8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" грудня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3444/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
при секретарі судового засідання Гаврильєві О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Кропивницький
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА", м. Харків
про скасування рішення
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Позивач - Фізична особа ОСОБА_1 , м. Кропивницький звернулася до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА", м. Харків, в якій просить суд скасувати оформлене протоколом № 2 від 22 січня 2014 року рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА" (код ЄДРПОУ 38418729) в частині обрання директором Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА" (код ЄДРПОУ 38418729) громадянина України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з дати його прийняття (22 січня 2014 року) як таке, що не було виконано та реалізоване.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 вересня 2025 року позовну заяву Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Кропивницький до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА", м. Харків про скасування рішення - залишено без руху; надано позивачу строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду доказів відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів; доказів, які підтверджують сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн; всі наявні докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
09 жовтня 2025 року Фізичною особою ОСОБА_1 усунено недоліки шляхом надання до суду доказів відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів; документи, які підтверджують підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону; всі наявні докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засіданні на 30 жовтня 2025 року о 11:40 годин.
Протокольною ухвалою суду від 30 жовтня 2025 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовче засідання на 18 листопада 2025 року о 16:40 годин.
18 листопада 2025 року через систему "Електронний суд", представником Фізичної особи ОСОБА_1 подано заяву (вхідний № 26852) про розгляд справи без участі представника позивача, яку суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою суду від 18 листопада 2025 року, на підставі пункту 3 частини 2 статті 185, статті 232 Господарського процесуального кодексу України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11 грудня 2025 року о 14:20 годин.
Протокольною ухвалою суду від 11 грудня 2025 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні до 18 грудня 2025 року о 16:40 годин.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, у наданій заяві підтримує заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, на адресу суду повернулись ухвала про відкриття провадження у справі від 09 жовтня 2025 року з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання", ухвала - повідомлення від 30 жовтня 2025 року з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання" та ухвала - повідомлення від 18 листопада 2025 року з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. При цьому, неотримання адресатом кореспонденції від судового органу є суб'єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала відповідачу подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.
В той же час, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалою Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07 липня 1989 року).
Враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
11 жовтня 2012 року була проведена державна реєстрація Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА" як юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Під час реєстрації новоутвореної юридичної особи єдиним учасником та керівником товариство була ОСОБА_2 .
Рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА", яке оформлено протоколом № 2 від 22 січня 2014 року, було вирішено звільнити з посади директора товариства ОСОБА_2 за власним бажанням з 22 січня 2014 року та обрати директором товариства ОСОБА_1 з 23 січня 2014 року.
Крім того, рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА", яке оформлено протоколом № 2 від 22 січня 2014 року, до складу учасників товариства також було включено ОСОБА_3 із часткою в статутному капіталі товариства 100% та виведено зі складу учасників ОСОБА_2 на підставі заяви про вихід із складу учасників товариства шляхом відступлення своєї частки в розмірі 100% від 22 січня 2014 року.
А також таким рішення було затверджено нову редакцію статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА".
Слід зазначити, що позивачем було надано суду лише оскаржуване рішення оформлено протоколом № 2 від 22 січня 2014 року та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА" в будь-якій редакції позивач надати не може оскільки до виконання трудових відносин на посаді директора не ставав.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 23 січня 2014 року було проведено реєстраційна дія стосовно внесення змін до відомостей про юридичну особу, а саме зміна керівника юридичної особи.
Такі зміни були внесені на підставі рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА", яке оформлено протоколом № 2 від 22 січня 2014 року, та було здійснено зміну керівника з ОСОБА_2 на ОСОБА_1
ОСОБА_1 зазначає, що участі в загальних зборах Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА" від 22 січня 2014 року не приймав, з рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА", яке оформлено протоколом № 2 від 22 січня 2014 року ознайомлений не був, а дізнався про відповідне рішення з відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Більш того, до виконання своїх обов'язків як директора позивач не приступив, фактично дій від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА" не здійснював. Трудовий договір (контракт) з позивачем як з директором відповідача не укладався. Наказ про початок роботи не видавався.
На підтвердження зазначених даних позивач надав копію трудової книжки, згідно з якої з 13 грудня 2012 року по 31 травня 2013 року працював на посаді інженера 2 категорії Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянської районної у місті Києві ради, а з 05 жовтня 2017 року по даний час працює на посаді продавець-консультант у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 .
Зважаючи на стан невизначеності, ОСОБА_1 вважає, що рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА", яке оформлено протоколом № 2 від 22 січня 2014 року в частині призначення його на посаду директора є неправомірним та не було фактично реалізоване, у зв'язку з чим просить його скасувати з дати його прийняття як таке, що не було виконано та реалізоване.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Статтею 99 Цивільного кодексу України встановлено, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" до компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема: обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; прийняття інших рішень, віднесених законом до компетенції загальних зборів учасників.
В силу вимог частини 3 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону.
Згідно частини 1 статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також з ініціативи виконавчого органу товариства.
Частинами 2-5 статті 32 вказаного Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний.
З наведених норм слідує, що вирішення питання про припинення повноважень директора товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства. Виключна компетенція полягає в тому, що лише єдиний орган (збори учасників товариства) може вирішувати вказане питання.
Суд звертає увагу, що порядок скликання загальних зборів учасників товариства є однією з ключових гарантій реалізації корпоративних прав учасників та інших заінтересованих осіб. Законодавець встановлює обов'язок належного повідомлення учасників товариства про дату, час, місце проведення загальних зборів та порядок денний з метою забезпечення можливості взяти участь у формуванні волі товариства.
Хоча чинне законодавство прямо не містить окремої норми, яка б встановлювала обов'язок учасників товариства повідомляти особу, що призначається директором, про проведення загальних зборів, на яких планується прийняття рішення щодо її обрання, такий обов'язок випливає з комплексного аналізу правових норм, принципів корпоративного управління та усталеної судової практики.
Відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Призначення фізичної особи керівником юридичної особи без повідомлення такої особи про намір надати їй відповідні повноваження суперечить принципам добросовісності та розумності, оскільки позбавляє її можливості висловити згоду чи заперечення, створює для неї потенційні юридичні ризики та обов'язки, формує стан юридичної невизначеності щодо її правового статусу, потенційно може тягнути наслідки, пов'язані з відповідальністю директора.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що рішення загальних зборів щодо формування виконавчого органу товариства повинні забезпечувати реальне наділення особи повноваженнями, а не мати декларативний, формальний характер.
Так, реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов'язані з управлінням товариством (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (пункт 34), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (пункт 53), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 (пункт 27)). Однак з огляду на подібність відносин вищевказаний звичай ділового обороту підлягає застосуванню й до правовідносин сторін.
Такі рішення є складовою корпоративних відносин, що визначають організаційну структуру та управління юридичної особи. Неповідомлення особи, яку планується призначити керівником, порушує право на вільне волевиявлення щодо прийняття управлінських функцій (статті 21, 43 Конституції України), засаду неприпустимості примусу до праці, право на захист від безпідставного покладення обов'язків.
Крім того, без фактичної згоди особи на виконання повноважень керівника не виникає трудових відносин, що підтверджується відсутністю наказу про вступ на посаду та невчиненням дій від імені товариства, не відбувається передачі управлінських повноважень, що є сутністю корпоративного рішення.
Таким чином, формування виконавчого органу лише на папері без реального виконання повноважень прямо суперечить законодавству, відповідно до якого керівник зобов'язаний діяти в інтересах юридичної особи, що неможливо без усвідомлення та прийняття таких повноважень.
Отже, рішення загальних зборів, які не були реалізовані, можуть бути скасовані судом як такі, що не створили юридичного результату, необхідного для існування кореспондентних прав та обов'язків.
Матеріали справи не містять жодних доказів щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про проведення загальних зборів учасників 22 січня 2014 року, на яких було прийняте рішення про призначення його директором. Відповідачем не надано опису вкладення, поштових квитанцій, доказів вручення повідомлення, а також інших документів, що підтверджують факт завчасного повідомлення позивача у спосіб, передбачений законом.
Таким чином, суд встановив порушення загальнообов'язкових вимог корпоративного законодавства щодо порядку скликання загальних зборів, що свідчить про процедурну ваду оскаржуваного рішення, яка у відповідності до усталеної судової практики є самостійною підставою для його скасування.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що у позивача була об'єктивно відсутня можливість надати свою згоду або заперечення щодо зайняття посади директора товариства та реалізувати свої права на вільний вибір праці.
Крім того, треба зауважити, що Європейський суд з прав людини, аналізуючи поняття "приватного життя" за пунктом першим статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказав, що приватне життя "включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру". Стаття 8 Конвенції "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом". Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей значно можуть розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine, N 21722/11, § 165)).
Наявність у реєстрі інформації про позивача як про керівника товариства стосується сфери професійної діяльності й охоплюється поняттям "приватне життя".
Свобода праці включає можливість особи працювати чи не працювати, вільно обирати роботу, без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. Право на працю є невідчужуваним і передбачає забезпечення рівних можливостей для його реалізації.
Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у рішеннях від 7 липня 2004 року N 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року N 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року N 2-рп/2008 вказав, що право на працю (стаття 43 Конституції України) є природною потребою людини своїми фізичними та розумовими здібностями забезпечувати власне життя та передбачає можливість як самостійно займатися трудовою діяльністю, так і працювати за трудовим договором (контрактом).
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА" згідно з рішенням загальних зборів учасників, яке оформлено протоколом № 2 від 22 січня 2014 року. Разом з тим, доказів згоди ОСОБА_1 на призначення його керівником юридичної особи матеріали справи не містять.
Крім того, рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА", яке оформлено протоколом № 2 від 22 січня 2014 року не містить підписів учасників товариства та інших осіб.
Більш того, оскаржуване рішення не містить в собі положень про надання повноважень особам для проведення державної реєстрації відповідних змін які були прийняті таким рішення, у зв'язку з чим не можливо встановити осіб які подали документи до державного реєстратора для внесення змін про керівника товариства
Викладене дозволяє суду дійти висновку, що обрання ОСОБА_1 як директора Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА" не було вирішено у визначеному законом порядку, що свідчить про порушення прав позивача на працю з незалежних від нього причин.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 127/27466/20, створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 Цивільного кодексу України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону № 2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління. Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
Однак, враховуючи не дотримання відповідачем порядку повідомлення позивача про проведення загальних зборів з метою обрання його новим керівником юридичної особи, приймаючи до уваги відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на зайняття посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА" та ґрунтуючись на принципах свободи праці, суд доходить висновку про протиправність оскаржуваного рішення.
Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку про задоволення заявлених ОСОБА_1 . позовних вимог шляхом скасування оформлене протоколом № 2 від 22 січня 2014 року рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА" в частині обрання директором ОСОБА_1 .
Стосовно юрисдикції суд також зауважує, що розглядуваний спір стосується управління господарським товариством, а тому належить до категорії корпоративних спорів, щодо яких процесуальним законом встановлена виключна юрисдикція - за місцезнаходженням юридичної особи (частина 6 статті 30 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, суд в конкретному випадку вважає своїм обов'язком передусім звернутися до принципів розумності та справедливості, які мають фундаментальне значення як норми прямої дії, що визначають зміст на спрямованість застосування норм як матеріального, так і процесуального права (правова позиція, сформульована в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (провадження № 14 182цс21)). З урахуванням наведеного суд вважає нерозумним і несправедливим ставити позивача в становище, коли він зобов'язаний повторно проходити процедуру судового розгляду з суто формальних причин територіальності юрисдикції в умовах, коли подані докази більшою мірою вказують на обґрунтованість тверджень позивача щодо того, що рішення єдиного учасника відповідача про обрання позивача директором товариства взагалі не було належним чином реалізоване, а відповідач не проявляє жодної зацікавленості в розвитку судового процесу.
При цьому суд виходить також і з змісту завдання господарського судочинства, яким відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд враховує недвозначну кореляцію завдання господарського судочинства із фундаментальним принципом справедливості, а також те, що відповідно до приписів частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завдання господарського судочинства превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд також зауважує, що зазначене відповідає загальним тенденціям розвитку регулювання територіальної судової юрисдикції у праві Європейського Союзу. Зокрема, суд бере до уваги положення статей 15, 16 Регламенту ЄС № 1215/2012 від 15 грудня 2012 року про юрисдикцію, визнання та звернення до виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах, відповідно до яких хоча загалом принцип визначення територіальної юрисдикції суду має ґрунтуватися на доміцилії відповідача, однак передусім мають бути враховані розумні вимоги до здійснення правосуддя.
Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" має застосовуватися судами як джерело права, суд також вказує на необхідність для національних судів вибирати такі способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). З урахуванням наведеного суд вважає за доцільне також вказати на загальносвітову тенденцію зниження значення територіальності у визначенні юрисдикції судів в умовах цифровізації цивільного та господарського процесу, яке подекуди в теорії процесуального права обертається на свою протилежність - принцип детериторіалізації юрисдикції (див. Electronic Technology and Civil Procedure. New Paths to Justice from Around the World / ed. Miklуs Kengyel, Zoltбn Nemessбnyi. Springer Dordrecht Heidelberg New York London. 2012. Р. 84, 121, 122, 217).
За таких умов в конкретному випадку суд вважає визнання власної юрисдикції у справі таким, що відповідає принципам розумності та справедливості, а також таким, що узгоджується із завданням господарського судочинства, що превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Скасувати оформлене протоколом № 2 від 22 січня 2014 року рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА" (код ЄДРПОУ 38418729) в частині обрання директором Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСПУБЛІКА" (код ЄДРПОУ 38418729) громадянина України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з дати його прийняття (22 січня 2014 року) як таке, що не було виконано та реалізоване.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "22" грудня 2025 р.
СуддяП.В. Хотенець