Кодексу України, є повністю подібними, адже мають тотожні суб'єктний склад учасників відносин, об'єкт та предмет правового регулювання, а також умов застосування правових норм.
Таке доводить, що за обставин, що склались в межах цього кримінального провадження, у судовому засіданні слід оголосити перерву.
3. Далі, суд має визначити дату та час наступного судового засідання.
З урахуванням навантаження суду та учасників судового провадження, суд вважає за необхідне оголосити перерву до 10 лютого 2026 року до 10:00 години.
Отже, у судовому засіданні слід оголосити перерву до 05 лютого 2026 року до 10:00 години.
В. Стосовно? ? застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого
І......Під час судового засідання прокурор заявив клопотання про продовження строку застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
1. В обґрунтування послалась про те, що обвинувачений обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, а також - про наявність ризиків того, що обвинувачений може переховуватись від суду, а також - незаконно впливати на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні.
2. Потерпіла у суді клопотання прокурора підтримала.
3. Захисник під час судового засідання проти задоволення клопотання прокурора заперечував; просив змінити обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід на особисте зобов'язання.
Послався про те, що обвинувачений не вчиняв стверджуваного злочину; до того ж, ризики, про які посилається прокурор, є відсутніми.
Обвинувачений під час судового засідання відніс результати розгляду цього клопотання на розсуд суду.
ІІ......Вирішуючи це клопотання, суд, окрім обставин, встановлених вище, враховує ще таке.
1. В межах цього кримінального провадження ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_9 від 25 серпня 2024 року відносно ОСОБА_4 був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 21 жовтня 2024 року.
Подальшою ухвалою цього ж слідчого судді від 18 жовтня 2024 року строк дії обраного відносно обвинуваченого запобіжного заходу був продовженим до 16 грудня 2024 року включно.
2. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 грудня 2024 року строк тримання ОСОБА_4 під вартою був продовженим до 04 лютого 2025 року включно.
Подальшими ухвалами цього ж суду строк тримання обвинуваченого під вартою продовжувався неодноразово, востаннє - ухвалою від 16 жовтня 2025 року - до 15 грудня 2025 року включно.
3. Під час застосування цього запобіжного заходу слідчий суддя та суд виходили з того, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя людини та існують ризики того, що він може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.
ІІІ......Вирішуючи заявлене прокурором клопотання, суд виходив з таких приписів діючого законодавства.
1. Відповідно до частини 1 статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
-переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
-знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
-незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
-перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
-вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити перелічені дії.
При цьому відповідно до частини 3 статті 176 Кримінального Процесуального Кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя має переконатись, що жоден більш м'який, ніж запропонований слідчим, запобіжний захід не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
2. Відповідно до частини 1 статті 176 Кримінального Процесуального Кодексу України запобіжними заходами є:
-особисте зобов'язання;
-особиста порука;
-застава;
-домашній арешт;
-тримання під вартою.
Відповідно до статті 179 цього Кодексу особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
Відповідно до статті 180 Кримінального Процесуального Кодексу України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
Відповідно до частини 1 статті 182 Кримінального Процесуального Кодексу України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків.
При цьому відповідно до частини 5 цієї статті розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 181 Кримінального Процесуального Кодексу України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
3. Відповідно до статті 183 Кримінального Процесуального Кодексу України
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
/частина 1/
...
Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
/частина 3/
Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема:
-щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
-щодо злочину, який спричинив загибель людини;
/частина 4/
При цьому відповідно до статті 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення»
Установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою … є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України…
/частина 1/
4. Відповідно до статті 199 Кримінального Процесуального Кодексу України строк тримання під вартою може бути продовженим у разі наявності вказаних вище обставин та додаткового доведення того, що завершити досудове розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали не є можливим, а раніше заявлені ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
5. Відповідно до приписів статті 8 Кримінального Процесуального Кодексу України та норм статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Конвенція про захист прав та основоположних свобод /далі - Конвенція/ та практика Європейського суду з прав людини визнаються в Україні джерелом права
5.1. Відповідно до визначеного Європейським судом з прав людини поняттям під час вирішення питання щодо запобіжного заходу під обґрунтованою підозрою слід розуміти добросовісне припущення про вчинення особою певного діяння, яке ґрунтується на об'єктивних відомостях, які:
-можна перевірити у судовому розгляді;
-спонукали б неупереджену та розумну людину вдатися до практичних дій, щоб з'ясувати, чи є така підозра обґрунтованою.
Добросовісним можна вважати припущення, яке висунуте компетентним органом у встановленому законом порядку та ґрунтується на підході до справи, що характеризується правдивістю, сумлінністю та ретельністю.
5.2. У рішенні від 19 березня 2024 року у справі «Parildak v. Turkey»1 Європейський Суд з Прав Людини, ґрунтуючись на своїй попередній практиці, виснував таке
Стаття 5 Конвенції гарантує фундаментальне право на свободу та безпеку. Це право має велике значення в «демократичному суспільстві» за духом Конвенції.
Кожен має право на захист цього права, тобто - не бути та не залишатись позбавленим свободи інакше, як відповідно до вимог пункту 1 статті 5. Перелік виключень, наведений у пункті 1 статті 5, є виключним та лише його вузьке тлумачення відповідає меті та завданням цього положення, гарантуючи, що ніхто не буде свавільно позбавленим волі.
Підпункт (с) пункту 1 статті 5 не вимагає, щоб слідчі органи зібрали достатні докази для висунення обвинувачення ані - під час арешту, ані - під час утримання під вартою в поліції. Метою допиту при затриманні відповідно до цього пункту є завершення розслідування шляхом підтвердження чи виключення конкретних підозр, що обґрунтовували арешт. отже, факти що є підставами для підозри, не мають бути того ж рівня, що ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку та навіть - для висунення обвинувачення
Менше з тим, «правдоподібність» підозр, якими має бути обґрунтований арешт, являє собою суттєвий елемент захисту, передбачений статтею 5 § 1 (с) Конвенції від свавільного позбавлення волі. Ось чому самої по собі «добросовісної» підозри недостатньо.
Слова «правдоподібні підстави» означають, що повинні існувати факти чи інформація, здатні переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити правопорушення. Те, що є «правдоподібним», залежить від сукупності обставин. … Таким чином, уряд-відповідач зобов'язаний повідомити Суду принаймні певні факти чи інформацію, здатну переконати його в тому, що існували вірогідні підстави підозрювати заарештовану особу у вчиненні передбачуваного злочину.
Термін «правдоподібність» також стосується порогу, якого має досягти підозра, щоби переконати об'єктивного спостерігача в правдоподібності звинувачень. Як правило, проблеми в цій сфері виникають на рівні фактів. Додатково до фактичного аспекту існування «імовірних підстав для підозри» у значенні статті 5 § 1 c) вимагає, щоб факти, на які посилаються, могли обґрунтовано вважатися такими, що підпадають під дію одного з розділів Кримінального кодексу, який стосується кримінальної поведінки. Таким чином, вочевидь не може бути «розумної підозри», якщо дії або факти, висунуті затриманому, не утворювали складу злочину в момент їх вчинення.
/пункти 55 - 62/
5.3. У пункті 48 рішення у справі "Чеботарь проти Молдови" Європейський Суд з Прав Людини зазначив таке.
"Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання
При цьому у тому ж пункті Суд, посилаючись на свою прецедентну практику зазначає, що самого факту, що підозра є добросовісною, недостатньо. Словосполучення "обґрунтована підозра" означає наявність фактів або інформації, що здатні переконати об'єктивного спостерігача, що особо, можливо, вчинила злочин.
5.4. Відповідно до правової позиції, що сформована Європейським Судом з прав людини, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Також суд вказав, що пункт 3 статті 5 Конвенції визначає право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання. Сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м'який.
Європейський суд з прав людини судом також відзначає, що "ризик втечі або уникнення правосуддя" зменшується з часом, адже включення строку запобіжного ув'язнення до строку покарання, якого мав підстави боятися заявник, зменшує це побоювання і його наміри втекти.
Далі відзначається, що таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини також наголошував, що "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою… Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на "розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження", а й передбачає, що "звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання".
/див. рішення у справі "Тодоров проти України" від 12.01.2012 року, "Пунцельт проти Чехії", "Харченко проти України" та інші/
Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (рішення від 26.06.1991 року), "особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні, протягом певного часу. За виняткових обставинах цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право … визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку" (п.51).
5.5. Відповідно до статті 2 Конвенції право кожного на життя охороняється законом та нікого не може бути умисно позбавлено життя.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Андронікоу та Константіноу проти Кіпру", передбачене статтею 2 Конвенції право на життя «... є одним з найбільш фундаментальних положень Конвенції і охороняє одну з основних цінностей демократичного суспільства».
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини перше речення статті 2 Конвенції зобов'язує державу не тільки утримуватись від умисного або незаконного позбавлення життя, але також вживати відповідних заходів для захисту життя тих, хто знаходиться під її юрисдикцією. Обов'язок захищати право на життя за статтею 2 Конвенції визначається у поєднанні з загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції, яка зобов'язує «гарантування кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування, коли особу вбито в результаті використання сили (див. mutatis mutandis рішення від 19 лютого 1998 року у справі «Kaya v. Turkey», 1998-I, п. 105). Головна мета такого розслідування полягає у забезпеченні ефективного виконання національних законів, які захищають право на життя.
Для того, щоб розслідування стверджуваного незаконного вбивства було ефективним воно має бути здатне привести до встановлення обставин смерті людини та встановлення і покарання відповідальних осіб
Прогалини ж у розслідуванні, які підривають його здатність встановити причину смерті або відповідальних осіб, чи то прямих виконавців створюють ризик недодержання такого стандарту.
/див. рішення Європейського суду з прав людини у справах
«Муравська проти України» «Гонгадзе проти України», «Шевченко проти України», "Меркулова проти України" та інші/
IV……З огляду на ці приписи діючого законодавства та настанови судової практики суд, повертаючись до обставин цього кримінального провадження, відзначає таке.
Стосовно наявності обґрунтованої підозри у вчиненні злочину ОСОБА_4 .
1. Оскільки по справі лише здійснюється підготовче провадження, наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 у вчиненні злочину, що йому інкримінується на даній стадії судового розгляду не перевіряється, а встановлення його вини/невинуватості можливо лише під час ухвалення вироку по суті пред'явленого обвинувачення.
Метою ж тримання обвинуваченого під вартою наразі є забезпечення можливості подальшого розслідування кримінальної справи, яке /подальше розслідування/ повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання.
2. Принагідно суд відзначає таке.
2.1. Той факт, що ОСОБА_8 померла наглою смертю, сторони кримінального провадження не заперечують.
2.2. Далі, захист визнає, що обвинувачений брав участь у подіях, що безпосередньо призвели до смерті ОСОБА_8 .
2.3. Обвинувачений же у своїх показаннях лише заперечує ступінь його участі у цих подіях.
2.4. В той же час, про обставини, що здатні поставити під сумнів «правдоподібність» /але - не «доведеність»/ версії органів досудового розслідування, захист не посилається.
За такого для мети вирішення питання про застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу версію органів досудового розслідування суд вважає правдоподібно.
Стосовно наявності передбачених законом ризиків.
1. Попередніми ухвалами суду встановлена наявність ризику того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватись від суду.
Наявність цього ризику наразі випливає з того, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину за який передбачено безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, а строк його перебування під вартою наразі не є домірним покаранню, що загрожує йому у разі визнання його винним за вироком суду.
З огляду на таке, наявність ризику, передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України суд вважає доведеною..
2. Попередніми ухвалами суду встановлена наявність ризику того, що перебуваючи на волі, обвинувачений може незаконно впливати на свідків та потерпілу у цьому кримінальному провадженні.
2.1. Наявність цього ризику узгоджується із наявністю ризику втечі, адже обидві ці ризики зумовлені наявністю однієї спонуки - уникнення кримінальної відповідальності; втеча є спробою фізично уникнути покарання а протиправний вплив на свідків та потерпілих - спробою спотворити докази у справі та уникнути покарання внаслідок спотворення обставин дійсності.
2.2. При цьому суд нагадує, що, як доведено вище, ризик втечі наразі є доведеним.
За такого доведеним є й ризик протиправного впливу з боку обвинуваченого на свідків та потерпілих.
3. Попередніми ухвалами суду встановлена наявність ризику вчинення обвинуваченим нових злочинів.
Стосовно наявності цього ризику суд відзначає таке.
Припущення про вчинення ОСОБА_4 особливо тяжкого злочину проти життя людини, як доведено вище, є «правдоподібним».
Таке, з огляду на приписи кримінального закону, дає підстави для обґрунтованого припущення про те, що виправлення його особи таким чином, щоб він не вчиняв нових злочинів, є можливим лише у разі його тривалого перебування в умовах позбавлення свободи.
Наразі ж строк перебування обвинуваченого в умовах обмеження волі не є домірним визначеному законом.
Наведене на цій стадії кримінального провадження дає підстави стверджувати про те, що ризик вчинення обвинуваченим нових злочинів наразі є актуальним.
Стосовно запобіжного заходу, який має бути застосованим відносно обвинуваченого.
1. Характер встановлених судом ризиків, особливо - ризику вчинення нових злочинів - є таким, що на цій стадії кримінального провадження запобігти цьому ризику інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, не є можливим.
2. Під час обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу суд відзначає й таке.
2.1. В цьому випадку публічний інтерес полягає ні в чому іншому, як у захисті громадян та суспільства від свавільних дій щодо позбавлення життя.
При цьому, як зазначається у процитованих вище рішеннях Європейського суду з прав людини, здійснення такого захисту утворює фундамент демократичного суспільства, відсутність такого захисту позбавляє можливості для існування саме такого суспільства.
Держава ж є зобов'язаною захищати право на життя своїх громадян, такий захист становить мету її діяльності та зміст її /держави/ обов'язку
2.2. При цьому суд відзначає й ту обставину, що дії, що складають сутність підозри, утворюють злочин проти життя та здоров'я інших осіб під час дії воєнного стану, тобто - у період, коли публічний порядок є особливо вразливим.
Наведене доводить, що внаслідок дій обвинуваченого публічний порядок дійсно опинився під загрозою, при цьому - такою мірою, що публічний інтерес в цьому випадку виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Враховуючи наведене, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою підлягає задоволенню, а у задоволенні клопотання захисту про зміну обраного відносно обвинуваченого запобіжного заходу слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 369-372; 376 КПК України, суд, -
1.У судовому засіданні оголосити перерву до 05 лютого 2026 року до 10:30 години.
2.Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 - до 10 лютого 2026 року включно.
3.У задоволенні клопотання захисту про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Ухвала може бути оскарженою безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом 5 днів.
Головуючий суддя = ОСОБА_10 =
1 -https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22sort%22:[%22kpdate%20Descending%22],%22itemid%22:[%22001-231602%22]}