ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.12.2025Справа № 910/12816/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування"
до Акціонерного товариства "Національне атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 307 522,82 грн
Представники сторін: не викликалися
У жовтні 2025 року Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Національне атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Компанія) 307522,82 грн, з яких: 170 177,70 грн - основний борг, 114 340,22 грн - інфляційні втрати, 23004,90 грн - 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором поставки товару №430(2)20УК/53-121-01-20-09947 від 08.12.2020 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати вартості переданого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
04.11.2025 через систему "Електронний суд" Компанія подала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позову, оскільки строк виконання грошового зобов'язання щодо оплати частини вартості товару в сумі ПДВ не настав;
- розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є необґрунтованим, оскільки Позивачем неправильно визначено настання строку оплати товару;
- у діях відповідача відсутня вина, оскільки своєчасному і належному виконанню грошового зобов'язання за договором перешкоджають форс-мажорні обставини;
- Товариством недотримано досудового порядку врегулювання спору;
- нарахування компенсаційних нарахувань за статтею 625 ЦК України обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.
10.11.2025 через систему "Електронний суд" від Товариства надійшла відповідь на відзив, в якій останнє вважає заперечення Відповідача безпідставними, з огляду на те, що:
- умовами договору встановлено єдиний строк оплати як вартості товару, так і ПДВ;
- недотримання досудового порядку врегулювання спору є безпідставними, оскільки претензія №199-КБ від 21.07.2025 була направлена на юридичну адресу Відповідача;
- строк виконання грошових зобов'язань настав до настання форс-мажорних обставин, про настання яких Компанія не повідомила у визначений Договором та Законом України "Про торгово-промислові палати в Україні" спосіб та не надала належних підтверджуючих доказів настання таких обставин;
- заявлений розмір компенсаційних нарахувань за статтею 625 ЦК України не обмежується трьома роками з дня подачі позову, оскільки перебіг позовної давності було продовжено на період дії карантину та зупинено на строк дії воєнного стану.
17.11.2025 через систему "Електронний суд" Компанія подала заперечення, в яких не погодилася з аргументами Товариства з підстав, зазначених у відзиві.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Товариства частково обґрунтованими.
08.12.2020 між Товариством (за текстом договору - Постачальник) та Компанією (за текстом договору - Покупець) було укладено договір поставки товару №430(2)20УК/53-121-01-20-09947, умовами якого визначено:
- пункт 1.1: Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і сплатити товар: Клапан сильфонний запірний СК26022-010 у кількості, у кількості 11 шт, загальною вартістю 279 576,00 грн (разом із ПДВ), по ціні за 1 шт - 21 180,00 грн (без ПДВ).
- пункт 1.2: Строк поставки товару: Грудень 2020;
- пункт 3.1: Вартість договору становить - 232 980,00 грн, крім того ПДВ - 46 596,00 грн. Загальна сума по договору складає 279 576,00 грн;
- пункт 3.2: Розрахунок за товар, поставлений відповідно до пункту 1.1. договору, здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки всього товару. Оплата Покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН);
- пункт 4.1: Поставка товару відбувається відповідно до Правил ІНКОТЕРМС - 2010 на умовах DDP - м. Енергодар, вул. Промислова, 133. Вантажоодержувач: ЗВ ВП "Складське господарство";
- пункт 9.1: Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором, якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором є наслідком непередбачених і непереборних за даних умов обставин (повінь, пожежа, землетрус і інші стихійні лиха, а також війна або воєнні дії, що виникли після укладення договору, рішення (постанови) уряду, що обмежують діяльність учасників договору, страйки, або стихійні масові заворушення не з вини учасників даного договору (далі - форс-мажор);
- пункт 9.2: У разі настання форс-мажору зобов'язання сторін за даним договором пропорційно відстрочуються на час його дії;
- пункт 9.3: Сторона, що потрапила під дію форс-мажору, зобов'язана не пізніше 10 днів з моменту його настання або припинення сповістити другу сторону про настання або припинення обставин, що перешкоджають виконанню Договору;
- пункт 9.4: Якщо форс-мажор продовжуватиметься більше 30 днів, то кожна із сторін має право відмовитися від виконання зобов'язань за даним договором і жодна із сторін не матиме права вимагати від іншої сторони відшкодування можливих збитків;
- пункт 9.5: Дія форс-мажорних обставин підтверджується відповідно до чинного законодавства України.
- пункт 10.2: Досудовий порядок врегулювання спорів між сторонами є обов'язковим;
- пункт 12.: Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє на протязі одного року з моменту укладення.
Товариством було передано Компанії обумовлений Договором товар на загальну суму 279 576,00 грн (разом із ПДВ), що підтверджується накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей №139 від 16.12.2020, накладною ТОВ "Нова Пошта" №59000622439343 від 16.12.2020 та випискою з регістру аналітичного обліку ВП "Запорізька атомна електростанція" №413 від 27.10.2025.
Вищезазначена накладна підписана уповноваженими представниками сторін без жодних претензій та/або зауважень.
Факт передання обумовленого Договором Товару також визнається Відповідачем.
Вартість поставленого Товару була частково сплачена Компанією у розмірі 109 398,30 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №7005 від 28.04.2021 на суму 80 000,00 грн та №8533 від 12.05.2021 на суму 29 398,30 грн.
Також Товариством було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №14 від 16.12.2020 на загальну суму 279 576,00 грн, з яких ПДВ - 46 596,00 грн.
З метою досудового врегулювання спору, 13.08.2025 Товариство звернулося до Компанії з претензією №199-КБ від 21.07.2025, в якій просило сплатити заборгованість за Договором.
Однак вказана претензія була залишена без відповіді та задоволення.
У зв'язку з несплатою у повному обсязі Компанією вартості поставленого товару за Договором поставки товару №430(2)20УК/53-121-01-20-09947 від 08.12.2020, Товариство звернулося з даним позовом до суду.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне положення мітиться в частині 1 статті 526 ЦК України.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договору №430(2)20УК/53-121-01-20-09947 від 08.12.2020, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення містяться також і в статті 265 ГК України.
Отже, укладення Товариством та Компанією Договору №430(2)20УК/53-121-01-20-09947 від 08.12.2020 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.
Заперечуючи проти позовних вимог, Відповідач вказував на неправильності визначення Позивачем моменту здійснення передання товару.
За твердженнями Позивача поставка була здійснена 16.12.2020.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Положеннями статті 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За умовами частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 1 статті 689 ЦК України).
Відповідно до пункту 4.1. Договору Поставка товару відбувається відповідно до Правил ІНКОТЕРМС - 2010 на умовах DDP - м. Енергодар, вул. Промислова, 133. Вантажоодержувач: ЗВ ВП "Складське господарство".
За положеннями Інкотермс Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (у редакції 2010 року) DDP DELIVERED DUTY PAID (...named place of destination) - поставка зі сплатою мита (... назва місця призначення).
Термін "поставка зі сплатою мита" означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, включаючи (у відповідних випадках) будь-які "мита" (під словом "мито" тут розуміється відповідальність за виконання та ризики виконання дій з проходження митних процедур, а також оплата витрат митного очищення, податків, митних і інших зборів) на імпорт до країни призначення.
А. Обов'язки продавця
А.1. Надання товару у відповідності з договором Продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.
А.3. Договори перевезення та страхування
а) Договір перевезення.
Продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару до названого причалу (набережної) в названому порту призначення. Якщо конкретного причалу (набережної) не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати причал (набережну) в названому порту призначення, що найбільш задовольняє його цілям.
А.4. Поставка.
Продавець зобов'язаний надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого для поставки.
А.5. Перехід ризиків
Продавець зобов'язаний, з урахуванням положень статті Б.5, нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4.
Таким чином, обов'язок Товариства передати товар Компанії вважається виконаним у момент передання його у місці: м. Енергодар, вул. Промислова, 133. Вантажоодержувач: ЗВ ВП "Складське господарство".
Як було раніше встановлено судом, Товариством було поставлено Компанією Товар загальною вартістю 279 576,00 грн (разом із ПДВ), що підтверджується накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей №139 від 16.12.2020, накладною ТОВ "Нова Пошта" №59000622439343 від 16.12.2020 та випискою з регістру аналітичного обліку ВП "Запорізька атомна електростанція" №413 від 27.10.2025. Факт передання обумовленого Договором Товару також визнається Відповідачем.
З вищенаведених документів випливає, що для передання Товару Товариством було залучено перевізника - ТОВ "Нова Пошта". У накладній ТОВ "Нова Пошта" №59000622439343 зазначено, що вона була оформлена 16.12.2020, при цьому розрахункова дата прибуття - 18.12.2020.
Судом встановлено, що в накладній на відпуск товарно-матеріальних цінностей №139 від 16.12.2020 відсутня дата передання та отримання обумовленого Договором товару.
З урахуванням наведеного, суд погоджується з доводами Компанії, що товар не було поставлено 16.12.2020, оскільки в цей день у місті Києві о 15:09:42 було лише оформлено накладну на переведення.
Водночас відповідно до виписки з регістру аналітичного обліку ВП "Запорізька атомна електростанція" №413 від 27.10.2025 товар за накладною №139 від 16.12.2020 було отримано Відокремленим підрозділом "Запорізька атомна електрична станція" Відповідача 21.12.2020.
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.
Керуючись положеннями статті 79 ГПК України, суд вважає, що доводи Відповідача є більш вмотивованими, а подані докази більш вірогідними, а тому дійшов до висновку, що Товариством виконано обов'язок щодо передання обумовленого Договором Товару 21.12.2020.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Положеннями частини 1 статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).
За приписами частини 1 статті 691 покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 3.2. Договору визначено, що розрахунок за товар, поставлений відповідно до пункту 1.1. договору, здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки всього товару. Оплата Покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
У той же час, заперечуючи проти позовних вимог, Компанія також наголошувала на відсутності обов'язку сплачувати суму податку на додану вартість, яка була включена до ціни товару, у зв'язку з тим, що Договором не встановлено строку для оплати такої суми. Однак суд вважає такі заперечення Енергоатому безпідставними, з огляду на таке.
Положення частини 1 статті 530 ЦК України необхідно застосовувати (тлумачити) у взаємозв'язку з загальними положеннями частини 2 статті 251 та частини 2 статті 252 ЦК України.
За статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Положеннями статті 252 ЦК України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Специфіка визначення терміну вказівкою на подію, яка має неминуче настати, полягає в тому, що в момент укладання договору сторони відповідних правовідносин в силу об'єктивних обставин не можуть знати точної дати настання даної події. При цьому, подія про яку йдеться в частині другій статті 252 ЦК України, має неминуче настати.
Відповідно до лексичного значення словосполучення "неминуче має настати" означає як те, що обов'язково та безумовно має відбутися.
За змістом норми частини 1 статті 530 ЦК України у взаємозв'язку з частиною 2 статті 251, частиною 2 статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов'язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.
Крім того, відповідно до статті 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина; при цьому сторони не можуть впливати на настання такої обставини. Обумовлення сторонами виникнення між ними певного господарсько-правового зобов'язання настанням певної обставини може здійснюватись саме на етапі укладення договору, тобто сторони визначають, що при умові настання погодженої умови між сторонами виникнуть відповідні правовідносини за договором. Однак, настання такої умови впливає на настання прав і обов'язків у обох сторін договору.
Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що умови договору щодо сплати відповідачем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ після отримання оформленої та зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної (друге речення пункту 3.2. Договору) не є ані строком, ані терміном виконання зобов'язання, а також не є відкладальною обставиною.
Додатково суд відзначає, що за правилами Податкового кодексу (розділ V) податок на додану вартість - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (зазвичай, під час оплати товару).
У спірних правовідносинах і позивач, і відповідач є платниками ПДВ, у яких виникають податкові зобов'язання (стаття 187 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та право на податковий кредит (стаття 198 ПК України) безпосередньо під час здійснення господарської операції (якщо спрощено, то під час: отримання коштів продавцем/списання коштів з рахунка покупця або відвантаження товару продавцем/отримання товару покупцем).
Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Тобто, остаточне визначення платником ПДВ зобов'язань перед бюджетом або наявності податкового кредиту, який має бути відшкодований ("компенсований" за визначенням відповідача) державою, здійснюється за результатами діяльності за весь звітний (податковий) період з урахуванням всіх вчинених в такому періоді господарських операцій. І ні про які "компенсації" податку з боку наступних покупців товару за конкретними господарськими операціями в податковому законодавстві не йдеться, а тому відповідні доводи відповідача є безпідставними.
Також, статтею 511 ЦК України передбачено, що зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.
Зі змісту частини 2 статті 528 ЦК України вбачається, що у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.
Отже, суд вважає, що не можна ставити в залежність момент оплати товару від дій інших осіб, в даному випадку податкових органів, тому навіть нереєстрація податкової накладної не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що сплата вартості виконаних робіт повинна відбуватися у відповідності до першого речення пункту 3.2. договору - протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки всього товару.
Таким чином, оскільки Товар було поставлено 21.12.2020, останнім днем оплати його вартості було 19.02.2021.
У той же час, вартість поставленого Товару була частково сплачена Компанією у розмірі 109 398,30 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, копії яких містяться у матеріалах цієї справи.
Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням Компанією своїх зобов'язань за Договором поставки товару №430(2)20УК/53-121-01-20-09947 від 08.12.2020 щодо оплати вартості поставленого товару у розмірі 170 177,70 грн (279 576,00 грн - 109 398,30 грн), строк оплати якого настав, суд дійшов висновку про наявність у Відповідача основної суми заборгованості у вищезазначеному розмірі.
Також у зв'язку із несвоєчасною оплатою, Позивачем заявлено до стягнення 114 340,22 грн інфляційних втрат та 23 004,90 грн 3% річних, з яких:
1) 4 752,79 грн інфляційних втрат, нарахованих за березень 2021 року на суму боргу у розмірі 279 576,00 грн, та 1 654,48 грн 3% річних, нарахованих за період з 15.02.2021 по 27.04.2021 на суму боргу у розмірі 279 576,00 грн;
2) 229,65 грн 3% річних, нарахованих за період з 28.04.2021 по 11.05.2021 на суму боргу у розмірі 199 576,00 грн;
3) 109 587,43 грн інфляційних втрат та 21 120,77 грн 3% річних, нарахованих за період з 12.05.2021 по 30.06.2025 на суму боргу у розмірі 170 177,70 грн.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов'язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Таким чином, зобов'язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Оскільки Позивачем неправильно визначено період неналежного виконання грошового зобов'язання, судом здійснено перерахунок 3% річних, обґрунтований розмір яких становить 1 539,58 грн, нарахованих за період з 20.02.2021 по 27.04.2021 на суму боргу у розмірі 279576,00 грн.
Вищезазначена неточність не вплинула на розрахунок інфляційних нарахувань.
Таким чином, загальний обґрунтований розмір інфляційних нарахувань становить 114340,22 грн, а 3% річних - 22 890,00 грн.
Заперечуючи проти стягнення нарахувань за частиною 2 статті 625 ЦК України, Компанія вказувала, що стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Однак суд відхиляє вказані доводи, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частинами 4, 3 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).
Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Разом із цим, пунктом 12 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 на всій території України з 12.03.2020 установлено карантин, а згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023.
Крім цього, підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 "Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, який наразі триває.
За таких обставин, положення пунктів 12, 19 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України фактично збільшують строк позовної давності.
Пункт 19 розділу виключено на підставі Закону №4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025.
Таким чином, на переконання суду, висновки Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц щодо обмеження строку нарахування компенсаційних нарахувань останніми трьома роками, які передували подачі позову, не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки були прийняті до продовження позовної давності в Україні.
Також, заперечуючи проти стягнення 3% річних та інфляційних втрат, Компанія посилалася відсутність своєї вини у порушення зобов'язань у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин.
Однак суд зазначені доводи відхиляє з огляду на те, що:.
по-перше, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19);
- по-друге, строк виконання зобов'язань настав до введення на території України воєнного стану;
- по-третє, матеріали справи не містять ані доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв'язку із цим виконати договірні зобов'язання, ані документально підтвердження належними доказами настання таких обставин (сертифікат Торговельно-промисловою палатою України або її територіальними підрозділами).
Також, судом не беруться доводи Відповідача щодо досудового врегулювання спору, з огляду на таке.
Право на звернення до суду закріплено у Конституції України і на час звернення позивача із позовом відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширювалася на всі правовідносини, що виникали у державі.
На час розгляду справи були внесені зміни до статті 124 Конституції України та передбачено , що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Тобто, якщо на час звернення з позовом не було будь-яких обмежень для такого звернення, то з набранням чинності змін до Конституції України від 02.06.2016, можливість звернення до суду пов'язується з дотриманням позивачем досудового порядку врегулювання спору, якщо такий порядок визначений законом як обов'язковий.
Однак Компанією не доведено та судом не встановлено на законодавчому рівні обов'язкового досудового врегулювання спору щодо правовідносин, які слалися між сторонами щодо належного виконання умов договору поставки.
Більше того, як було раніше встановлено судом, з метою досудового врегулювання спору, 13.08.2025 Товариство звернулося до Компанії з претензією №199-КБ від 21.07.2025, в якій просило сплатити заборгованість за Договором. Факт направлення вказаної претензії підтверджується описом вкладення у цінний лист та накладною №0305700273925 від 13.08.2025.
Отже, доводи Компанії про порушення порядку досудового врегулювання спору відхиляються судом у зв'язку з їх безпідставністю.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов Товариства підлягає частковому задоволенню.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України та з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національне атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, Україна, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (03113, Україна, місто Київ, вулиця Грушецька, будинок 9; ідентифікаційний код 33096208) 170 177 (сто сімдесят тисяч сто сімдесят сім) грн 70 коп. основного боргу, 114 340 (сто чотирнадцять тисяч триста сорок) грн 22 коп. інфляційних втрат, 22 890 (двадцять дві тисячі вісімсот дев'яносто) грн 00 коп. 3% річних та
3 688 (три тисячі шістсот вісімдесят вісім) грн 89 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ