Провадження № 11-сс/4823/613/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
17 грудня 2025 рокум. Чернігів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
слідчого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 листопада 2025 року,
Цією ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області про накладення арешту на майно в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025270330000933 від 13.11.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення передбачених ч.1 ст.246 КК України, та
накладено арешт на:
- транспортний засіб марки “МАЗ» д.н.з. НОМЕР_1 з причепом VAN HOOL NV д.н.з. НОМЕР_2 , право власності на які зареєстровано за ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом позбавлення права користування, розпорядження та відчуження.
-на транспортний засіб марки “Opel Vectra» д.н.з. НОМЕР_3 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом позбавлення права користування, розпорядження та відчуження.
-на причіп марки ГКБ 819 ВЕ з д.н.з. НОМЕР_4 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом позбавлення права користування, розпорядження та відчуження.
-на колоди деревини у кількості 45 шт., які виявлено у причепі д.н.з. НОМЕР_2 та колоди деревини у кількості 60 шт., які виявлено у причепі з д.н.з. НОМЕР_4 , шляхом позбавлення права користування, розпорядження та відчуження.
Рішення слідчого судді мотивоване тим, що вилучене в ході проведення обшуку майно визнане у даному кримінальному провадженні речовим доказом, оскільки відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, так як колоди дерев, які були навантажені на автомобіль марки “МАЗ» д.н.з. НОМЕР_1 з причепом VAN HOOL NV д.н.з. НОМЕР_2 , містять на собі сліди кримінального правопорушення та є незаконно здобутими, а також з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, наявності неспростовних доказів та обґрунтованих підстав того, що було вчинене кримінальне правопорушення, та в подальшому можливості проведення відповідних інженерних експертиз, тому накладення арешту обумовлено досягненням легітимної мети і цілком виправдовує певну ступінь втручання в права на володіння майном, оскільки не здійснення такого заходу, може негативно вплинути на результати досудового розслідування.
В апеляційній скарзі захисник просить змінити ухвалу слідчого судді в частині накладення заборони ОСОБА_9 використовувати автомобіль марки “МАЗ» д.н.з. НОМЕР_1 з причепом VAN HOOL NV д.н.з. НОМЕР_2 , та відмовити слідчому в цій частині. Вказує, що у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_9 не являється ні підозрюваним, ні обвинуваченим, а ні потерпілим, тому на момент винесення ухвали слідчого судді про заборону користування на невизначений термін повністю обмежив непорушне право власності, яке закріплене нормами Конституції. Зауважує, що сам автомобіль та напівпричіп не є ні знаряддями вчинення злочину, ні його предметом.
Заслухавши доповідь судді, позицію захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора, котрий просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів доходить наступного висновку.
Суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 404 КПК України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Як убачається з матеріалів справи, що у провадженні СВ Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області перебуває кримінальне провадження №12025270330000933, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України.
Постановою слідчого ВРЗСГСД СВ Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області від 13.11.2025, вилучені в ході оглядів місця події автомобіль марки “МАЗ», д.н.з. НОМЕР_1 , з причепом д.н.з. НОМЕР_2 , на якому здійснено навантаження колод деревини в кількості:45 шт., причіп з д.н.з. НОМЕР_4 , на якому навантажено колоди деревини у кількості 60 шт., та автомобіль марки “Opel Vectra», д.н.з. НОМЕР_3 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні та перебувають під постійною охороною на місці їх виявлення працівниками Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області до отримання рішення суду про накладення арешту.
З огляду на приписи ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
В силу ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Ухвала слідчого судді Прилуцького міськрайонного суду про проведення обшуку від 14.11.2025 містить такі дані.
Більше того, відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді, що накладення арешту на майно є необхідним, оскільки встановлено, що телефон має відношення до цього кримінального провадження та визнаний речовим доказом, тому відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України є підстави для накладення арешту.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки в рамках кримінального провадження буде проводитися комплекс відповідних досліджень стосовно вилученого телефону, як правильно встановив слідчий суддя.
Тому за вказаних обставин арешт майна є необхідним, а його не застосування може призвести до приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження мобільного телефону та інформації, яка міститься на ньому, які необхідні для кримінального провадження.
Згідно з п.п. 1,2,5,6 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу), розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Слідчим суддею за результатами розгляду клопотання слідчого правильно установлено те, що стороною обвинувачення доведено існування підстав та розумних підозр вважати, що вилучені під час обшуку 15.11.2025 речі можуть бути пристосовані чи використані як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Колегія суддів доходить висновку, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна, оскільки невжиття таких заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту зазначеного майна може призвести до негативних наслідків, та не буде відповідати завданням кримінального провадження. Більше того, ці речі визнані речовими доказами постановою слідчого і відповідають їм, згідно положень ст. 98 КПК України.
Необґрунтованими є посилання апелянта на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді винесена без достатніх на те підстав та з суттєвими порушенням норм КПК України, оскільки вилучене в ході проведення обшуку майно визнане у даному кримінальному провадженні речовим доказом та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, так як зберегло на собі сліди кримінального правопорушення, тому накладення арешту з правообмеженнями у вигляді заборони відчужувати, розпоряджатися та користуватися вказаним майном забезпечить збереження речового доказу, усуне можливість його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, а відтак і слідів, і доказів кримінального правопорушення.
Відтак, майно, зазначене у клопотанні слідчого, є матеріальними об'єктами, які являються предметами злочину, можуть містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тому відповідають критеріям, встановленим у ст.98 КПК України, у зв'язку з чим, з метою збереження речових доказів, слідчий суддя, при вирішенні питання про арешт даного майна, прийняв рішення у відповідності до вимог ст.173 КПК України, з чим погоджується і колегія суддів.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що клопотання слідчого подане з метою збереження речових доказів та відповідає вимогам закону, а слідчий суддя обґрунтовано його задовольнив з огляду на подальше встановлення органом розслідування обставин кримінального провадження.
З таким рішенням слідчого судді погоджується і колегія суддів та вважає, що не застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна може перешкодити кримінальному провадженню.
Крім того, хоча застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна, є втручанням у права і свободи особи, проте таке втручання можливе, якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання, що у цьому випадку і мало місце. Апеляційний суд зауважує, що обмеження майнових прав відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України має тимчасовий характер і негайно припиняється, якщо у ході подальшого досудового розслідування або за результатами судового розгляду не підтвердиться, що це майно є предметом, доказом злочину.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду переконана, що накладаючи арешт на майно, зазначене в клопотанні, слідчий суддя діяв у спосіб та у межах кримінального процесуального законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, оскільки застосування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим і необхідним у цьому кримінальному провадженні, сприятиме досягненню мети щодо всебічного, повного та неупередженого досудового розслідування, а також запобігатиме настанню будь-яких негативних наслідків.
Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали є непереконливими, доказів негативних наслідків обраного заходу забезпечення стороною захисту не надано та під час судового розгляду скарги не установлено.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
При цьому колегія суддів зазначає, що якщо потреба в арешті майна відпаде, то особа в порядку ст. 174 КПК України, має право подати клопотання про скасування арешту майна.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-173, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,
Залишити без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_9 , а ухвалу слідчого судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 листопада 2025 року, якою накладено арешт на майно у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025270330000933 від 13.11.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення передбачених ч.1 ст.246 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4