19 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 757/20498/20-ц
провадження № 61-169св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач -Національний банк України,
треті особи: Публічне акціонерне товариство «Златобанк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року у складі судді Григоренко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2024 рокуу складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шубуєвої В. А., Кафідової О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Національного банку України (далі - НБУ), треті особи: Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Златобанк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення збитків, завданих неправомірними рішеннями.
Позовна заява мотивована тим, що 22 січня 2015 між ОСОБА_2 , правонаступником якої за договором відступлення права вимоги є він, та ПАТ «Златобанк» в особі представника за довіреністю Вакала М. А., керівника Сумської регіональної дирекції ПАТ «Златобанк», було укладено договір банківського вкладу (депозиту) Угоду про приєднання до Публічної угоди про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 155674 на суму 96 500 доларів США.
27 січня 2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Златобанк» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) Угоду про приєднання до Публічної угоди про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 099632 на суму 65 500 доларів США.
Після публікації оголошення про прийняття 12 травня 2015 року постанови НБУ № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_2 звернулася із заявою про видачу їй гарантованої вказаним Фондом гарантування вкладів фізичних осіб суми за банківськими вкладам, проте у відповіді у телефонному режимі гарячої лінії останню повідомили, що за електронним реєстром укладені із ОСОБА_2 договори банківського вкладу не обліковуються, а отже вважаються недійсними.
Вказував, що заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 червня 2018 року у справі № 592/1973/18, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 28 березня 2019 року, позов ОСОБА_2 до ПАТ «Златобанк» про зобов'язання виконати обов'язок за договором банківського вкладу задоволено. Зобов'язано ПАТ «Златобанк» виконати обов'язок за договором банківського вкладу (депозиту) Угоди про приєднання до Публічної угоди про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 155674 (Договір банківського вкладу) від 22 січня 2015 року на суму 96 500 доларів США, укладений із ОСОБА_2 , та договором банківського вкладу (депозиту) Угоди про приєднання до Публічної угоди про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 099632 (Договір банківського вкладу) від 27 січня 2015 року на суму 65 500 доларів США, укладений із ОСОБА_2 .
Після цього, 06 травня 2019 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого до нього перейшли права за вказаними договорами банківського вкладу на загальну суму 162 000 доларів США.
Ухвалами Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 червня 2019 року у справі № 592/1973/18 замінено стягувача у виконавчих листах, виданим Ковпаківським районним судом м. Суми на виконання заочного рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 червня 2018 та він пред'явив виконавчі листи до примусового виконання, проте на даний час рішення суду у справі № 592/1973/18 не виконано.
У свою чергу, факт незаконності постанови НБУ від 13 лютого 2015 року № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних», рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 лютого 2015 року № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк», постанови Правління НБУ від 12 травня 2015 року № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк», рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи на ліквідацію банку» було встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили, а саме: постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року та постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 826/2184/17.
Посилався на те, що у результаті прийняття НБУ протиправних рішень, йому завдано збитки у розмірі вкладів, які не були повернуті ПАТ «Златобанк», на загальну суму 162 000 доларів США.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягунти з НБУ на його користь завдані збитки неправомірними рішеннями щодо визнання ПАТ «Златобанк» неплатоспроможним та про його ліквідацію, що призвело до неповернення банківських вкладів у розмірі 96 500 доларів США та 65 500 доларів США, загалом 162 000 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 19 травня 2020 року становить 4 304 502 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року, у позові ОСОБА_1 до Національного банку України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ПАТ «Златобанк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення збитків, завданих неправомірними рішеннями, відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що позивач не довів обґрунтованості своїх позовних вимог, а самепротиправності дій НБУ, внаслідок яких йому було завдано шкоди на суму неповернутих вкладів, внесених до ПАТ «Златобанк».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково відмовили йому у задоволенні позову. Вважає, що встановлені у справі № 826/2184/17 обставини є преюдиційними для вирішення цього спору та доводять факт завдання йому збитків незаконними рішеннями НБУ про відкликання банківської ліцензії у ПАТ «Златобанк». Проте суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли такі обставини до уваги.
Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що НБУ не є суб'єктом відповідальності за нормою статті 1173 ЦК України.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У березні 2025 року НБУ та ПАТ «Златобанк», подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких вказують, що викладені у ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судами спору, тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2025 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
11 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Частиною другою статті 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності, зокрема обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в статті 1166 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Підставами для виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди відповідно до статті 1173 ЦК України є наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, і ці обставини підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з недоведеності ним позовних вимог, протиправних дій чи рішень НБУ, які б мали причинно-наслідковий зв'язок із заподіянням збитків позивачу.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно вказав, що розміщені позивачем на рахунках у ПАТ «Златобанк» як банківські вклади кошти не є збитками відповідно до положень статті 22 ЦК України, а тому відсутні підстави для стягнення відповідних сум з НБУ у порядку, встановленому статтею 1173 ЦК України.
Доводи касаційної скарги про те, що судами не взяті до уваги правові висновки у справі № 826/2184/17, є безпідставними, оскільки судами досліджувалися судові рішення у зазначеній справі, проте правильно зазначено, що висновки у цій справі не вказують на те, що НБУ було завдано збитків ОСОБА_1 , а ним не доведено, що внаслідок скасування постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року у справі № 826/2184/17 постанови Правління НБУ від 13 лютого 2015 року № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних» та інших постанов позивача остаточно позбавлено його права на отримання грошових вкладів, які були розміщені у ПАТ «Златобанк».
Заявник правильно вказує, що НБУ, як державний орган, може бути суб'єктом відповідальності за статтею 1173 ЦК України, проте ці доводи не впливають на правильність вирішення судами спору, оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено саме недоведеність завдання позивачу збитків відповідачем, що є самостійною та безумовною підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник