вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" грудня 2025 р. Справа№911/789/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 16.12.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс»
на рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2025
у справі №911/789/25 (суддя Бабкіна В.В.)
за позовом Керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі:
Державної екологічної інспекції Столичного округу
Фастівської міської ради
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про стягнення 456 010,89 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу,
Керівник Фастівської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) (далі за текстом - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області із позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі - позивач 1) та Фастівської міської ради (далі - позивач 2) до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі по тексту - відповідач) про стягнення 456 010,89 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу.
Обгрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що що під час реалізації представницьких повноважень, передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Фастівською окружною прокуратурою було виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони захисту та раціонального використання лісових ресурсів.
Так, працівниками лісової охорони філії «Білоцерківське лісове господарство» ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» було виявлено факт незаконної порубки 95 дерев у кварталі 13 виділ 2, кварталі 23 виділ 1, 4, кварталі 27 виділ 1, кварталі 29 виділ 1 Снітинського лісництва, що розташоване в адміністративних межах Фастівського району Київської області. За результатами виявлення вищевказаної незаконної рубки працівниками лісової охорони філії «Білоцерківське лісове господарство» ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» 11.05.2022 р. складено акт № 2 огляду місця вчинення лісопорушення.
Відповідно до розрахунку шкоди, заподіяної лісу, проведеного провідним інженером з охорони та захисту лісу ДП «Білоцерківське лісове господарство» Клеваком Р.В. згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 р. № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», розмір збитків становить 456 010,89 грн.
Враховуючи, що земельна ділянка, на якій виявлено незаконну порубку дерев, знаходиться в адміністративних межах Фастівської територіальної громади, прокурор звернувся до суду з даним позовом з метою захисту інтересів держави, зокрема, в особі Фастівської міської ради.
Підставою звернення прокурора до суду із даним позовом стало неналежне виконання позивачем 1 своїх повноважень щодо здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього середовища, регіонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, про що свідчить ненадання ним відповіді та самоусунення від даного питання.
Господарський суд Київської області рішенням від 20.10.2025 у справі №911/789/25 позов задовольнив повністю. Стягнув з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави в особі Фастівської міської ради 456 010, 89 грн шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу незаконною порубкою лісу. Стягнув з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Київської обласної прокуратури 6 840, 16 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків, завданих внаслідок незаконної порубки лісу та стягнення з відповідача 456 010, 89 грн.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2025 у справі №911/789/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що прокурором не зазначено, у чому саме полягає порушення відповідача у розумінні статті 105 Лісового кодексу України. Відповідно до положень статті 89 Лісового кодексу України відповідач є органом державної лісової охорони, водночас прокурором не доведено причинно-наслідковий зв'язок між діями (бездіяльністю) відповідача та завданої шкоди державі незаконною порубкою дерев.
При цьому відповідач, посилаючись на наявність форс-мажорних обставин - припинення проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 №303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) в умовах воєнного стану» на період воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», який неодноразово продовжено та триває і на даний час, зазначає про те, що він був позбавлений можливості у здійсненні заходів державного контролю у сфері охорони лісу.
Крім того, відповідач вважає, що наявні підстави для залишення позову прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), оскільки позивачі 1 та 2 є органами, уповноваженими державою здійснювати функції державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» на рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2025 у справі №911/789/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.12.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» на рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2025 у справі №911/789/25; розгляд апеляційної скарги призначив на 16.12.2025 на 12 год. 45 хв.; витребував матеріали справи №911/789/25 з Господарського суду Київської області.
Матеріали справи №911/789/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 10.12.2025.
Фастівська окружна прокуратура 16.12.2025 в системі «Електронний суд» сформувала та подала до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу.
За приписами статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.12.2025 про відкриття апеляційного провадження у справі №911/789/25 встановив для учасників справи строк для подачі відзиву, заяв та клопотань до 15.12.2025.
Відповідно до частини 2 статті 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, враховуючи пропуск строку на подання відзиву, останній протокольною ухвалою від 16.12.2025 залишено без розгляду.
Водночас, суд апеляційної інстанції у судовому засіданні 16.12.2025 зазначив, що учасники справи мають право надавати усні пояснення щодо спірних правовідносин.
Ані позивач 1, ані позивач 2 відзив на апеляційну скаргу не надали, що не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України.
Позивачі 1, 2 своїх представників в судове засідання, призначене на 16.12.2025 не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 до їх Електронних кабінетів.
Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник відповідача у судовому засіданні 16.12.2025 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2025 у справі №911/789/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні 16.12.2025 прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2025 у справі №911/789/25 залишити без змін.
Розглянувши вимоги та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача та прокурора, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частини 3 та 5 статті 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзаців 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1-4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту». Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Встановлена Законом України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).
11.05.2022 працівниками державної лісової охорони філії «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі Філія) у кварталі 13 виділі 2; у кварталі 23 виділі 1, 4; у кварталі 27 виділі 1; у кварталі 29 виділі 1 Снітинського лісництва виявлено незаконну рубку 95 дерев, з яких: породи дуб звичайного 85 дерев, 4 дерева породи акація біла, 2 дерева породи клен гостролисий, 2 дерева породи граб звичайний, 1 дерево породи груша лісова, 1 дерево породи берест.
За результатами виявлення вищевказаної незаконної рубки працівниками лісової охорони філії «Білоцерківське лісове господарство» ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» 11.05.2022 р. складено акт № 2 огляду місця вчинення лісопорушення.
Відповідно до розрахунку шкоди, заподіяної лісу, проведеного провідним інженером з охорони та захисту лісу ДП «Білоцерківське лісове господарство» Клеваком Р.В. згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», розмір заподіяних вказаною незаконною порубкою збитків становить 456 010,89 грн.
На підтвердження вказаних обставин прокурор також долучив до позовної заяви копію справи про адміністративне правопорушення (т.1., а.с. 27-53).
Земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, перебуває у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», зокрема, філії «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», що не заперечується сторонами.
Наказами Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №943 прийнято рішення про припинення ДП «Білоцерківське лісове господарство» та створення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке є правонаступником прав та обов'язків ДП «Білоцерківське лісове господарство» (т.1, а.с. 54-56).
Наказом ДП «Ліси України» від 26.12.2023 (т.1, а.с. 101-121) затверджено Положення про Філію «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі за текстом - Положення).
Відповідно до пункту 3.1 Положення Філія є відокремленим структурним підрозділом ДП «Ліси України», яке не має статусу юридичної особи.
Згідно із підпунктами 2.2.2, 2.2.3 пункту 2.2 Положення предметом діяльності Філії є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антопрогенного та іншого шкідливого впливу; запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства.
Відповідно до пункту 3.1 Статуту ДП «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 №804, Підприємство створене з метою введення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Основними напрямками діяльності підприємства є запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства лісових ресурсів, мисливських тварин (підпункт 3.2.3 пункту 3.2 Статуту ДП «Ліси України»).
Таким чином, на відповідача покладено обов'язок із захисту та охоронні лісових насаджень від незаконних рубок на підвідомчих йому ділянках із земель лісового фонду, тоді як протиправна бездіяльність призводить до спричинення державі збитків.
Відповідно до положень частини 3 статті 16, частини 1 статті 20-2, частини 1 статті 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
До компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема: організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Відповідно до пунктів 1, 3 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 275 від 19.04.2017, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Основними завданнями Державної екологічної інспекції України є, зокрема:
1) реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;
2) здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» також встановлено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, пред'являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.
Згідно з пунктом 1 розділу І, пунктами 2, 9 розділу ІІ Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України №18 від 20.02.2023, Державна екологічна інспекція Столичного округу (далі - Інспекція) є міжрегіональним територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.
Повноваження інспекції поширюються на територію міста Києва та Київської області.
Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Інспекція наділена повноваженнями щодо звернення до суду із позовами про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції.
Враховуючи зазначене, функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області покладено саме на Державну екологічну інспекцію Столичного округу, відтак остання уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, національного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, як наслідок, уповноважена на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.
Статтею 324 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) передбачено, що від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2, частини 1 статті 10, частини 3 статті 16, частини 1 статті 181, частини 1 статті 60, частин 1, 4 статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю та природні ресурси.
Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.
Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
Згідно зі статтею 142, частинами 1, 2 статті 143, статтею 145 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, зокрема, є доходи місцевих бюджетів і інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Приписами статей 15, 41, частини 1 статті 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» також встановлено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природнього середовища передбачають, зокрема, відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до частини 3 статті 29, частини 1 статті 69-1 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя 70 відсотків.
Згідно приписів частини 6 статті 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи заходи для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.
Місцем заподіяння екологічної шкоди внаслідок незаконної порубки дерев є Снітинське лісництво, яке знаходиться в адміністративних межах Фастівської територіальної громади, органом місцевого самоврядування, до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а також до бюджету якого перераховуються кошти за заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища шкоду внаслідок господарської та іншої діяльності, є позивач 2.
Позивач 2 є власником комунального майна, до компетенції якого належить, зокрема, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у відповідній сфері правовідносин, тоді як ненадходження грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, до державного та місцевого бюджетів перешкоджає державі у здійсненні нею зобов'язань щодо відновлення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки держави, підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, якою згідно статті 142 Конституції України, зокрема, є доходи місцевих бюджетів та природні ресурси, що, в свою чергу, завдає істотної шкоди інтересам держави, яка згідно статті 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування.
Крім того, забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території країни становить одну з конституційних основ правового господарського порядку. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення. У той час як наразі знищення лісових насаджень в Україні є однією з найбільш актуальних проблем.
Зазначене у сукупності порушує правовий порядок, дотримання якого становить безумовний інтерес держави, оскільки вона є його гарантом, а його порушення є порушенням інтересів держави.
Порушення «інтересів держави» полягає у ненадходженні протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевого бюджету Фастівської сільської ради Київської області шкоди, завданої внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів, у результаті незаконних порубок дерев на землях лісогосподарського призначення.
Таким чином, позивачі 1 та 2 є уповноваженими органами на подання відповідного позову. Підставою для представництва прокурором інтересів держави у даній справі є порушення інтересів держави у зв'язку з бездіяльністю позивачів 1 та 2, яка полягає у відсутності активних дій, спрямованих на звернення до суду з позовом про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, з відповідача.
Прокурор надіслав на адресу позивача 1 повідомлення про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді (вих. №57/1-612ВИХ-25 від 31.01.2025), в якому повідомив про встановленні порушення та заподіяння державі шкоди на суму 456 997, 44 грн.
Відповіді позивач 1 на заявлення прокурором позову про стягнення збитків заподіяних державі, внаслідок порушення природоохоронного законодавства не надав.
Також прокурор звернувся до позивача 2 із повідомленням про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді (вих. №57/1-611 ВИХ-25 від 31.01.2025), в якому повідомив про встановленні порушення та заподіяння державі шкоди на суму 456 997, 44 грн.
Фастівська міська рада, у відповідь на лист Фастівської окружної прокуратури від 31.01.2025 р. № 57/1-611вих-25 повідомила прокуратуру листом від 11.02.2025 №06-16/707 про те, що Фастівська міська рада не заперечує проти наміру прокуратури звернутися до Господарського суду Київської області із заявою про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев, на суму 456 010,89 грн.
25.02.2025 прокурор звернувся до позивача 1 з листом №57/1-1099ВИХ-25, в якому повідомив, що Фастівська окружна прокуратура має намір звернутись до Господарського суду Київської області з позовною заявою з інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Фастівської міської ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев в сумі 456 010, 89 грн.
25.02.2025 прокурор звернувся до позивача 2 з листом №57/1-1098ВИХ-25, в якому повідомив, що Фастівська окружна прокуратура має намір звернутись до Господарського суду Київської області з позовною заявою з інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Фастівської міської ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев в сумі 456 010, 89 грн.
Отже, прокурором дотримано порядок визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
За приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 1 статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із частинами 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Саме на позивача, у даному випадку, на прокурора, покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.
Отже, суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.
У деліктних правовідносинах саме на позивача, у даному випадку, на прокурора, покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 ГПК України).
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема, в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем. Аналогічний правовий висновок щодо необхідності доведення збитків викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21.
Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №925/1289/19.
Відповідно до частини 1 статті 13, статей 16, 66, 68 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України.
Статтею 3 Лісового кодексу України визначено, що лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1).
Відповідно до частини 1 статті 16 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (частини 1, 2 статті 17 Лісового кодексу України).
За приписами частини 2 статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.
Відповідно до положень статті 63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Частиною 5 статті 86 Лісового кодексу України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до статті 93 Лісового кодексу України завданнями контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів є: 1) забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 2) забезпечення додержання лісового законодавства органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами; 3) забезпечення додержання лісового законодавства власниками лісів, постійними і тимчасовими лісокористувачами; 4) запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема, постійних лісокористувачів.
За приписами статті 105 Лісового кодексу України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у: 1) незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; 2) знищенні або пошкодженні лісу внаслідок підпалу або недбалого поводження з вогнем, порушенні інших вимог пожежної безпеки в лісах; 3) знищенні або пошкодженні лісу внаслідок його забруднення хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами, іншими шкідливими речовинами, підтоплення, осушення та інших видів шкідливого впливу; 4) засміченні лісів побутовими і промисловими відходами; 5) порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 6) знищенні або пошкодженні лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також природного підросту та самосіву на землях, призначених для відновлення лісу; 7) порушенні правил зберігання, транспортування та застосування засобів захисту лісу, стимуляторів росту, мінеральних добрив та інших препаратів; 8) розкорчовуванні лісових ділянок і використанні їх не за призначенням, у тому числі для спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд без належного дозволу; 9) самовільній заготівлі сіна та випасанні худоби на лісових ділянках; 10) порушенні правил заготівлі лісової підстилки, лікарських рослин, дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід тощо; 11) заготівлі лісових ресурсів способами, що негативно впливають на стан і відтворення лісів; 12) порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, заготівлі живиці і використання інших лісових ресурсів; 13) невнесенні плати за використання лісових ресурсів у встановлені строки; 14) знищенні та пошкодженні відмежувальних знаків у лісах; 15) введенні в дію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає негативному впливу на стан і відтворення лісів; 16) порушенні строків повернення лісових ділянок, що перебувають у тимчасовому користуванні, або невиконанні обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; 17) пошкодженні сіножатей, пасовищ і ріллі на землях лісогосподарського призначення; 18) знищенні або пошкодженні лісоосушувальних канав, дренажних систем і доріг на лісових ділянках; 19) невиконанні приписів державної лісової охорони та органів виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 20) порушенні вимог з охорони пралісів, квазіпралісів та природних лісів.
Відповідно до частини 1 статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Згідно пункту е) частини 1 статті 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до частин 1, 4 статті 68, частини 1 статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Верховий Суд у постанові від 08.07.2025 у справі №925/556/24 зазначив, що системний аналіз положень статті 86, пункту 1 частини 2 статті 105, статті 107 Лісового кодексу України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж, підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 12.03.2025 у справі № 909/131/24,).
Велика Палата Верховного Суду у пункті 88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19 дійшла наступного висновку: «Виходячи з вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 серпня та 19 вересня 2018 року у справах № 909/976/17, 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами».
Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, вина якого полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, спричинив шкоди державі на суму 456 010, 89 грн.
Доводи відповідача про те, що ДП «Білоцерківське лісове господарство» для встановлення осіб, які скоїли незаконну рубку дерев в урочищі «Липки» Снітинського лісництва, матеріали по даному лісопорушенню були передані до Фастівського районного управління ГУ НП України в Київській області листом №281 від 13.05.2022, не може бути підставою від звільнення відповідача, як постійного користувача, від відповідальності за незабезпечення охорони і збереження лісу від незаконної рубки дерев.
Так само не заслуговують на увагу доводи відповідача про наявність форс-мажорних обставин - припинення проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 №303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) в умовах воєнного стану» на період воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», який неодноразово продовжено та тримає і на даний час, зазначає про те, що він був позбавлений можливості у здійсненні заходів державного контролю у сфері охорони лісу, оскільки встановлення тимчасових обмежень у проведенні планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) не звільняє його від виконання обов'язків, визначених статтями 63, 86 Лісового кодексу України.
Згідно акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 11.05.2022 виявлено самовільну рубку 95 дерев у кварталі 13 виділ 2, кварталі 23 виділ 1, 4, кварталі 27 виділ 1, кварталі 29 виділ 1 Снітинського лісництва, що розташоване в адміністративних межах Фастівського району Київської області.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 №575 «Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» затверджено спеціальні такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду внаслідок незаконної рубки або пошкодження дерев та рослин, що мають здерев'яніле стебло, до ступеня припинення росту (Додаток 1).
З наданого прокурором розрахунку збитків, спричинених незаконною порубкою лісу вбачається, що шкода, заподіяна внаслідок незаконної вирубки дерев, розрахована відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 №575 «Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд", отже розмір збитків спричинених порубкою дерев є таким, що доведений прокурором.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.
За приписами статті 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
Кошти за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища стягуються за місцем заподіяння шкоди на один казначейський рахунок спеціального фонду, відкритий позивачу 2 і в подальшому проводиться автоматичне відсоткове розмежування між рівнями бюджету на підставі пункту 4 частини 1 статті 69-1 Бюджетного кодексу України.
З наведеного вище вбачається, що прокурором доведено належними та допустимими доказами наявності складу правопорушення відповідачем (постійним лісокористувачем): протиправну поведінку відповідача (постійного лісокористувача), яка полягає у незаконній порубці дерев на відомчій йому території; наявність шкоди, розмір якої доказово підтверджено; причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов'язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок, внаслідок чого державі завдано шкоди на суму 456 010, 89 грн.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апелянта про наявність підстав для залишення позову без розгляду прокурора на підставі статті 226 ГПК України не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи і, як встановлено судом, прокурор звернувся до суду із даним позовом з метою захисту інтересів держави у сфері охорони природного навколишнього середовища через бездіяльність позивачів, як уповноважених на це державою органів.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України", від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2025 у справі №911/789/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» на рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2025 у справі №911/789/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2025 у справі №911/789/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Державне спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс».
4. Матеріали справи №911/789/25 повернути до Господарського суду Київської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 22.12.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова