ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Гудими Д. А.
Справа № 715/2640/24
Провадження № 61-8954св25
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та Глибоцької селищної ради Чернівецької області. Просив:
- визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Чернівецькій області № 173-од від 6 грудня 2013 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Череповецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області загальною площею 222,1109 га» (далі - наказ від 6 грудня 2013 року) в частині земельної ділянки площею 20,5256 га з кадастровим номером 7321088200:02:002:0129 (далі - спірна земельна ділянка);
- скасувати державну реєстрацію 19 листопада 2013 року спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі;
- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» №24-749/14-19-сг від 2 липня 2019 року (далі - наказ від 2 липня 2019 року) в частині передання у комунальну власність спірної земельної ділянки;
- визнати недійсним складений Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області та Глибоцькою селищною радою Глибоцької об'єднаної територіальної громади акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 2 липня 2019 року в частині передання спірної земельної ділянки;
- припинити право власності Глибоцької селищної об'єднаної територіальної громади в особі Глибоцької селищної ради на спірну земельну ділянку (відомості про речове право (право власності) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 32428801 від 12 липня 2019 року).
2. 14 березня 2025 року Глибоцький районний суд Чернівецької області ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив частково, а саме всі вимоги, крім визнати недійсним складений Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області та Глибоцькою селищною радою Глибоцької об'єднаної територіальної громади акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 2 липня 2019 року в частині передання спірної земельної ділянки.
3. 10 червня 2025 року Чернівецький апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
4. 22 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області задовольнив частково: скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог і передав справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Мотивував так:
- суди не з'ясували чи є у позивача порушене, невизнане оспорюване право чи інтерес, якщо згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії Б № 000303 від 4 листопада 1992 року (далі - державний акт на право постійного користування землею) землю надано для ведення селянського (фермерського) господарства, а у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстроване Селянське (фермерське) господарство «Смерічка», засноване ОСОБА_2 і позивачем 9 грудня 1992 року;
- суди не з'ясували, чи є Селянське (фермерське) господарство «Смерічка» користувачем землі, яку позивач отримав на підставі державного акта на право постійного користування землею.
ІІ. ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
5. Із висновком колег про скасування судових рішень у частині задоволених позовних вимог і передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції не погоджуюся. Верховний Суд мав задовольнити касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області частково, а саме:
- залишити оскаржені судові рішення без змін щодо вимоги припинити право власності Глибоцької селищної об'єднаної територіальної громади на спірну земельну ділянку;
- скасувати оскаржені судові рішення у частині задоволення вимог визнати недійсним наказ від 6 грудня 2013 року, скасувати державну реєстрацію 19 листопада 2013 року спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, визнати недійсним наказ від 2 липня 2019 року щодо передання спірної земельної ділянки і відмовити у задоволенні цих вимог.
Щодо вимоги припинити право власності Глибоцької селищної об'єднаної територіальної громади на спірну земельну ділянку
6. Звертаю увагу на те, що апеляційну та касаційну скарги на судові рішення в частині задоволених позовних вимог подало Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області. Тоді як вимога припинити право власності Глибоцької селищної об'єднаної територіальної громади на спірну земельну ділянку стосувалася речового права цієї громади в особі Глибоцької селищної ради Чернівецької області. Остання із судовими рішеннями погодилася, їх не оскаржила.
7. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
8. Диспозитивність - один із основних принципів цивільного судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення у касаційному порядку та в яких межах (див., наприклад, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 та від 19 квітня 2024 року у справі № 518/776/20).
9. Вважаю, що з огляду на принцип диспозитивності у Верховного Суду не було підстав задовольняти касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області на судові рішення в частині задоволення вимоги припинити право власності Глибоцької селищної об'єднаної територіальної громади на спірну земельну ділянку (незважаючи на те, що право на захист за цією вимогою не належить позивачеві, і такий спосіб захисту не є належним у спірних правовідносинах).
Щодо вимог визнати недійсним наказ від 6 грудня 2013 року, скасувати державну реєстрацію 19 листопада 2013 року спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, визнати недійсним наказ від 2 липня 2019 року щодо передання спірної земельної ділянки у комунальну власність
10. Позивач звернувся до суду з вказаними вимогами, вважаючи, що йому належить право постійного користування землею згідно з відповідним державним актом від 4 листопада 1992 року. Суд першої інстанції ті вимоги задовольнив. Апеляційний суд із цим рішенням погодився.
11. Верховний Суд виявив, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань існує Селянське (фермерське) господарство «Смерічка» (ідентифікаційний код: 21425436), яке 9 грудня 1992 року (тобто через місяць після отримання позивачем державного акта на право постійного користування землею) у селі Черепківцях Глибоцького району Чернівецької області зареєстрували позивач і ОСОБА_2 .
12. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду одержання громадянином-засновником селянського (фермерського) господарства правовстановлюючого документа на право користування земельною ділянкою для ведення такого господарства є необхідною передумовою державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним правосуб'єктності як юридичної особи. З моменту такої реєстрації обов'язки землекористувача виконує таке господарство, а не громадянин, який отримав земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто відбувається фактична заміна землекористувача на це господарство (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц (пункт 31, 35), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (пункт 25, 28), від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц (пункти 38, 40-41), від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/26/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 (пункти 28, 31-32) та у справі № 483/1863/17 (пункти 29, 32-33), від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17, від 3 квітня 2019 року у справі № 628/776/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 628/773/18 (пункт 26, 29-30), від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункт 6.23, 6.25), від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (пункти 48, 53-55, 68)).
Надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земля в силу її правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб громадянина. Тому суб'єктом такого використання може бути тільки суб'єкт господарювання (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункт 6.24)).
Отже, з одного боку, можливість реалізації громадянином права на створення селянського (фермерського) господарства безпосередньо пов'язана з одержанням ним державного акта, зокрема на право постійного користування землею для ведення такого господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, а з іншого, - відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення селянського (фермерського) господарства (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц).
13. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) таке господарство набуває як права володіння і користування, так і юридичні обов'язки з використання земельної ділянки, яку отримав засновник. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах і спорах з іншими суб'єктами голова фермерського господарства, який отримав земельну ділянку, зокрема у постійне користування, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) селянського (фермерського) господарства. Суб'єктом відповідних правовідносин є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а саме господарство як юридична особа (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (пункти 61, 71)).
14. Підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення селянського (фермерського) господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). Адже правове становище цього господарства як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об'єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (пункти 66-67, 73).
15. З огляду на викладені висновки з 9 грудня 1992 року права володіння та користування землею, яку місяцем раніше отримав у постійне користування позивач для ведення селянського (фермерського) господарства, перейшли до новоствореного Селянського (фермерського) господарства «Смерічка» та можуть бути припинені лише з моменту припинення цього господарства. Зміна власника спірної земельної ділянки з держави на територіальну громаду, яка відбулася у 2019 році, на вказаний висновок не впливає.
16. Оскільки фермерські господарства є суб'єктами господарювання, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, належать до юрисдикції господарських судів (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (пункт 29), від 16 січня 2019 року у справах № 483/1863/17 (пункт 35) і № 695/1275/17 (пункт 34), від 13 листопада 2019 року у справі № 628/773/18 (пункт 31), від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункт 6.27)).
17. Отже, оскільки 9 грудня 1992 року було створене Селянське (фермерське) господарство «Смерічка» саме воно, а не позивач має право на захист майнових прав та інтересів щодо захисту прав володіння та користування землею, на яку позивач отримав державний акт на право постійного користування землею, якщо вважає, що такі права були порушені внаслідок зміни власника спірної земельної ділянки з держави на територіальну громаду.
18. З огляду на наведені висновки щодо застосування норм права у Верховного Суду в справі № 715/2640/24 не було підстав скасовувати оскаржені судові рішення в частині задоволення вимог визнати недійсним наказ від 6 грудня 2013 року, скасувати державну реєстрацію 19 листопада 2013 року спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, визнати недійсним наказ від 2 липня 2019 року щодо передання спірної земельної ділянки у комунальну власність і передавати справу щодо цих вимог на новий розгляд до суду першої інстанції. Позивач не має права на захист майнових інтересів щодо володіння та користування землею, на яку отримав державний акт на право постійного користування землею. Таке право має Селянське (фермерське) господарство «Смерічка» і може його реалізувати у господарському судочинстві.
19. Аналогічно позивач не має права на захист за вимогою припинити право власності Глибоцької селищної об'єднаної територіальної громади на спірну земельну ділянку. Проте щодо цієї вимоги, як я зазначив вище (пункт 9), відмовити у задоволенні касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області слід було лише тому, що відповідні судові рішення не оскаржив належний відповідач за тією вимогою - Глибоцька селищна об'єднана територіальна громада в особі Глибоцької селищної ради Чернівецької області.
ІІІ. ВИСНОВКИ
20. З огляду на викладене вважаю, що Верховний Суд мав:
- відмовити у задоволенні касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області в частині вимоги припинити право власності Глибоцької селищної об'єднаної територіальної громади в особі Глибоцької селищної ради на спірну земельну ділянку, а рішення судів попередніх інстанцій про задоволення вказаної вимоги залишити без змін, бо відповідачем за цією вимогою є Глибоцька селищна об'єднана територіальна громада, інтереси якої представляє Глибоцька селищна рада Чернівецької області, а не Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області;
- задовольнити касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області в частині інших вимог, які задовольнити суди попередніх інстанцій, і відмовити у задоволенні цих вимог, бо позивачеві у цій справі не належить право вимоги (незалежно від того, чи Селянське (фермерське) господарство «Смерічка» фактично користується землею, яку позивач отримав для ведення такого господарства на підставі державного акта на право постійного користування землею).
21. Згідно з постановою від 22 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду фактично переклав обов'язок відмовити позивачеві у задоволенні його вимог на суд першої інстанції. Унаслідок цього в разі подальшого оскарження судових рішень суди розглядатимуть справу № 715/2640/24 ще тривалий час. Хоча право користування земельною ділянкою згідно з усталеною практикою Верховного Суду безсумнівно належить Селянському (фермерському) господарству «Смерічка» незалежно від бажання позивача та того, чи передав він право постійного користування землею цьому господарству (згідно з матеріалами справи очевидно, що не передав, і для цього висновку не потрібний повторний розгляд справи судом першої інстанції; однак згідно з усталеною практикою Верховного Суду вказане право зазначене господарство набуло внаслідок державної реєстрації останнього).
22. Намір повернути спірну земельну ділянку з комунальної до державної власності (такий, а не інший наслідок мало задоволення позовних вимог) не видається розумним для захисту права постійного користування землею, яку позивач отримав для ведення селянського (фермерського) господарства. Відповідна частина суходолу завжди буде перебувати на чужій земельній ділянці (чи територіальної громади, як це є зараз, чи держави, якщо справді внаслідок вирішення якоїсь судової справи земельна ділянка буде повернута з комунальної у державну власність).
Інакше кажучи спірна земельна ділянка комунальної власності є обтяженою речовим правом Селянського (фермерського) господарства «Смерічка». Останнє, якщо вважає за потрібне, може ініціювати у господарському суді розгляд відповідного спору за тими позовними вимогами, які заявив позивач у цивільній справі.
Остаточне вирішення конфлікту, щоб вказане господарство не зазнало порушення його речового права, можливе, на мій погляд, лише шляхом переоформлення права постійного користування землею (див. пункт 6-1 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України). Продовження тривалості розгляду цієї цивільної справи лише затягує вирішення проблеми.
Суддя Д. А. Гудима