17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 482/1545/21
провадження № 61-14891св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, Державної служби геології та надр України,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 липня 2024 року у складі судді Сергієнка С. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року у складі колегії суддів:
Базовкіної Т. М., Царюк Л. М., Яворської Ж. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, Державної служби геології та надр України звернувся до суду
з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання повернути земельну ділянку.
Позов мотивований тим, що розпорядженням Новоодеської районної державної адміністрації від 03 січня 2012 року № 12-р надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Баловненської сільської ради Новоодеського району. Наказом ГУ Держгеокадастру від 05 червня 2019 року
№ 3896/0/14-19-СГ затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 4824880400:03:000:1174, для ведення особистого селянського господарства
в межах території Баловненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області із земель сільськогосподарського призначення державної власності.
На підставі цього наказу державний реєстратор Баловненської сільської ради Миколаївської області 11 червня 2019 року зареєстрував за № 32021709 право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.
Прокурор вважав, що наказ ГУ Держгеокадастру про передання у власність ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки прийнятий з порушенням законодавства з таких підстав.
На півдні с. Баловне Миколаївського (Новоодеського) району Миколаївської області на площі 11,2 га розташоване родовище корисних копалин державної власності - піску, яке обліковане в резервному державному фонді родовищ як родовище Баловне. Згідно з даними паспорта родовища Баловне № 4876 родовище відкрито у 1975 році. У 2007 році Одеська геологорозвідувальна дільниця ЗАТ «Укргеолмбуд» на замовлення ПП «Лідія» виконала попередню геолого-економічну оцінку родовища пісків Баловне камеральним шляхом, за результатом якої установлено, що при річному об'ємі видобування корисної копалини в обсязі 20,08 тис. куб. м строк забезпеченості запасами піску родовища Баловне становить 35 років. Гірничотехнічні та гідрогеологічні умови експлуатації родовища сприятливі для його відкритої розробки - кар'єром. Таким чином, розробка зазначеного родовища корисних копалин та їх видобування можливі тільки відкритим способом унаслідок суцільного порушення первинної (природної) цілісності як ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту), так і наступних шарів земної поверхні на глибину залягання корисних копалин (згідно з даними паспорта родовища № 4876 - до 12,6 м). Тобто в разі видобування корисних копалин із зазначеного родовища виключається можливість використання земель, на яких воно розташоване, для сільськогосподарських потреб.
З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді на запит Вознесенської місцевої прокуратури сертифікований інженер-землевпорядник ФОП ОСОБА_2 провів співставлення (накладення) координат поворотних точок земельної ділянки з кадастровим номером 4824880400:03:000:1174 на межі розвіданого родовища корисних копалин Баловне. За результатами цього установлено, що зазначена земельна ділянка частково (на площі 0,4614 га) входить у межі родовища Баловне. При цьому вказану земельну ділянку ОСОБА_1 за цільовим призначенням на даний час самостійно не використовує та в оренду сільськогосподарським підприємствам не передавала, у зв'язку з чим прокурор зазначає, що є підстави вважати, що земельна ділянка отримана
у власність не з метою ведення особистого селянського господарства, а для подальшого видобування корисних копалин. Однак безоплатне передання зазначеної земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства на підставі оскаржуваного наказу унеможливлює використання цих земель для видобування корисних копалин. Тобто відповідач фактично набув право власності не тільки на земельну ділянку, на якій розташоване розвідане родовище корисних копалин, а й на відповідні корисні копалини. Водночас надра є виключною власністю народу України
і надаються тільки у користування.
Згідно з інформацією ГУ Держгеокадастру від 27 листопада 2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 4824880400:03:000:1174 відведена
у власність ОСОБА_1 за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, не переданих у власність чи користування. Водночас на підставі наказу Державної служби геології та надр України від
01 квітня 2016 року № 117 ПП «Лідія» 11 серпня 2016 року за № 6139 видано спеціальний дозвіл на користування надрами родовища Баловне на площі 11,19 га зі строком дії до 11 серпня 2034 року, який є чинним. У подальшому розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від
20 лютого 2017 року № 43-р ПП «Лідія» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами в межах території Баловненської сільської ради, орієнтовною площею 5 га, а також дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою на розроблення технічної документації
з нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Згідно з графічними матеріалами, доданими у 2017 року до заяви ПП «Лідія» про відведення
у користування земельної ділянки для видобування піску з родовища Баловне земельна ділянка, запроектована для відведення ПП «Лідія», частково накладається на земельну ділянку, яка перебуває у власності ОСОБА_1 . На час прийняття рішення про відведення спірної земельної ділянки
у власність ОСОБА_1 . ГУ Держгеокадастру було достовірно обізнане про факт накладення цієї ділянки на розвідане родовище корисних копалин Баловне, оскільки листом від 28 вересня 2016 року ГУ Держгеокадастру рекомендувало Миколаївській облдержадміністрації підготувати проект розпорядження «Про надання дозволу ПП «Лідія» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язанні з користуванням надрами в межах території Баловненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області». Тобто, розглядаючи заяву ОСОБА_1 по суті, ГУ Держгеокадастру не врахувало, що виділенням вказаної земельної ділянки у власність фізичній особі порушується право власності українського народу на надра, унаслідок чого земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 4824880400:03:000:1174 незаконно вибула із земель державної власності.
Посилаючись на викладене, прокурор просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 05 червня 2019 року № 3896/0/14-19-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2 га
з кадастровим номером 4824880400:03:000:1174 для ведення особистого селянського господарства в межах території Баловненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4824880400:03:000:1174 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1853194448248);
- зобов'язати ОСОБА_1 повернути у власність територіальній громаді
в особі Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4824880400:03:000:1174, розташовану в межах території Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.
Короткий зміст судових рішень суду першої і апеляційної інстанцій
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 липня 2024 року, з урахуванням ухвали Новоодеського районного суду Миколаївської області від 31 липня 2024 року про виправлення описки,
в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що постановою Верховного Суду від
11 листопада 2021 року у справі № 400/3035/19 касаційну скаргу Державної служби геології та надр України задоволено, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов Державної служби геології та надр України до ПП «Лідія», треті особи: Новоодеська районна державна адміністрація Миколаївської області, Миколаївська обласна державна адміністрація, про припинення права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 11 серпня 2016 року № 6139 задоволено.
Припинено право користування надрами шляхом анулювання дії спеціального дозволу на користування надрами від 11 серпня 2016 року № 6139, наданого ПП «Лідія».
Проаналізувавши обставини справи, положення статті 1 КУпН, статті 33, 79 та 116 ЗК України, суд виснував, що, вирішуючи питання про правомірність прийняття рішення ГУ Держгеокадастру про передання ОСОБА_1
у власність спірної земельної ділянки, слід враховувати, що своїм рішенням
ГУ Держгеокадастру передавало у власність земельну ділянку саме сільськогосподарського призначення, а не частину земної кори, що розташована під її поверхнею і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.
Також суд спирався на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від
05 вересня 2018 року у справі № 39/1036/14-ц (провадження № 61-4892св18), згідно з якою саме по собі набуття у власність земельної ділянки, яка входить
у площину залягання корисних копалин загальнодержавного значення, не
є порушенням права власності народу України на надра, передбаченого статтею 4 КУпН, оскільки відповідно до статті 97 ЗК України не позбавляє народ України можливості отримувати відповідні корисні копалини. Тому суд зазначив, що посилання прокурора на те, що, передаючи ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, ГУ Держгеокадастр фактично розпорядилося надрами, не знайшли свого підтвердження.
Встановивши наведене, суд звернув увагу на те, що передбачених законом підстав для відмови у переданні у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки прокурор не надав.
Спірна земельна ділянка, що надана у власність ОСОБА_1 ,
відповідно до статті 19 ЗК України, відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, зміну цільового призначення спірної земельної ділянки з метою використання її для розроблення надр власник не здійснював.
Суд також урахував, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка накладається на родовище піску Баловне лише на площі 0,4614 га із загальної площі 2 га земельної ділянки з кадастровим номером 4824880400:03:000:1174, та загальної площі родовища піску 11,4747 га.
З огляду на це об'єми розвіданих запасів піску у родовищі і те, що зазначене родовище офіційно не розроблялося, суд вважав, що доводи прокурора про те, що перебування спірної земельної ділянки у приватній власності громадянина перешкоджає задоволенню потреб держави та суспільства
у відповідних корисних копалинах та унеможливлює надходження до бюджетів усіх рівнів відповідної плати за користування надрами,
є необґрунтованими.
Щодо посилань прокурора на можливість нецільового використання ОСОБА_1 земельної ділянки з метою добування корисної копалини - піску суд зазначив, що використання переданої у власність земельної ділянки не за цільовим призначенням тягне за собою наслідки, які передбачені статями 141, 143 ЗК України, що полягають у припиненні права користування земельною ділянкою, або ж у примусовому припиненні прав на землю
(в цьому випадку може йтися і про право власності) (пункт «ґ» частини першої статті 141, пункт «а» частини першої статті 143 ЗК України), а не
у визнанні недійсними правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, водночас позовні вимоги на підставі статей 141, 143 ЗК України не пред'являлись.
Оцінюючи пропорційність втручання у право власності ОСОБА_1 , суд виходив з того, що при позбавленні особи її власності необхідно дотримуватись обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою. Таким чином, особу можна позбавити її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності слід дотримуватися справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Суд дійшов висновку про відсутність підстав для втручання у право власності ОСОБА_1 (відсутні передбачена законом підстава та суспільний інтерес, який потребував би втручання у право відповідача, а отже, таке втручання не було б законним та пропорційним).
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури залишено без задоволення.
Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 липня 2024 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
07 листопада 2024 року Миколаївська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 липня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року й ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що отримання земельної ділянки
у користування можливе лише після оформлення права користування надрами, адже користування надрами (родовищем піску) нерозривно пов'язане з користуванням земельною ділянкою, у межах якої такі надра розміщені, через їх розташування безпосередньо у глибині земної поверхні. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що на час передання спірної земельної ділянки у приватну власність вона належала до земель сільськогосподарського призначення, є безпідставними. Передані у приватну власність земельні ділянки, які накладаються на родовище корисних копалин, дозвіл на користування яким має інша особа, не відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення і не є вільними у розумінні частини п'ятої статті 116 ЗК України. Поза увагою судів залишилась сама суть спору - відновлення інтересів держави на розпорядження надрами.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі
№ 664/162/17-ц, від 30 вересня 2023 року у справі № 689/25/19, від 30 серпня 2023 року у справі № 689/25/19, від 05 вересня 2018 року у справі
№ 39/1036/14-ц, від 11 листопада 2021 року у справі № 400/3035/19,
від 23 листопада 2023 року у справі № 370/457/20, від 18 січня 2023 року
у справі № 369/10847/19, від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18,
від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а, від 09 листопада 2021 року у справі
№ 542/1403/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Інші аргументи учасників справи
26 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 липня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від
15 жовтня 2024 року залишити в силі.
Відзив мотивований тим, що передача земельної ділянки у власність відбулася саме із земель сільськогосподарського призначення. Відповідач законно отримала у власність спірну земельну ділянку. Позивач не надав доказів того, що родовище, координати якого було встановлено у 1997 році, досі зберегло ті самі межі та координати. Паспорта родовища немає, і його не зареєстровано відповідно до законодавства, а отже, і немає некоректно визначених меж земельної ділянки, на якій знаходяться корисні копалини. Позивач не довів, що спірна земельна ділянка чи її частина віднесені до території родовища та перебували на державному балансі запасів корисних копалин станом на дату прийняття оскаржуваного наказу чи розпорядження від 03 січня 2012 року № 12-р. Вказує, що відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, вона отримала таку земельну ділянку за встановленою процедурою без порушення законодавства. Обрання позивачем способу захисту у вигляді визнання наказу незаконним та його скасування є неналежним, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Рух касаційних скарг та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Новоодеського районного суду Миколаївської області.
27 січня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи
На півдні с. Баловне Миколаївського (раніше Новоодеського) району Миколаївської області на площі 11,2 га розташоване родовище корисних копалин державної власності - піску, яке обліковане в резервному державному фонді родовищ як родовище Баловне. Згідно з даними паспорта родовища Баловне № 4876 його було відкрито у 1975 році.
У 2007 році Одеська геологорозвідувальна дільниця ЗАТ «Укргеолмбуд» на замовлення ПП «Лідія» виконала попередню геолого-економічну оцінку родовища пісків Баловне камеральним шляхом, за результатом якої установила, що при річному об'ємі видобування корисної копалини в обсязі 20,08 тис. куб. м строк забезпеченості запасами піску родовища Баловне становить 35 років. Гірничотехнічні та гідрогеологічні умови експлуатації родовища сприятливі для його відкритої розробки - кар'єром (пункт 6.02 паспорта).
03 грудня 2011 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Новоодеської районної державної адміністрації Миколаївської області про надання
у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, не переданих у власність, в межах території Баловненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.
Розпорядженням Новоодеської районної державної адміністрації від 03 січня 2012 року № 12-р ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Баловненської сільської ради Новоодеського району.
Державна служба геології та надр України видала 11 серпня 2016 року
ПП «Лідія» спеціальний дозвіл № 6139 на користування надрами (ділянка № НОМЕР_1 площею 2,78 га та ділянка № НОМЕР_2 площею 8,4 га) з метою видобування пісків, придатних для силікатних пресованих виробів, частково для будівельних розчинів і дорожнього будівництва, а також для рекультивації, планування та благоустрою на території родовища Баловне Новоодеського району Миколаївської області. Також між Державною службою геології та надр України і ПП «Лідія» 11 серпня 2016 року укладено угоду № 6139 про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин, яка
є невід'ємною частиною зазначеного вище спеціального дозволу.
Розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від
20 лютого 2017 року № 43-р ПП «Лідія» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею
5,0 га відкритих земель без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами,
в межах території Баловненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру із заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Баловненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.
Листом від 03 квітня 2018 року № Г-2812/0-2157/0/20-18-СГ
ГУ Держгеокадастру відмовило ОСОБА_1 у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, не переданих у власність або не наданих у користування в межах території Баловненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, площею 2,00 га, із посиланням на те, що 20 лютого 2017 року видано розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації № 43-р, яким надано дозвіл юридичній особі на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 1440/2180/18, яке набрало законної сили 12 лютого
2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним рішення ГУ Держгеокадастру від 03 квітня 2018 року, зобов'язано ГУ Держгеокадастру повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,00 га
в межах Баловненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області та прийняти рішення відповідно до статті 186-1 ЗК України.
Наказом ГУ Держгеокадастру від 05 червня 2019 року № 3896/0/14-19-СГ затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 4824880400:03:000:1174, для ведення особистого селянського господарства в межах території Баловненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення.
На підставі цього наказу державний реєстратор Баловненської сільської ради Миколаївської області 11 червня 2019 року за № 32021709 зареєстрував право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.
За результатами співставлення (накладення) координат поворотних точок земельної ділянки з кадастровим номером 4824880400:03:000:1174
і розвіданого родовища корисних копалин Баловне, яке проведене сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_2 , установлено, що зазначена земельна ділянка частково (на площі 0,4614 га) входить в межі родовища Баловне.
У зв'язку з виявленими численним порушеннями законодавства у сфері надрокористування з боку ПП «Лідія» Державна служба геології та надр України прийняла рішення зупинити дію зазначеного вище дозволу та надала надрокористувачу строк 30 днів для усунення порушень, про що було повідомлено шляхом направлення на його юридичну адресу листа від
22 грудня 2018 року № 25886/03/14-18.
У зв'язку з неусуненням ПП «Лідія» порушень законодавства у сфері надрокористування Державна служба геології та надр України звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом про припинення права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 11 серпня 2016 року № 6139 (справа
№ 400/3035/19).
Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі
№ 400/3035/19 касаційну скаргу Державної служби геології та надр України задоволено, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов Державної служби геології та надр України до Приватного підприємства «Лідія» задоволено, припинено право користування надрами шляхом анулювання дії спеціального дозволу на користування надрами від 11 серпня 2016 року № 6139, наданого ПП «Лідія».
Наказом від 22 листопада 2021 року № 894 (із змінами згідно з наказом від
17 грудня 2021 року № 971) Держгеонадра анулювало спеціальний дозвіл на користування надрами від 11 серпня 2006 року № 6139.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, колегія суддів враховує таке.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛстаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу
у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням,
й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний
і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор як на підставу заявлених вимог посилався на те, що у власність відповідача передано земельну ділянку, частина якої накладається на родовище корисних копалин державної власності - піску, внаслідок чого земельна ділянка площею 2 га
з кадастровим номером 4824880400:03:000:1174 незаконно вибула із земель державної власності.
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України,
є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до частин першої, третьої статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», використання природних ресурсів
в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.
В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
У статті 1 Кодексу України про надра визначено, що надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ
і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.
Надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки
у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними. Український народ здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади (стаття 4 Кодексу України про надра).
Користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи (частина перша статті 13 Кодексу України про надра).
Статтею 14 Кодексу України про надра визначено, що надра надаються
у користування для: геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин
і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції; задоволення інших потреб.
Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України. Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів. Місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра (частини перша - третя статті 18 Кодексу України про надра).
Законодавство України обмежувало можливість передання земельних ділянок для потреб, пов'язаних із користуванням надрами, без отримання спеціального дозволу на користування надрами чи гірничого відводу, крім винятків, чітко визначених законом. Вказані обмеження були доступними, чіткими та зрозумілим, а наслідки їхнього недотримання - передбачуваними для будь-якої особи, яка отримала земельну ділянку у власність, маючи намір використовувати її не за призначенням, а для потреб, пов'язаних із користуванням надрами, чи яка отримала у власність земельну ділянку, право користування надрами у межах якої на підставі спеціального дозволу на користування надрами або гірничого відводу належало іншій особі. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від
14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22).
Особа вправі розраховувати на набуття у користування земельної ділянки
з надрами, навіть якщо така ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення, у тому разі, коли оформила право користування надрами, зокрема отримала спеціальний дозвіл на користування ними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22)).
Доказів того, що ОСОБА_1 має спеціальний дозвіл на користування надрами, в матеріалах справи немає.
Згідно зі статтею 40 Кодексу України про надра, розвідані родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, або їх ділянки, запаси корисних копалин яких оцінено, включаються до Державного фонду родовищ корисних копалин
і передаються для промислового освоєння в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин містить відомості про кожне родовище, включене до Державного фонду родовищ корисних копалин, щодо кількості та якості запасів корисних копалин і наявних у них компонентів, гірничо-технічних, гідрогеологічних та інших умов розробки родовища та його геолого-економічну оцінку, а також відомості про кожний прояв корисних копалин (стаття 42 Кодексу України про надра).
Із матеріалів справи відомо, що згідно з паспортом Державного кадастру родовищ та проявів корисних копали України № 4876 на півдні с. Баловне Миколаївського (раніше Новоодеського) району Миколаївської області на площі 11,2 га розташоване родовище корисних копалин державної власності - піску, яке обліковане в резервному державному фонді родовищ як родовище Баловне. Згідно із даними паспорту родовища Баловне було відкрито у 1975 році. У 2007 році Одеська геологорозвідувальна дільниця
ЗАТ «Укргеолмбуд» на замовлення ПП «Лідія» виконало попередню геолого-економічну оцінку родовища пісків Баловне камеральним шляхом, за результатом якої установила, що при річному об'ємі видобування корисної копалини у обсязі 20,08 тис. куб. м строк забезпеченості запасами піску родовища Баловне становить 35 років. Гірничотехнічні та гідрогеологічні умови експлуатації родовища сприятливі для його відкритої розробки - кар'єром.
У частині четвертій статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до частин першої-третьої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування
в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Наказом ГУ Держгеокадастру від 05 червня 2019 року № 3896/0/14-19-СГ затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 4824880400:03:000:1174, для ведення особистого селянського господарства в межах території Баловненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення.
За результатами співставлення (накладення) координат поворотних точок земельної ділянки з кадастровим номером 4824880400:03:000:1174
і розвіданого родовища корисних копалин Баловне, установлено, що зазначена земельна ділянка частково (на площі 0,4614 га) входить в межі родовища Баловне.
Доказів протилежного сторона відповідача не надала.
У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 664/162/17-ц (провадження № 61-42095св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «розглядаючи спір, який виник між сторонами
у справі, апеляційний суд на підставі установлених обставин справи, а також вказаних вище норм матеріального права та статей 19, 84 ЗК України, статей 40, 42 Кодексу України про надра, дійшов обґрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка станом на момент відведення у користування позивачу, відносилася до земель державної власності та перебувала на державному балансі запасів корисних копалин, відповідно до положень Кодексу України про надра, а Цюрупинська РДА оскаржуваним розпорядженням передала
у власність спірну земельну ділянку, яка не була вільною у розумінні частини п'ятої статті 116 ЗК України, з порушенням вимог статей 19, 20 ЗК України, тобто без зміни цільового призначення, у порядку, визначеному цим Кодексом».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
У частині першій статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку
з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора
у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка накладається на родовище піску Баловне на площу 0,4614 га, не звернув уваги на те, що відповідач не має спеціального дозволу на користування надрами, що свідчить про порушення законодавства при прийнятті спірного наказу, зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора.
Підстави відкриття касаційного провадження у цій справі, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, та відповідні доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.
Отже, оскільки суди попередніх інстанцій не з'ясували належним чином усіх фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дослідили та не надали належної правової оцінки всім зібраним у справі доказам, а суд касаційної інстанції не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій з урахуванням обсягу їх повноважень, то відповідно до статті 411 ЦПК України є підстави скасування оскаржуваних судових рішень та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 липня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 липня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня
2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов