8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" грудня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2539/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
при секретарі судового засідання Гаврильєві О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру в Харківський області, м. Харків
до 1. Фізичної особи - підприємця Русак Євгена Віталійовича, м. Харків , 2. Фізичної особи - підприємця Біленької Вікторії Віталіївни, м. Харків
про стягнення 454169,21 грн.
за участю представників сторін:
прокурора - Клейн Л.В., посвідчення № 072868 від 01.03.2023
позивача - не з'явився
третьої особи - не з'явився
відповідачів - 1. не з'явився, 2. Санін А.О., адвокат, ордер № 1285656 від 29.08.2025
Керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів - Фізичної особи - підприємця Русак Євгена Віталійовича, м. Харків, Фізичної особи - підприємця Біленької Вікторії Віталіївни, м. Харків, в якій просить стягнути солідарно з відповідачів шкоду, заподіяну самовільним зайняттям земельної ділянки, загальною площею 0,2336 га, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Хабарова, 2, в сумі 454169,21 грн. Просить залучити до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру в Харківський області. Також просить покласти на відповідачів витрати зі сплати судового збору.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін; клопотання прокурора про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру в Харківський області задоволено; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру в Харківський області та призначено підготовче засідання на 01 вересня 2025 року о 14 годин.
29 серпня 2025 року через систему "Електронний суд", представником Фізичної особи - підприємця Біленької Вікторії Віталіївни подано клопотання (вхідний № 19816) про ознайомлення з матеріалами справи, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
29 серпня 2025 року через систему "Електронний суд", представником Фізичної особи - підприємця Біленької Вікторії Віталіївни подано заяву (вхідний № 19814) про внесення даних представника до систему "Електронний суд", яку суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
29 серпня 2025 року через систему "Електронний суд", представником Фізичної особи - підприємця Біленької Вікторії Віталіївни подано клопотання (вхідний № 19818) про відкладення розгляду справи, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
29 серпня 2025 року через систему "Електронний суд", представником Фізичної особи - підприємця Біленької Вікторії Віталіївни подано заяву (вхідний № 19847) про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (внесення РНОКПП / коду ЄДРПОУ до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи, яку суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою суду від 01 вересня 2025 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовчого засідання на 25 вересня 2025 року о 13:30 годин.
24 вересня 2025 року через систему "Електронний суд", представником Фізичної особи - підприємця Біленької Вікторії Віталіївни подано клопотання (вхідний № 22141) про внесення даних представника до систему "Електронний суд", яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 вересня 2025 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 29 жовтня 2025 року; підготовче засідання відкладено на 21 жовтня 2025 року о 12:10 годин.
14 жовтня 2025 року через систему "Електронний суд", представником Фізичної особи - підприємця Біленької Вікторії Віталіївни подано відзив (вхідний № 23793) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою суду від 21 жовтня 2025 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовче засідання на 28 жовтня 2025 року о 13 годин.
24 жовтня 2025 року через систему "Електронний суд", представником Фізичної особи - підприємця Біленької Вікторії Віталіївни подано клопотання (вхідний № 24735) про проведення всіх судових засідань у режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 жовтня 2025 року клопотання (вхідний № 24735) представника Фізичної особи - підприємця Біленької Вікторії Віталіївни про участь у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції задоволено.
28 жовтня 2025 року через систему "Електронний суд", Керівником Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області подано відповідь (вхідний № 24978) на відзив на позовну заяву, яку суд приймає та долучає до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою суду від 28 жовтня 2025 року, на підставі пункту 3 частини 2 статті 185, статті 232 Господарського процесуального кодексу України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20 листопада 2025 року о 16 годин.
Протокольною ухвалою суду від 20 листопада 2025 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні до 11 грудня 2025 року о 15:30 годин.
10 грудня 2025 року через систему "Електронний суд", Керівником Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області подано додаткові пояснення (вхідний № 28930), які суд приймає та долучає до матеріалів справи.
11 грудня 2025 року через систему "Електронний суд", Головним управлінням Держгеокадастру в Харківський області подано клопотання (вхідний № 29001) про проведення судового засідання без участі представника Головного управління Держгеокадастру в Харківський області, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою суду від 11 грудня 2025 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні до 18 грудня 2025 року о 16:20 годин.
18 грудня 2025 року через систему "Електронний суд", Головним управлінням Держгеокадастру в Харківський області подано клопотання (вхідний № 29085) про проведення судового засідання без участі представника Головного управління Держгеокадастру в Харківський області, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
Прокурор у судовому засіданні, у відповіді на відзив та додаткових письмових поясненнях підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про день і час розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головного управління Держгеокадастру в Харківський області у судове засідання не з'явився, у наданих заявах просить розглядати справу без участі представника Головного управління Держгеокадастру в Харківський області.
Представник другого відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову.
Представник першого відповідача у судове засідання не з'явився на адресу суду повернулись ухвали з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що перший відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. При цьому, неотримання адресатом кореспонденції від судового органу є суб'єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала першому відповідачу подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.
В той же час, перший відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалою Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07 липня 1989 року).
Враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення першого відповідача про дату, час та місце розгляду справи, у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника першого відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, вислухавши пояснення прокурора та повноважного представника другого відповідача, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Прокурор вважає, що здійснюючи будівництво двоповерхового житлового будинку літ. "АА-2", житлового будинку з мансардою літ. "АБ-1", житлового будинку з мансардою літ. "АВ-1", та надвірних споруд літ. "АД" - альтанка, літ. "Я" - льох на спірній земельній ділянці за відсутності відповідного рішення Харківської міської ради про передачу зазначеної земельної ділянки у власність або надання її у користування (оренду) та без отримання документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт, Фізична особа - підприємець Русак Євген Віталійович та Фізична особа - підприємець Біленькоа Вікторія Віталіївна усвідомлювали незаконність своїх дій щодо забудови земельної ділянки комунальної форми власності та їх наслідки.
Таким чином, на думку прокурора, матеріали справи підтверджують усвідомлену, протиправну, винну поведінку відповідачів щодо самовільного зайняття земельної ділянки комунальної форми власності, площею 0,2336 га, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Хабарова, 2, чим спричинено матеріальну шкоду Харківській міській територіальній громаді в собі Харківської міської ради в сумі 454169,21 грн.
Також прокурор посилається на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 15 січня 2019 року по справі №5011-9/336-2012 в якій, при розгляді тотожної за змістом справи, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельної ділянки, встановивши лише наявність таких обставин: факту самовільного зайняття земельної ділянки, та відповідності розрахунку розміру шкоди приписам Порядку № 284 та Методики № 963.
Згідно частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.
Суд зазначає, що в цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.
Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов'язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (стаття 614 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять: неотриманні стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайних обставин якби її право не було порушено; доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; неодержаний прибуток, на який сторона, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Отже згідно наведених норм упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Згідно статті 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер). Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року по справі № 922/3928/20.
Суд звертає увагу на правові висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 704/962/17 (провадження № 61-47536св18).
Верховний суд зазначив, що відповідно до частин першої, другої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 Цивільного кодексу України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Тлумачення статтей 22, 614, 623 Цивільного кодексу України свідчать, що презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за цієї умови відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Враховуючи вищевикладене, суд звертає увагу на правові висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду у справах №322/1009/19 та № 311/1841/18.
Верховний суд зазначає, що частиною другою статті 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, відшкодування збитків.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 704/962/17 (провадження № 61-47536св18) вказано, що тлумачення статті 22, 614, 623 Цивільного кодексу України свідчить, що презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за цієї умови відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Таким чином у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 311/1841/18 Верховний Суд зазначив що відшкодування шкоди у зв'язку із самовільним зайняттям земельних ділянок є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. Ними є: протиправна поведінка, дії чи бездіяльність; негативний результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків, заподіяної шкоди може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому, пред'явлення вимоги про відшкодування шкоди покладає на позивача обов'язок довести, що вона не є абстрактною, а дійсно завдана у результаті протиправних дій відповідача.
Прокурор зазначає, що факт самовільного зайняття відповідачами спірної земельної ділянки, площею 0,27 га що розташована по вул. Хабарова, 2 у м. Харкові поруч з земельною ділянкою з кадастровим номером 6310138500:01:001:0029, підтверджується в тому числі матеріалами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Актом обстеження земельної ділянки від 19 січня 2022 року №10-ДК/16/АО/10/01/-22 (Акт 1) та Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об'єкта - земельної ділянки від 20 січня 2022 року №10-ДК/17/АП/09/01/-22 (Акт 2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, що складені старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель ОСОБА_1 та державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель ОСОБА_2 , встановлено, що обстежувана земельна ділянка має загальну площу 0,27 га, належить до земель комунальної форми власності, категорія земель: "Землі житлової та громадської забудови" та розташована за адресою: м. Харків, вул. Хабарова, 2, поруч з земельною ділянкою з кадастровим номером 6310138500:01:001:0029, документи, що підтверджують державну реєстрацію права власності чи права постійного користування або права оренди земельної ділянки не надані.
При обстеженні по периметру встановлено, що зазначена земельна ділянка огороджена парканом, має в'їзні ворота та три хвіртки для входу на територію.
На території зазначеної земельної ділянки знаходиться два двоповерхові житлові будинки, будівлі та споруди, які використовуються у комерційній діяльності з надання послуг, згідно класифікації видів цільового призначення земель 03.38 "Для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування".
Відповідно до абзацу 15 статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Отже, прокурор стверджує, що Актом 1 та Актом 2, які складені інспекторами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області встановлено: площу земельної ділянки - 0,27 га; факт самовільного зайняття земельної ділянки шляхом встановлення паркану з в'їзними воротами та трьома хвіртками для входу на територію.
Суд зазначає, що необхідною передумовою встановлення факту самовільного зайняття земельної ділянки (протиправної поведінки заподіювача збитків), є встановлення характеристик зайнятої земельної ділянки: її площі, меж та місця розташування. Без встановлення відповідних характеристик з урахуванням параметрів самовільного зайняття (в даному випадку місця знаходження паркану, площі самовільно огородженої (зайнятої) земельної ділянки) неможливо встановити об'єктивну сторону цивільного правопорушення -зміст протиправної поведінки.
Також суд зазначає, що ні в Акті 1, ні в Акті 2 не встановлено точну площу начебто самовільно зайнятої земельної ділянки - 0,27 га, а зазначено: "У ході обстеження зазначеної земельної ділянки по периметру встановлено, що зазначена земельна ділянка має орієнтовну (!) площу 0,27 га, розташована за адресою: м.Харків, вул. Хабарова, 2, поруч із земельною ділянкою з кадастровим номером 6310138500:01:001:0029, яка огороджена парканом, має в'їзні ворота та три хвіртки для входу на територію".
Згідно частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до частини 2 статті 79 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.
Згідно частинам 1 - 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Матеріали справи свідчать про те, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Хабарова, 2, поруч із земельною ділянкою з кадастровим номером 6310138500:01:001:0029, не є сформованою, її площа, межі не є визначеними, а інформація про вказану земельну ділянку до Державного земельного кадастру не внесена.
Окрім цього, із Акту 1 та Акту 2 взагалі не вбачається, як саме інспекторами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області визначено площу (0,27 га) та межі начебто самовільно зайнятої (огородженої) відповідачами земельної ділянки в натурі: не надано матеріалів топографо-геодезичних робіт, а також схеми земельної ділянки для встановлення її місцезнаходження у просторі та геодезичної зйомки земельної ділянки, якою встановлені межі, площа та її конфігурація.
Суд зазначає, що наявний в матеріалах справи Звіт щодо визначення фактичної площі земельної ділянки по вул. Хабарова, 2 Немишлянського району м. Харкова (Звіт) складений Товариством з обмеженою відповідальністю "Лік-Проект" за результатами геодезичної зйомки, яка була проведена 15 червня 2018 року під час огляду місця події в рамках кримінального провадження (більше 7 років тому), про що зазначено у самому звіті.
Тобто, суд вважає, що сам Звіт та додатки до нього: Ситуаційна схема розміщення земельної ділянки та План геодезичної зйомки об'єкта, які додані до Звіту, можуть підтверджувати фактичні обставини - площу, межі земельної ділянки, місце розташування паркану станом на 15 червня 2018 року, але ніяк не відображають реальну конфігурацію земельної ділянки станом на період за який стягуються збитки.
З матеріалів справи вбачається, що хоча спірна земельна ділянка є несформованою, відповідачі неодноразово звертались до Харківської міської ради із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки (заяви від 19 липня 2024 року та від 01 серпня 2025 року) на що останньою було надано відповіді №5936/0/225-24 від 23 серпня 2024 року та №8241/0/225-25 від 03 вересня 2025 року, вона не може бути передана в оренду, а Харківська міська рада, в будь-якому випадку, не могла отримати дохід за спірний період у вигляді орендної плати не залежно від вчинення чи не вчинення відповідачами неправомірних дії щодо самовільного зайняття земельної ділянки.
Матеріали справи свідчать про те, що сума збитків у розмірі 454169,21 грн розрахована експертом згідно Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (Методика).
В даному випадку суд звертає увагу на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду які викладені у постанові від 08 грудня 2021 року по справі № 923/1435/20.
Верховний Суд зазначає, що хоча зазначена Методика за своїм змістом і не поширюється на спірні правовідносини, однак вона фактично підтверджує як можливість розрахункового характеру оцінки розміру шкоди, так і базовий середньорічний дохід від використання земель за цільовим призначенням в залежності від виду цільового використання землі, адміністративно-територіальної одиниці тощо (пункт 5.51.). При цьому, суди не позбавлені можливості щодо застосування й інших актів законодавства, оскільки обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia
Водночас, у випадку наведення позивачем обґрунтування розміру шкоди (в умовах відсутності чітких критеріїв його визначення та значної кількості перемінних які можуть впливати на здійснений розрахунок), недостатнє обґрунтування застосування тих чи інших складових не є підставою для відмови судом у задоволенні позовної вимоги в цілому, а доказування або спростування розміру збитків у вигляді доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) здійснюється учасниками спору на загальних засадах, передбачених процесуальним законодавством (пункт 5.52.).
Також Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду викладені у постанові від 22 травня 2019 року по справі № 311/1841/18 зазначено, що відповідно до частини другої статті 157 Земельного кодексу України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (Порядок). Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25 липня 2007 року. Проте, норми вказаних актів, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють права та обов'язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Методики.
Суд касаційної інстанції не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що складений головним спеціалістом Головного управління Держгеокадастру розрахунок розміру заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки шкоди на суму 138823, 65 грн, за відсутності доказів того, що Фермерське господарство "ММК" зазнало реальних збитків внаслідок дій відповідача, відповідає вимогам статтей 22, 1166 Цивільного кодексу України, статті 156 Земельного кодексу України. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що внаслідок дій відповідача, настали негативні наслідки. Позивач не довів розміру неодержаних доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки або погіршення стану земельної ділянки.
Таким чином актуальною практикою Верховного Суду підтверджено, що стягнення збитків (упущеної вигоди) з особи є можливим у разі з'ясування усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності; негативного результату такої поведінки (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини правопорушника. Розрахунок розміру збитків у вигляді доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин лише відповідно до Методики, без належного обґрунтування їх розміру, очевидно не відповідає вимогам статтей 22, 1166 Цивільного кодексу України, статті 156 Земельного кодексу України.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги прокурора необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на прокурора.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "22" грудня 2025 р.
СуддяП.В. Хотенець