17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 756/18464/21
провадження № 61-1302св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідачі - Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України»,
третя особа - Міністерство економіки України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», третя особа - Міністерство економіки України, про зміну формулювання причин звільнення
за касаційною скаргою адвоката Кравця Ростислава Юрійовича як представника ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 лютого 2024 року у складі судді Шевчука А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив змінити формулювання причин його звільнення з пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України; зобов'язати АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ДПЗКУ) внести запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про зміну формулювання причин звільнення з «звільнений з займаної посади з підстав, передбачених контрактом (пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України; пп. 5.4.3.1 п. 5.4 розділу 5 контракту від 11 листопада 2021 року № 15)» на «звільнений з займаної посади на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України».
Як на обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 11 листопада 2020 року між Міністерством економіки, торгівлі та сільського господарства, яке є вищим органом управління АТ «ДПЗКУ», і ОСОБА_2 підписано контракт № 15 як із заступником голови правління АТ «ДПЗКУ».
22 жовтня 2021 року винесено наказ Міністерства економіки України № 785, «Про припинення повноважень заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» ОСОБА_3 » де правовою підставою визначено статтю 99 ЦК України, абзац 4 частини другої статті 51, пункт 8 частини другої, частину третю статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства», частину четверту статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», пп. 11 п.12.14, п. 12.16 розділу 12 Статуту АТ «ДПЗКУ», пп. 5.4.3.1 п. 5.4 розділу 5 контракту № 15.
22 жовтня 2021 року винесено наказ АТ «ДПЗКУ» № 1038-к «Про оголошення наказу Мінекономіки від 22 жовтня 2021 року № 785».
22 жовтня 2021 року АТ «ДПЗКУ» направило ОСОБА_4 лист, яким повідомило про припинення повноважень заступника голови правління та вручило копії наказів, які позивач отримав 25 жовтня 2021 року. Позивач вважає формулювання причин свого звільнення неправильним і таким, що не відповідає законодавству. У наказі Міністерства економіки України від 22 жовтня 2021 року № 785 вказано саме на припинення повноважень заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» ОСОБА_3 , а зазначення у трудовій книжці підстави звільнення не відповідає статті 99 ЦК України, пункту 8 частини другої статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства», пп. 11 п. 12.14 статуту АТ «ДПЗКУ» та фактичним обставинам, оскільки мало місце виключно припинення повноважень посадової особи, тому має бути вказано спеціальну норму для припинення трудового договору, а саме пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 19 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що розірвання контракту з ОСОБА_2 відбулось із підстав, установлених у цьому контракті (пункт 5.4.3.1), але не передбачених законодавством, а отже, АТ «ДПЗКУ» правомірно зробило запис у трудовій книжці про звільнення згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України.
Короткий зміст постанови суду апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 11 грудня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Кравця Р. Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишив без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю судового рішення.
Розірвання контракту з ОСОБА_2 відбулось із підстав установлених у контракті № 15 (пункт 5.4.3.1), що не містить ознак дисциплінарного стягнення, а отже, немає підстав для зазначення порушення позивачем умов контракту.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Кравець Р. Ю. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 235/774/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 701/1088/17-ц, від 12 квітня 2018 року у справі № 545/2544/13-ц, від 06 грудня 2023 року у справі № 757/32515/19.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до пункту 5.4.3.1 контракту № 15, укладеного із ОСОБА_1 , контракт припиняється за рішенням загальних зборів товариства. Така причина не може бути самостійною підставою для розірвання трудових відносин.
Міністерство економіки України у наказі № 785 визначило підстави припинення контракту - припинення повноважень ОСОБА_1 на підставі положень законодавства, зі змісту аналізу яких виходить, що мало місце саме припинення повноважень ОСОБА_1 як посадової особи товариства.
Підстави звільнення, зазначені в трудовій книжці, не відповідають законодавству.
Суди не взяли до уваги статтю 41 КЗпП України, яка передбачає додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов, зокрема пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП - припинення повноважень посадових осіб.
У березні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив Міністерства економіки України, мотивований законністю й обґрунтованістю судових рішень.
При укладенні контракту сторони самі встановлюють додаткові підстави розірвання трудового договору.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю природою і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи на підставі норм КЗпП. Можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу передбачена не приписами КЗпП, а статтею 99 ЦК України.
У березні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «ДПЗКУ»,мотивований законністю й обґрунтованістю судових рішень.
ОСОБА_1 погодився з умовами контракту, зокрема і з підставами дострокового його розірвання. Звільнення заступника голови правління ОСОБА_1 відбулось відповідно до додаткових підстав, передбачених контрактом.
Міністерство економіки наділене повноваженнями загальних зборів АТ «ДПЗКУ» та реалізувало своє право щодо прийняття рішення про звільнення позивача.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
18 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 листопада 2020 року Мінекономіки видало наказ № 208-к «Про правління АТ «ДПЗКУ», згідно з яким на ОСОБА_3 покладено виконання обов'язків голови правління АТ «ДПЗКУ» до обрання голови правління в установленому законодавством порядку.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2020 року № 1399-р погоджено пропозицію Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства щодо тимчасового покладення виконання обов'язків голови правління АТ «ДПЗКУ» на заступника голови правління зазначеного товариства ОСОБА_1
11 листопада 2020 року між Мінекономіки як вищим органом управління АТ «ДПЗКУ», і заступником голови правління АТ «ДПЗКУ» ОСОБА_2 укладено контракт № 15, яким передбачено, що він є трудовим договором. На підставі контракту виникають трудові відносини між заступником голови правління та загальними зборами та/або наглядовою радою.
Відповідно до пункту 1.1 контракту заступник голови правління зобов'язується безпосередньо та через правління товариства здійснювати управління поточною діяльністю товариства у межах компетенції правління товариства, забезпечувати ефективне використання і збереження закріпленого за ним державного майна та повноваження голови правління в разі неможливості виконання головою правління своїх повноважень, а товариство зобов'язується: створювати належні умови для матеріального забезпечення та організації праці заступника голови правління.
Згідно з пунктом 5.4.3.1 контракту цей контракт припиняється до закінчення цього контракту за рішенням загальних зборів товариства.
Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 17 серпня 2021 року у справі № 757/44193/21-к задовольнив клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України та відсторонив підозрюваного ОСОБА_1 від посади заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» та покладенням на нього повноважень виконувача обов'язівголови правління АТ «ДПЗКУ».
Згідно з наказом Мінекономіки від 27 серпня 2021 року № 21-п ОСОБА_3 відсторонено від посади заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» та виконання обов'язків голови правління цього товариства.
Відповідно до наказу АТ «ДПЗКУ» від 30 серпня 2021 року № 709-к ОСОБА_3 відсторонено від посади заступника голови правління та від виконання обов'язків голови правління АТ «ДПЗКУ».
Згідно з наказом Міністерства економіки України від 22 жовтня 2021 року № 785 «Про припинення повноважень заступника голови правління акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» ОСОБА_3 » відповідно до підпункту 5.4.3.1 контракту № 15, контракт від 11 листопада 2020 року із заступником голови правління АТ «ДПЗКУ» ОСОБА_2 припинено 22 жовтня 2021 року.
Відповідно до пункту 1.1 статуту АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 08 червня 2021 року № 38 (далі по тексту - статут), АТ «ДПЗКУ» засноване на державній власності та є приватним акціонерним товариством.
Згідно з пунктом 1.3 статуту засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами держави щодо Товариства здійснює Міністерство економіки України.
Єдиним акціонером товариства є держава в особі уповноваженого органу управління (Міністерство економіки України), який безпосередньо, без скликання загальних зборів товариства, здійснює повноваження з управління корпоративними правами товариства (пункт 6.1 статуту).
У пункті 10.2 статуту АТ «ДПЗКУ» встановлено, що органами товариства є: загальні збори; наглядова рада; правління та ревізійна комісія.
Відповідно до пункту 13.1 статуту виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є правління.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).
У цій справі суди встановили, що трудовий контракт укладено між ОСОБА_1 і Міністерством економіки.
Наказом Міністерства економіки України від 22 жовтня 2021 року № 785 припинено
контракт із заступником голови правління АТ «ДПЗКУ» ОСОБА_1
Отже, належним відповідачем у справі є суб'єкт, з яким позивач безпосередньо перебував у трудових правовідносинах, з яким укладено відповідний трудовий договір та який приймав рішення про припинення трудових відносин.
Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 761/13951/22 (провадження № 61-12932сво23).
Оскільки трудовий контракт укладено між позивачем і Міністерством економіки України і наказ про припинення цього контракту виданий Міністерством економіки України, саме Міністерство економіки України є належним відповідачем у спорі.
Водночас, позивач визначив відповідачемлише АТ «ДПЗКУ».
Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб'єктного складу її учасників.
З урахуванням зазначеного належним відповідачем у справі, що розглядається, є також Міністерством економіки України, яке до участі у справі як співвідповідач не залучене, і заяв чи клопотань про його залучення позивач не заявляв, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
З огляду на наведене в цілому правильним є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні вимог позову, однак мотиви відмови слід викласти в редакції цієї постанови.
Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи наведене, постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині слід змінити щодо мотивів відмови у позові з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу адвоката Кравця Ростислава Юрійовича як представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов