вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" грудня 2025 р. Справа №910/6759/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Ярітенко О.В.
представники сторін:
від позивача: Каратун Т.В.
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Національного банку України
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 (повний текст складено 10.10.2025)
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 (повний текст складено 31.10.2025)
у справі №910/6759/25 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом Національного банку України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські архітектурі технології"
про стягнення заборгованості у розмірі 2 989 195,35 грн
Короткий зміст позовних вимог
Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські архітектурі технології" (далі - ТОВ "Українські архітектурі технології"), з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, 2 979 156,00 грн заборгованості та 10 039,35 грн трьох процентів річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконані роботи за договором від 15.11.2021 №104053 та не повернуті сплачені грошові кошти в повному обсязі, у зв'язку з чим, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, НБУ з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просить стягнути з ТОВ "Українські архітектурні технології" грошові кошти у розмірі 2 979 156,00 грн, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також три проценти річних в сумі 10 039,35 грн.
Крім того, відповідачем подано заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №910/6759/25 щодо стягнення з позивача на користь відповідача 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/6759/25 у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд, оцінивши наявні у справі докази, дійшов висновку, що спірні грошові кошти в розмірі 2 979 156,00 грн отримані ТОВ "Українські архітектурні технології" на виконання умов договору від 15.11.2021 №104053. На час розгляду даного спору, договір не визнаний недійсним, а зобов'язання сторін за яким не змінені або припинені, у тому числі у виді розірвання договору, у встановленому законом порядку, а тому відсутні підстави вважати, що такі кошти набуті або збережені відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню позивачу, на підставі статті 1212 ЦК України.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 заяву ТОВ "Українські архітектурні технології" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/6759/25 задоволено частково.
Стягнуто з НБУ на користь ТОВ "Українські архітектурні технології" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. В іншій частині заяви відмовлено.
Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції, керуючись своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, дійшов висновку, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, які відповідають фактичним витратам на правову допомогу, які останній фактично поніс, відповідно до актів наданих послуг і витратам, які за оцінкою суду підлягають віднесенню на позивача з точки зору її складності, та розумної необхідності і реальності понесених судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, НБУ звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/6759/25 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені в ньому висновки не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.
Так, на переконання скаржника, суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги домовленість сторін, передбачену пунктом 14.2 договору, відповідно до якого у замовника є право прийняти рішення про недоцільність подальшого виконання робіт, після чого сторони повинні провести взаємні розрахунки за фактично виконані роботи і повернути кошти в сумі невикористаного отриманого авансу.
Також, не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, НБУ звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі №910/6759/25 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що додаткове рішення є незаконним і необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми права, порушив основні принципи цивільного судочинства, не врахував практику Верховного Суду з питань стягнення витрат на правничу допомогу, що призвело до безпідставного задоволення заяви майже у повному обсязі.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2025 апеляційну скаргу НБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/6759/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою НБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/6759/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 03.12.2025. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 18.11.2025.
Листом Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 витребувано матеріали справи №910/6759/25 з Господарського суду міста Києва.
Згідно з протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 12.11.2025 апеляційну скаргу НБУ у справі №910/6759/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою НБУ на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі №910/6759/25. Об'єднано апеляційні скарги НБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі №910/6759/25 в одне провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено на 03.12.2025. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 27.11.2025.
13.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/6759/25.
У судовому засіданні 03.12.2025 оголошено перерву до 10.12.2025.
Узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги
18.11.2025, через систему "Електронний суд", ТОВ "Українські архітектурі технології" подано відзив на апеляційну скаргу НБУ, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/6759/25 - без змін.
Так, відповідач зазначає, що доводи, які наведені в апеляційній скарзі дублюють позицію позивача при розгляді справи в суді першої інстанції та не підлягають задоволенню. Господарським судом міста Києва рішення ухвалено на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин.
Відповідач наголошує, що між сторонами існують договірні відносини, а саме чинний договір від 15.11.2021 №104053, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави та не можуть бути витребувані, відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 ЦК України. У даному випадку набуття майна однією із сторін зобов'язання відбулося за рахунок іншої сторони в порядку виконання договору від 15.11.2021 №104053 та не є безпідставним.
Також, відповідач вказує, що правове обґрунтування скаржника, в основному стосується неправильного тлумачення судом першої інстанції положень пунктів 13.3 та 14.2 договору. Висновки позивача щодо умов пунктів 13.3 та 14.2 договору вирвані з контексту, та не відповідають умовам договору, чинному законодавству та дійсним обставинам справи.
28.11.2025, через систему "Електронний суд, відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу НБУ, в якому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі №910/6759/25.
Так, відзиві відповідач зазначає, що жоден з викладених НБУ доводів не відповідає чинному законодавству та практиці Верховного Суду. Суд першої інстанції ухвалив законне, обґрунтоване та мотивоване додаткове рішення, яке підлягає залишенню без змін.
Заяви та клопотання учасників справи з процесуальних питань, результати їх вирішення
08.12.2025, через систему "Електронний суд", відповідачем подані клопотання про розгляд апеляційних скарги без участі його представника.
Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, з огляду на те, що явка в судове засідання сторін або інших учасників справи обов'язковою не визнавалась, зважаючи на викладення сторонами своїх доводів і вимог у письмових заявах по суті, а також враховуючи обмежений статтею 273 ГПК України строк розгляду апеляційних скарг, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 10.12.2025 з'явилася представник позивача.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційних скарг підтримала, з викладених у них підстав та просила їх задовольнити. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/6759/25 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі №910/6759/25 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
15.11.2021 між НБУ (замовник) та ТОВ "Українські архітектурні технології" (виконавець) укладено договір №104053, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується в межах договірної ціни (додаток 1 до договору) та кошторисів на проєктні роботи (додатки 2, 3 до договору), на свій ризик, власними силами і засобами (із залученням у разі потреби третіх осіб), у строки, обумовлені в договорі, розробити проєктну документацію за об'єктом "Будівництво касового центру за адресою: м. Львів, вул. Земельна (проєктована) - вул. І. Мележа (проєктована) у північно-східній промисловій зоні (ділянка 3-1)" (ДБН А.2.2-3:2014) - 71000000-81 (далі - проєктні роботи/роботи/проєктна документація) з проведенням експертизи та отриманням позитивного експертного звіту, згідно з завданням на проєктування (далі - завдання), інших вихідних даних, необхідних для розроблення проєктної документації.
Відповідно до пункту 2.4 договору виконавець, відповідно до умов договору, виконує роботи поетапно: - перший етап виконання робіт - стадія "Проєкт"; - другий етап виконання робіт - стадія "Робоча документація".
За умовами пункту 3.1 договору строк виконання робіт першого етапу (стадія "Проєкт") - не більше 170 календарних днів з дати підписання договору уповноваженими особами сторін.
Строк виконання робіт другого етапу (стадія "Робоча документація") - не більше 130 календарних днів з дати повідомлення виконавця супровідним листом про затвердження замовником проєктної документації стадії "Проєкт" (пункт 3.2 договору).
Згідно з пунктом 3.4 договору для попереднього погодження з замовником проєктної документації (стадія "Проєкт") виконавець передає замовнику супровідним листом (накладною) з описом екземпляр належно завіреної проєктної документації українською мовою та екземпляр належно завіреної проєктної документації англійською мовою, та на електронному носії (оптичний диск, USB накопичувач).
Пунктом 3.5 договору передбачено, що замовник протягом 30 (тридцяти) робочих днів, з дати отримання проєктної документації (стадія "Проєкт"), розглядає та погоджує вказану проєктну документацію, або надає мотивовану письмову відмову від її підписання, повернувши таку проєктну документацію на доопрацювання виконавцю з зазначенням строку усунення недоліків.
У пункті 4.1 договору встановлено, що його загальна ціна становить 19 800 000,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 3 300 000,00 грн, відповідно до договірної ціни, та включає в себе:
- вартість проєктних робіт з розробки проєктної документації (стадія "Проєкт") складає 7 630 608,00 грн, у т.ч. ПДВ (20%) - 1 271 768,00 грн (підпункт 4.1.1 договору);
- вартість проведення експертизи проєктної документації складає 723 480,00 грн, у т.ч. ПДВ (20%) - 120 580,00 грн (підпункт 4.1.2 договору);
- вартість проєктних робіт з розробки проєктної документації (стадія "Робоча документація") складає 11 445 912,00 грн, у т.ч. ПДВ (20%) - 1 907 652,00 грн (підпункт 4.1.3 договору).
Замовник зменшує обсяг закупівлі залежно від реального фінансування видатків (пункт 4.2.1 договору).
Згідно з підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 договору оплата здійснюється, відповідно до договірної ціни та додатків 2-4 до договору, у наступному порядку: перший платіж: аванс у розмірі 2 979 156,00 грн, у т.ч. ПДВ (20%) - 496 526,00 грн, сплачується НБУ протягом 7 (семи) робочих днів з дати підписання договору уповноваженими особами сторін, за проєктні роботи з розробки проєктної документації (стадія "Проєкт").
Пунктом 11.1 договору встановлено, що розірвання договору можливе лише за письмової згоди сторін, за рішенням суду та у випадках, передбачених договором.
У разі відмови виконавця в односторонньому порядку виконувати договір або у разі розірвання договору з ініціативи замовника, у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням виконавцем зобов'язань за договором, виконавець сплачує на вимогу замовника штрафні санкції у розмірі 15% від загальної вартості договору протягом 10 (десяти) робочих днів після отримання такої вимоги від замовника (пункт 11.3 договору).
За умовами пункту 13.3 договору замовник може призупиняти/продовжувати виконання робіт шляхом письмового звернення до виконавця, в якому зазначається дата призупинення/продовження виконання робіт. У цьому разі строк виконання робіт, зазначений в пунктах 3.1, 3.2 договору, продовжується на строк призупинення замовником виконання робіт.
Відповідно до пункту 14.2 договору, у разі прийняття замовником обґрунтованого/мотивованого рішення про недоцільність подальшого виконання проєктних робіт, визначених в договорі, замовник протягом 10 (десяти) робочих днів від дати прийняття такого рішення повинен повідомити виконавця листом, підписаним уповноваженою особою замовника, про таке рішення і, відповідно, вказані проєктні роботи не повинні виконуватися. У цьому випадку сторони зобов'язані внести відповідні зміни до договору щодо зменшення обсягу закупівлі проєктних робіт за договором та провести взаємні розрахунки за фактично виконані проєктні роботи на підставі підписаних сторонами актів про приймання-передавання виконаних робіт за договором.
Додатковим договором від 07.12.2023 до договору від 15.11.2021 №104053 сторони вирішили внести зміни до договору та викласти пункти 11.1, 13.1, 13.2, 14.11, 15.1 договору в наступній редакції: "11.1. Розірвання Договору можливе лише за згодою Сторін шляхом укладання додаткового договору у письмовій формі (у вигляді паперового документу з власноручними підписами або електронного документу з кваліфікованими електронними підписами або удосконаленими електронними підписами, що базуються на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису (далі - електронний підпис) уповноважених осіб Сторін), за рішенням суду та у випадках, передбачених Договором". "15.1. Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами Сторін/накладення електронного підпису уповноваженою особою Сторони, яка робить це останньою (у разі укладання електронній формі з накладанням електронного підпису) і діє до 01.03.2025 року включно".
На виконання умов договору від 15.11.2021 №104053 позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 2 979 156,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером від 23.11.2021 №1139004053.
Листом від 25.08.2022 №65-0008/58733 НБУ повідомив ТОВ "Українські архітектурні технології" про призупинення виконання робіт за договором та просив повернути аванс. У відповідь на який останнє листом від 01.09.2022 №60 відмовило у повернені авансу.
Рішенням НБУ від 28.08.2024, оформленим протоколом від 06.09.2024 №11/817-пк, вирішено продовжити призупинення реалізації проєкту.
Листами від 24.02.2025 №65-0008/13983, від 04.03.2025 №65-0008/16434 НБУ просив відповідача підписати додатковий договір про розірвання договору від 15.11.2021 №104053, що підтверджується копіями відповідних рекомендованих повідомлень.
Листами від 13.03.2025 №65-0008/19129, від 17.04.02025 №65-0008/29383, від 16.05.2025 №65-0008/38008 позивач повідомив відповідача про припинення дії договору 01.03.2025 та просив повернути грошові кошти, що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень.
Відповідач листами від 19.03.2025 №40, від 20.04.2025 №43 відмовив у поверненні грошових коштів.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідачем не виконані роботи за договором та не повернуті сплачені грошові кошти у повному обсязі. З огляду на наведене, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив стягнути з ТОВ "Українські архітектурні технології" грошові кошти у розмірі 2 979 156,00 грн, на підставі статті 1212 ЦК України, а також три проценти річних в розмірі 10 039,35 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач стверджує, що сам факт завершення строку дії договору не має автоматичного наслідку у вигляді припинення зобов'язань за ним. Крім того, позивач жодного разу, не зазначав про односторонню відмову від договору, пов'язану саме з невиконанням або не належним виконанням відповідачем його обов'язків за договором, що в свою чергу також підтверджує належне виконання. Відповідач зазначає, що загальний обсяг виконаних робіт становить 40% стадії "Проєкт", що орієнтовно становить 3 052 243,20 грн. Відповідачем виконано значний обсяг робіт, зокрема: Розроблено план-графік виконання робіт; уточнено та конкретизовано завдання щодо зберігання банкнот та монет; зроблені інженерно-геодезичні та інженерно-геологічні вишукування; розроблено картки технічних рішень; розроблено значну частину проєкту будівлі КПП та охорони; напрацьовані варіанти компоновки основної будівлі касового центру, сховища, банкнот, боксів інкасації, РЦОД тощо.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзивів на апеляційні скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Статтею 887 ЦК України встановлено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору від 15.11.2021 №104053 позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 2 979 156,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером від 23.11.2021 №1139004053.
Частиною 1 статті 846 ЦК України встановлено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами пункту 3.1 договору строк виконання робіт першого етапу (стадія "Проєкт") - не більше 170 календарних днів з дати підписання договору уповноваженими особами сторін.
Строк виконання робіт другого етапу (стадія "Робоча документація") - не більше 130 календарних днів з дати повідомлення виконавця супровідним листом про затвердження замовником проєктної документації стадії "Проєкт" (пункт 3.2 договору).
Отже, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що сторонами передбачено точний, чітко визначений строк виконання кожного етапу договору - з дати підписання договору (15.11.2021), який не підлягає довільному тлумаченню та який не потребує додаткових доказів, а також визначено чіткі конкретні етапи виконання договору.
З огляду на наведене, враховуючи умови договору від 15.11.2021 №104053, відповідач повинен був здійснити роботи першого етапу (стадія "Проєкт") у строк до 04.05.2022, а роботи другого етапу (стадія "Робоча документація") - не більше 130 календарних днів з дати повідомлення виконавця супровідним листом про затвердження замовником проєктної документації стадії "Проєкт".
Листом від 09.03.2022 №35 ТОВ "Українські архітектурні технології" повідомило позивача про призупинення виконання робіт за договором.
Листом від 19.04.2022 №37 ТОВ "Українські архітектурні технології" повідомило позивача про можливість відновлення проєктних робіт.
Водночас листом від 25.08.2022 №65-0008/58733 НБУ повідомив ТОВ "Українські архітектурні технології" про призупинення виконання робіт за договором та просив повернути аванс. У відповідь на цей лист відповідач листом від 01.09.2022 №60 відмовив у поверненні авансу.
Рішенням НБУ від 28.08.2024, оформленим протоколом від 06.09.2024 №11/817-пк, вирішено продовжити призупинення реалізації проєкту.
Пунктом 13.3 договору встановлено, що замовник може призупиняти/продовжувати виконання робіт шляхом письмового звернення до виконавця, в якому зазначається дата призупинення/продовження виконання робіт. У цьому разі строк виконання робіт, зазначений в пунктах 3.1, 3.2 договору, продовжується на строк призупинення замовником виконання робіт.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно зазначив, що замовник скористався своїм правом, передбаченим пунктом 13.3 договору від 15.11.2021 №104053, на призупинення виконання робіт шляхом письмового звернення до виконавця, а строк виконання робіт, зазначений в пунктах 3.1, 3.2 договору, продовжений на строк призупинення замовником виконання робіт.
Додатковим договором від 07.12.2023 до договору від 15.11.2021 №104053 сторони внесли зміни до договору та виклали пункти 11.1, 13.1, 13.2, 14.11, 15.1 договору в наступній редакції: "11.1. Розірвання Договору можливе лише за згодою Сторін шляхом укладання додаткового договору у письмовій формі (у вигляді паперового документу з власноручними підписами або електронного документу з кваліфікованими електронними підписами або удосконаленими електронними підписами, що базуються на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису (далі - електронний підпис) уповноважених осіб Сторін), за рішенням суду та у випадках, передбачених Договором". "15.1. Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами Сторін/накладення електронного підпису уповноваженою особою Сторони, яка робить це останньою (у разі укладання електронній формі з накладанням електронного підпису) і діє до 01.03.2025 року включно".
Статтею 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.
Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно з частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин сторін) строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Так, сторони у цій справі в укладеному між ними договорі підряду чітко визначили строк договору та дату його припинення - 01.03.2025. Крім того, сторони за взаємною згодою не узгоджували продовження строку дії договору, а тому строк дії укладеного між сторонами у справі договору від 15.11.2021 №104053 закінчився 01.03.2025.
Поняття "строк виконання зобов'язання", "термін виконання зобов'язання" визначені у статті 530 ЦК України, відповідно до якої якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки за загальним правилом, закріпленим у статті 599 ЦК України, такою підставою є виконання, проведене належним чином. Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке залишилося невиконаним.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 та у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі №925/1238/22.
Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Відповідно до статті 598 цього Кодексу зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
З огляду на наведене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Таким чином, закінчення строку дії договору не впливає на зобов'язання відповідача у строки, обумовлені в договорі, розробити проєктну документацію за об'єктом "Будівництво касового центру за адресою: м. Львів, вул. Земельна (проєктована) - вул. І. Мележа (проєктована) у північно-східній промисловій зоні (ділянка 3-1)" (ДБН А.2.2-3:2014) - 71000000-81 після 01.03.2025, яке продовжує існувати незважаючи на закінчення строку дії договору та не звільняє підрядника від обов'язку виконання робіт у повному обсязі, як і не позбавляє замовника права на односторонню відмову від цього договору в порядку статті 849 ЦК України до повного закінчення виконання робіт.
При цьому, відповідно до статті 849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.
Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.
Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.
У постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 16.03.2020 у справі №910/2051/19 зазначено, що статтею 849 ЦК України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме:
- підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2);
- очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3);
- відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).
Право відмовитись від договору підряду і вимагати відшкодувати збитки, відповідно до положень частини 2 статті 849 ЦК України, є правом замовника в силу закону, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.
Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього в повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який відповідно до частини 2 статті 653 ЦК України тягне припинення зобов'язань його сторін.
Додатковим договором від 07.12.2023 до договору від 15.11.2021 №104053 сторони вирішили внести зміни до договору та викласти пункти 11.1, 13.1, 13.2, 14.11, 15.1 договору в наступній редакції: "11.1. Розірвання Договору можливе лише за згодою Сторін шляхом укладання додаткового договору у письмовій формі (у вигляді паперового документу з власноручними підписами або електронного документу з кваліфікованими електронними підписами або удосконаленими електронними підписами, що базуються на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису (далі - електронний підпис) уповноважених осіб Сторін), за рішенням суду та у випадках, передбачених Договором".
Відповідно до пункту 7.4.4 договору замовник має право, у разі невиконання чи неналежного виконання виконавцем зобов'язань за договором, достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку, письмово попередивши про це виконавця за 20 календарних днів до дати розірвання договору.
Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, замовник не звертався до відповідача з листами про відмову від договору від 15.11.2021 №104053 з підстав, визначених статтею 849 ЦК України. Крім того, позивач не повідомляв відповідача про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку шляхом письмового попередження виконавця за 20 календарних днів до дати розірвання договору, відповідно до пункту 7.4.4 договору.
Щодо посилання позивача на прийняття рішення про недоцільність подальшого виконання проєктних робіт, визначених в договорі, суд зазначає, що відповідно до пункту 14.2 договору, у разі прийняття замовником обґрунтованого/мотивованого рішення про недоцільність подальшого виконання проєктних робіт, визначених в договорі, замовник протягом 10 (десяти) робочих днів від дати прийняття такого рішення повинен повідомити виконавця листом, підписаним уповноваженою особою замовника, про таке рішення і, відповідно, вказані проєктні роботи не повинні виконуватися. У цьому випадку сторони зобов'язані внести відповідні зміни до договору щодо зменшення обсягу закупівлі проєктних робіт за договором та провести взаємні розрахунки за фактично виконані проєктні роботи на підставі підписаних сторонами актів про приймання-передавання виконаних робіт за договором.
Разом із тим, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження внесення змін до договору від 15.11.2021 №104053 щодо зменшення обсягу закупівлі проєктних робіт за договором, проведення взаємних розрахунків за фактично виконані проєктні роботи на підставі підписаних сторонами актів про приймання-передавання виконаних робіт за договором.
Звертаючись до суду з даним позовом, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, НБУ просив стягнути з ТОВ "Українські архітектурні технології" грошові кошти у розмірі 2 979 156,00 грн, на підставі статті 1212 ЦК України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частиною 1 статті 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Згідно зі статтею 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
За приписами частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1, 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини 1 статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, спірні грошові кошти в розмірі 2 979 156,00 грн сплачені позивачем відповідачу на виконання умов договору від 15.11.2021 №104053 з зазначенням призначення платежу: "авансова оплата за проектні роботи з розроб.ПД (стадія Проект), Д.№104053 від 15.11.2021".
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
За приписами частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження невиконання чи неналежного виконання відповідачем його договірного зобов'язання з розроблення проєктної документації за об'єктом "Будівництво касового центру за адресою: м. Львів, вул. Земельна (проєктована) - вул. І. Мележа (проєктована) у північно-східній промисловій зоні (ділянка 3-1)" (ДБН А.2.2-3:2014) - 71000000-81 з проведенням експертизи та отриманням позитивного експертного звіту, згідно із завданням на проєктування, інших вихідних даних, необхідних для розроблення проєктної документації з урахуванням того, що замовник скористався своїм правом, передбаченим пунктом 13.3 договору, а строк виконання робіт, зазначений в пунктах 3.1, 3.2 договору, продовжується на строк призупинення замовником виконання робіт.
Приписи статті 599 ЦК України встановлюють, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поряд з належним виконанням законодавство передбачає й інші підстави припинення зобов'язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов'язання, як закінчення строку дії договору.
У той же час, враховуючи те, що припинення строку дії договору не свідчить про припинення зобов'язань за ним, а тому не означає звільнення боржника від виконання обов'язку в натурі, у зв'язку з чим кредитор має право вимагати виконання обов'язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов'язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами у договорі для його виконання, суд зазначає, що позивач має право вимагати від відповідача виконання його договірного зобов'язання з виготовлення проекту, яке виникло під час дії договору від 15.11.2021 №104053, оскільки у відповідача перед позивачем відсутнє грошове зобов'язання.
При цьому, колегією суддів взято до уваги доводи відповідача щодо фактично виконаних робіт з урахуванням обговорень, листувань, погоджень і консультацій, що мали місце протягом 2021-2024 років.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, оцінивши наявні у справі докази кожен окремо, так і в сукупності, дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що спірні грошові кошти в розмірі 2 979 156,00 грн отримані ТОВ "Українські архітектурні технології" на виконання умов договору від 15.11.2021 №104053, який на час розгляду даного спору не визнаний недійсним, а зобов'язання сторін за яким не змінені або припинені, у встановленому законом порядку, а тому відсутні підстави вважати, що такі кошти набуті або збережені відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню позивачу, на підставі статті 1212 ЦК України.
З огляду на наведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи часткове виконання відповідачем робіт за спірним договором, що підтверджується відповідним листуванням між сторонами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги НБУ, в частині стягнення з ТОВ "Українські архітектурні технології" грошових коштів у розмірі 2 979 156,00 грн, на підставі статті 1212 ЦК України.
Також не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача, в частині стягнення з ТОВ "Українські архітектурні технології" 10 039,35 грн трьох процентів річних, як похідні вимоги від основного зобов'язання, в задоволенні якого судом відмовлено.
Враховуючи вищевикладене, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги НБУ до ТОВ "Українські архітектурні технології" про стягнення заборгованості у розмірі 2 989 195,35 грн є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі №910/6759/25 колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі, відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Таким чином, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, пункт 269).
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 ГПК України.
Отже, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.06.2025 між адвокатом Левченком А.В. (адвокат) та ТОВ "Українські архітектурні технології" (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, визначених цим договором.
У пункті 4.2 договору сторони погодили, що адвокат здійснює представництво на умовах визначених додатком 1 до даного договору. Такий додаток 1 до даного договору є його невід'ємною частиною, відповідно до пункту 9.2 даного договору.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, відповідачем подано акт прийняття-передачі правової допомоги від 08.10.2025 №1 на суму 60 000,00 грн, за яким адвокат надав клієнту правову допомогу за договором про надання правової (правничої) допомоги від 25.06.2025 та додатку №1 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 25.06.2025 за період з 25.06.2025 до 08.10.2025, а клієнт прийняв надані послуги щодо супроводі його у справі №910/6759/25 в наступному об'ємі:
1) Підготовка процесуальних документів та консультації:
- 10.07.2025 - підготовка відзиву на позовну заяву - 10 000,00 грн (4 год);
- 06.08.2025 - підготовка заперечення на відповідь на відзив - 5 000,00 грн (2 год);
Разом по пункту 1 - 15 000,00 грн (6 год).
2) Дослідження та опрацювання законодавчої бази, аналіз судової практики, юридичний аналіз матеріалів:
- липень 2025 року - опрацювання нормативної бази та судової практики - 10 000,00 грн (5 год).
3) Ознайомлення з матеріалами справи:
- 21.08.2025 - 1 година х 4 000 грн = 4 000,00 грн
4) Судове представництво інтересів клієнта у господарській справі №910/6759/25
- 06.08.2025 - участь у судовому засіданні - 8 000,00 грн (2 год);
- 25.09.2025 - участь у судовому засіданні - 4 000,00 грн (1 год);
- 08.10.2025 - участь у судовому засіданні - 4 000,00 грн (1 год).
Разом по пункту 4 - 16 000,00 грн.
5) Консультаційна та організаційна робота з клієнтом, узгодження правової позиції, підготовка адвоката до участі у судових засідань:
- липень-жовтень 2025 року - 14 000,00 грн (7 год).
Загальна вартість наданих послуг: 15 000,00 грн (підготовка документів) + 10 000,00 грн (законодавча база) + 4 000,00 грн (ознайомлення з матеріалами) + 16 000,00 грн (судові засідання) + 14 000,00 грн (консультації та підготовка) = 60 000,00 грн без ПДВ.
Позивачем подано заперечення проти заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.
Отже, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19).
Крім того, місцевий господарський суд врахував, що наданий акт прийому передачі виконаних робіт не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, розмір заявленого до стягнення із відповідача у даній справі гонорару є завищеним та не відповідає критерію розумності.
Так, підготовка позовної заяви не потребувала дослідження великого обсягу документів, оскільки вимоги ґрунтуються на одному договорі, листуванні сторін й не потребувала значного обсягу часу для її підготовки, а тому визначений в акті час на надання правової допомоги в обсязі 23 год є необґрунтованим. При цьому, підготовка відзиву, заперечень, опрацювання нормативної бази та судової практики є одним видом правової допомоги й не потребувала 11 годин часу на їх підготовку, оскільки відзив та заперечення дублюють один одного. Також консультаційна та організаційна робота з клієнтом, узгодження правової позиції, підготовка адвоката до участі у судових засіданнях протягом 7 год є необґрунтованим, оскільки тривалість судових засідань у даній справі становила 55 хвилин, представник відповідача знаходиться в місті Києві.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірними висновки місцевого господарського суду, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн, які відповідають фактичним витратам на правову допомогу, які відповідач фактично поніс, відповідно до актів наданих послуг і витратам, які за оцінкою суду підлягають віднесенню на позивача з точки зору її складності, та розумної необхідності і реальності понесених судових витрат.
Інші доводи апеляційних скарг взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову та часткове задоволення заяви ТОВ "Українські архітектурні технології" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі №910/6759/25 ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги НБУ задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/6759/25, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Розподіл судових витрат у зв'язку з розглядом апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі №910/6759/25 судом не здійснюється, оскільки сплата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України "Про судовий збір" не передбачена.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційні скарги Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі №910/6759/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/6759/25 залишити без змін.
3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі №910/6759/25 залишити без змін.
4. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі №910/6759/25 покласти на апелянта.
5. Матеріали справи №910/6759/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано - 22.12.2025.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов