8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" грудня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3740/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Центренерго», смт.Козин в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції, м. Слобожанське
до Слобожанської міської ради Чугуївського району Харківської області, м. Слобожанське
про стягнення 2575,51 грн
без виклику учасників справи
20.10.2025 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Слобожанської міської ради Чугуївського району Харківської області про стягнення заборгованості за комунальні послуги у розмірі 2575,51 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.10.2025 року відкрито провадження у справі №922/3740/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.
24.10.2025 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№24762), в якому заперечує проти позову в повному обсязі.
Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач зазначає, що Слобожанська міська рада Чугуївського району Харківської області не є ані власником ані орендарем квартири АДРЕСА_1 . При цьому зазначає, що сума заборгованості зазначена у розрахунку до позову, не співпадає з розрахунком, який був наданий до досудової вимоги.
Також звертає увагу суду, що Позивач не надав до позовної заяви доказів, що особовий рахунок №1575, на якому обліковується квартира АДРЕСА_1 відкрито на ім'я Слобожанської міської ради. Відсутні докази щодо кількості проживаючих/зареєстрованих у вказаній квартирі осіб. Також, не підтверджено факт споживання комунальних послуг за період з вересня 2024 по травень 2025 (включно) за квартирою №9 в будинку №3 по вул. Енергетиків в м. Слобожанське.
Відповідач також звертає увагу на існування рішення LIII сесії Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області VIII скликання №2279 від 20.06.2024 «Про погодження актів про списання багатоквартирних будинків з балансу комунального підприємства «Комунальник», яким визначено КП «Комунальник» балансоутримувачем квартир, які не перебувають у приватній власності та право комунальної чи державної власності на них не зареєстровано.
За твердженнями відповідача, позовна заява та додані до неї документи, а також різниця в сумі боргу вказаних у розрахунках, не містять первинних документів (рахунків на оплату, актів надання послуг, тощо), які виставлялись Позивачем для оплати комунальних послуг за період з вересня 2024 по травень 2025 року за квартирою №9 в будинку №3 по вул. Енергетиків в м. Слобожанське. Отже у Слобожанської міської ради не має правових підстав для визнання позовних вимог.
27.10.2025 року представник позивача надав до суду відповідь на відзив (вх.№24937), в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Позивач зазначає, що рішення LIII сесії, навпаки, підтверджує той факт, що квартира №9 будинку №3 по вулиці Енергетиків міста Слобожанське Чугуївського району Харківської області знаходиться у комунальній власності саме Слобожанської міської ради. Як вбачається з пункту 2 цього рішення, квартири, які не перебувають у приватній власності, та право комунальної чи державної власності на них не зареєстровано, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку за Слобожанською селищною територіальною громадою в особі Слобожанської селищної ради, перелік у додатку 81. А тому, оскільки Відповідачем не було надано до матеріалів справи будь-якого підтвердження того, що цей житловий будинок АДРЕСА_2 , не увійшов до жодного об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, то є всі законні підстави вважати, що на теперішній час цей будинок перебуває у комунальній власності Слобожанської міської ради, яка і повинна утримувати своє майно (оплачувати отримані комунальні послуги).
У відповіді на відзив також зазначається, що відповідно до Рішення виконавчого комітету Слобожанської селищної ради (Слобожанської міської ради) Харківської області №325 від 18 квітня 2025 року на виконання власних повноважень було надано громадянці Киреєвій Ользі Андріївні право на зайняття житлового приміщення (кімнату в гуртожитку) загальною та житловою площею 17,1 м2 за адресою: АДРЕСА_3 ) №9. З вищенаведеного вбачається, що незважаючи на те, що квартира АДРЕСА_1 була надана Відповідачем іншому квартиронаймачу, але, при цьому, власником цієї квартири та будинку в цілому, як і раніше, залишається Відповідач.
28.10.2025 року представник відповідача надав до суду заперечення на відповідь на відзив (вх.№24977), в яких зазначає, що у Слобожанської міської ради не має правових підстав для визнання позовних вимог, а тому просить суд відмовити у їх задоволенні.
29.10.2025 року представник позивача надав до суду додаткові пояснення (вх.№25093), в яких вважає, що відповідно до рішення від 24.10.2003 Відповідач прийняв з 31.10.2003 до комунальної власності територіальної громади будинки Позивача, зокрема, жилий будинок АДРЕСА_4 , які були передані на виконання Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
Після передачі будинку №3 (гуртожитку №32) у комунальну власність Відповідач (Слобожанська міська рада) набув статусу власника цього будинку, який і зберігається за ним по теперішній час (Відповідачем не надано жодного доказу щодо спростування цього факту), а тому зобов'язаний утримувати це нерухоме майно, у тому числі, своєчасно сплачувати комунальні послуги, що надаються централізовано для всього будинку.
Крім того, нормами діючого законодавства встановлено, що утримання житла (оплата комунальних послуг) законом покладено саме на орган місцевого самоврядування, яким у даному випадку є Відповідач.
Надані документи прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.
Згідно з ст.248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Публічне акціонерне товариство «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції (надалі - Позивач) відповідно до Статуту, Положення про Зміївську ТЕС, ліцензій, розміщених на офіційному веб-сайті ПАТ «Центренерго» www.centrenergo.com, здійснює свою господарську діяльність, одним з видів якої є надання послуг з централізованого опалення, централізованого водопостачання та водовідведення.
Виконавцем послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії), централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у місті Слобожанське Чугуївського району Харківської області є Позивач, а саме Зміївська ТЕС ПАТ «Центренерго».
Відповідно до чч.1, 2, 3, 5 ст.13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.
Виконавець комунальної послуги, який займає монопольне становище на ринку, за наявності у нього технічних можливостей надання комунальної послуги не вправі відмовити в укладенні відповідного договору споживачеві чи іншій особі, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, якщо інше не передбачено законом. Договір про надання комунальних послуг укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк. У разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, Позивачем було розміщено (оприлюднено) 25.01.2022 на офіційному веб-сайті виконавця www.centrenergo.com/heat-supply/
Індивідуальний договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, Позивачем було розміщено (оприлюднено) 01.06.2022 на офіційному веб-сайті виконавця www.centrenergo.com/heat-supply/ Індивідуальний договір про надання послуг з постачання гарячої води, Позивачем було розміщено (оприлюднено) 04.11.2022 на офіційному веб-сайті виконавця www.centrenergo.com/heat-supply/
Вказані Договори є публічними Договорами приєднання, які встановлюють порядок та умови надання послуг та укладаються сторонами з урахуванням статей 633,634,641,642 ЦК України.
За твердженнями позивача, між Позивачем та Відповідачем були укладені індивідуальні договори про надання комунальних послуг, що є публічними договорами приєднання, які були розміщені (оприлюднені) на офіційному вебсайті виконавця послуги (ПАТ «Центренерго»).
Отже, як зазначено в позовній заяві, Позивач надавав комунальні послуги централізовано, тобто всім споживачам м. Слобожанське одночасно, а тому є всі законні підстави вважати, що і Відповідач також отримував ці комунальні послуги.
Відповідно до рішення від 24.10.2003 Комсомольська селищна рада Зміївського району (нова назва - Слобожанська міська рада Чугуївського району Харківської області) з 31.10.2003 прийняла до комунальної власності територіальної громади будинки Зміївської ТЕС ВАТ «Центренерго» (нова назва - Зміївська ТЕС ПАТ «Центренерго»), зокрема, жилий будинок по вулиці Фрунзе (нова назва Енергетиків), буд.3 (гуртожиток 32 - стара нумерація будинку). Також було створено Комунальне підприємство «Комунальник» при Комсомольській селищній раді (нова назва - Слобожанська міська рада Чугуївського району Харківської області) рішенням XII сесії XXIV скликання від 12.09.2003 року. Відповідно до статуту підприємство створено Комсомольською селищною радою, як служба з питань експлуатації житлового фонду, що знаходиться в комунальній власності Комсомольської селищної ради.
Відповідно до рішення LIII сесії Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області VIII скликання №2279 від 20.06.2024 «Про погодження актів про списання багатоквартирних будинків з балансу комунального підприємства «Комунальник», яким визначено КП «Комунальник» балансоутримувачем квартир, які не перебувають у приватній власності та право комунальної чи державної власності на них не зареєстровано.
Разом з тим, відповідно до пункту 2 цього рішення, квартири, які не перебувають у приватній власності, та право комунальної чи державної власності на них не зареєстровано, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку за Слобожанською селищною територіальною громадою в особі Слобожанської селищної ради, перелік у додатку 81.
Таким чином, як стверджує позивач, оскільки відповідачем не було надано будь-якого підтвердження того, що цей житловий будинок №3 (гуртожиток), у якому розташована квартира №9, не увійшов до жодного об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, то є всі законні підстави вважати, що на теперішній час цей будинок перебуває у комунальній власності Слобожанської міської ради, яка і повинна утримувати свої майно
Отже, за твердженнями позивача, будинок (гуртожиток) №3 по вулиці Енергетиків міста Слобожанське Чугуївського району Харківської області перебуває у комунальній власності Слобожанської міської ради Чугуївського району Харківської області, але послуги з централізованого теплопостачання, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення надаються Позивачем індивідуально кожному споживачу на підставі укладених публічних договорів відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
У період з вересня 2024 року по травень 2025 (включно) року Позивачем надавалися послуги з централізованого постачання теплової енергії за особовим рахунком №1575, на якому обліковується житлове приміщення, а саме квартира №9 будинку №3 по вул. Енергетиків міста Слобожанське Чугуївського району Харківської області.
Відповідно до листа Слобожанської міської ради №03-03/4623 від 16.07.2025 зазначено, що згідно з Реєстром територіальної громади за адресою квартира №9 будинку №3 по вул. Енергетиків міста Слобожанське Чугуївського району Харківської області Особа 1 знята з реєстрації 23 вересня 2024 року, а Особа 2 зареєстрована 14 травня 2025 року, що свідчить про те, що в даній квартирі за період з 23 вересня 2024 по 14 травня 2025 ніхто зареєстрований не був.
Позивач в позові зазначає, що Будинок №3 по вулиці Енергетиків міста Слобожанське Чугуївського району Харківської області це гуртожиток, який перебуває у комунальній власності Слобожанської міської ради Чугуївського району Харківської області та підключений до централізованого постачання теплової енергії, яке здійснюється централізовано на весь будинок, без виключення, до кожної квартири (кімнати) незалежно від наявності або відсутності зареєстрованих осіб.
Однак, незважаючи на те, що послуги надавалися своєчасно, якісно та в повному обсязі, відповідач не здійснював їх оплату у встановлені діючим законодавством строки, в зв'язку з чим на теперішній час виникла заборгованість, про що свідчать відповідні розрахунки нарахування оплати за житлово-комунальні послуги, а саме: за особовим рахунком №1575, на якому обліковується житлове приміщення, а саме квартира №9 будинку №3 по вул. Енергетиків м. Слобожанське Чугуївського району Харківської області, у розмірі 2575,51 грн.
Зазначені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Причиною виникнення спору є невиконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих позивачем комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення квартири №9 будинок №3 по вул. Енергетиків міста Слобожанське Чугуївського району Харківської області.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Зі статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" вбачається, що виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;
житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Виконавцем послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії), централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у місті Слобожанське Чугуївського району Харківської області є позивач.
Відповідно до чч. 1, 2, 3, 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку. Виконавець комунальної послуги, який займає монопольне становище на ринку, за наявності у нього технічних можливостей надання комунальної послуги не вправі відмовити в укладенні відповідного договору споживачеві чи іншій особі, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, якщо інше не передбачено законом. Договір про надання комунальних послуг укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк. У разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Вказані Договори є публічними Договорами приєднання, які встановлюють порядок та умови надання послуг та укладаються сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України.
Факт приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти Договір, зокрема сплата рахунку за надані послуги та/або факт отримання послуги.
Як встановлено судом, рішенням від 24.10.2003 Комсомольська селищна рада Зміївського району (нова назва - Слобожанська міська рада Чугуївського району Харківської області) з 31.10.2003 прийняла до комунальної власності територіальної громади будинки Зміївської ТЕС ВАТ «Центренерго» (нова назва - Зміївська ТЕС ПАТ «Центренерго»), зокрема, жилий будинок по вулиці Фрунзе (нова назва Енергетиків), буд. 3 (гуртожиток 32 - стара нумерація будинку).
Рішенням XII сесії XXIV скликання від 12.09.2003 року було створено Комунальне підприємство «Комунальник» при Комсомольській селищній раді (нова назва - Слобожанська міська рада Чугуївського району Харківської області). Відповідно до статуту підприємство створено Комсомольською селищною радою, як служба з питань експлуатації житлового фонду, що знаходиться в комунальній власності Комсомольської селищної ради.
Відповідно до рішення LIII сесії Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області VIII скликання №2279 від 20.06.2024 «Про погодження актів про списання багатоквартирних будинків з балансу комунального підприємства «Комунальник», яким визначено КП «Комунальник» балансоутримувачем квартир, які не перебувають у приватній власності та право комунальної чи державної власності на них не зареєстровано.
Разом з тим, відповідно до пункту 2 цього рішення, квартири, які не перебувають у приватній власності, та право комунальної чи державної власності на них не зареєстровано, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку за Слобожанською селищною територіальною громадою в особі Слобожанської селищної ради, перелік у додатку 81.
Відповідно до ст.22 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадський контроль за розподілом та утриманням житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, здійснюється відповідною наглядовою радою. Така наглядова рада створюється виконавчим органом відповідної місцевої ради.
Як вбачається з вищенаведеної норми діючого законодавства, утримання житла (оплата комунальних послуг) законом покладено саме на орган місцевого самоврядування, яким у даному випадку є Слобожанська міська рада Харківської області.
Що стосується твердження Відповідача про те, що він не є власником цього нерухомого майна, оскільки він не зареєстрував його у встановленому законом порядку, то суд вважає, що таке твердження є хибним.
Так у постанові Верховного суду від 24.01.2020 по справі №910/10987/18 було зазначено наступне: «Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15».
Отже, виходячи з вищенаведеної позиції верховного Суду, вбачається, що Відповідач набув право власності на будинок АДРЕСА_4 з 31.10.2003, тобто з моменту прийняття цього будинку у комунальну власність, а тому наявність чи відсутність державної реєстрації речового права на нерухоме майно у даному випадку жодним чином не впливає на його обов'язок, як власника, утримувати це нерухоме майно, у тому числі, сплачувати комунальні послуги по квартирі №9 в будинку №3 по вулиці Енергетиків м.Слобожанське.
Суд також враховує, що відповідачем не було надано до суду доказів на підтвердження того, що житловий будинок АДРЕСА_2 , увійшов до будь-якого об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, отже, є всі законні підстави вважати, що на теперішній час цей будинок перебуває у комунальній власності Слобожанської міської ради, яка і повинна утримувати свої майно (оплачувати отримані комунальні послуги).
Також суд зауважує, що відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом №76 від 17.05.2005 Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства, власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване в установленому законом порядку.
Як установлено судом, відповідно до Рішення виконавчого комітету Слобожанської селищної ради (Слобожанської міської ради) Харківської області №325 від 18 квітня 2025 року на виконання власних повноважень було надано громадянці Киреєвій Ользі Андріївні право на зайняття житлового приміщення (кімнату в гуртожитку) загальною та житловою площею 17,1 м2 за адресою: АДРЕСА_3 ) №9.
З вищенаведеного вбачається, що незважаючи на те, що квартира АДРЕСА_1 була надана Відповідачем іншому квартиронаймачу, але, при цьому, власником цієї квартири та будинку в цілому, як і раніше, залишається Відповідач.
У період з вересня 2024 року по травень 2025 (включно) року позивачем надавалися послуги з централізованого постачання теплової енергії за особовим рахунком №1575, на якому обліковується житлове приміщення, а саме квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа Слобожанської міської ради №03-03/4623 від 16.07.2025 зазначено, що згідно з Реєстром територіальної громади за адресою квартира АДРЕСА_1 Особа 1 знята з реєстрації 23 вересня 2024 року, а Особа 2 зареєстрована 14 травня 2025 року, що свідчить про те, що в даній квартирі за період з 23 вересня 2024 по 14 травня 2025 ніхто зареєстрований не був.
Централізоване опалення - це система теплопостачання, в якій тепло виробляється на одному центральному джерелі (ТЕЦ, велика котельня) і подається через систему трубопроводів (теплотрасу) до багатьох будівель одночасно, а тому відключення будь-якої окремої квартири у будинку є неможливим.
Відповідно до підп. 5.1.1 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом №76 від 17.05.2005 Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства, система центрального опалення жилого будинку в опалювальний сезон повинна працювати безперебійно і забезпечувати нормативну температуру повітря у всіх приміщеннях при мінімальній витраті палива.
Таким чином, не зважаючи на той факт, що в вищезазначеній квартирі за період з 23 вересня 2024 по 14 травня 2025 ніхто зареєстрований не був, комунальні послуги надавались своєчасно та в повному обсязі.
Отже будинок №3 по вулиці Енергетиків міста Слобожанське Чугуївського району Харківської області це гуртожиток, який перебуває у комунальній власності Слобожанської міської ради Чугуївського району Харківської області та підключений до централізованого постачання теплової енергії, яке здійснюється централізовано на весь будинок, без виключення, до кожної квартири (кімнати) незалежно від наявності або відсутності зареєстрованих осіб.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 42 Правил надання послуги з постачання теплової енергії споживач має право відключитися від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) відповідно до Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого наказом Мінрегіону від 26 липня 2019 № 169.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17, від 16.10.2018 у справі №904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.
Відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували відсутність споживання комунальних послуг у спірний період з вересня 2024 року по травень 2025 включно.
Фактом отримання відповідачем комунальних послуг за вказаними договорами приєднання у спірний період з вересня 2024 року по травень 2025 є наявні у справі акти про зняття показань із вузлів комерційного обліку холодної та гарячої води житлових будинків ЖБ КП "Комунальник" за листопад - грудень 2024 та січень - квітень 2025, а також розпорядження про початок та кінець опалювального сезону.
Отже приймаючи до уваги вищенаведені норми діючого законодавства, між позивачем та відповідачем були укладені індивідуальні договори про надання комунальних послуг, що є публічними договорами приєднання, які були розміщені (оприлюднені) на офіційному вебсайті виконавця послуги (ПАТ "Центренерго").
На підтвердження факту надання позивачем послуг, а також наявності заборгованості у відповідача, позивачем надано, зокрема: розпорядження «Про встановлення плати за абонентське обслуговування за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення»; "Про встановлення плати за абонентське обслуговування за послуги з постачання теплової енергії, послуги з постачання гарячої води"; рішення Слобожанської селищної ради "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання та послуг з постачання теплової енергії і гарячої води", "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення", розрахунок нарахування оплати за житлово-комунальні послуги за особовим рахунком №1575, на якому обліковується житлове приміщення, а саме квартира №9 будинку №3 по вул.Енергетиків м. Слобожанське Чугуївського району Харківської області, у розмірі 2575,51 грн.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Зазначена правова позиція наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/1762/19, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Відповідно до ч.4 ст.319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
За приписами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до ст. 67 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до п.11 ч.1 ст.1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).
Отже плата за абонентське обслуговування (абонплата) нараховується споживачу послуг в обов'язковому порядку у разі отримання ним комунальних послуг, незалежно від того, чи був укладений відповідний договір, а якщо договір укладений, то незалежно від того, чи отримував фактично споживач комунальні послуги.
Як вбачається з вищенаведених норм діючого законодавства, споживачі зобов'язані оплачувати отримані ними комунальні послуги.
Навіть відсутність письмового договору щодо надання комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку щодо оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. Таке твердження випливає з постанов Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 26.09.2018 у справі №750/12850/16-ц, від 06.11.2019 у справі №642/2858/16.
Відповідно до частини 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.
Відповідно до п.31 Типового Договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування та плата за послуги нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку розміру плати за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Відповідно до п.33 Типового Договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиті послуги.
Суд також зауважує, що розрахунок за надання послуг з постачання теплової енергії здійснювався позивачем відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів споживчих комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2017 №315, за формулою, у якої для розрахунку отриманого обсягу теплової енергії не береться кількість осіб, проживаючих у даному житловому приміщення, а береться тільки опалювана площа квартири споживача, а тому кількість проживаючих/зареєстрованих у квартирі (кімнаті) осіб не має жодного значення.
Згідно з п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов'язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.
Згідно з ч. 3 п. 28 Постанови КМ України "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення" Споживач інформує протягом місяця з дня настання таких змін виконавця про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) шляхом надання виконавцю витягу або інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно, а також про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, з метою подальшого внесення змін до договору.
Відповідно до підп.11 п.40 типового індивідуального договору про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (без обслуговування внутрішньо будинкових систем) споживач зобов'язаний інформувати виконавця про тимчасову відсутність в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів (за відсутності приладів обліку); якщо період відсутності споживача та інших осіб перевищує шість місяців, споживач для реалізації права на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) у місячний строк з моменту закінчення кожного шестимісячного періоду зобов'язаний надавати виконавцю оновлену заяву з відповідними підтвердними документами в електронній або паперовій формі.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач проінформував позивача про зміну власника житла та про фактичну кількість осіб, які проживають у даному житловому приміщенні.
Отже з огляду на вказане, оскільки відповідач є фактичним власником будинку №3 по вул. Енергетиків міста Слобожанське Чугуївського району Харківської області, у якому розташована квартира №9, яка під'єднана до єдиної централізованої системи теплопостачання, централізованої системи водопостачання та водовідведення, від користування комунальними послугами відповідач не відмовився, не встановив індивідуальні прилади обліку води (лічильники), власного контррозрахунку суду не надав, тому відповідач зобов'язаний нести витрати по її утриманню, в тому числі витрати з оплати комунальних послуг незалежно від того, чи проживає власник у цій квартирі чи ні, чи є у даному житловому приміщенні зареєстровані особи, чи ні, власник цього житлового приміщення, відповідно до вищезазначених приписів діючого законодавства, зобов'язаний, як споживач, оплачувати надані комунальні послуги, якщо він в установленому порядку не відмовився від надання таких послуг.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги вищезазначених норм чинного законодавства, а також враховуючи, що відповідач прострочив своє зобов'язання щодо оплати наданих позивачем комунальних послуг за вказаними договорами у спірний період з вересня 2024 року по травень 2025 включно, не надав доказів оплати заборгованості, та не спростував факт отримання відповідних послуг, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції про стягнення з відповідача заборгованість за комунальні послуги у розмірі 2575,51грн, є обґрунтованими та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з чч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Верховний Суд з посиланням на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, з-поміж іншого зазначив, що "концепція негативного доказу", закріплена у частині десятій статті 81 ГПК України, не може тлумачитися так, що певна обставина вважається доведеною, допоки інша сторона її не спростувала, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. За загальним правилом, тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається на позивача.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані до матеріалів справи, та надана їм правова оцінка.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази підтверджують обставини, які є предметом доказування у справі.
Отже позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, такими, що підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, з вини якого виник спір.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 236-238, 240, 247, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути зі Слобожанської міської ради Чугуївського району Харківської області (адреса: 63460, Харківська обл., Чугуївський р-н, м. Слобожанське, вул. Миру, буд. 7; код ЄДРПОУ 04397508) на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції (адреса: 63460, Харківська обл., Чугуївський р-н, м.Слобожанське, вул.Балаклійське шосе, 2; код ЄДРПОУ 05471247) заборгованість за комунальні послуги у розмірі 2575,51 грн, а також 2422,40 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "22" грудня 2025 р.
СуддяК.В. Аріт