Справа № 727/9515/25
Провадження № 2/727/2323/25
18 грудня 2025 року м. Чернівці
Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:
головуючого судді Терещенко О.Є.
при секретарі Аниськовій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Хованець Андрій Ігорович, до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог Служба у справах дітей Черні-вецької міської ради, про стягнення аліментів на утримання дитини та визначення міс-ця проживання дитини з матір'ю,-
встановив:
Представник позивача ОСОБА_3 , адвокат Хованець А.І., звернувся до су-ду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, посилаючись на те, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2022 по лютий 2024 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька - ОСОБА_4 . Після припинення сімейних відносин між сторонами, дитина залишилась проживати разом з позивачкою за спільною адресою.
Вказує, що оскільки дитина проживає разом з позивачкою - всі витрати на її ут-римання несе позивачка самостійно.
Оскільки відповідач не приймає участі у вихованні та утриманні спільної дитини, представник позивачки просить суд стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянки Ізраїлю, РНОКПП: НОМЕР_1 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходів) відповідача щомісячно, починаючи стягнення з 30.07.2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Також, просила визначити місце проживання дитини з нею.
Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась. Представник пози-вачки, адвокат Хованець А.І., в судове засідання також не з'явився, направив заяву, згідно якої просив розглянути справу без його участі. Позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився,був повідомлений про час та місце розгляду даної справи в суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності та ухвалити заочне рішення.
Представник Служби у справах дітей Чернівецької міської ради в судове засі-дання не з'явилась. Направила заяву, згідно якої просила розглянути справу без її уча-сті. Підтримала позицію, викладену у висновку органу опіки та піклування щодо ви-значення місця проживання дитини ОСОБА_4 .
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на під-ставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належ-ним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'я-вився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відпо-відач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе на підставі ст. 280 ЦПК Укра-їни розглянути вказану справу за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.
Згідно положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допо-могою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позовні вимоги є об-ґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , сторони є батьками малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Згідно довідки №4/25 від 10.07.2025 року, виданої Житлово-будівельним коопе-ративом №27, позивачка проживає разом з дитиною за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з реєстру територіальної громади №2025/004611148, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1 та 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 ли-стопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лю-того 1991 року №789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, ро-зумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші осо-би, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 51 Конституції України та ст.180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Положенням ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністра-тивними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, мо-рального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ч.1 ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духов-ного і соціального розвитку.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом ос-новної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства»).
В силу ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.
У відповідності до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обо-в'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Ро-зірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.181 СК України способи виконання батьками обов'язку утри-мувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у част-ці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
При цьому, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини (ч.2 ст.182 СК України).
За правилами ст.183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заро-бітку (доходу) матері, батька дитини.
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та мате-ріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для праце-здатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути мен-шим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі вста-новлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оп-лати.
Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при роз-гляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснив, що ви-рішуючи питання стосовно розміру аліментів, суд повинен враховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність у нього інших непов-нолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України. Що ж до макси-мального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до частини тре-тьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» він не повинен переви-щувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Статтею 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років з 1 січня складає - 2563 грн.
Крім того, суд наголошує, що інтереси дитини превалюють над майновим ста-новищем платника аліментів. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 16 червня 2021 року, справа №643/11949/19.
Суд звертає увагу, що виховування дитини одним із батьків, коли інший прожи-ває окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв'язку з чим певним чином з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають при-кладати обоє батьків для розвитку дитини, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного.
Ст.191 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти на дитину присуд-жуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Аліменти - це кошти, покликані забезпечувати дитину усім необхідним для пов-ноцінного розвитку, тому вони можуть бути тільки на користь того з батьків хто про-живає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. В Постанові Верховного Суду по справі за №711/8561/16ц, провадження №61-21318св18 від 04.09.2019 року за-значено, що за аналогією права для врегулювання такого роду правовідносин можуть бути застосовані норми частини 4 статті 223 ЦПК України 2004 року, оскільки Сімейне законодавство України не містить підстав для припинення стягнення аліментів за рі-шенням суду, яке набрало законної сили.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що з відповідача підлягають стягнен-ню на користь позивачки аліменти на утримання спільної неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходів) відповідача щомісячно, починаючи з 29.07.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Щодо визначення місця проживання дитини, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнад-цяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встанов-люються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно ст. 6 СК України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Стаття 160 СК України визначає, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Згідно ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дій-шли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або нарко-тичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та пік-лування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.
Згідно ч. 4 і ч. 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття ди-тини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право кори-стування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, по-бачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обо-в'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихо-ванні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування при Виконавчому комітеті Чернівецької міської ради від 28.10.2025 №533/28, орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір'ю ОСОБА_3 , не порушуючи право батька ОСОБА_2 на участь у вихованні дитини.
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402 -ІІІ, батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основ-ної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 14.02.2019 у справі № 377/128/18: «Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифі-кованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпе-ченню інтересів дитини. Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визна-чають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не пік-луються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси ди-тини є предметом їх основного піклування. Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Із системного тлумачення статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Відповідно до Стаття 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі по-ваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.( стаття 155 СК України). Отже, батьки дитини не тільки мають право на виховання дитини та й обов'язок виховувати дитину у атмосфері поваги до її прав, її людської гідності, в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини, сім'ї, свого народу та Батьківщини. За змістом статей 160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати ма-лолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста при-хильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають іс-тотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зо-крема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як врахо-вують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справед-лива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найваж-ливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку не-обхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збе-реження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непри-датною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує до-свід і поведінку авторитетних для неї батьків. Крім того, за положеннями статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її ви-крадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рі-шення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Ди-тина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем про-живання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змі-нилися так, що повернення суперечить її інтересам. Особа, яка самочинно змінила міс-це проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.».
За змістом положень ч.2 ст.160 СК України та ч.1 ст.161 СК України, місце про-живання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо то-го, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Враховуючи висновок органу опіки та піклування, суд вважає доцільним задо-вольнити позовну вимоги і в частині щодо визначення місця проживання малолітньої дитини разом з її матір'ю, оскільки це найкращим чином слугуватиме інтересам дитини.
Також згідно вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 55, 76, 80, 84, 180-183, 185, 191, 190 Сімейного кодексу Ук-раїни, ст.ст. 141, 263, 265, 268, 273, 282, 284, 289, 430 ЦПК України, -
ухвалив:
Ухвалити заочне рішення.
Позов ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Хованець Андрій Ігорович, до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про стягнення аліментів на утримання дитини та визначення місця проживання дитини з матір'ю - задовольнити.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , громадянки Ізраїлю, РНОКПП: НОМЕР_1 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходів) відповідача щомісяч-но, починаючи стягнення з 30.07.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з її матір'ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень (двадцять) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його прого-лошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заоч-ного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя: О.Є.Терещенко