Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/3279/25
Провадження № 2/376/1791/2025
20 листопада 2025 року Сквирський районний суд Київської області у складі:
Головуючого судді - Коваленка О.М.,
при секретарі - Таранчук В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного судового провадження в залі суду м. Сквира Білоцерківського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання дітей,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що 23 вересня 2017 року він ОСОБА_1 , уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про шлюб видане Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, а. з. №1420, серія НОМЕР_1 .
Від спільного проживання у них народились діти:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження видане Сквирським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, а.з. №47, серія НОМЕР_2 .
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить свідоцтво про народження видане Сквирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), а.з. №50, серія НОМЕР_3 .
Протягом останнього року сімейне життя між подружжям поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Кожен з подружжя має діаметрально протилежні погляди на шлюб, сім'ю. Відповідачка постійно нехтувала сімейними цінностями, такими як повага до чоловіка, піклування про створення в сім'ї доброзичливої сприятливої морально-психологічної атмосфери. З її ініціативи між ними постійно виникали сварки, свідками яких нерідко ставали наші діти, що тяжким чином впливає на їх психічний стан та кожен раз спричиняє позивачу та дітям душевні страждання.
Діти проживають з позивачем, відповідачка не цікавиться дітьми, не займається їх вихованням, не відвідує, усувається від виконання батьківських обов'язків по відношенню до своїх дітей. Відповідачка взагалі самоусунулася від спілкування зі своїми дітьми.
Для дітей створені умови для проживання та розвитку, вони мають окремі кімнати, які облаштована усім необхідним для їх розвитку та відпочинку. Всі питання щодо медичного обслуговування та, в разі необхідності, лікування дітей, завжди вирішує позивач, відвідує сімейного лікаря за необхідності. За таких обставин існує необхідність у встановленні юридичного факту самостійного утримання та виховання дітей для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатися до матері для отримання її згоди, в тому числі щодо переміщення та здійснення медичних втручань за потреби у медичних закладах та закладах освіти.
Нотаріусом посвідчено Договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей та в порядку врегулювання питання участі у вихованні спільних дітей між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто згоди стосовно здійснення батьківських прав, участі у вихованні дітей та визначенні місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до умов, вказаних у договорі, неповнолітній син ОСОБА_5 та донька ОСОБА_6 залишається проживати з батьком. Батько дитини здійснює самостійне та одноособове виховання, при цьому мати має право бачитися з дітьми і приймати участь в їх житті в порядку, передбаченому у договорі.
Позивач ОСОБА_1 має самостійний дохід, який дозволяє йому забезпечувати матеріальні потреби своїх дітей в повному обсязі, а тому необхідна юридична фіксація факту перебування неповнолітніх дітей на одноособовому утриманні з метою оформлення документів.
Також через військову агресію російської федерації на території України введено воєнний стан, проходять бойові дії, війська держави-агресора періодично обстрілюють всю територію України, тому нагальним є питання стосовно переміщення дітей у безпечне місце. Крім того, враховуючи зміну дітьми місця проживання у подальшому, а саме після закінчення навчального року постане питання щодо зміни місця навчання дітей, що також буде ускладнено без встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дітей. Встановлення даного факту має для заявника юридичне значення, оскільки, з метою облаштування життя та розвитку дитини в безпечних умовах, йому необхідно оформити відстрочку від призову на військову службу. Для оформлення відстрочки від призову на військову службу, законодавець покладає на особу (військовозобов'язаного) обов'язок вчинити відповідні активні дії, зокрема, подати заяву про відстрочку з долученням до такої заяви документів, які надають право на відстрочку. Враховуючи, що іншим шляхом неможливо підтвердити факт самостійного виховання дитини заявником як батьком, оскільки законодавство не передбачає можливості встановлення даного факту в позасудовому порядку.
Тому, позивач ОСОБА_1 на підставі вищевикладеного звертається до суду та просить:
Розірвати шлюб зареєстрований Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, а. з. №1420, серія НОМЕР_1 , між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт самостійного виховання і утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 проживаючого за адресою АДРЕСА_1 своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, через електронну пошту надіслав до суду заяву, в якій просив розглянути справу в його відсутність, а також не застосовувати фіксацію технічними засобами судового засідання, позов підтримує в повному обсязі (а.с.32).
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, надіслала до суду заяву, в якій вказала, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає в повному обсязі, просила справу розглянути без її участі та не заперечує проти задоволення позову (а.с.31).
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно з ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Суд, вважає за можливе ухвалити рішення при проведенні судового засідання на підставі вимог ст. ст. 19, 274 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 23 вересня 2017 року ОСОБА_1 , уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб видане Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, а.з. №1420, серія НОМЕР_1 (а.с.13).
Від спільного проживання у них народились діти:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження видане Сквирським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, а.з. №47, серія НОМЕР_2 (а.с.14).
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження видане Сквирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), а.з. №50, серія НОМЕР_3 (а.с.16).
Протягом останнього року сімейне життя між подружжям поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Кожен з подружжя має діаметрально протилежні погляди на шлюб, сім'ю. Між подружжям постійно виникали сварки, свідками яких нерідко ставали діти, що тяжким чином впливає на їх психічний стан та кожен раз спричиняє позивачу та дітям душевні страждання.
Діти проживають з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягами з реєстру територіальної громади (а.с.10,15,17), відповідачка проживає за іншою адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади (а.с.12).
Довідкою директора Сквирського академічного ліцею №3 Сича Василя підтверджується, що позивач ОСОБА_1 займається вихованням сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , цікавиться успіхами сина, його вподобаннями (а.с.20).
Довідкою директора Сквирського закладу дошкільної освіти (ясла-Садок) комбінованого типу №1 «Світанок» - Луценко Ольги підтверджується, що ОСОБА_1 постійно цікавиться успіхами доньки, підтримує тісний зв'язок з дошкільним закладом освіти, відвідує батьківські збори та бере активну участь у вихованні дитини (а.с.21).
Для дітей створені умови для проживання та розвитку, вони мають окремі кімнати, які облаштована усім необхідним для їх розвитку та відпочинку. Всі питання щодо медичного обслуговування та, в разі необхідності, лікування дітей, завжди вирішує позивач, відвідує сімейного лікаря за необхідності. За таких обставин існує необхідність у встановленні юридичного факту самостійного утримання та виховання дітей для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатися до матері для отримання її згоди, в тому числі щодо переміщення та здійснення медичних втручань за потреби у медичних закладах та закладах освіти.
Також, Судовим наказом Сквирського районного суду Київської області від 03.10.2025 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.22).
14.10.2025 року нотаріусом посвідчено Договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей та в порядку врегулювання питання участі у вихованні спільних дітей між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто згоди стосовно здійснення батьківських прав, участі у вихованні дітей та визначенні місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до умов, вказаних у договорі, неповнолітній син ОСОБА_5 та донька ОСОБА_6 залишається проживати з батьком. Батько дитини здійснює самостійне та одноособове виховання, при цьому мати має право бачитися з дітьми і приймати участь в їх житті в порядку, передбаченому у договорі (а.с.18-19).
Із заяви свідка ОСОБА_7 встановлено, що ОСОБА_8 самостійно виховує свої дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , організовує їх побут та здійснює постій догляд. Також, свідку відомо, що мати дітей ОСОБА_2 не бере участі у житті дітей, оскільки більше, як тік тому покинула їх і влаштовує особисте життя та кар'єру, самоусунулася від виховання сина та доньки (а.с.24).
Із заяви свідка ОСОБА_9 встановлено, що останній рік ОСОБА_8 проживає з дітьми сам. Він турботливий батько, постійно займається розвитком дітей, здійснює догляд та забезпечує матеріальне та побутове життя дітей. Мати ОСОБА_5 і ОСОБА_6 покинула їх та виїхала в невідомому напрямку, зі слів спільних знайомих свідку відомо, що ОСОБА_2 влаштовує особисте життя та має намір виїхати за кордон. Вона не з'являється довгий період часу і не бере участі у вихованні і утриманні дітей ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (а.с.26).
Позивач ОСОБА_1 має самостійний дохід, який дозволяє йому забезпечувати матеріальні потреби своїх дітей в повному обсязі, а тому необхідна юридична фіксація факту перебування неповнолітніх дітей на одноособовому утриманні з метою оформлення документів.
Також через військову агресію російської федерації на території України введено воєнний стан, проходять бойові дії, війська держави-агресора періодично обстрілюють всю територію України, тому нагальним є питання стосовно переміщення дітей у безпечне місце. Крім того, враховуючи зміну дітьми місця проживання у подальшому, а саме після закінчення навчального року постане питання щодо зміни місця навчання дітей, що також буде ускладнено без встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дітей. Встановлення даного факту має для заявника юридичне значення, оскільки, з метою облаштування життя та розвитку дітей в безпечних умовах, йому необхідно оформити відстрочку від призову на військову службу. Для оформлення відстрочки від призову на військову службу, законодавець покладає на особу (військовозобов'язаного) обов'язок вчинити відповідні активні дії, зокрема, подати заяву про відстрочку з долученням до такої заяви документів, які надають право на відстрочку. Враховуючи, що іншим шляхом неможливо підтвердити факт самостійного виховання дитини заявником як батьком, оскільки законодавство не передбачає можливості встановлення даного факту в позасудовому порядку.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя відповідно до ст. 110 СК України. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.
Згідно ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушення до їх збереження - є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них чи інтересам їхньої дитини.
Згідно ч.2 ст.114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 2 ст. 115 СК України, рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Наведений у ст. 315 ЦПК України перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, не є вичерпним. Тому факт самостійного виховання та/або утримання дитини має бути встановлений судом оскільки законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Аналогічний обов'язок громадян України кореспондується із статтею 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу»), статтею 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон України «Про оборону України»).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв'язку зі збройним нападом росії, який триває і тепер.
Цього ж дня Президент України видав Указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Статтею 22 вказаного Закону визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
У статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначено перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Крім того, відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.
Отож захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком кожного військовозобов'язаного громадянина України за відсутності випадків, визначених законами України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та «Про військовий обов'язок і військову службу».
Отже, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також для звільнення з військової служби.
Зокрема, пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.
У подальшому Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та пункт 4 частини першої статті 23 цього Закону викладено у такій редакції: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.
Аналогічного змісту підстави для звільнення з військової служби викладені в абзаці сьомому пункту 2, абзаці шостому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зі змінами, внесеними Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».
Так, законодавець уточнив поняття «військовозобов'язані жінки та чоловіки [військовослужбовці], які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби за наведених підстав. Таке унормування зумовлене обставинам, за яких такий вичерпний перелік підстав [за яких особа, яка виховує самостійно дитину (дітей) віком до 18 років, може оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби (у редакції до 18 травня 2024 року)] не враховував усіх наявних життєвих ситуацій, коли особа самостійно виховує дитину (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов'язки по вихованню та утриманню дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов'язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).
Диспозиція пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абзацу сьомого пункту 2, абзацу шостого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період з подальшими змінами.
У додатку 5 до вказаного Порядку наведено перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», серед яких рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Разом з тим, в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через існування (настання) обставин, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється [наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов'язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов'язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо].
Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов'язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.
Отож, удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами особи та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.
Таким чином, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку повністю відповідає правовій меті законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу» в частині отримання особами, які самостійно виховують та утримують дітей, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, а також Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560. У вказаному Порядку зазначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Аналогічний правовий висновок викладений суддями Великої Палати Верховного Суду в окремій думці у доповнення до постанови Великої Палати від 11.09.2024, ухваленої у справі № 201/5972/22.
За таких обставин у даній справі факт самостійного виховання неповнолітньої дитини є умовою для отримання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».
Суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів та те, що встановлення вищезазначеного факту необхідно заявнику для призначення соціальних пільг, субсидій, допомоги, тощо, також,за наявності зазначених вище обставин суд вважає, що збереження шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 буде суперечити інтересам сторін, а також інтересам їх дітей, тому надалі є недоцільним та з урахуванням того, що відповідачка ОСОБА_2 визнала позовні вимоги в повному обсязі, суд вважає, що позовну заяву ОСОБА_1 слід задовольнити в повному обсязі та.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2,4,12,13,76,81,211,247,258,259,263-265,293,315, 315, 351,352,354 ЦПК України, ст.ст. 24, 56, 110, 112,114,115 СК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання дітей - задовольнити в повному обсязі.
Розірвати шлюб зареєстрований Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, а. з. №1420, серія НОМЕР_1 , між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт самостійного виховання і утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 проживаючого за адресою АДРЕСА_1 своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: О.М. Коваленко