Справа № 317/4997/25
Провадження № 2/317/1970/2025
18 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Каряки Д.О.,
при секретарі Щербини В.Г.,
за участю позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Мєдвєдєвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у заочному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області, як орган опіки та піклування, районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовні вимоги мотивовані тим, що вони з відповідачем проживали разом без реєстрації шлюбу з 2009 р. по 2015 р. Від вказаних відносин ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_3 , матір'ю якої є ОСОБА_1 - позивач, батьком є відповідач - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 . В квітні 2015 року стосунки між сторонами були фактично припинені та відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків. З 2015 року відповідач жодного разу не бачив дитину, не проявляє відносно неї батьківської уваги та турботи, не приймає участі в її утриманні, не піклується про стан її здоров'я, не цікавиться її життям, не приймає участі в вихованні доньки, не проявляє відносно неї батьківської уваги та турботи. Зазначені обставини підтверджується характеристикою учениці 9-А класу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка складена Запорізькою гімназією №51, з якої вбачається, що батько дитини не цікавиться навчанням дитини, жодного разу не виходив на зв'язок із класним керівником, не відвідував батьківські збори. Відповідачу відомо де позивач проживає разом з дитиною, останні спілкуються з його матір'ю, з якою залишилися нормальні стосунки. Але він жодного разу не приїздив, щоб побачити дитину, жодного разу не привітав її з днем народження, ніколи не зателефонував, щоб дізнатися як росте дитина, як її здоров'я, тощо. Позивач самостійно піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, готує до самостійного життя. Позивач просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, так як він ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Мєдвєдєва А.В., позовні вимоги підтримали з підстав викладених в позові та наголосили на тому, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками щодо виховання дитини.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засівання не з'явився за невідомою суду причиною. Про місце, день та час розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку шляхом направлення поштової кореспонденції за адресою його реєстрації засобами поштового зв'язку (а.с.36,54). Повідомлень щодо поважності причин його відсутності, заяви про слухання справи за його відсутністю та відзиву на позов до суду не надходило. Відповідно до вимог ст. 44 ЦПК України учасники судового розгляду повинні добросовісно користуватися своїми правами. Тому, суд вважає, що відповідач не з'явився в судове засідання без поважаних причин.
Представником третьої особи Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області подані письмові пояснення про розгляд справи за його відсутності та покладається на розсуд суду (а.с.39).
Представником третьої особи Районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району подано заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують, просять їх задовольнити з урахуванням наданого висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 (а.с.64).
Відповідно до ч. 8 ст. 178, ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин на підставі ст. 280 ЦПК України суд розглядає справу в заочному провадженні.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, вислухавши пояснення позивача, її представника та свідків, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ст. 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Крім того, суд бере до уваги, що Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ст. 141 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України.
Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 даного кодексу визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У відповідності до вимог ст. 165 СК України, право звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Про це свідчить і практика ЄСПЛ, зокрема, справа «Мамчур проти України» (заява № 10383/09), «Хант проти України».
Як вбачається зі змісту позовних вимог позивач ОСОБА_4 з 2009 р. по 2015 р. проживала разом з відповідачем ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу. Від вказаних відносин ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої є: мати - ОСОБА_5 та батько - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , яке видано Балабинською селищною радою Запорізького району Запорізької області 03.08.2010 р. (а.с.9).
У зв'язку з укладенням позивачем шлюбу 09.12.2016 р. з ОСОБА_6 було змінено прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб, копія якого знаходиться в матеріалах справи (а.с.14), який було розірвано 30.07.2019 р., що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, копія якого знаходиться в матеріалах справи, при цьому позивачу після розірвання шлюбу присвоєно прізвище « ОСОБА_7 » (а.с.15). 24.05.2022 р. позивачем вдруге було укладено шлюб з ОСОБА_9 , у зв'язку з чим було змінено прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_10 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб, копія якого знаходиться в матеріалах справи (а.с.16), який було розірвано 12.09.2023 р., що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, копія якого знаходиться в матеріалах справи (а.с.17). Після реєстрації шлюбу з ОСОБА_11 23.11.2023 р. прізвище позивача було змінено з « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_12 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб, копія якого знаходиться в матеріалах справи (а.с.18).
Як на підставу звернення до суду з відповідним позовом позивач посилається на те, що в квітні 2015 року стосунки між сторонами були фактично припинені та відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків. З 2015 року відповідач жодного разу не бачив дитину, не проявляє відносно неї батьківської уваги та турботи, не приймає участі в її утриманні, не піклується про стан її здоров'я, не цікавиться її життям, не приймає участі в вихованні доньки, не проявляє відносно неї батьківської уваги та турботи. Відповідачу відомо де позивач проживає разом з дитиною, останні спілкуються з його матір'ю, з якою залишилися нормальні стосунки. Але він жодного разу не приїздив, щоб побачити дитину, жодного разу не привітав її з днем народження, ніколи не зателефонував, щоб дізнатися як росте дитина, як її здоров'я, тощо.
Згідно характеристики учениці 9-А класу Запорізької гімназії №51 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько дитини не цікавиться навчанням дитини, жодного разу не виходив на зв'язок із класним керівником, не відвідував батьківські збори (а.с.10).
Позивач ОСОБА_1 самостійно піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, готує до самостійного життя. Відтак, відповідач ОСОБА_2 свідомо ігнорує виконання своїх обов'язків відносно дочки ОСОБА_13 тривалий час.
На підставі досліджених судом письмових доказів встановлено, що протягом тривалого часу, зокрема, що найменше з 2015 року, відповідач ОСОБА_2 не проживає разом з дитиною, ухиляється від будь-якої участі у її вихованні, не тільки не вживає заходів для утримання, лікування, навчання, організації побуту та дозвілля дитини, але й взагалі не цікавиться її життям, не спілкується з дитиною.
З акту обстеження проживання сім'ї відповідача ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , проведеного Службою у справах дітей Виконавчого комітету Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 05.11.2025 р., вбачається, що за вказаною адресою зареєстровані: відповідач - ОСОБА_2 , який не проживає та його матір - ОСОБА_14 . При бесіді з ОСОБА_14 , з'ясовано, що її син ОСОБА_2 вже 10 років знаходиться за кордоном, на даний час проживає та працює в Англії. Зі слів ОСОБА_14 , її син - ОСОБА_15 висилає грошові кошти на карточку цивільної дружини - ОСОБА_1 для своєї доньки - ОСОБА_3 , 2010 р.н., яка проживає з матір'ю у Хортицькому районі м. Запоріжжя, де й навчається. ОСОБА_16 іноді приїздить у гості та телефонує (а.с.40).
З Акту обстеження умов проживання за місцем реєстрації позивача, за адресою: АДРЕСА_2 , проведеного Службою у справах дітей Виконавчого комітету Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 05.11.2025 р., вбачається, що за вказаною адресою зареєстровані: позивач ОСОБА_1 , її дочка - ОСОБА_3 , які не проживають за вказаною адресою, та батько позивача - ОСОБА_17 , в ході бесіди з яким з'ясовано, що його донька - ОСОБА_1 та онука проживають у Хортицькому районі м. Запоріжжя, там онука навчається у школі. Іноді приїздять до нього у гості (а.с.41).
З Акту обстеження умов проживання за фактичним місцем проживання позивача ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_3 , проведеного спеціалістами по Хортицькому району (служби) управління у справах дітей Запорізької міської ради від 13.11.2025 р. № 10-08/2547, вбачається, що за вказаною адресою проживають: ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , стосунки в сім'ї добрі, дружні. В квартирі зроблений сучасний ремонт, на момент відвідування було чисто, прибрано, в наявності необхідні сучасні меблі, побутова техніка, підключені всі комунальні послуги. Для виховання, розвитку та проживання створені всі необхідні умови: дитина має окрему кімнату, місце для сну, відпочинку, забезпечена одягом, взуттям, засобами особистої гігієни, шкільним приладдям, ноутбуком для навчання, продуктами харчування в достатній кількості. За фактом Акту обстеження умов проживання за фактичним місцем проживання позивача ОСОБА_1 , 13.11.2025 р. складено Висновок оцінки потреб сім'ї (а.с.61,62).
Крім того, Запорізьким міським центром соціальних служб Запорізької міської ради складено висновок оцінки потреб родини ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 «Про з'ясування думки неповнолітньої ОСОБА_3 ». № 3614/03-06 від 17.11.2025 р. Згідно якого, бесіда з дитиною проводилась з дозволу матері, але без її присутності. Дитина повідомила, що не пам'ятає свого біологічного батька - ОСОБА_2 , і для неї він є чужою людиною. ОСОБА_13 зазначила, що саме вона була ініціатором звернення до суду з питання позбавлення батьківських прав її біологічного батька, оскільки не відчуває з ним жодного зв'язку та не вважає його близькою людиною. Дівчинка вважає своїм батьком чоловіка матері - ОСОБА_11 , який піклується про неї та матір, і вона називає його татом. У ході спілкування з матір'ю, ОСОБА_1 з'ясовано, що ОСОБА_2 залишив родину, коли ОСОБА_13 було чотири роки, та виїхав працювати за кордон. Жінка не подавала на аліменти та намагалася спонукати батька дитини до спілкування з донькою, однак чоловік не виявляв бажання підтримувати контакт. За весь цей період він жодного разу не цікавився життям дитини, її здоров'ям, навчанням чи потребами, а також не надавав матеріальної допомоги (а.с.63).
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_18 пояснив, що є рідним братом позивача ОСОБА_1 . Йому відомо, що його сестра проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 , який, є батьком дитини та не приймає ніякої участі в вихованні та утриманні дитини більше десяти років. Йому відомо, що відповідач виїхав за кордон.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_19 пояснила, що є хрещеною матір'ю ОСОБА_3 . ОСОБА_1 проживала разом з відповідачем ОСОБА_2 з 2009 року, приблизно до 2014-2015р. Після того як їх сім'я розпалася відповідач не приймає ніякої участі в вихованні та утриманні дитини, знаходиться за кордоном і жодної допомоги не надає.
Згідно висновку органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району по справі №317/4997/25 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , 1986р.н., № 21-01/03-30/1128 від 04.12.2025 р., доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , 1986 р.н., відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.58).
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі N 300/908/17 ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Декларацією прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН від 20 листопада 1959 року, у принципі 6 визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків; у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається долю дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі N 522/10703/18 (провадження N 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі N 760/468/18 (провадження N 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі N 638/16622/17 (провадження N 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі N 522/21914/14 (провадження N 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").
У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що "ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками".
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі N 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі N 953/17837/19.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі N 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Очевидно, що сімейні відносини мають "складний" характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі N 553/449/20 (провадження N 61-2701св24)).
Суд враховує, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі N 185/9339/21 (провадження N 61-8918сво23) вказано, що: "тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За наведених вище обставин, суд приходить до висновку, що відповідач не приділяє жодної уваги, догляду та розвитку своїй дитині, не турбується про її життя та здоров'я, фізичний та духовний розвиток, не створює необхідних умов для життя та розвитку, не виховує дитину у дусі поваги до Батьківщини, держави та суспільства, не забезпечує продуктами харчування, одягом та взуттям відповідно до сезону, практично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків за відсутності будь-яких перешкод для їх виконання.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач протягом тривалого часу, зокрема, щонайменше з 2015 року ухиляється від будь-якої участі у вихованні доньки, взагалі не цікавиться її життям, не спілкується з донькою.
Таким чином, враховуючи спірні цивільно-правові відносини між учасниками справи, які вирішуються тільки в судовому порядку, оцінивши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вимоги норм матеріального та процесуального права, а також враховуючи відсутність у дитини жодного зв'язку з біологічним батьком, оскільки не вважає його близькою людиною, суд з урахуванням максимальних інтересів дитини, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а тому підлягають задоволенню.
Суд вважає за доцільне, роз'яснити відповідачу ОСОБА_2 , положення ст. 169 Сімейного Кодексу України, що мати, батько, які були позбавлені батьківських прав мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.
Позивачем не заявлено вимог про стягнення судових витрат, тому суд це питання не вирішує.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 141, 150, 155, 157, 164-166, 180-182 СК України, ст. ст. 2-5, 12, 13, 76-82, 89, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області, як орган опіки та піклування, районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно його доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Оскаржити рішення позивач може до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання.
Заяву про перегляд заочного рішення можна подати до Запорізького районного суду Запорізької області протягом 30 днів, з дня його підписання.
Суддя: Д.О. Каряка