22 грудня 2025 року м. Харків Справа № 922/2339/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Лакіза В.В.
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фабрики "Варіант" Товариства з обмеженою відповідальністю (вх.№2116 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Жиляєвим Є.М., повне рішення складено 19.09.2025) у справі №922/2339/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Золоте руно, Україна", м.Київ,
до Фабрики "Варіант" Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків,
про стягнення 227 018,79 грн,
В липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Золоте руно, Україна" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Фабрики "Варіант" Товариства з обмеженою відповідальністю заборгованості у загальному розмірі 227 018,79 грн, що складається з: 126882,85 грн основного боргу, утвореного за поставлений та неоплачений товар за договором поставки №537/19 від 15 серпня 2019 року; 84 691,60 грн інфляційних втрат за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання; 15444,34 грн трьох процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Також до стягнення заявлені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3405,28 грн та 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.09.2025 у справі №922/2339/25 позов задоволено частково.
Стягнуто з Фабрики "Варіант" Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Золоте руно, Україна" - 15444,34 грн 3 % річних; 84691,60 грн інфляційних втрат; 3062,78 грн судового збору та 17988,43 грн витрат на правову допомогу.
У задоволенні позову в частині стягнення 22833,12 грн основного боргу за договором поставки № 537/19 від 15.08.2019 - відмовлено.
Закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 104049,73 грн основного боргу за договором поставки № 537/19 від 15.08.2019.
Рішення суду обґрунтовано тим, що факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором поставки та передання у власність відповідачу товару, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, а саме, належним чином засвідченими копіями видаткових накладних: №9644 від 17 вересня 2021 року, №9817 від 22 вересня 2021 року, №9891 від 24 вересня 2021 року, №10244 від 01 жовтня 2021 року, №10692 від 13 жовтня 2021 року на суму 18919,12 грн, №11281 від 01 листопада 2021 року на суму 59308,74 грн. Разом з тим відповідач, отримавши товар (згідно дат, зазначених у видаткових накладних), не оплатив товар у строк 90 днів, передбачений п. 2.4. договору поставки (з внесеними додатковою угодою № 2 змінами), а станом на момент подання позову, частково сплатив його вартість у розмірі 50000,00 грн. Після звернення з даним позовом до суду, відповідач здійснив оплату заборгованості на загальну суму 104049,73 грн, про що свідчить копія платіжної інструкції (про безготівковий переказ в національній валюті) від 15.07.2025, в зв'язку з чим провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 104049,73 грн закрито у зв'язку із відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, як зазначено в рішенні, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача решти заборгованості у розмірі 22833,12 грн є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідачем 21.03.2025 була сплачена заборгованість у розмірі 50000,00 грн, про що свідчить платіжна інструкція кредитового переказу грошових коштів № 906 від 21.03.2025, із зазначенням суми: 50000,00 грн з призначенням платежу: "Оплата за товар по акту звірки від 13.01.2025, договір №537/19 від 15.08.2019, претензія №04-2025 від 13.03.2025 в т. ч. ПДВ 20 % - 8 333,33 грн.". Отже, позивачем на власний розсуд, із довільним тлумаченням норм закону на свою користь, не враховано зазначену оплату в якості часткової сплати заборгованості та безпідставно зазначено у позові про "списання" цими коштами суми пені, яка в свою чергу має спірний характер та її стягнення підлягає доведенню в суді. А відтак, вимоги про стягнення 22833,12 грн заборгованості задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 14484,90 грн та інфляційних втрат у розмірі 80524,58 грн, то, як зазначено в рішенні, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім сум 3% річних та інфляційних витрат, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 14 484,90 грн та інфляційних втрат у розмірі 80 524,58 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно заперечень відповідача щодо розрахунків 3% річних та інфляційних втрат суд зазначив, що враховуючи те, що обов'язок з оплати отриманого товару виник у відповідача після прийняття товару та оформлення видаткових накладних, розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат зроблений позивачем правильно, і з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, заявлені позивачем суми 3% річних та інфляційних втрат, є обґрунтованими, тому позовні вимоги в цій частині судом задоволено повністю.
Клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій судом не розглянуто, оскільки штрафні санкції до стягнення позивачем не заявлено.
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу у розмір 20000,00 грн, суд з огляду часткове задоволення позову, дійшов висновку про покладення даних витрат на обидві сторони пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Фабрика "Варіант" Товариство з обмеженою відповідальністю звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2025 у справі №922/2339/25 в частині стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 15444,34 грн, інфляційних втрат у розмірі 84691,60 грн та 17988,43 грн витрат на правову допомогу та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким зменшити розмір 3 % річних на 90% до 1544,43 грн, інфляційних втрат на 90 % до 8469,16 грн та витрат на правову допомогу до 1 000,00 грн. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 13899,91 грн, інфляційних втрат у сумі 76222,44 грн та 16988,43 грн витрат на правову допомогу - відмовити. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2025 залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:
- у запереченнях відповідач зазначав, що розмір інфляційних втрат та 3 відсотків річних (штрафних санкцій), який нарахований позивачем у сумі 84 691,60 грн та у сумі 15 444,34 грн, є несправедливим та необґрунтованим, а тому просив зменшити їх розмір на 90 відсотків або відмовити у задоволенні їх стягнення повністю. Однак, суд першої інстанції стягнув на користь позивача суму 84 691,60 грн та у суму 15 444,34 грн, та не розглядав клопотання відповідача;
- порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача. Позивач не зазнав жодних матеріальних збитків у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору, стягнення з відповідача штрафних санкцій повинно бути мірою відповідальності останнього за порушення, а не способом збагачення іншої сторони - позивача;
- стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 відсотків річних виходячи із суми 126 882,85 грн, до якої були включені інфляційні за попередні періоди, є безпідставним;
- відповідачем до господарського суду Харківської області було подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому відповідач просив зменшити витрати на правничу допомогу до 1 000,00 грн, або відмовити повністю у відшкодуванні таких витрат на користь позивача. Однак, клопотання відповідача судом першої інстанції не було розглянуто. У даному випадку, заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є необґрунтованими, попередній розрахунок таких витрат не подавався, підготовка позовної заяви не потребувала багато часу. Для підготовки матеріалів до суду адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи, доводи та інші обставини. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінилось, а тому цитування великої кількості норм права, законів та іншої нормативно-правової бази, яка підлягає дослідженню і застосуванню, спірні правовідносини у даному разі не передбачають.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фабрики "Варіант" Товариства з обмеженою відповідальністю (вх.№2116 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2025 у справі №922/2339/25 та постановлено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи. Встановлено позивачу строк до 10.11.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту. Встановлено учасникам справи строк до 10.11.2025 для подання заяв, клопотань, тощо.
Судова колегія зазначає, що учасники справи належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку письмового провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.
Таким чином, судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів задля повідомлення учасників процесу про хід розгляду справи, витримано терміни, які колегія суддів вважає достатніми для можливості реалізації заявником своїх процесуальних прав.
У частині 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.
За таких обставин, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 ГПК України.
Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Золоте руно, Україна" (постачальник) та Фабрикою "Варіант" Товариства з обмеженою відповідальністю (покупець) було укладено договір поставки №537/19, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовити та передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та своєчасно оплатити інструмент (товар) загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена і узгоджується сторонами у рахунках, накладних і/або специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п.2.1 договору ціна товару за даним договором узгоджена і вказується в рахунках, накладних і/або специфікаціях на кожну конкретну партію товару.
Згідно з п.2.4 договору оплата продукції покупцем здійснюється протягом 30 днів з моменту отримання товару.
У п.2.6 договору унормовано, що датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
За змістом п.6.1 договору у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань за цим договором, вони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України та цього договору.
За порушення термінів оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день такого прострочення (п.6.2 договору).
За затримку передачі продукції постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період, за який сплачується неустойка) від вартості не поставленої продукції за кожен день прострочення (п.6.3 договору).
Відповідно до п.6.4 договору сплата штрафних санкцій не звільняють сторони від виконання зобов'язань за цим договором.
За змістом п.9.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020, а відносно розрахунків і відповідальності сторін - до повного виконання зобов'язань між сторонами.
01.03.2021 між сторонами підписано додаткову угоду № 2, якою узгоджено оплату покупцем товару протягом 90 днів з дня отримання товару. При порушенні покупцем строків оплати постачальник має право в односторонньому порядку змінити порядок розрахунків на свій розсуд (п.1 додаткової угоди №2).
Позивач зазначає, що у період протягом вересня - листопада 2021 року, відповідно до умов вищевказаного договору, позивачем була здійснена поставка товару промислового призначення, відповідний товар прийнятий відповідачем, про що сторонами обопільно підписані наступні видаткові накладні, а саме: № 9644 від 17 вересня 2021 року на суму 89135,64 грн; № 9817 від 22 вересня 2021 року на суму 3 939,60 грн; № 9891 від 24 вересня 2021 року на суму 18 357,60 грн; № 10244 від 01 жовтня 2021 року на суму 31 093,62 грн; № 10692 від 13 жовтня 2021 року на суму 18 919,12 грн; № 11281 від 01 листопада 2021 року на суму 59 308,74 грн.
Як вказує позивач, протягом 2021-2024 років відповідачем не сплачено у повному обсязі кошти за товар, отриманий останнім відповідно до видаткових накладних, у зв'язку з чим позивач неодноразово намагався у досудовому порядку отримати грошові кошти, постійно ініціюючи усні переговори та направляючи претензії.
13.01.2025 між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2020 - 13.01.2025 за договором № 537/19 від 15.08.2019, відповідно до якого станом на 13.01.2025 основна заборгованість відповідача становить 154 049,73 грн.
Листом за вих. № 26/2025 від 12.03.2025 відповідач визнав наявну заборгованість та надав орієнтований графік оплат заборгованості у розмірі 154 049,73 грн.
Не погоджуючись з орієнтованим графіком та розміром оплати, 13.03.2025 позивачем засобами поштового зв'язку направлено відповідачу претензію № 04-2025 від 13.03.2025, якою повідомлено про необхідність сплати утвореної заборгованості у розмірі 154 049,73, а також неустойки у розмірі 175 998,47 грн, інфляційних втрат у розмірі 77 327,37 грн, 3% річних у розмірі 14 620,29 грн, загалом 421 995,86 грн протягом 5 днів з моменту отримання даної претензії.
Претензія вручена відповідачеві 25.03.2025, про що свідчить трекінг AT “Укрпошта» №0302212869224.
Також 13.03.2025 позивачем направлено відповідачу лист, яким повідомлено про незгоду з зазначеним графіком оплати.
21.03.2025 відповідачем було сплачено заборгованість у розмірі 50 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №906 з призначенням платежу: "Оплата за товар по акту звірки від 13.01.2025, договір №537/19 від 15.08.2019, претензія №04-2025 від 13.03.2025 в т. ч. ПДВ 20 % - 8 333,33 грн.".
04.04.2025 позивачем було повторно засобами поштового зв'язку направлено відповідачу претензію за № 04-04/25 від 04.04.2025, якою надано строк на сплату 371 995,86 грн до 31.05.2025, яка отримана відповідачем 08.04.2025, що підтверджується трекінгом AT “Укрпошта» № 0214101916405.
Проте, як зазначає позивач, відповідачем наявна заборгованість сплачена не була.
Як вказано в позовній заяві, станом на 20.06.2025 поточна заборгованість відповідача складає: 126 882,85 грн основного боргу, 84 691,60 грн інфляційних втрат, 15 444,34 грн 3% річних, загалом 227 018,79 грн.
Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що Фабрика “Варіант» ТОВ сплатила на користь позивача суму основного боргу у розмірі 154 049,73 грн, яка зазначена в акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 - 13.01.2025, що підтверджується платіжними інструкціями, а саме: на суму 50000,00 грн (платіжна інструкція № 906 від 21.03.2025), на суму 104 049,73 грн (платіжна інструкція № 2226 від 15.07.2025). Отже, як зазначає відповідач, сума основного боргу на час звернення позивача до суду складала 104 049,73 грн, а не 126 882,85 грн, як вказує позивач. Таким чином, на дату відкриття провадження у даній справі відповідачем було повністю сплачено суму основного боргу, заборгованість за договором поставки № 537/19 від 15 серпня 2019 року - відсутня.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Рішення суду щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення 22 833,12 грн основного боргу та закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 104 049,73 грн основного боргу за договором поставки №537/19 від 15.08.2019 не оскаржується, тому з урахуванням ч.1 ст.269 ГПК України, не переглядається судом апеляційної інстанції в цій частині.
Предметом апеляційного провадження є задоволення позову щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Судом першої інстанції в межах даної справи встановлено порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасно здійснених оплат за договором поставки №537/19 від 15.08.2019.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що у запереченнях відповідач зазначав, що розмір інфляційних втрат та 3 відсотків річних (штрафних санкцій), який нарахований позивачем у сумі 84 691,60 грн та у сумі 15 444,34 грн, є несправедливим та необґрунтованим, а тому просив зменшити їх розмір на 90 відсотків або відмовити у задоволенні їх стягнення повністю. Однак, суд першої інстанції не розглядав клопотання відповідача.
Судова колегія зазначає, оскільки сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення частини другої статті 625 ЦК України.
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.19 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, від 03.10.2023 у справі №366/203/21, від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 виснувала, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання, тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Визначені частиною другою статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Як свідчать матеріали справи, відповідачем 05.08.2025 були подані до суду заперечення, в яких останній, зокрема, зазначив, що розмір штрафних санкцій, який нарахований позивачем у сумі 84691,60 грн та у сумі 15444,34 грн, є несправедливим та необґрунтованим, а тому просив зменшити їх розмір на 90 відсотків або відмовити у задоволенні їх стягнення повністю.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження №12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, зазначила, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Таким чином, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Наведений правовий висновок викладено також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 листопада 2025 року у справі №910/2991/24.
Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні- це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми).
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Учасники спору завжди повинні мати змогу орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент учинення дії.
У рішенні у справі «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд з прав людини наголосив, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вираз “передбачено законом» охоплює дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що цей термін передбачає не лише писане право, як-от норми законів, а й неписане, тобто усталені в суспільстві правила та засади моральності суспільства
З урахуванням наведеного колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо наявності підстав для зменшення судом заявлених до стягнення сум інфляційних та 3% річних, оскільки суд не може зменшити визначений ЦК України мінімальний розмір 3% річних.
У цій справі заявлений до стягнення розмір процентів річних визначений у законодавчо встановленому розмірі трьох процентів річних, передбаченому частиною другою статті 625 ЦК України, тому, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, заявлені позивачем до стягнення 3 % річних не підлягали зменшенню судом, а зменшення інфляційних втрат законом не передбачено.
Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що позивач не зазнав жодних матеріальних збитків у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору, стягнення з відповідача штрафних санкцій повинно бути мірою відповідальності останнього за порушення, а не способом збагачення іншої сторони - позивача, з огляду на те, що як вже було наведено вище, господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
Судова колегія вважає необґрунтованими твердження апелянта про безпідставність стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 відсотків річних виходячи із суми 126 882,85 грн, до якої були включені інфляційні за попередні періоди, з огляду на наступне.
Питання розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання було предметом розгляду об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19.
Так, у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, зокрема, таке:
"Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ № 1078).
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.
При зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Отже, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.
З огляду на таке, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилась з методикою розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції).»
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновків касаційного суду у постановах від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі №924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.
У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачала необхідності відступати від висновку, викладеному у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 про те, що при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ № 1078).
Наведені правові висновки викладені також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2025 у справі № 908/460/24, від 06.05.2025 у справі № 910/6632/23.
За таких обставин, позивач має право при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включити вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.
При цьому, до суду першої інстанції відповідачем не було надано будь-яких зауважень на розрахунок позивача щодо нарахування суми 3% річних та інфляційних втрат, а також не було надано свого обґрунтованого контррозрахунку (у випадку не погодження відповідача з розрахунком позивача) для оцінки судом, в межах процесуальних строків та стадій розгляду справи судом. Доводи апеляційної скарги також не стосуються правильності розрахунків позивача та висновків місцевого господарського суду щодо їх обґрунтованості, а тому у відповідності до вимог ст. 269 ГПК України судом апеляційної інстанції не переглядаються.
Щодо наведених апелянтом заперечень стосовно витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
У главі 8 розділу I ГПК України закріплений інститут судових витрат.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (див. п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Статтею 123 ГПК України, яка визначає види судових витрат, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст. 126 ГПК України).
Порядок розподілу судових витрат визначений у ст.ст. 129 - 130 ГПК України.
Так, за ч. 4 ст. 129 ГПК України розподіл інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, встановлює, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру заявлених вимог.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
За приписами ст. 1 цього Закону:
- договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт - оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону);
- представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону);
- інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Види адвокатської діяльності визначає ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", відповідно до якої ними, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Частинами 1-3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру і погодинної оплати (п. 4.20 постанови Верховного Суду від 15.04.2025 у справі №910/6138/24).
Законодавець у ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у п. 6.35 постанови від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 сформулював висновок про те, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Усталеним у судовій практиці є те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію "реальності" адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію "розумності" їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує і ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд неодноразово зазначали таке:
- нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (див. п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19);
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);
- у разі недотримання вимог ч. 5 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22);
- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України (див. п. 6.5 постанови об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2019 у справі № 922/445/19).
Як убачається із матеріалів справи, у позовній заяві позивач зазначив про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат позивача становить 23 405,28 грн, що складаються з 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3405,28 грн витрат на оплату судового збору.
За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про те, що позивачем попередній розрахунок витрат не подавався.
На підтвердження понесення позивачем витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, до матеріалів справи надано копії: договору № 27-05/24 про надання правової (правничої) допомоги від 27.05.2024; додатку №1-в від 18.06.2025 до договору № 27-05/24 про надання правової (правничої) допомоги від 27.05.2024; ордеру серії АА № 1594716 від 01.07.2025 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю гр. Свінцова Сергія Віталійовича серії КВ №001312 від 04.10.2021.
Так, 27.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Золоте руно, Україна", замовником, та адвокатським та рієлтерським об'єднанням України, виконавцем, укладено договір №27-05/24 про надання правової (правничої) допомоги, відповідно до умов якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання надати правову допомогу замовнику на території України (юридичні послуги), перелік яких наведено в договорі.
Відповідно до п.1.3 договору замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконавцю надані ним послуги в порядку, розмірі та у строки, передбачені додатками до даного договору.
Згідно з п.5.1 договору даний договір набирає сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2026, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
18.06.2025 між сторонами підписано додаток №1-в до договору, відповідно до п.2 якого вартість послуг, що надаються виконавцем згідно даного додатку, складає 20 000,00 грн, із розрахунку 1000,00 грн за 1 годину, за юридичний супровід судового спору у першій інстанції.
Визначаючи суму відповідного відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України»), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 29.07.2025 було подано до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому останній просив зменшити витрати на правничу допомогу до 1 000,00 грн, або відмовити повністю у відшкодуванні таких витрат на користь позивача, посилаючись на те, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є необґрунтованими, підготовка позовної заяви не потребувала багато часу. Для підготовки матеріалів до суду адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи та інші обставини. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінилось, а тому цитування великої кількості норм права, законів та іншої нормативно-правової бази, яка підлягає дослідженню і застосуванню, спірні правовідносини у даному разі не передбачають. Крім того, Фабрика “Варіант» ТОВ сплатило на користь позивача суму основного боргу у добровільному порядку у розмірі 154 049,73 грн, яка зазначена в акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 13.01.2025, про що до суду були направлені відповідні докази. Таким чином, як зазначає відповідач, на дату відкриття провадження у даній справі відповідачем було повністю сплачено суму основного боргу у добровільному порядку, заборгованість за договором поставки № 537/19 від 15 серпня 2019 року - відсутня. Враховуючи обставини справи та наведені законодавчі положення, вартість послуг на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн є завищеною. Такий розмір судових витрат не має характеру необхідних, неспівмірний з обсягом наданих адвокатом послуг, з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, а також не у повній мірі відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності у розумінні приписів частини 5 статті 129 ГПК України, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат. Таким чином, заявлені позивачем витрати на правову допомогу є неспівмірними, дана справа є нескладною.
Проаналізувавши доводи відповідача, колегія суддів вважає, що викладені останнім заперечення є необґрунтованими та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача чи для зменшення розміру заявлених ним до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційний суд враховує, що доводи відповідача, викладені ним у запереченнях, є суто декларативними та не містять належного обґрунтування щодо непропорційності чи неспівмірності визначеної заявником суми, тобто не доводять обставин, за наявності яких суд має підстави визначити інший розмір судових витрат, ніж той, що був доведений стороною.
Сама лише незгода однієї сторони з розміром визначених іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, без належного доведення їх неспівмірності не може бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, відповідач не довів порушення або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, а також не виконав вимоги частини 6 статті 126 ГПК України, згідно з якою обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонам.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2025 у справі №922/2339/25 в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та відшкодування витрат на правничу допомогу без змін як такого, що постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судовий збір за подання апеляційної скарги, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись статтями 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Фабрики "Варіант" Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2025 у справі №922/2339/25 в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та відшкодування витрат на правничу допомогу залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктами а)-г) частини 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 22.12.2025.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза